справа № 619/760/22
провадження № 1-кп/619/2/24
07 лютого 2024 року м. Дергачі
Дергачівський районний суд Харківської області
у складіколегії суддів: головуючого - суддіОСОБА_1
суддівОСОБА_2
ОСОБА_3
за участю:секретаря судового засіданняОСОБА_4
прокурораОСОБА_5
захисникаОСОБА_6
обвинуваченогоОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дергачі кримінальне провадженняза № 12022220000000459 від 12.08.2022 з обвинувальним актом щодо:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Руська Лозова, Дергачівського району Харківської області, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, не працюючого, який зареєстрований і фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15 п.1 ч.2 ст.115 КК України, -
В провадженні Дергачівського районного суду Харківської області перебуває обвинувальний акт у відношенні ОСОБА_7 за фактом скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15 п.1 ч.2 ст.115 КК України, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12022220000000459 від 12.08.2022.
У судовому засіданні прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження терміну запобіжного заходу обвинуваченому у вигляді тримання під вартою, обґрунтовуючи наявністю ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 проти заявленого клопотання прокурора про продовження строків тримання під вартою заперечували, вважаючи його не обґрунтованим, та за не доведеністю ризиків які існують, просили застосувати більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту чи особистого зобов'язання
Заслухавши клопотання прокурора, думку обвинуваченого та його захисника, оцінивши в сукупності всі обставини, в тому числі передбачені п.п.1-11 ч.1 ст.178 КПК України, суд доходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
З огляду на те, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене у національному законодавстві та зважаючи на положення, закріплені у ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», судам слід враховувати позицію Європейського суду з прав людини, відображену зокрема у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якої «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, № 182).
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
У п.36 рішення «Москаленко проти України» №37466/04 від 20.05.2010 року Європейський Суд з прав людини нагадав, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Суд визнає, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує.
Однак, суд неодноразово встановлював, що сама по собі тяжкість обвинувачення не може слугувати виправданням тривалих періодів тримання під вартою (див. рішення у справі «Ілійков проти Болгарії» (Іlijkov v. Bulgaria), заява №33977/96, пункти 80-81, рішення від 26 липня 2001 року).
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_7 умисного особливо тяжкого злочину, свідчать про підвищену суспільну небезпеку, що у сукупності із тяжкістю можливого покарання, а також даними про особу обвинуваченого, вказують на обґрунтованість заявленого прокурором клопотання.
Судом розглядалась можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу для запобігання вищезазначеним ризикам, проте, враховуючи наведені вище обставини в їх сукупності, суд вважає, що застосування більш м'якого запобіжного заходу, буде недостатнім для запобігання існуючим ризикам.
Суд вважає, що наявні обставини, передбачені ч.1 ст.194 КПК України, для продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , оскільки є достатньо підстав вважати, що обвинувачений з огляду на його моральні якості може ухилитися від суду та не виконати його процесуальні рішення (ризик переховування).
Згідно ч.3 ст.331 КПК України,України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
У відношенні ОСОБА_7 ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 14.12.2023 запобіжний захід у виді тримання під вартою продовжено по 11.02.2024.
З урахуванням ризиків передбачених ст.177 КПК України, а також вимог ч.3 ст.331 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою слід вважати продовженим.
З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника-адвоката ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу із тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід..
Конституційний Суд України у рішенні №4-р/2019від 13.06.2019 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини другої статті 392 Кримінального процесуального кодексу України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Керуючись ст.ст. 176, 177, 183, 194, 197, 199, 331 392 КПК України, судова колегія,
Клопотання прокурора задовольнити.
Продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15 п.1 ч.2 ст.115 КК України у Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» по 05 квітня 2024 року включно.
В задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу із тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення, а обвинуваченим ОСОБА_7 в той же строк з моменту вручення йому копії ухвали.
Повний текст ухвали складено 08 лютого 2024 року.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3