Справа № 352/563/24
Провадження № 1-кс/352/58/24
07.02.2024 м. Івано-Франківськ
Слідчий суддя Тисменицького районного суду Івано-Франківської області ОСОБА_1 , вивчивши скаргу ОСОБА_2 , подану в інтересах ОСОБА_3 , на незаконне затримання в порядку ст. 206 КПК України,
У провадження слідчого судді Тисменицького районного суду Івано-Франківської області 06 лютого 2024 року надійшла скарга ОСОБА_2 , подану в інтересах ОСОБА_3 , на незаконне затримання в порядку ст. 206 КПК України.
Скарга обґрунтована тим, що 04 лютого 2024 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , протиправно, шляхом перешкоджання людині обирати за своєю волею місце знаходження доставлено у ІНФОРМАЦІЯ_2 . Службовими особами ІНФОРМАЦІЯ_3 вилучено телефон ОСОБА_3 , щоб останній не мав змоги повідомити про незаконне затримання. ОСОБА_3 пред'явив свій студентський квиток та довідку про навчання, в якій зазначено, що ОСОБА_3 навчається в ВСП « ІНФОРМАЦІЯ_4 » на 2 курсі денного відділення. Тому згідно ч.3 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» призову на військову службу під час мобілізації не підлягають здобувачі вищої освіти, асистенти-стажери, аспіранти та докторанти, які навчаються на денній або дуальній формі. На прохання викликати адвоката йому відмовили, тим самим порушили право на захист. Вважає, що ОСОБА_3 викрали та незаконно позбавили волі працівники ТЦК, відібрали персональні документи, вчинили підробку та виготовили нові документи, в яких вказана недостовірна інформація, та, зловживаючи владою та службовим становищем, продовжують вчиняти незаконне утримання ОСОБА_3 , позбавивши його свободи пересування шляхом викрадення в зазделегідь підготовленому транспортному засобі - автобусі білого кольору д.н.з. НОМЕР_1 , та попри його бажання доставили до в/чА4152, однак там відмовились його прийняти до себе. На даний час ймовірно ОСОБА_3 везуть до в/ч НОМЕР_2 , у зв'язку з чим просить негайно його звільнити.
Дослідивши скаргу, приходжу до висновку про наявність правових відстав для відмови у відкритті провадження за цією скаргою з наступних підстав.
Згідно ч.3 ст.26 КПК України слідчий суддя у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.
Ст.206 КПК України, якою регламентовано загальні обов'язки судді щодо захисту прав людини, належить застосувати у комплексі із іншими нормами КПК України, в тому числі з загальними положеннями КПК України, які визначають статус слідчого судді та межі його повноважень.
Відповідно до п.18 ч.1 ст.3 КПК України, слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у випадку, передбаченому статтею 247 цього Кодексу,-голова чи за його визначенням інший суддя відповідного апеляційного суду.
Згідно з п.10 ч.1 ст.3 КПК України, кримінальне провадження це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
П.5 ч.1 ст.3 КПК України передбачено, що досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотання про закриття кримінального провадження.
Аналіз наведених вище положень КПК України свідчить про те, що слідчий суддя уповноважений на здійснення ним судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у конкретному кримінальному провадженні на стадії його досудового розслідування та його повноваженнями не охоплюється вирішення питання щодо законності позбавлення особи свободи, яке здійснюється у межах процедур, врегульованих іншими, окрім КПК України, нормативно-правовими актами (у тому числі Законам України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про військовий обов'язок і військову службу» тощо).
Згідно ч.1 ст.206 КПК України кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.
Тримання під вартою є винятковим і найбільш суворим запобіжним заходом, пов'язаним із позбавленням особи свободи, і полягає в примусовій ізоляції підозрюваного, обвинуваченого шляхом поміщення його в установи для тримання під вартою на певний строк із підпорядкуванням вимогам режиму цих установ.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про попереднє ув'язнення», підставою для попереднього ув'язнення є вмотивоване рішення суду про обрання як запобіжного заходу тримання під вартою або про застосування тимчасового чи екстрадиційного арешту, винесене відповідно до Кримінального і Кримінального процесуального кодексів України та/або рішення компетентного органу іноземної держави у випадках, передбачених законом, рішення суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на прохання Міжнародного кримінального суду про тимчасовий арешт або про арешт і передачу, а також постанова прокурора, прийнята у випадках та порядку, передбачених статтею 615 КПК України.
Згідно зі ст.4 Закону України «Про попереднє ув'язнення», установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт, є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання.
Тобто, з положень ч.1 ст.206 КПК України та Закону України «Про попереднє ув'язнення» вбачається, що слідчий суддя може зобов'язати орган державної влади чи службову особу дотримуватися прав такої особи, якщо вона тримається під вартою в слідчому ізоляторі Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахті Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, чи ізоляторі тимчасового тримання.
Зі змісту скарги та доданих до неї документів не вбачається, що відносно ОСОБА_3 здійснюється кримінальне провадження і, що останній тримається під вартою в установі, перелік яких передбачено ст.4 Закону України «Про попереднє ув'язнення».
У положеннях ч.ч.2-5 ст.206 КПК України, на які посилається ОСОБА_2 , обґрунтовуючи вимоги скарги, йдеться про те, що, якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, він зобов'язаний постановити ухвалу, якою має зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з'ясування підстав позбавлення свободи. Слідчий суддя зобов'язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи. Якщо до доставлення такої особи до слідчого судді прокурор, слідчий звернеться з клопотанням про застосування запобіжного заходу, слідчий суддя зобов'язаний забезпечити проведення у найкоротший строк розгляду цього клопотання. Незалежно від наявності клопотання слідчого, прокурора, слідчий суддя зобов'язаний звільнити особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких трималася ця особа, не доведе: 1) існування передбачених законом підстав для затримання особи без ухвали слідчого судді, суду; 2) не перевищення граничного строку тримання під вартою; 3) відсутність зволікання у доставленні особи до суду.
Тобто, слідчий суддя за наслідками розгляду скарги, поданої у порядку ст.206 КПК України, на стадії досудового розслідування кримінального провадження, наділений правом ухвалити лише рішення про звільнення особи, яка тримається під вартою, та за наявності двох підстав: 1) не надання органом державної влади чи відповідною службовою особою судового рішення, яке набрало законної сили, яке би уповноважувало їх на таке утримання особи під вартою; 2) не доведення органом державної влади чи відповідною службовою особою наявності інших правових підстав для позбавлення особи свободи шляхом її тримання під вартою.
Із змісту поданої скарги встановлено, що ОСОБА_3 не є особою, яка тримається під вартою, в тому числі й у зв'язку із застосованим відносно нього запобіжним заходом, не є затриманим у порядку ст.208 КПК України та не є особою, затриманою не уповноваженою службовою особою, у порядку ст.207 КПК України, не утримається правоохоронними органами у зв'язку із розслідуваним ними кримінальним правопорушенням у межах жодного порушеного кримінального провадження.
Таким чином, у слідчого судді відсутні повноваження, визначені КПК України для з'ясування підстав позбавлення волі особи в інших випадках, не пов'язаних з досудовим розслідуванням конкретного кримінального провадження та розгляду у порядку ст.206 КПК України скарги, поданої не в рамках кримінального провадження.
На думку слідчого судді, в даному випадку належним способом реагування на позбавлення особи волі, про що зазначає у скарзі ОСОБА_2 , є звернення до працівників правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення.
Положеннями Кримінального процесуального Кодексу України не врегульовано питання щодо відмови у відкритті провадження за скаргою, яка подана в порядку ст. 206 КПК України.
Згідно ч.6 ст.9 КПК України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
Так, ч.4 ст.304 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суд відмовляє у відкритті провадження лише у разі, якщо скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, що не підлягає оскарженню.
Ураховуючи викладене, слідчий суддя вважає, що наявні правові підстави для відмови у відкритті провадження за поданою ОСОБА_2 скаргою.
На підставі наведеного, керуючись ст. 206, 304, 309 КПК України,
Відмовити у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_2 , подану в інтересах ОСОБА_3 , на незаконне затримання в порядку ст. 206 КПК України.
Копію ухвали разом із скаргою надіслати скаржниці ОСОБА_2 .
Ухвала може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її отримання безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.
Слідчий суддя Руслан СТРУТИНСЬКИЙ