Номер провадження 22-ц/821/72/24Головуючий по 1 інстанції
Справа №712/6891/22 Категорія: 351000000 Марцішевська О.М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Гончар Н. І.
07 лютого 2024 рокум. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Гончар Н.І., Новікова О.М., Фетісової Т.Л.
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС ЛІЗИНГ»;
відповідач - ОСОБА_1 ;
особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_1 ;
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 вересня 2023 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС ЛІЗИНГ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором лізингу,
05 вересня 2022 року ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором лізингу, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що між ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ» та ОСОБА_1 був укладений Договір фінансового лізингу № ЧГ-1318 від 15 липня 2021 року з додатками. Згідно акту Приймання-передачі від 16.07.2021 року клієнту було передано транспортний засіб, який завчасно було придбано ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ» у власність, та зареєстровано за Лізингодавцем у користування на умовах фінансового лізингу.
Лізингоодержувачка, здійснивши ряд оплат за графіком платежів, з березня 2022 року, порушила графік платежів, через що у неї виникла прострочена поточна заборгованість. Отже, належного виконання зобов'язань за цим Договором Лізингодавець не отримав.
У період до 20.04.2022 року, без погодження із Лізингодавцем (без письмового дозволу, в порушення п. 4.3 Загальних умов фінансового лізингу, Лізингоодержувачка перемістила автомобіль за межі державного кордону, що стало підставою направити на адресу Лізингоодержувача Повідомлення № АЛ-534 від 20.04.2022 року про відмову від договору фінансового лізингу № ЧГ- 1318 від 16.07.2021 року у формі електронного документа.
Згідно п. 8.4.1. Договору визначено, що у випадку передбаченому пунктом 8.2. Загальних умов Договору, Договір вважається розірваним (припиненим) на 10 (десятий) календарний день з дня надіслання відповідного письмового повідомлення Лізингодавцем на адресу Лізингоодержувача.
Вивезення автомобіля та інші протиправні дії стосовно майна Лізингодавця стали підставою для звернення Лізингодавця із відповідною заявою до правоохоронних органів Німеччини (повідомлення № АЛ-555 від 27.04.2022 року), на яке 17.08.2022 року надійшла відповідь (додається разом із машинним перекладом).
Вказує, що за Договором фінансового лізингу № ЧГ-1318 від 16.07.2021 р. наразі, на момент подання позовної заяви, за бухгалтерським обліком ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ» рахується наступне: 1. Дію Договору припинено датою 02.07.2023 року на підставі односторонньої відмови Лізингодавця від Договору; 2. Автомобіль вартістю 203753,42 грн. не повернуто (зокрема, через протиправне вивезення за кордон) та заборгованість не обслуговується. 3. За фізичною особою ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 як за ОСОБА_2 обліковується не погашена заборгованість за Договором фінансового лізингу № ЧГ-1318 від 16.07.2021 року, що складається з: несплаченої вартості об'єкту лізингу заборгованість повної вартості автомобіля; прострочена заборгованість по винагороді Лізингодавця, що нарахована на момент припинення дії Договору 02.07.2023 року.
З вартості автомобіля 203753,42 грн. клієнтом сплачено: 66077,23 грн. як авансовий лізинговий платіж 29682,80 як платежі, сплачені у складі усіх лізингових платежів до моменту односторонньої відмови Лізингодавця від договору усього 95760,03 грн. Несплаченою частиною, що відшкодовує вартість автомобіля є сума - 99 840,88 грн. Крім цього, у Лізингоодержувача є непогашена поточна заборгованість з виплати винагороди (комісії) Лізингодавця, розрахована на момент припинення дії Договору.
У зв'язку з вищевикладеним, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог позивач просить суд стягнути з відповідача - ОСОБА_1 , на користь ТОВ "АВЕНТУС ЛІЗИНГ" заборгованість у розмірі всіх несплачених лізингових платежів в частині оплати вартості об'єкта фінансового лізингу за Договором фінансового лізингу № ЧГ-1318 від 15 липня 2021 року у розмірі 99840,88 грн. та заборгованість по несплаченій винагороді лізингодавця, нарахованої до вчинення Лізингодавцем правочину з односторонньої відмови від Договору у розмірі 44037,64 грн., усього 143 878,52 грн.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 вересня 2023 року позовні вимоги ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "АВЕНТУС ЛІЗИНГ" заборгованість за Договором фінансового лізингу № ЧГ-1318 від 15 липня 2021 року у розмірі 143 878,52 грн. та судовий збір в сумі 2481 грн., а всього 146 359 грн. 52 коп.
Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ» суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, зазначивши, що позивачем виконані умови договору та передано предмет лізингу відповідачу, а ОСОБА_1 не виконала належним чином зобов'язання щодо сплати платежів передбачених умовами договору фінансового лізингу від 15.07.2021 року № ЧГ-1 318, що призвело до утворення простроченої заборгованості в сумі за період з 15.07.2021 року по 16.06.2023 року в сумі 143 878,52 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 25.09.2023 року у цивільній справі № 712/6891/22 та ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позову ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором лізингу. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим та таким, що не підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального законодавства.
Вказує, що на момент звернення позивача з позовом до суду Договір фінансового лізингу № ЧГ-1388 від 15.07.2021 року не був розірваний в односторонньому порядку, а тому первісні позовні вимоги є безпідставними. Вважає, що судом першої інстанції не досліджено структуру лізингових платежів, за стягненням заборгованості яких позивач звернувся до суду у даному провадженні. При цьому, суд першої інстанції не врахував наявності права вимоги позивача до відповідача про повернення об'єкту фінансового лізингу.
Скаржник вважає, що вимоги про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу в частині несплачених лізингових платежів в частині оплати вартості об'єкта фінансового лізингу за Договором фінансового лізингу № ЧГ-1318 від 15 липня 2021 року не підлягають задоволенню.
При цьому, в апеляційній скарзі зазначено, що суд першої інстанції не мав процесуального права розглядати та задовольняти заяву про збільшення позовних вимог від 26.06.2023 року, так як вона подана з порушенням п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України.
16 листопада 2023 року на адресу Черкаського апеляційного суду від представника ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ» - Лисенка Д.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу. Відзив обґрунтований тим, що скаржником не враховано той факт, що під час роз'яснення Верховним Судом спору у справі № 357/15432/15-ц (постанова від 22.04.2019 року існувала відмінна редакція Закону України «Про фінансовий лізинг», яка не розповсюджується на спірні правовідносини, які виникли 15 липня 2021 року. Вказує, що скаржник не надав контр-розрахунок заборгованості у справі № 712/6891/22, а просить повністю скасувати оскаржуване рішення та відмовити ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ» у задоволенні позову.
У відзиві представник позивача ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам.
З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що між ОСОБА_1 та ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ» укладено Договір фінансового лізингу № ЧГ-1318 від 15 липня 2021 року. Об'єктом Лізингу є автомобіль HYUNDAI ACCENT (бувший у використанні), VIN (номер шасі/кузову) НОМЕР_2 , Тип кузову СЕДАН, Колір СИНІЙ, Рік випуску 2012, Реєстраційний номер НОМЕР_3 , Вартість автомобіля 203753,42 грн. Строк Лізингу 24 місяці (т 1, а.с.14-21).
Згідно п. 8.1 Договору загальна сума лізингових платежів - 286 887,31 грн.
Згідно акту Приймання-передачі від 16.07.2021 року клієнту було передано транспортний засіб, який завчасно було придбано ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ» у власність та зареєстровано за Лізингодавцем, у користування на умовах фінансового лізингу
Відповідно до п. 1.1. Загальних умов договору фінансового лізингу, Лізингодавець набуває у власність і передає на умовах фінансового лізингу в платне володіння та користування з правом викупу Транспортний засіб, найменування, марка, модель, рік випуску, характеристики, ціна постачальника, строк лізингу, лізингові платежі та інші суттєві умови користування якого зазначаються у Договорі, а Лізиногоодержувач зобов'язується прийняти Предмет лізингу та сплачувати лізингові та інші платежі відповідно до умов Договору (т. 1, а.с.15).
Відповідно до п.п. 2.1.1 Лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати на користь Лізингодавця лізингові платежі (т. 1, а.с.15).
Відповідно до п. 6.1. за невиконання або неналежне виконання умов Договору Лізингодавець має право стягнути шляхом направлення відповідної вимоги/рахунку (в тому числі на електронну адресу Лізингоодержувача) штрафні санкції.
Відповідно до п. 6.7. будь-які збитки, завдані невиконанням, неналежним виконанням Стороною свої зобов'язань за умовами договору, підлягають відшкодуванню винною Стороною в повному обсязі. Відшкодування збитків не звільняє Сторону від виконання умов Договору, в тому числі, але не обмежуючись, не звільняє від оплати штрафних санкцій за Загальними умовами договору.
Відповідно до п. 7.1. протягом усього терміну дії цього Договору Предмет лізингу є власністю Лізингодавця.
Відповідно до п.п. 7.1.1. право власності на Предмет лізингу переходить до Лізингоодержувача лише за умови належного, повного та безумовного виконання Лізингоодержувачем всіх Умов Договору фінансового лізингу, в тому числі за умови відсутності заборгованості за лізинговими платежами, неоплачених/невідшкодованих витрат Лізингодавця, штрафних санкцій та підтверджених збитків Лізингодавця за Договором, в тому числі за будь-якими іншими Договорами, які були або будуть укладені між Лізингодавцем та Лізингоодержувачем, що підтверджується Актом звіряння розрахунків, підписаним Сторонами.
Відповідно до п. 8.2. Лізингодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей Договір (відмовитися від Договору) та вилучити Предмет лізингу у випадку якщо, зокрема Лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або повністю) та/або інший платіж, передбачений Договором, та прострочення оплати становить більше 30 днів з дня настання строку платежу (п.п. 8.2.1. Загальних умов договору фінансового лізингу).
Відповідно до п. 8.3. у разі виникнення будь-якої з підстав, передбачених п.8.2.1. - 8.2.4. цих Загальних умов договору, Лізингодавець направляє Лізингоодержувачу повідомлення з вимогою усунути існуючі порушення або достроково викупити предмет лізингу, сплативши Лізингодавцю суму викупу, згідно до п. 7.3. Загальних умов договору.
Відповідно до п. 8.4. у разі якщо протягом 10 календарних днів з дати направлення повідомлення Лізингоодержувач не усунув визначені в повідомленні порушення або не викупить Предмет лізингу, Лізингодавець направляє на адресу Лізингоотримувача, вказану в Договорі, цінний лист з описом вкладення або вручає нарочно повідомлення про відмову від Договору (його розірвання) і повернення Предмета лізингу із зазначенням дати розірвання Договору та дати і місця повернення Предмета лізингу Лізингодавцю. Лізингоодержувач зобов'язаний за свій кошт протягом терміну, передбаченого в повідомленні, повернути Предмет лізингу Лізингодавцю за адресою, вказаною в повідомленні.
Відповідно до п.п. 8.4.1. у випадку, передбаченому пунктом 8.2. Загальних умов Договору, Договір вважається розірваним (припиненим) на 10 (десятий) календарний день з дня надіслання відповідного письмового повідомлення Лізингодавцем на адресу Лізингоодержувачу.
Відповідно до п.п. 9.2.2. Лізингоодержувач зобов'язаний вчасно та у повному обсязі сплачувати Лізингодавцю лізингові платежі, а також інші платежі відповідно до умов договору, а також штрафні санкції відповідно до положень Договору та інші платежі, які пов'язані з використанням Предмета лізингу виключно на рахунки Лізингодавця.
Відповідно до п.п. 9.2.6. у разі закінчення строку фінансового лізингу, а також у разі дострокового припинення договору фінансового лізингу та в інших випадках дострокового повернення Предмета лізингу, повернути Предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором фінансового лізингу.
Відповідно до п.п. 9.2.7. у разі закінчення строку договору фінансового лізингу та/або дострокового розірвання договору, Лізингоодержувач повинен зняти Предмет лізингу з обліку державної реєстрації та передати Лізингодавцю постійні реєстраційні документи на Предмет лізингу.
Відповідно до п.п. 9.4.1., 9.4.4. Лізингодавець зобов'язаний вимагати усунення будь-яких порушень, що призвели до обмеження права власності Лізингодавця на Предмет лізингу; прийняти Предмет лізингу в разі дострокового розірвання Договору фінансового лізингу.
16.07.2021 року між ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ» та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду № 1 до Договору фінансового лізингу № ЧГ-1 318, у якій сторони дійшли згоди викласти в п. 9 Договору фінансового лізингу (Графік внесення лізингових платежів) в редакції визначеній Додатковою угодою №1 (т. 1, а.с.22).
При розгляді справи судом встановлено, що з березня 2022 року відповідач не здійснювала оплати на виконання договору лізингу між сторонами.
ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ» направило повідомлення ОСОБА_1 про одностороннє розірвання Договору фінансового лізингу (вих. № АЛ-534 від. 20.04.2022 року) із вимогою про повернення об'єкту фінансового лізингу власнику - ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ» шляхом самостійного доставлення транспортного засобу на адресу місцезнаходження Лізингодавця: 04116, м. Київ, вул. Митрофана Довнар-Запольського, буд. 5, оф. 220. Граничний строк повернення автомобіля визначено до 12:00 год. 25.04.2022 року (т. 1, а.с.23). Отримання вказаного повідомлення у встановленому договором порядку відповідач заперечила.
Відповідно до наведеного у заяві про збільшення позовних вимог розрахунку заборгованості за період з 15.07.2021 року по 16.06.2023 року підлягало до сплати відповідачкою 203 753,42 грн. відшкодування вартості об'єкта лізингу та 83 133, 89 грн. винагороди Лізингодавця, всього 286 8876,31 грн., з яких прострочено 99840,88 грн. відшкодування вартості об'єкта лізингу та 44037,64 грн., всього 143 878,52 грн. (т. 1, а.с. 209).
Вказаний розрахунок заборгованості узгоджується з Актом звірки взаємних розрахунків за Договором лізингу за період з 21.04.2021 року до 19.08.2022 року та не оспорювався відповідачем.
ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ» направило повідомлення ОСОБА_1 про одностороннє розірвання Договору фінансового лізингу (вих. № АЛ-534/2 від. 23.06.2023 року) із вимогою про повернення об'єкту фінансового лізингу власнику - ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ» (т. 1, а.с.216).
ОСОБА_1 , заперечуючи проти позовних вимог позивача вказує, що заборгованість виникла у зв'язку з повномасштабним вторгнення російської федерації на територію України, у зв'язку з чим остання виїхала до Німечинни та на даний час не має змоги сплачувати платежі згідно умов договору. При цьому, у своєму відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 не заперечувала проти розміру заборгованості визначеною позивачем.
Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають, зокрема, з договору.
Частиною 1 ст.626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статей 628, 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Згідно зі ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.
До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
З огляду на зазначене та враховуючи параграф 1 глави 58 ЦК України вбачається, що у ч.2 ст.806 ЦК України закріплена норма, яка відсилає до загальних положень про договір найму (параграф 1 глави 58 ЦК), тому до договору лізингу можуть застосовуватися лише норми параграфу 1 глави 58 ЦК України, а не інші параграфи цієї глави.
Таку правову позицію викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі №910/2153/19, від 31 жовтня 2019 року у справі №910/2219/19, від 21 листопада 2019 у справі №910/2233/19, від 15 січня 2020 року у справі №910/2242/19.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі регулюються спеціальним Законом України «Про фінансовий лізинг», який визначає загальні правові та організаційні засади фінансового лізингу в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері.
Згідно з ст. 15 Закону України «Про фінансовий лізинг» (у редакції, що діяла на час укладення договору) договір фінансового лізингу укладається в письмовій формі. Договір фінансового лізингу не підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених законом або домовленістю сторін. Договір фінансового лізингу транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню на вимогу однієї із сторін такого договору.
Таким чином, спеціальними нормами Закону України «Про фінансовий лізинг», які мають пріоритет перед нормами ч. 2 ст. 799 ЦК України передбачено, що договір фінансового лізингу транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню на вимогу однієї із сторін такого договору.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
Судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 ЦК України, тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України, тощо).
Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.
Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
Відповідно до статей 215, 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Частиною другою статті 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Таким чином оспорюваний правочин є недійсним в силу визнання його судом, а нікчемний - в силу припису закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України в разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, таких договір є нікчемним.
Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.
Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів того, що перед укладенням договору фінансового лізингу ОСОБА_1 заявляла вимогу щодо нотаріального посвідчення договору, зокрема відповідач не довела, що заявляла вимогу щодо нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу до його укладення чи під час укладення.
Колегія суддів апеляційного суду враховує, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК) та, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму.
Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст.76 ЦПК України).
Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції, відхиляючи твердження відповідача стосовно того, що договір фінансового лізингу між сторонами № ЧГ-1318 від 15 липня 2021 року всупереч положень ст.799 ЦК України не було нотаріально посвідчено, а тому такий договір в силу положень ст.220 цього ж Кодексу є нікчемним вірно зазначив, що приписи ст. 799 ЦК України щодо нотаріального посвідчення договору найму транспортного засобу, які містяться у параграфі 5 глави 58 ЦК України, у даному випадку не застосовуються, так як ст. 15 Закону України «Про фінансовий лізинг» (у редакції, що діяла на час укладення договору) передбачає можливість укладення договору без нотаріального посвідчення.
Згідно положень ст. 20 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець має право, серед іншого, здійснювати перевірки дотримання лізингоодержувачем умов володіння та користування об'єктом фінансового лізингу, його утримання та експлуатації; у випадках, передбачених законом та/або договором фінансового лізингу, відмовитися від договору фінансового лізингу, стягнути з лізингоодержувача несплачені лізингові платежі, термін сплати яких настав на дату такої відмови, вимагати повернення об'єкта фінансового лізингу та у разі невиконання лізингоодержувачем обов'язку щодо повернення об'єкта фінансового лізингу - сплати неустойки у розмірі, встановленому цим Законом, за володіння та користування об'єктом фінансового лізингу за час прострочення повернення об'єкта фінансового лізингу, якщо інший розмір неустойки не визначений договором фінансового лізингу; стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість відповідно до умов договору фінансового лізингу та законодавства; вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків, у тому числі оплати ремонту, відшкодування витрат на ремонт об'єкта фінансового лізингу, та/або сплати інших платежів, безпосередньо пов'язаних з виконанням договору фінансового лізингу, відповідно до умов такого договору та законодавства; вимагати повернення об'єкта фінансового лізингу у разі невиконання лізингоодержувачем чи особою, яка отримала об'єкт фінансового лізингу від лізингоодержувача відповідно до цього Закону, обов'язку щодо належного використання об'єкта фінансового лізингу за договором фінансового лізингу; вимагати усунення будь-яких порушень, що призвели до обмеження права власності лізингодавця на об'єкт фінансового лізингу; у разі відмови лізингодавця від договору фінансового лізингу та неповернення лізингоодержувачем об'єкта фінансового лізингу на вимогу лізингодавця у строки, передбачені договором фінансового лізингу, вимагати дострокову сплату розміру всіх майбутніх лізингових платежів у частині оплати вартості об'єкта фінансового лізингу, якщо інше не передбачено договором фінансового лізингу та/або законодавством.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, з березня 2022 року ОСОБА_1 не здійснювала оплати на виконання договору лізингу між сторонами, що призвело до виникнення простроченої заборгованості за період з 15.07.2021 року по 16.06.2023 року в сумі 143 878,52 грн.
Обов'язок сплати лізингових платежів до моменту припинення дії договору існує за лізингоодержувачем в силу загальних норм цивільного законодавства, яке визначає, що договір є обов'язковим до виконання (ст.629 ЦК України) та на підставі умов самого договору.
Таким чином, позивачем виконані умови договору та передано предмет лізингу відповідачу, що підтверджується Актом прийому-передачі об'єкта лізингу до договору фінансового лізингу від 15.07.2021 року (т.1, а.с.13), а ОСОБА_1 не виконано належним чином зобов'язання щодо сплати платежів передбачених умовами договору фінансового лізингу від 15.07.2021 року № ЧГ-1 318, що призвело до утворення простроченої заборгованості в сумі за період з 15.07.2021 року по 16.06.2023 року в сумі 143 878,52 грн.
При цьому, згідно п 4.3 Договору без отримання письмової згоди Лізингодавця, Лізингоодержувач не має права використовувати ( вивозити) об'єкт лізингу за межами території України, передавати об'єкт лізингу в оренду, сублізинг або за іншими договорами третім особам, використовувати об'єкт лізингу за нецільовим призначенням, зазначеним в заяві-анкеті, в тому числі в якості таксі або для навчальної діяльності, вносити конструктивні зміни та встановлювати на об'єкт лізингу будь-яке додаткове обладнання, а також змінювати зовнішній вигляд (реклама, тюнінг, тощо) (т 1, а.с.16).
Судом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що відповідач ОСОБА_1 у період до 20.04.2022 року, без погодження із Лізингодавцем (без письмового дозволу, в порушення п. 4.3 Загальних умов фінансового лізингу, Лізингоодержувач перемістила автомобіль за межі державного кордону, що стало підставою направити на адресу Лізингоодержувача повідомлення № АЛ-534 від 20.04.2022 року про відмову від договору фінансового лізингу № ЧГ- 1318 від 16.07.2021 року у формі електронного документа.
Відповідно до пункту 8.2 Договору Лізингодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей Договір (відмовитися від Договору) та вилучити Об'єкт лізингу у наступних випадках, серед яких коли Лізингоодержувач порушує умови Договору, зокрема п.п.4.1 - 4.9 Договору.
Згідно п 2.1 Договору всі платежі за користування Об'єктом лізингу Лізингоодержувач зобов'язаний здійснювати в національній валюті України (гривні) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Лізингодавця не пізніше за дату та в сумі, які встановлені для їх оплати відповідно до Графіку платежів.
Як вбачається з матеріалів справи на момент подачі позову та винесенням судом рішення по суті, відповідач прострочену заборгованість позивачу не сплатила, автомобіль не повернула.
Спростовуючи доводи відповідача про неможливість виконання договору між сторонами у зв'язку з вимушеною евакуацією за кордон в період воєнного стану, суд першої інстанції вірно зазначив, що чинне законодавство та умови договору між сторонами не містять положень про звільнення лізингоотримувачів від сплати лізингових платежів на період дії військового стану.
Що стосується доводів апеляційної скарги відносно того, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, а саме приписи п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України та прийняв заяву позивача про збільшення позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 статті 376 ЦПК України встановлено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального справа є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце засідання суду ( у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Враховуючи вищевикладену норму права та обставини справи, колегія суддів вважає твердження скаржника на допущення судом порушення норм процесуального права не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, оскільки не призвело до неправильного вирішення справи та не є таким, що є підставою для обов'язкового його скасування.
Щодо посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду у справі № 357/15432/15-ц (постанова від 22.04.2019 року), колегія суддів вважає, що зазначені доводи є безпідставними, оскільки фактичні обставини у цих справах є відмінними від обставин у справі, яка переглядається.
Колегія суддів наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин із метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
Слід зазначити, що на момент роз'яснення Верховним Судом спору у справі № 357/15432/15-ц (постанова від 22.04.2019 року) існувала відмінна редакція Закону України «Про фінансовий лізинг», яка не розповсюджується на спірні правовідносини, які виникли 15 липня 2021 року між ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ» та ОСОБА_1 .
Заперечуючи в апеляційній скарзі проти вимог позовної заяви та зазначаючи, що рішення суду є незаконним та підлягає до скасування, скаржник в апеляційній скарзі жодним чином не спростовує заборгованість за договором фінансового лізингу № ЧГ -1 318 від 15 липня 2021 року, одночасно зазначаючи про неможливість здійснення платежів згідно графіку, що зводиться до уникнення відповідальності за взяті на себе зобов'язання.
Колегія суддів зазначає, що заявлена позиція скаржника суперечить як вимогам цивільного законодавства щодо обов'язковості договору, відповідальності за його невиконання та приписам спеціального законодавства - Закону України «Про фінансовий лізинг».
В цілому, колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а також зводяться до необхідності переоцінки доказів, зокрема щодо наявності заборгованості за договором лізингу.
З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги були предметом розгляду суду першої інстанції та їм надана відповідна правова оцінка, з якою погоджується апеляційний суд.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 25.09.2023 року - без змін.
Керуючись статтями 374, 375, 381, 382, 384, ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.
Судді