Справа № 530/300/22 Номер провадження 22-ц/814/270/24Головуючий у 1-й інстанції Должко С.Р. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.
01 лютого 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Пікуля В.П.,
суддів Одринської Т.В., Панченка О.О.,
при секретарі Сальній Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області на рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 16 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Зіньківської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку,
Короткий зміст позовної заяви
У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Зіньківської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку.
В обґрунтування позову зазначено, що рішенням восьмої (позачергової) сесії восьмого скликання Зіньківської міської ради від 09 липня 2021 року «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою гр. ОСОБА_1 » позивачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населених пунктів на території Ставківського старостинського округу Зіньківської територіальної громади Полтавського району Полтавської області.
На виконання вищезгаданого рішення позивачем замовлено проект землеустрою, який розроблений ФОП ОСОБА_2 . За наслідками виготовленого проекту землеустрою, 23 липня 2021 року земельна ділянка за кадастровим номером 5321386000:00:009:0081 внесена до Державного земельного кадастру про земельну ділянку.
07 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Зіньківської міської ради із заявою про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність. Проте довгий час жодних відомостей про результати розгляду заяви останній не отримував. На запит позивача від 17 лютого 2022 року листом від 14 березня 2022 року № 08-24/578 «Про надання роз'яснення щодо неприйняття рішення» останньому повідомлено, що рішення «Про затвердження документації із землеустрою та передачу у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_1 » не прийнято, так як не отримано необхідної кількості голосів.
На думку позивача, дії відповідача є такими, що порушують його право власності.
У зв'язку з вищевказаним, позивач прохав суд визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5321386000:00:009:0081, площею 2,0 га, яка знаходиться на території Ставківського старостинського округу Зіньківської територіальної громади Полтавського району Полтавської області.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 16 червня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до Зіньківської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5321386000:00:009:0081, площею 2,00 га, яка знаходиться на території Ставківського старостинського округу Зіньківської територіальної громади Полтавського району Полтавської області.
В обґрунтування оскаржуваного судового рішення зазначено, що реєстрація державним кадастровим реєстратором спірної земельної ділянки з присвоєнням їй кадастрового номера на підставі поданого проекту землеустрою відповідно до статей 9, 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» свідчить про відповідність поданих документів вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою та містобудівної документації, тому зважаючи на відповідність проекту землеустрою вимогам нормативно-правових актів, документації із землеустрою та містобудівної документації, що підтверджується поданими разом з цим позовом доказами, Зіньківська міська рада не мала права не приймати рішення про затвердження проектної документації та передачу земельної ділянки у власність, чим порушила права позивача, які можуть бути поновлені шляхом визнання права власності на спірну земельну ділянку.
Ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 22 листопада 2023 року виправлено описку в рішенні Зіньківського районного суду Полтавської області від 16 червня 2022 року, вказавши, що в третьому абзаці мотивувальної частини рішення необхідно читати правильно: «В судове засідання учасники справи: позивач ОСОБА_1 не з'явився, надіслав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, представник відповідача Зіньківської міської ради, за довіреністю Білан А.А. не з'явився, надіслав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності».
Позиції учасників справи
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Керівником Диканської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави на вказане рішення подана апеляційна скарга.
В апеляційній скарзі прокурор прохав рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити у справі нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Особа, яка подала апеляційну скаргу, вказувала на порушення місцевим судом норм матеріального права, зазначивши, що чинним законодавством не передбачено визнання права власності на земельну ділянку за судовим рішенням у випадку відмови місцевої ради в затвердженні проекту землеустрою.
На думку прокурора, позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки позивач, у випадку порушення його прав відповідачем, мав звернутися до суду з вимогою щодо визнання дій органу місцевого самоврядування протиправними.
Наголошено, що на підставі положення статті 392 ЦК України можливо підтвердити наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне у позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Щодо відзиву на апеляційну скаргу
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Щодо явки та позиції учасників справи в суді апеляційної інстанції
Прокурор Полтавської обласної прокуратури Вороненко А.М., взявши участь у розгляді справи, вимоги поданої апеляційної скарги підтримала та прохала їх задовольнити.
Зіньківська міська рада прохала суд розгляд справи здійснювати за відсутності представника відповідача.
Інші учасники справи, будучи належним чином повідомлені про час, дату та місце судового засідання, на розгляд справи до суду не з'явилися.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення прокурора, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку.
Встановлені обставини справи
Судом першої інстанції встановлено та не оспорюється учасниками справи, що рішенням восьмої (позачергової) сесії восьмого скликання Зіньківської міської ради від 09 липня 2021 року «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою гр. ОСОБА_1 » надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населених пунктів на території (Ставківського старостинського округу Зіньківської територіальної громади) Полтавського району Полтавської області (а.с. 08).
На виконання вищезгаданого рішення ОСОБА_1 замовлено проект землеустрою, який розроблений ФОП ОСОБА_2 . За наслідками виготовленого проекту землеустрою, 23 липня 2021 року земельна ділянка за кадастровим номером 5321386000:00:009:0081 внесена до Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с. 09-16).
07 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Зіньківської міської ради із заявою про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність.
На запит від 17 лютого 2022 року листом Зіньківська міська рада від 14 березня 2022 року №08-24/578 «Про надання роз'яснення щодо неприйняття рішення» ОСОБА_1 повідомлено, що рішення «Про затвердження документації із землеустрою та передачу у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_1 » не прийнято, так як не отримано необхідної кількості голосів (а.с. 17-18).
З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку вбачається, що земельна ділянка за кадастровим номером 5321386000:00:009:0081, яка знаходиться на території Ставківського старостинського округу Зіньківської міської ради Полтавського району Полтавської області, зареєстрована 23 липня 2021 року відділом у Яворівському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (а.с. 12).
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, 01 вересня 2022 року ОСОБА_1 оформив право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5321386000:00:009:0081, площею 2,00 га, на підставі рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 16 червня 2022 року (а.с. 85).
Позиція апеляційного суду
Щодо оскарження рішення прокурором
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 4 ЦПК України передбачено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Згідно з пунктом 3 частини першої та частиною другою статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі України «Про прокуратуру» № 1697-VII, частина третя статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Відповідно до частини четвертої статті 23 вказаного Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
З наведеного можна дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)).
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40 зазначеної постанови).
Таким чином, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII, і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц). Інакше кажучи, прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює (пункт 26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі №698/119/18). Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17.
Згідно з частиною третьою статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Частиною четвертою статті 56 ЦПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.
У даній справі прокурор вступив у справу з метою захисту інтересів держави в особі уповноваженого органу - Зіньківської міської ради Полтавської області, подавши апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Відповідно до статті 318 ЦК України одним з суб'єктів права власності є територіальна громада міста, яка реалізує свої повноваження через відповідну міську (сільську) раду (стаття 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року внесено зміни до Земельного Кодексу України, яким змінено суб'єктів розпорядження землями сільськогосподарського призначення та визначено, що такі повноваження перейшли до органів місцевого самоврядування. 3 огляду на це належним суб'єктом, який наділений правом розпорядження державними землями запасу сільськогосподарського призначення, наразі, є відповідна сільська, селищна чи міська рада.
Верховний Суд у постанові від 08 лютого 2019 року у справі № 915/20/18 дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи, що беззаперечно свідчить про можливість представництва органами прокуратури в суді інтересів держави в особі органів місцевого самоврядування.
У даній справі прокурором попередньо запитано у Зіньківської міської ради Полтавської області чи планується здійснення заходів, спрямованих на захист інтересів держави, зокрема, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 16 червня 2022 року у справі №530/300/22, яким порушуються інтереси держави, оскільки, всупереч передбаченому законодавством порядку, позивачем обрано невірний спосіб захисту, суд фактично перейняв дискреційні повноваження повноважного у спірних правовідносинах органу місцевого самоврядування, на що отримано відповідь, що на даний момент міською радою не здійснювалися та не планується здійснювати заходи щодо оскарження рішення Зіньківського районного суду по справі № 530/300/22 від 16 червня 2022 року. У подальшому, заступником керівника Диканської окружної прокуратури Є. Коваль направлено лист на ім'я Зіньківського міського голови, відповідно до якого повідомлено, що рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 16 червня 2022 року буде оскаржено прокурором в інтересах держави в особі Зіньківської міської ради Полтавської області.
Відтак, прокурором у даній справі виконано вимоги статті 23 Закону України «Про прокуратуру», а також вимоги частини четвертої статті 56 ЦПК України, в апеляційній скарзі обґрунтовано у чому полягає порушення інтересів держави, підстави для звернення до суду прокурора у зв'язку із неналежним виконанням уповноваженим органом своїх повноважень щодо захисту інтересів держави у справі, а саме бездіяльності щодо оскарження рішення суду першої інстанції.
Отже, апеляційним судом встановлено, а сторонами у справі не заперечувалась наявність законних підстав на здійснення прокурором інтересів держави в особі Зіньківської міської ради Полтавської області.
Щодо визнання права власності
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно приписів частини першої статті 4 ЦПК України, яка регламентує право на звернення до суду за захистом, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
За змістом частин шостої-дев'ятої статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадян із земель державної або комунальної власності, у тому числі для ведення особистого селянського господарства, передбачає реалізацію таких послідовних етапів: 1) звернення зацікавлених громадян з клопотанням до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; 2) надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; 3) розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; 4) затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, та надання її у власність.
Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної законом процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.
Відповідно до частин десятої, одинадцятої статті 118 ЗК України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
Таким чином, оскарження в судовому порядку відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або залишення без розгляду відповідного клопотання зацікавленої особи є окремим способом судового захисту майнового інтересу громадян щодо безоплатного одержання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, який не є тотожним захисту права власності.
Право власності - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усунення третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов'язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема, з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).
Визнання права власності, що передбачене статтею 392 ЦК України, а також пунктом «а» частини третьої статті 152 ЗК України, як спосіб захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки, на підставі рішення суду не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне у позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на окремі об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та визнаючи за ним право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5321386000:00:009:0081 площею 2,00 га на території Ставківського старостинського округу Зіньківської територіальної громади Полтавського району Полтавської області, не встановив фактичних обставин набуття позивачем на законних підставах права власності на спірну земельну ділянку, що підлягає захисту у спосіб його визнання, та неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини сторін.
Висновки суду, що формування земельної ділянки та її реєстрація у Державному земельному кадастрі з присвоєнням індивідуального кадастрового номеру є достатньою підставою для виникнення у позивача суб'єктивного майнового права на спірну земельну ділянку, є хибними та не ґрунтуються на законі.
Обов'язковість формування земельної ділянки, що полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав та передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру, встановлена статтею 79-1 ЗК України, Законом України «Про Державний земельний кадастр» від 7 липня 2011 року № 3613-VI (далі - Закон № 3613-VI).
Відповідно до частин другої-п'ятої статті 79-1 ЗК України формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території.
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі (частини дев'ята, десята статті 79-1 ЗК України).
Відповідно до статей 1, 2 Закону № 3613-VI Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж.
Державний земельний кадастр ведеться з метою інформаційного забезпечення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб при: регулюванні земельних відносин; управлінні земельними ресурсами; організації раціонального використання та охорони земель; здійсненні землеустрою; проведенні оцінки землі; формуванні та веденні містобудівного кадастру, кадастрів інших природних ресурсів; справлянні плати за землю.
Відповідно до частини п'ятої статті 16 Закону № 3613-VI кадастрові номери земельних ділянок зазначаються у рішеннях органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування про передачу цих ділянок у власність чи користування, зміну їх цільового призначення, визначення їх грошової оцінки, про затвердження документації із землеустрою та оцінки земель щодо конкретних земельних ділянок.
Таким чином, формування земельної ділянки та внесення відомостей про неї до Державного земельного кадастру на підставі проекту землеустрою, розробка якого має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об'єкта цивільних прав, входить до процедури передачі земельних ділянок у власність чи користування громадян, встановленої статтею 118 ЗК України, та за відсутності позитивного рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність у межах повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, не породжує суб'єктивних цивільних прав заінтересованої особи на таку земельну ділянку.
Визнавши право власності позивача на спірну земельну ділянку всупереч встановленого законом порядку, суд першої інстанції перебрав на себе повноваження органу місцевого самоврядування, до виключної компетенції якого віднесено вирішення питання передачі земельних ділянок у власність із земель комунальної власності відповідної територіальної громади. Суд таким чином підмінив компетентний орган, прийнявши замість нього рішення, що суперечить нормам як матеріального, так і процесуального права.
Дійсно у позивача виникли «законні сподівання» (в контексті статті 1 протоколу № 1 Європейської конвенції з прав людини), що спірна земельна ділянка може перейти йому у власність, але лише в разі прийняття компетентним органом відповідного рішення, яким є орган місцевого самоврядування.
Враховуючи те, що суд першої інстанції визнав право власності за позивачем всупереч норм матеріального права, рішення місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Як вбачається з частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити апеляційну скаргу керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області, а саме рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 16 червня 2022 року - скасувати, а в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Зіньківської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку - відмовити.
Щодо судових витрат
За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (частина перша статті 1 Закону України «Про судовий збір»).
Враховуючи те, що позов задоволенню не підлягає, скаржнику за рахунок позивача підлягає відшкодуванню судовий збір, сплачений за подачу апеляційної скарги, в розмірі 1488,60 грн. Оскільки Диканська окружна прокуратура Полтавської області не є юридичною особою, а входить до системи органів Полтавської обласної прокуратури, яка, в свою чергу, є розпорядником бюджетних коштів в діяльності прокуратури, судовий збір підлягає стягненню з позивача на користь Полтавської обласної прокуратури.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області - задовольнити.
Рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 16 червня 2022 року - скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Зіньківської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Полтавської обласної прокуратури судовий збір за подачу апеляційної скарги у сумі 1 488,60 грн.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 06 лютого 2024 року.
Головуючий В.П. Пікуль
Судді Т.В. Одринська
О.О. Панченко