Справа № 761/45349/23
Провадження № 2/761/4610/2024
07 лютого 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Матвєєвій Ю.О.
при секретарі: Каніковського Б.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна, в особі Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відшкодування моральної шкоди, -
07.12.2023 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна, в особі Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відшкодування моральної шкоди у розмірі 82000,00 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що він є підполковником у відставці, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві. Пенсія йому призначена та виплачується відповідно до вимог Закону України № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року.
Зазначає, що Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві упродовж 2020- 2023 років систематично та свавільно порушує його права та свободи на пенсійне забезпечення.
Так, рішенням окружного адміністративного суду м. Києва від 18.11.2019 року у справі № 826/141/05/18 було частково задоволено позов позивача до Київського міського військового комісаріату та ГУ ПФУ України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.08.2020 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2019 року скасовано та ухвалено постанову якою позов ОСОБА_1 задоволено частково, а саме: Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві щодо зменшення відсоткового значення розміру пенсії ОСОБА_1 з 86% до 70% сум грошового забезпечення та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві здійснити з 1 січня 2018 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 86% сум грошового забезпечення, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
На виконання вищезгаданого рішення суду від ГУ ПФУ в м. Києві проведено перерахунок пенсії. Сума доплати за період з 01.01.2018 року по 30.11.2020 року склала 42244,80 грн., однак зазначена сума виплачена не була.
Тільки 18.09.2023 року постановою головного державного виконавця відділу ПВР Коломієць І.М. виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 826/14105/18 було закінчено у зв'язку з виконанням судового рішення. У зв'язку з вищевикладеним позивачу була заподіяна моральна шкода яка полягає в душевних стражданнях через порушення звичного способу життя. Звичний спосіб життя був також порушений внаслідок необхідності звернення до суду за захистом свого права.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 08 грудня 2023р. відкрито провадження по справі та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.
29.12.2023 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив в якому просить відмовити позивачу в повному обсязі, справу розглядати без їхньої участі.
03.01.2024 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій наполягає на задоволенні позовних вимог.
Ухвалою суду від 17.01.2024 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.
Позивач до судового засідання не з'явився, але подав до суду заяву про слухання справи за його відсутності.
Враховуючи те, що сторони в судове засідання не з'явились, суд, керуючись ч.2 ст.247 ЦПК України, розглянув справу без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Рішенням окружного адміністративного суду м. Києва від 18.11.2019 року у справі № 826/141/05/18 було частково задоволено позов позивача до Київського міського військового комісаріату та ГУ ПФУ України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, а саме: «зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_3) скласти та подати до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві довідку про розмір грошового забезпечення позивача для перерахунку пенсії ОСОБА_1 з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років та наступних додаткових видів грошового забезпечення: премія, починаючи з 01.03.2018».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.08.2020 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2019 року скасовано та ухвалено постанову якою позов ОСОБА_1 задоволено частково, а саме: «визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві щодо зменшення відсоткового значення розміру пенсії ОСОБА_1 з 86% до 70% сум грошового забезпечення та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві здійснити з 1 січня 2018 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 86% сум грошового забезпечення, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум».
На виконання вказаного рішення суду ГУ ПФУ в м. Києві проведено перерахунок пенсії, з 01.12.2020 року позивачу встановлено щомісячну виплату у визначеному судом розмірі та нараховано 42244,80 грн. заборгованості (недоплаченої частини пенсії за період з 01.01.2018 року по 30.11.2020 року), однак зазначена сума виплачена не була.
Листом ГУ ПФУ в м. Києві від 10.11.2020 року № 2600-0210-8/159644 позивача було повідомлено, що виплату буде здійснено в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету.
Для виконання Постанови Шостого ААС від 07.08.2020р., Окружним адміністративним судом міста Києва 14.09.2020р. було видано виконавчий лист № 826/14105/18.
16.10.2020 р. було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2.
У зв'язку з невиконанням вищевказаного судового рішення, головним державним виконавцем відділу ПВР Огібеніним Л.І. на адресу Шевченківського управління поліції ГУ НП в м. Києві було надіслано повідомлення від 16.11.2021р. №63290375/4 про вчинення кримінального правопорушення службовими особами ГУ ПФУ в м. Києві щодо невиконання судового рішення. За вищевказаним повідомленням Шевченківським управлінням поліції ГУ НП в м. Києві розпочато кримінальне провадження № 12021100100004705
Постановою головного державного виконавця відділу ПВР КоломієцьІ.М. від 18.09.2023р. виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусовоговиконання виконавчого листа № 826/14105/18 було закінчено, в зв'язку звиконанням судового рішення.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 18 ЦПК України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
Згідно ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Судове рішення, що набрало законної сили, є підставою для його виконання. Виконання судового рішення сприяє втіленню законів у життя та зміцненню їх авторитету. Рішення суду охороняє права, свободи та законні інтереси громадян, а також є завершальною стадією судового провадження.
За ст.. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до ч. 1, п. 2 ч. 2, ч. 3 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди,якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно ч.1 ст. ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала,за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені ст..ст. 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Відповідно до ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 Цивільного кодексу України).
Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Крім того, у п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру,за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумічи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить,а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.
Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У пункті 10-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» звернуто увагу судів на те, що при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі статті 56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. Дія цієї норми не поширюється на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб.
Також, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц зазначила, що виходячи з положень статей 16 і 23 Цивільного кодексу України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Відповідно до чіткої й усталеної практики Європейського суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», пункт 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення від 28 липня 1999 року у справі «Імобільяре Саффі» проти Італії», заява № 22774/93, пункт 66).
Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою (рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, пункт 44, від 20 липня 2004 року). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному та вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення від 26 квітня 2005 року у справі «Сокур проти України», заява № 29439/02, та від 19 лютого 2009 року у справі «Крищук проти України», заява № 1811/06).
ЄСПЛ також зазначив, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (рішення у справі «Скордіно проти Італії», заява № 36813/97, пункти 203 - 204, та рішення у справі «Вассерман проти Росії», заява № 21071/05, пункт 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов'язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу (рішення від 7 травня 2002 року в справі «Бурдов проти Росії», пункт 100).
Згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презумується.
Також, Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Окрім цього, Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» зазначив, що заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.
Суд вважає доведеним факт заподіяння Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві позивачу моральної шкоди, яка полягає у порушенні звичного способу життя та необхідності докладати додаткових зусиль для його організації. Протиправність бездіяльності відповідача встановлено постановою ШААС від 07.08.2020 року в справі № 826/14105/18, яке набрало законної сили.
16.10.2020 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шатохіним О.П. було відкрито виконавче провадження по виконанню виконавчого листа № 826/14105/18 виданого 14.09.2020 про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 01.01.2018 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 86% сум грошового забезпечення, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
Таким чином при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд виходить, зокрема, з характеру страждань, які зазнав позивач, їх тривалості, а саме з грудня 2020 року (час до якого нараховано заборгованість) по липень 2023 року (час фактичної виплати заборгованості), також враховує вимушені зміни в життєвих стосунках, тому керуючись принципами розумності, справедливості та співмірності вважає, що компенсація в сумі 82000,00 грн. буде належною сатисфакцією понесених душевних страждань.
При цьому, слід зазначити, що згідно зі ст.. 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин.
Статтею 170 ЦК України передбачено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
У таких випадках державу представляє орган, який здійснює функції держави у цих правовідносинах.
Верховним Судом у постанові від 14 вересня 2022 року в справі № 759/7630/20, зокрема, вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч.2 ст. 2 ЦК України). Відповідно до ч.1 ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 19 червня 2018 року в справі № 910/23967/16).
А тому, на користь позивача необхідно стягнути моральну шкоду саме з Державного бюджету України.
Керуючись статтями 2, 4, 5, 10-13, 81, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Держави Україна, в особі Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відшкодування моральної шкоди - задовольнити в поновному обсязі.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) відшкодування моральної шкоди у розмірі 82000,00 грн.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Ю.О. Матвєєва
07 лютого 2024 року