Справа № 303/144/24
2/303/41/24
08 лютого 2024 року м. Мукачево
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючої-судді Курах Л.В.
за участю секретаря судових засідань Дорош У.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , інтереси якої представляє ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,-
ОСОБА_1 , інтереси якої представляє ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщення, а саме будинком за адресою: АДРЕСА_1 . Позовні вимоги обгрунтовано тим, що вона є власником вищевказаного будинку, однак в будинку зареєстрована також ОСОБА_3 який в ньому не проживає понад один рік. Таким чином, реєстрація відповідача в будинку створює додаткові витрати для оплати комунальних послуг та навантаження при одержанні соціальних виплат, порушує право позивача, як власника, на вільне користування та розпорядження своїм майном, у зв'язку з чим просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 11.01.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, визначено у такій строк та черговість подання заяв по суті справи.
У судове засідання позивач та представник позивача не з'явилися, про дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином, представник позивача ОСОБА_2 подав до суду заяву про розгляд справи без їхньої участі, позовні вимоги просив задовольнити.
Відповідач у судове засідання з розгляду даної справи не з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги визнав в повному обсязі.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши та перевіривши наявні у справі докази, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 21.09.2000 року.
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав від 28.11.2023 року № 356142481, ОСОБА_1 належить на праві власності земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 .
Також встановлено, що згідно з довідкою, виданою відділом «Центру надання адміністративних послуг» Великолучківської сільської ради від 11.12.2023 року, у будинку зареєстрований відповідач ОСОБА_3 .
Відповідно до акту від 11.12.2023 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не проживає за вищевказаною адресою понад один рік.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Під способом захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено ст. 16 ЦК України.
Відповідно до ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 року № 475\97-ВР, якими закріплено принцип непорушності права приватної власності, що означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України).
З огляду на вказане, право власності кожної фізичної і юридичної особи, неурядової організації й групи приватних осіб, повинне поважитися.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Приписами ч. 1 ст. 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з ст. 317, ч. 1 ст. 318 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та передбачають правомочності щодо використання житла для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Таким чином, гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права.
Також і в ст. 150 ЖК України закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Разом з цим, згідно з положеннями ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та передбачають правомочності щодо використання житла для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Разом з тим, будинок не перебуває у власності відповідача, а факт того, що відповідач зареєстрований у будинку, не є свідченням наявності у нього права користування спірним об'єктом нерухомості.
Як встановлено, позивач є власником будинку, тому має право на власний розсуд розпоряджатися своєю власністю згідно з положеннями ст. 318 ЦК України, в тому числі і щодо вирішення питань стосовно можливості проживання в ній інших осіб.
Враховуючи вищевказані обставини справи, з огляду на їх узгодженість з нормами Конституції України, позовні вимоги в частині визнання відповідача таким, що втратив право користування будинком підлягають задоволенню.
Крім того, відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 263-265, 279, 280, 289, 354-355 ЦПК України, ст.ст. 8, 41 Конституції України, ст.ст. 317, 319, 321, 383, 391, 405 ЦК України, суд,-
Позов задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житлом, а саме житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 1211,20 гривень (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).
Представник позивача: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ).
Відповідач: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).
Головуюча Л.В.Курах