07 лютого 2024 року
м. Київ
справа №440/5549/22
адміністративне провадження № К/990/44702/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів -Мельник-Томенко Ж.М., Смоковича М.І.,
перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2022 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року у справі №440/5549/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У червні 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (надалі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просив:
- визнати протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не нарахування та не виплати йому за період з 1 січня 2016 року до 1 березня 2019 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (надалі - Закон № 1282-XII), Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17 липня 2003 року №1078 (надалі - Порядок №1078), з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року і березень 2018 року;
- зобов'язати нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року до 1 березня 2019 року, із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року та березень 2018 року, відповідно до вимог Закону № 1282-XII, Порядку №1078.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року, адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року та з 1 грудня 2018 року до 1 березня 2019 року.
Зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) та за період з 1 грудня 2018 року до 1 березня 2019 року із застосуванням березня 2018 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця).
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із цими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідачем подано касаційну скаргу до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 24 січня 2024 року залишив касаційну скаргу без руху, встановивши скаржнику строк у десять днів з моменту отримання копії вказаної ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до Суду: 1) документа про сплату судового збору.
На виконання цієї ухвали та в межах наданого строку, військова частина НОМЕР_2 надіслала до Верховного суду копію платіжного доручення у визначеному судом розмірі. Відтак, скаржником усунуто недоліки в повному обсязі.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України») за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Водночас, пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, ця справа була розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Однак, у касаційній скарзі відсутнє будь-яке посилання скаржника на передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки. Мотиви, наведені у касаційній скарзі, зводяться лише до переоцінки доказів у справі та незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування норм законодавства.
За таких обставин, оскільки пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України передбачає можливість перегляду, в якості винятку, судових рішень, що не підлягають касаційному оскарженню судом касаційної інстанції лише у разі, якщо скаржником зазначені випадки, передбачені підпунктами «а» - «г» цієї правової норми, проте відповідачем таких винятків не зазначено, у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Одночасно, Суд також враховує позицію висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі п. 3 (а) ст. 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до п. 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункту 1 статті 6 Конвенції.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2022 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року у справі №440/5549/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
……………………………
……………………………
……………………………
Н.М. Мартинюк
Ж.М. Мельник-Томенко
М.І. Смокович,
Судді Верховного Суду