07 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 140/779/23 пров. № А/857/15973/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Обрізка І.М., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 травня 2023 року у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
суддя у І інстанції Денисюк Р.С.,
час ухвалення судового рішення не зазначено,
місце ухвалення судового рішення м. Луцьк,
дата складення повного тексту рішення 24 травня 2023 року,
У січні 2023 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення (далі - ППР) Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС) від 15 вересня 2022 року № 0030300705 у частині застосування штрафної санкції на суму 152 476,42 грн за порушення вимог Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій” (далі - Закон №269/95-ВР).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24 травня 2023 року у справі № 140/779/23, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, позов було задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано ППР ГУ ДПС від 15 вересня 2022 року № 0030300705 у частині застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на суму 147 372,12 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не надав доказів на спростування зафіксованих у первинних документах позивача господарських операції щодо придбання ним товару, який реалізовувався ним у власному магазині. Висновки контролюючого органу ґрунтуються на припущеннях без наведення доказів порушення позивачем ведення обліку товарних запасів. Відтак, відповідач не довів правомірність та обґрунтованість своїх висновків про порушення позивачем пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР, викладених в акті перевірки, які стали підставою для накладення на позивача штрафної (фінансової) санкції на суму 147 372,12 грн оспорюваним ППР.
У апеляційній скарзі ГУ ДПС просило скасувати вказане рішення суду першої інстанції у частині задоволення позову та відмовити у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_1 повністю.
Свої апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що у разі ненадання документів під час проведення перевірки платник податків не позбавлений права надати такі документи і після завершення перевірки; такі документи відповідно до пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України (далі - ПК) мають бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення за результатами перевірки.
Проте ФОП ОСОБА_1 подав до контролюючого органу скаргу на ППР без долучення первинних документів на спростування виявлених порушень. Ненадання платником податків документів прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 ПК до їх відсутності. Платник податків не може посилатися в судовому процесі на документи, які не були надані під час перевірки або впродовж десяти робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта перевірки. Винятком є випадки виїмки документів або іншого їх вилучення правоохоронними органами та іншими компетентними органами.
Постановою Горохівського районного суду Волинської області від 21 березня 2022 року у справі №155/9/22 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 155-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення за порушення порядку використання режиму програмування, найменувань товарів із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД при реалізації підакцизних товарів та порушення порядку ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, чим порушив пункти 11, 12 статті 3 Закону №265/55-ВР. Факт вчинення правопорушення а також свою ОСОБА_1 вину визнав частково та щиро розкаявся, вказавши, що накладні на товар у нього були, однак знаходились за місцем його проживання.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.
Як безспірно встановлено судом першої інстанції та слідує з матеріалів справи, ГУ ДПС було проведено фактичну перевірку магазину “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ”, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та належить ФОП ОСОБА_1 , за результатами якої складено акт від 26 листопада 2021 року № 10098/03-20-07-05/ НОМЕР_1 .
У ході перевірки контролюючий орган дійшов висновку про виявлення порушення позивачем пунктів 1, 2, 11, 12 статті 3 Закону №265/55-ВР, а саме реалізація товару без застосування РРО, без роздрукування та надання чека покупцю, незабезпечення режиму попереднього програмування найменування товарів (із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно УКТЗЕД для підакцизних товарів), порушення ведення обліку товарних запасів.
З огляду на вказані висновки ГУ ДПС було винесено ППР від 15 грудня 2021 року №0077830705, яким до ФОП ОСОБА_1 застосовано штраф у сумі 169 476,42 грн.
За наслідками розгляду скарги ФОП ОСОБА_1 у порядку адміністративного оскарження Державна податкова служба України (далі - ДПС) своїм рішенням від 07 вересня 2022 року №10533/6/99-00-06-03-02-06 скасувала ППР від 15 грудня 2021 року №0077830705 у частині застосованих штрафних санкцій у сумі 17000 грн, а у іншій частині оскаржуване рішення залишила без змін.
15 вересня 2022 року ГУ ДПС з урахуванням рішення ДПС від 07 вересня 2022 року №10533/6/99-00-06-03-02-06 винесло ППР № 0030300705 про застосування до ФОП ОСОБА_1 штрафної санкції у сумі 152 476,42 грн.
ФОП ОСОБА_1 не погодився із накладенням на нього штрафних санкцій вказаним рішенням ГУ ДПС та звернувся до адміністративного суду з позовом, що розглядається.
При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
На підставі аналізу матеріалів справи та позицій сторін, викладених у заявах по суті справи, апеляційний суд дійшов переконання, що на стадії апеляційного перегляду суть публічно-правового спору, що розглядається, зводиться до перевірки висновку суду першої інстанції про протиправність накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафної санкції у сумі 147372,12 грн за порушення ведення обліку товарних запасів оспорюваним ППР від 15 вересня 2022 року № 0030300705. Наявність у ГУ ДПС права на проведення фактичної перевірки господарської одиниці позивача, дотримання процедури проведення такої та прийняття рішення за її наслідкам, а також правомірність накладення решти штрафних санкцій позивачем фактично визнається, оскільки рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позову ним не оскаржується.
Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регламентовано приписами ПК.
Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначено Законом №265/95-ВР. Дія його поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до пункту 12 статті 3 даного Закону №265/95-ВР суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі зобов'язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб'єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).
Статтею 20 Закону № 265/95-ВР визначено, що до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів які не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб-підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності визначені Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” (далі - Закон № 996-ХIV).
Відповідно до статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.
У відповідності до матеріалів справи під час здійснення контролюючим органом фактичної перевірки було встановлено здійснення продажу товарів, на які були відсутні прихідні документи в місці їх реалізації, на загальну суму 73686,06 грн.
У відповідності до пункту 44.6 статті 44 ПК у разі, якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Приписами пункту 177.10 статті 177 ПК передбачено, що фізичні особи - підприємці зобов'язані вести облік доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Облік доходів і витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі через електронний кабінет.
Разом із тим, законом не встановлено обов'язку зберігання прихідних документів саме за місцем реалізації товару. Отже, відсутність облікової документації на товар за місцем продажу останнього не може бути віднесено до порушень установленого порядку обліку товарних запасів на складах і/або за місцем їх реалізації.
ФОП ОСОБА_1 було долучених до справи документи, а саме видаткові накладні за період січень-листопад 2021 року, товарно-транспортні накладні (а.с.16-92), що підтверджує наявність первинних документів на придбання товару, що реалізовувався у магазині підприємця.
Суд першої інстанції слушно зауважив, що контролюючий орган запитів до підприємця про надання таких документів не надавав та акту про відмову у наданні документів не складав.
Водночас апеляційний суд звертає увагу на те, що у ході фактичної перевірки не здійснюється перевірка формування ФОП ОСОБА_1 показників податкової звітності, а відтак посилання контролюючого органу у апеляційній скарзі на приписи пункту 44.6 статті 44 ПК не може братися до уваги.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».
При вирішенні цього спору необхідно застосувати рішення Європейського Суду з прав людини від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яким було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки державні органи обрали тлумачення національного законодавства, менш сприятливе для платників податку, що призвело до накладення на заявника зобов'язання зі сплати податку.
Одночасно апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Підсумовуючи викладене, на думку апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 травня 2023 року у справі № 140/779/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді І. М. Обрізко
Н. М. Судова-Хомюк
Повне судове рішення складено 07.02.2024