про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
06 лютого 2024 року м. Київ № 320/5723/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Миронівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльність протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
24.01.2024 до Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Миронівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому просить суд:
- визнати бездіяльність відповідача стосовно не передання грошових коштів неправомірною;
- зобов'язати відповідача передати грошові кошти нотаріусу відповідно до діючого законодавства України.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Київського окружного адміністративного суду справа №320/5723/24 передана 05.02.2024 до розгляду судді Парненко В.С.
Відповідно до статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Згідно положень частини 2 статті 171 КАС України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Цивільний процесуальний кодекс України ( надалі - ЦПК України) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства (стаття 1 Цивільного процесуального кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Пунктами 1, 2 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, тобто спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у звязку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобовязує надавати такі послуги виключно субєкта владних повноважень, і спір виник у звязку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є субєктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у звязку із порушенням її прав у такому процесі з боку субєкта владних повноважень або іншої особи.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Отже, основною визначальною рисою адміністративних правовідносин є владне підпорядкування однієї сторони цих відносин іншій стороні. Сторони в адміністративному спорі ще до його виникнення повинні перебувати у відносинах вертикального підпорядкування.
Суд звертає увагу, що до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки позивач звернувся з позовом до Товариства, яке у розумінні КАС України не суб'єктом владних повноважень, а є юридичної особою та між позивачем та відповідачем наявні договірні зобов'язання.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
В даному випадку недоотримана спадкодавцем заробітної плати має бути, за твердженням позивачки, складовою спадкового майна, отже предметом оспорювання у даному випадку є відносини, що пов'язані з набуттям та реалізацією позивачем майнових прав, отже існує спір про право.
У спірних правовідносинах, пов'язаних із реалізацією права на спадщину, реалізується не публічний, а приватний інтерес, таким чином спір має приватноправовий характер, хоча однією зі сторін у ньому виступає особа публічного права.
З матеріалів справи убачається, що між сторонами у даному випадку виник спір про цивільне право, предметом якого майновий інтерес позивачки, як можливої спадкоємці щодо включення до спадкової маси неотриманої заробітної плати, що належала спадкодавцеві, однак не була ним одержана за життя. Тому спір має приватноправовий характер і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 286/3516/16-ц (провадження № 14-95цс19) та від 03 квітня 2019 року у справі № 808/1346/18 (провадження № 11-1499апп18), постанові Верховного суду від 11.06.2019 у справі №180/754/17 (провадження К/9901/43413/18).
Суд звертає увагу, що 07.04.2021 Верховний Суд виніс постанову у справі № 0540/5860/18-а, відповідно до якої зазначив, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
В справі, яка переглядалась касаційним судом, було визначено, що предметом позову є майнова вимога позивачки визнати за нею в порядку спадкування право власності на майно - грошові кошти. Судом встановлено, що спір має приватноправовий характер і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Аналогічна правова позиція також була висловлена у постановах Верховного Суду від 11.10.2021 року у справі №200/126/21-а, від 19.04.2022 року у справі № 580/4214/21, від 11.07.2022 року у справі № 360/3210/18 та від 03.08.2022 року у справі № 580/4047/21.
З аналізу матеріалів справи та норм права, суд звертає увагу, що належний захист прав позивача у порядку адміністративного судочинства є неможливим.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі по тексту - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з "..." поняттями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. З огляду на це, не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо: позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно частин 5, 6 статті 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається. У разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що наявні підстави для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, оскільки дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, а її розгляд має здійснюватися відповідним місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства.
Керуючись статтями 170, 171, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Миронівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльність протиправною, зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснити позивачу, що зазначена позовна заява підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію ухвали разом з матеріалами заяви надіслати заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя В.С. Парненко