07 лютого 2024 року Справа №320/14356/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач, Пенсійний фонд), у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у поновленні виплаті пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з дня звернення, а саме з 10 листопада 2022 року.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що вона 10.11.2022 звернулась до територіальних органах Пенсійного фонду України в АР Крим з 2013 року та отримувала пенсію за вислугу років до березня 2014 року, проживала на тимчасово окупованій території та відповідно їй було припинено виплату пенсії. З серпня 2022 позивач проживає в м. Бровари, є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 02.08.2022 №3250-751179839 та відповідно звернулась із проханням поновити виплату пенсії з 10.11.2022. Посилаючись на практику ЄСПЛ, ст. 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 46 Конституції України, просить суд захистити її порушене право на пенсію.
04.05.2023, ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
31.05.2023 від відповідача до суду надійшов відзив, в якому Пенсійний фонд вказує про безпідставність та необґрунтованість заявлених позовних вимог позивача, які не підлягають задоволенню з підстав того, що ОСОБА_1 проживала в АДРЕСА_1 та 10.11.2022 звернулась до пенсійного органу із заявою про поновлення їй виплати пенсії, яка з її слів була призначена 26.06.2013 в АР Крим м. Сімферополь. Посилаючись на положення Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.11.205 №22-1 для призначення пенсії громадянам які проживають на тимчасово окупованій території подається заява в довільній формі про відсутність громадянства та пенсійних виплат держави окупанта, орган Пенсійного фонду України, що призначає пенсію за новим місцем проживання, здійснює поновлення виплати пенсії особам після надходження паперової пенсійної справи за документами наявними у ній (документи про підтвердження страхового стажу та заробітної плати) та підтвердження про припинення виплати пенсії. Враховуючи положення ч. 1 ст. 8, ст. 9, Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та станом на 26.06.2013 мала вік 45, пенсія може бути відповідна, у поданій заяві позивач не вказала який вид пенсії вона просить поновити. В період дії правового режиму воєнного стану, враховуючи, що російська федерація з 01.01.2023 припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, у органів Пенсійного фонду відсутні повноваження отримати матеріали пенсійної справи для поновлення виплати пенсії позивачу. Відповідач наполягає, що єдиною необхідною правовою підставою для взяття позивача на облік та початку виплати їй пенсії є наявність паперових матеріалів пенсійної справи де міститься інформація по який час пенсію отримувала особа. Пенсійний фонд не вбачає в своїх діях порушення діючого пенсійного законодавства та вважає відсутні підстави поновлення виплати пенсії позивачу, в задоволенні позову просить суд відмовити.
Ухвалою суду від 25.08.2023 судом витребувано від сторін по справі додаткові докази.
Позивачем надано до суду додаткові докази.
Відповідачем на виконання ухвали суду від 25.08.2023 (лист від 13.09.2023 №1000-095-7/138052) додано оскаржувану відмову від 17.11.2022 №1000-0202-8/116107.
Відповіді на відзив, заперечень, пояснень, заяв та клопотань до суду не надійшло.
Таким чином, суд вважає можливим розглянути справу у порядку письмового провадження, за правилами спрощеного позовного провадження та за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані до матеріалів справи, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянкою України, уродженка міста Сімферополь АР Крим, паспорт серії НОМЕР_1 , виданого Броварським РВ Управління ДМС України в Київській області 26.02.2015, РНОКПП НОМЕР_2 , проживала в АДРЕСА_1 з 27.05.1997.
З наданої до позову копії посвідчення виданого Пенсійним фондом України 26.06.2013, Серії НОМЕР_3 , ОСОБА_1 перебувала на пенсії за вислугою років.
Згідно наданої довідки Управління соціального захисту населення Броварської міської ради від 02.08.2022 №3250-7501179839 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи вбачається реєстрація ОСОБА_1 як внутрішньо-переміщеної особи із АДРЕСА_1 за фактичним місцем проживання/перебування АДРЕСА_2 .
Вказана довідка видана ОСОБА_1 15.08.2022.
Враховуючи вищезазначене позивач ОСОБА_1 отримувала пенсію за віком як громадянка України, проти чого не заперечує відповідач.
Позивач звернулась 10.11.2022 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про поновлення виплати їй пенсії за віком з 10.11.2022, додавши відповідні документи, перелік яких відповідачем не оспорюється.
Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області у своєму листі відповіді від 17.11.2022 №1000-0202-8/116107 вказує на Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.11.205 №22-1 за яким заява встановленого зразка про переведення виплати пенсії за новим місцем проживання подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України. На тимчасово окупованих територіях не функціонують та не здійснюють свою діяльність органи Пенсійного фонду, орган Пенсійного фонду України, що призначає пенсію здійснює поновлення виплати пенсії особам після надходження паперової пенсійної справи з документами про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення рф. Враховуючи, що попереднім місцем проживання зазначено АР Крим, що на даний час належить до тимчасово окупованої території, в органів Пенсійного фонду України в період дії правового режиму воєнного стану відсутні повноваження отримати необхідні для поновлення виплати пенсії документи.
Незгода позивача із бездіяльністю відповідача зумовила її звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Відтак, позиція позивача ґрунтується на праві, як внутрішньо переміщеній особі поновлення їй виплати пенсії з 10.11.2022 з моменту подання нею заяви до Пенсійного фонду.
Відповідач, в свою чергу, вважає та наполягає, що поновлення пенсії позивачу можливе лише за наявності паперових матеріалів пенсійної справи та враховуючи, що попереднє місце проживання та призначення пенсії було АР Крим, що з 2014 року є тимчасово окупованою територією, матеріали пенсійної справи отримати не вбачається можливим.
Суд зазначає, що предметом розгляду у даній справі є лист відмова Пенсійного фонду від 17.11.2022 №1000-0202-8/116107 про відсутність підстав у переведенні виплати пенсії за новим місцем проживання ОСОБА_1 , у зв'язку з чим, суд вважає необхідним перевірити на відповідність вказані дії чи бездіяльності на відповідність положенням ч. 2 ст. 2 КАС України, наявність чи відсутність права у ОСОБА_1 на переведення виплати пенсії за новим місцем проживання з 10.11.2022 (з часу звернення), із дотриманням судом принципів адміністративного судочинства визначені частиною третьої вказаної статті процесуального кодексу.
Таким чином, суд розглядає у справі обставини та підстави бездіяльності відповідача щодо відмови ОСОБА_1 , саме у переведенні виплати пенсії за новим місцем проживання.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).
Відповідно до ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини (ч. 4 ст. 6 КАС України).
Статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
За ч. 3 ст. 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; 5) обов'язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 9 КАС України).
Порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 1, ч. 3 ст. 3 КАС України).
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг, врегульовано Законом України від 09.07.2003 №1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон №1058-IV, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
У розумінні ст. 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Судом встановлено та не оспорюється сторонами по справі, щодо наявного віку ОСОБА_1 - 54 роки на момент подання нею заяви до Пенсійного фонду від 10.11.2022.
Пенсія за віком була призначення ОСОБА_1 вперше в 2013 році в АР Крим м. Сімфеполь, де вона її отримувала до окупації півострову Крим рф у березні 2014 року.
Пунктом 1.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок №22-1, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Заява про призначення, перерахунок пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера може подаватись заявником разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України (далі - вебпортал) з використанням кваліфікованого електронного підпису або електронної системи BankID відповідно до Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 липня 2015 року № 13-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 серпня 2015 року за № 991/27436.
Згідно абз. 6 п. 1.8 Порядку 22-1 днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, припиненням перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отриманням пенсії за місцем фактичного проживання, продовженням виплати пенсії за довіреністю, виплатою частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплатою пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведенням виплати пенсії за новим місцем проживання, у зв'язку із працевлаштуванням (звільненням), початком (припиненням) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виплатою недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами (у разі подання заяви через вебпортал - дата реєстрації заяви зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів).
За п. 4.1 Порядку № 22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
Заяви про перерахунок пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Згідно п. 4.3 Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.
Відповідно до п. 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати.
Відповідно до п. 4.8 Порядку №22-1 заява, відомості з відповідних інформаційних систем, скановані копії документів, на підставі яких призначено (перераховано) пенсію та проводиться її виплата; інша інформація, з урахуванням якої визначаються розмір призначеної пенсії та розмір пенсії до виплати, обробляються в складі електронної пенсійної справи, що формується та ведеться відповідно до вимог Законів України “Про електронні документи та електронний документообіг”, “Про електронні довірчі послуги” та “Про захист персональних даних”. Електронна пенсійна справа зберігається на базі централізованих інформаційних технологій.
Документи, що надійшли у паперовій формі, обробляються, реєструються та зберігаються в органі, що призначає пенсію, за правилами, встановленими постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 року № 55 “Деякі питання документування управлінської діяльності”.
Документом, який підтверджує призначення особі пенсії, є пенсійне посвідчення, що видається відповідно до Порядку оформлення, виготовлення та видачі документів, що підтверджують призначення особі пенсії, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 03 листопада 2017 року № 26-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04 грудня 2017 року за № 1464/31332 (п. 4.9 Порядку №22-1).
При переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви про переведення виплати пенсії за новим місцем проживання надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації, фактичного проживання) пенсіонера. Пенсійна справа не пізніше п'яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається (електронна пенсійна справа передається) органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації, фактичного проживання) (п. 4.12 Порядку №22-1).
Відповідач у своєму листі відповіді на заяву позивача від 10.11.2022 вказав про те, що неможливо поновити виплату пенсії оскільки відсутні документи пенсійної справи в паперовому вигляді та у зв'язку із наявним в країні правового режиму воєнного стану, тимчасової окупації АР Крим, відсутні повноваження у Пенсійного фонду на витребування матеріалів пенсійної справи позивача.
Відтак, суд констатує, що відмова Пенсійного фонду у переведенні виплати пенсії за новим місцем проживання ОСОБА_1 базується на тому, що суб'єктом призначення, поновлення виплати пенсії неможливо отримати від АР Крим матеріалів пенсійної справи позивача, з якої вбачається інформація, а саме історія призначення та припинення пенсійних виплат особі березень 2014 року, не здійснення діяльності органів Пенсійного фонду на тимчасово окупованій території АР Крим, саме м. Сімферополь та введення в державі воєнного стану.
Як згадано вище, наявні обставини припинення виплати пенсії позивачу ОСОБА_1 з березня 2014 року, з часу визнання м. Сімферополь півострову АР Крим тимчасово окупованою територією (з 20.02.2014). Позивач не заперечувала з даного приводу та наполягає на тому, що після того, як вона повернулась на материкову частину держави Україна у серпні 2022 року, отримала статус внутрішньо переміщеної особи, вона має право на призначення (поновлення) її пенсії за віком за поданою нею заявою з 10.11.2022.
Відтак, суд вважає необхідним зазначити слідуюче.
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” від 15.04.2014 № 1207-VІІ (далі - Закон № 1207-VІІ) тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.
Тимчасова окупація Російською Федерацією територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав.
За ч. 2 ст. 1 Закону № 1207-VІІ Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року.
Відповідно до ст. 2 Закону № 1207-VІІ, вбачається, що цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
Частиною 1 статті 4 Закону № 1207-VІІ визначено, що на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину адміністративної межі та лінії зіткнення між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.
Частиною 2 статті 4 Закону № 1207-VІІ визначено, що правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
За ч. 3 статті 4 Закону № 1207-VІІ правовий режим тимчасово окупованої території може бути визначено, змінено чи скасовано законами України. В умовах воєнного стану правовий режим тимчасово окупованої території, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначається, змінюється і скасовується рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України.
Згідно ч. 1 ст. 5 Закону № 1207-VІІ Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Пунктом 1 частини 2 статті 5 Закону № 1207-VІІ визначено, що основними напрямами захисту прав і свобод цивільного населення на тимчасово окупованих територіях є, зокрема захист основоположних політичних і громадянських, економічних, соціальних, культурних та інших прав і свобод людини.
За п. 10 ч. 2 ст. 5 Закону № 1207-VІІ Держава Україна не несе відповідальності за незаконні дії Російської Федерації чи її окупаційної адміністрації на тимчасово окупованих територіях або за прийняті ними незаконні рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 1207-VІІ державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом (ч. 2 ст. 9 Закону № 1207-VІІ).
Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану (ч. 3 ст. 9 Закону № 1207-VІІ).
Згідно ч. 4 ст. 9 Закону № 1207-VІІ встановлення зв'язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону № 1207-VІІ громадяни України мають право на вільний та безперешкодний виїзд з тимчасово окупованої території на іншу територію України. Такий виїзд може здійснюватися:
1) через адміністративну межу у випадку, передбаченому частиною третьою статті 3 цього Закону, - через контрольні пункти в'їзду-виїзду, на яких здійснюється тимчасовий прикордонний контроль, за умови пред'явлення будь-якого документа, визначеного статтею 5 Закону України "Про громадянство України" або статтею 2 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України";
2) через лінію зіткнення - через гуманітарні коридори, організовані представниками державних органів, а також у будь-який інший доступний для них спосіб.
Відповідно до положень ст. 18 Закону № 1207-VІІ в редакції чинній на час виїзду ОСОБА_1 з м. Сімферополь, вбачається, що громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Гарантії прав, свобод та законних інтересів осіб, які переселилися з тимчасово окупованої території України та перебувають на території України на законних підставах, визначаються Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".
Витрати на заходи, передбачені цим Законом, здійснюються з Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Суд враховує у справі обставини оголошеного в країні воєнного стану Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022 № 64/2022 (зі змінами), яким введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, останній відповідним Указами продовжено, не скасовано.
Також, в період дії правового режиму воєнного стану рф з 01.01.2023 припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, у зв'язку з чим, у органів Пенсійного фонду відсутні повноваження отримати матеріали пенсійної справи для поновлення виплати пенсії позивачу.
Та, суд зауважує, що позивачу була призначена пенсія за віком в м. Сімферополь в 2013 році, отримувала позивач пенсію від держави Україна до 20.02.2014. Позивач не надає до суду доказів отримання громадянства РФ з 2014 року та отримання пенсії від країни агресора.
У серпні 2022 року позивач повернулась на територію України, зареєструвалась в Київській області як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується згаданою вище довідкою від 15.08.2022 та подала заяву від 10.11.2022 про поновлення виплати їй пенсії за віком. Доказів позбавлення громадянства України ОСОБА_1 , суду не надано, позивач має відповідний паспорт та зареєстрована на території Київської області.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII, в редакції на час звернення із заявою до Пенсійного фонду) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (ч. 2 ст. 7 Закону № 1706-VII).
Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи (ч. 3 ст. 7 Закону № 1706-VII).
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (зі змінами) передбачено, що призначення, відновлення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам (у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження (далі - внутрішньо переміщені особи), здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Виплата (продовження виплати) пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.
Для ідентифікації одержувачів пенсій, які є внутрішньо переміщеними особами, та забезпечення виплати пенсій таким особам проводиться емісія платіжних карток, які водночас є пенсійними посвідченнями, із зазначенням на них графічної та електронної інформації про власника та його електронного цифрового підпису.
Під час звернення внутрішньо переміщеної особи із заявою про призначення, відновлення чи продовження виплати пенсії та документом, що посвідчує особу, територіальні органи Пенсійного фонду України ідентифікують особу заявника, фіксують місце і час її звернення, порівнюють отримані дані з даними, що обробляються в базах даних Пенсійного фонду України, з урахуванням даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб у порядку, який затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики.
Статус внутрішньо переміщеної особи не визначений у жодному міжнародному договорі, за яким Україна мала б зобов'язання. Поняття внутрішньо переміщеної особи міститься в рекомендаційному акті Організації Об'єднаних Націй “Керівні принципи з питання переміщення осіб всередині країни” (документ ООН E/CN.4/1998/53/Add.2 (1998)) (див. визначення у п. 35 цього рішення).
Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи за національним правом міститься у статті 1 згаданого вище Закону України № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”.
Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:
- перебуває на території України на законних підставах;
- має право на постійне проживання в Україні;
- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або “інші права”, як це зазначено у статті 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд зазначає, що в даній справі розглядається питання щодо переведення ОСОБА_1 пенсії за віком за новим місцем проживання з моменту її звернення з 10.11.2022, враховуючи встановлені обставини коли їй така пенсія була призначена у м. Сімферополь АР Крим в 2013 році, право на переведення пенсії відповідачем належними доказами не оспорюється з урахуванням обставин припинення такої виплати з 20.02.2014.
Також, суд відмічає, що позивачем подано до суду копію заяви від 03.01.2023, в якій позивач просила Пенсійний фонд здійснити переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, надано відповідні документи та в заяві позивачем вказано про виплату їй раніше призначеної пільгової пенсії (пенсії за віком), ОСОБА_1 надавала повторно копію пенсійного посвідчення (наявне в матеріалах справи), копію трудової книжки НОМЕР_4 , на якій наявна печатка Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м Сімферополя АРК, наявні відомості Пенсійного органу ОК-5, ОК-7. Відповіді позивач не отримала.
Суд відзначає, що ст. 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
З позиції суду не отримання пенсійної справи ОСОБА_1 з тимчасово окупованої території не є підставою для відмови у переведенні виплати пенсії за віком за новим місцем проживання, яка була раніше призначена в 2013 році в м. Сімферополь АР Крим, виплата якої була припинена з 20.02.2014, та враховуючи подану заяву позивачем 10.11.2022 разом із доданими до неї документами, те, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, Пенсійний фонд зобов'язаний здійснити їх перевірку та винести обґрунтоване рішення відповідно до норм діючого законодавства.
Також, суд звертає увагу відповідача, що оскільки обставини припинення такої виплати з 20.02.2014 не спростовуються належними доказами Пенсійним фондом, у останнього відсутні повноваження на відмову у прийнятті заяви пенсіонера щодо переведення виплати пенсії за віком за новим місцем проживання.
Суд звертає увагу, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Основного Закону України).
За юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права - це панування права в суспільстві; верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо; всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України; справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права; у сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Суд приймає до уваги, що за висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 07 жовтня 2009 року в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.
Відповідно до статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Суд вкотре зауважує, що неможливість отримання матеріалів пенсійної справи позивача з тимчасово окупованої території не може обмежувати Конституційне право та встановлювати підстави для відмови позивачу у переведенні виплати пенсії за віком за новим місцем проживання з підстав, ніж передбачені чинним законодавством.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
В силу статей 8 та 22 Конституції України, статті 7 КАС України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.
Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).
Рішенням ЄСПЛ у справі “Пічкур проти України”, зокрема у пункті 54 цього рішення ЄСПЛ, суд зазначив про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі “Ілашку та інші проти Молдови та Росії” ЄСПЛ визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем “Молдавської Республіки Придністров'я” (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
У пункті 333 цього рішення ЄСПЛ зазначив: “Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратистський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинна усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією”.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції передбачає, що ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Тому, відмовляючи у переведенні виплати пенсії позивачу за новим місцем проживання за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач протиправно посилається на положення Порядку №22-1 та вказує про відсутність пенсійної справи позивача, чим порушує право ОСОБА_1 на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі “Щокін проти України”, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
З огляду на викладене суд вважає, що відмова позивачу у переведенні виплати пенсії за віком за новим місцем проживання була здійснена не у спосіб та не упорядку, визначеному законодавством, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Зазначене кореспондується з правовою позицією, викладеною в рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року по справі 805/402/18 (Пз/9901/20/18) щодо права особи володіння своїм майном, яке залишено без змін постановою Верховного суду від 04 вересня 2018 року.
За частиною п'ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 13.06.2007 “Про незалежність судової влади” встановлено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.
Таким чином, суд вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови в переведенні виплати пенсії позивачу за новим місцем проживання викладеної у листі від 17.11.2022 №1000-0202-8/116107, така що не відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, та враховуючи вказані вище положення норм діючого законодавства пенсія за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, а також, встановлені судом обставини по справі, спірна пенсія підлягає поновленню виплати через переведення виплати пенсії позивачу за новим місцем проживання.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Оскільки відповідач неправомірно відмовив позивачу у переведенні пенсії за віком за новим місцем проживання, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
Щодо переведення виплати пенсії за новим місцем проживання позивачу з дати звернення за такою, як похідної вимоги, яка підлягає задоволенню, суд зазначає, що відповідно до пункту 1.8 Порядку №22-1 днем звернення за заявою позивача вважається день прийняття пенсійним органом відповідної заяви.
Враховуючи, що пенсійного віку позивач досягла, мала пенсійне посвідчення про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах, та звернулась із заявою про переведення виплати пенсії за новим місцем проживання 10.11.2022 до Пенсійного фонду особисто, пенсія має бути переведена за новим місцем проживання з 10.11.2022.
У зв'язку з вищевикладеним, задля належного захисту порушених прав позивача на поновлення пенсії за віком, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача перевести позивачу виплату пенсії за віком на пільгових умовах за новим місцем проживання з 10.11.2022.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).
Відповідач як суб'єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню шляхом визнання бездіяльності відповідача щодо відмови у переведенні позивачу виплату пенсії за віком на пільгових умовах за новим місцем проживання, викладеної у листі від 17.11.2022 №1000-0202-8/116107 та зобов'язання відповідача перевести позивачу виплату пенсії за віком на пільгових умовах за новим місцем проживання з 10.11.2022.
Відповідно до статті 139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн., що підтверджується квитанцією №1087926931 від 27.02.2023, оригінал якої міститься в матеріалах справи.
Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у повному обсязі на суму 1073,60 грн.
Керуючись статтями 9, 14, 77-80, 139, 143, 243-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у переведенні за новим місцем проживання виплати пенсії ОСОБА_1 , викладеної у листі від 17.11.2022 №1000-0202-8/116107.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області перевести виплату пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 за новим місцем проживання з дня звернення, а саме з 10 листопада 2022 року.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ) понесені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548; адреса місцезнаходження: 08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Войтович І.І.