про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
06 лютого 2024 року м. Київ № 320/2050/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про стягнення грошових коштів пенсії,-
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області належні грошові кошти пенсії за період з 01.12.2019 року по 30.04.2022 року у сумі 166912,12 грн (сто шістдесят шість тисяч дев'ятсот дванадцять гривень дванадцять копійок).
Відповідно до частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд виходить з наступного.
Європейський суд з прав людини у п. 24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, який не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, що не мала регулювання законом.
Відповідно частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Пунктом першим частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
При цьому, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Судом встановлено, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 7 лютого 2022 року у справі №320/13359/21 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови від перерахування ОСОБА_1 пенсії на підставі довідки про розмір грошового забезпечення від 25.08.2021 №1710, виданою Державною установою «Територіально медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Київській області» та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з 01.12.2019 з 100% грошового забезпечення з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення зазначених у довідці Державної установи «Територіальне медичне об'єднання МВС України по Київській області» від 25.08.2021 №1710, з урахуванням раніше виплачених сум.
Суд звертає увагу, що вказаним рішенням Київського окружного адміністративного суду від 7 лютого 2022 року у справі №320/13359/21 Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зобов'язано здійснити і перерахунок пенсії позивача, і виплату перерахованої пенсії з 01.12.2019.
Тобто питання виплати позивачу перерахованої пенсії охоплюється рішенням суду у справі №320/13359/21 та належить до предмета його виконання.
Однак, позивач, не погоджуючись з повнотою виконання цього рішення, звернувся до суду з новим позовом, фактичною підставою якого є незгода позивача з діями та бездіяльністю пенсійного органу щодо виконання рішення суду у справі №320/13359/21 в частині невиплати пенсії в сумі 166 912,12 гривень, нарахованої у зв'язку з проведенням її перерахунку на виконання судового рішення.
За приписами статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Частиною першою статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень-відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Зазначені норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову.
Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
З огляду на викладене суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження являє собою завершальну стадію судового провадження.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а, від 06.02.2019 у справі № 816/2016/17, а також в постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 806/2143/15, від 11.12.2020 у справі № 826/13146/18.
Аналізуючи предмет спору у цій справі, суд дійшов висновку, що такий предмет позову фактично спрямований на виконання іншого судового рішення, а саме рішення Київського окружного адміністративного суду від 7 лютого 2022 року у справі №320/13359/21.
Відтак варто зазначити, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправними дій (бездіяльності) відповідача, вчинених (допущеної) при виконанні рішення суду. Проте спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.
З огляду на викладене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження та Кодексом адміністративного судочинства України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Відповідно до пункту 2 частини першої статі 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.
Таким чином, враховуючи, що між сторонам новий спір не виник, а має місце спір між тими самими сторонами та стосується того ж основного предмету і підстав, оцінка яким вже надавалася судом при розгляді справи №320/13359/21, наявні підстави для відмови у відкритті провадження у справі згідно з пунктом 2 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі вищенаведеного, п. 2 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд, -
Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Попередити позивача, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Кочанова П.В.