02 лютого 2024 року м. Ужгород№ 260/9551/23
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Луцович М.М.
при секретарі судового засідання Пішта І.І.
та осіб, що беруть участь у справі:
представник позивача -не з'явився,
представник відповідача - Зотов Д.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_2 , в якому просить: визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_2 у звільненні з військової служби ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , та зобов'язати військову частину НОМЕР_2 звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , з військової служби в запас на підставі абзацу 4 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 5 березня 1992 року № 2232-ХІІ.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходить службу в лавах Збройних Сил України, у військовій частині НОМЕР_2 . 17.06.2023 року позивач звернувся до відповідача із заявою про звільнення з військової служби на підставі абз. 3 пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю позивача - ОСОБА_2 . Проте, у задоволенні вказаної заяви відповідачем було відмовлено з тих підстав, що позивачем не доведено потребу постійного догляду за ОСОБА_2 медичним висновком МСЕК згідно постанови КМУ №413 від 12.06.2013 року. Позивач вказує на те, що абзацом 4 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону передбачена така підстава для звільнення з військової служби як необхідність здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду. Тобто законодавець передбачає можливість підтвердження потреби у постійному догляді одним з двох видів документів - висновком медико-соціальної експертної комісії або висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Разом з цим, на підтвердження потреби у постійному догляді позивачем подано висновок лікарсько-консультативної комісії (витяг з протоколу №669 від 06 квітня 2023 року) виданого комунальним некомерційним підприємством «Тячівська консультативна поліклініка» Тячівської міської ради, що у повній мірі відповідає положенням абзацу 4 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Зазначає, що норми Постанови КМУ №413 від 12.06.2013 року, на які посилається відповідач, не можуть превалювати над положеннями Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 5 березня 1992 року № 2232-ХІІ.
Позивач вважає дії відповідача щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з лав Збройних Сил України на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» протиправними та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.
Ухвалою суду від 07.11.2023 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та доказів на його обґрунтування.
16 листопада 2023 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого вважає, що позовна заява не підлягає до задоволення, а позивач не підлягає звільненню з військової служби. Зокрема, вказує, що довідка ЛКК, надана позивачем на підтвердження обставин необхідності здійснення постійного стороннього догляду, не може бути визнана документом, передбаченим чинним законодавством, на підставі якого позивач підлягає звільненню з військової служби, оскільки висновок виданий такою комісією, може підтверджувати відповідні обставини лише стосовно особи, яка не досягла 18 років.
У судове засідання позивач та його представник по справі не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи. В матеріалах справи міститься заява представника позивача про розгляд справи у їх відсутності.
Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, наведених у відзиві.
У відповідності до статті 205 частини 1, 3 пункту 1 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
На виконання вимог ч. 13 ст. 10 та ч. 1 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходить службу в лавах Збройних Сил України у військовій частині НОМЕР_4 .
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 від 30 вересня 1967 року, копія якого міститься в матеріалах справи, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , батько - ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_2 (а.с.18).
Відповідно до висновку лікарсько-консультативної комісії КНП «Тячівська консультативна поліклініка» Тячівської міської ради Закарпатської області (Протокол №669 від 06 квітня 2023 року) (далі - висновок ЛКК) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_2 , за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду, знаходиться на обліку та лікуванні (а.с.9).
Відповідно до висновку про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №669 від 06.04.2023 ОСОБА_2 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (а.с.10).
Згідно акту встановлення факту здійснення догляду №64 від 19 травня 2023 року встановлено факт здійснення догляду ОСОБА_1 за ОСОБА_2 , догляд надається щоденно (а.с.11).
Згідно акту проведення обстеження сім'ї №53 від 19.04.2023 ОСОБА_2 проживає за адресою АДРЕСА_2 разом із фізичною особою, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі - ОСОБА_1 , соціальні послуги з догляду надаються щоденно (а.с.12).
У зв'язку з вказаним, позивач 10.08.2023 звернувся до командира 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_4 із заявою, в якій просив звільнити його з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період у запас, відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (а.с.37), який за клопотанням ТВО командира військової частини НОМЕР_4 №2506 від 16.08.2023 перенаправлений командиру військової частини НОМЕР_2 (а.с.36).
Згідно відповіді командира військової частини НОМЕР_2 клопотання військової частини НОМЕР_4 від 16.08.2023 №2506 було розглянуто та відмовлено в задоволенні рапорту позивача від 10.08.2023 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, у зв'язку з недоведенням даним військовослужбовцем підстав для звільнення з військової служби (а.с.38).
Не погоджуючись із діями військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у звільненні позивача на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» згідно рапорту від 10.08.2023, вважаючи таку протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992р. (далі - Закон №2232-XII).
Частинами 1, 2, 4 - 6 статті 2 Закону №2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.
Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, передбачені частиною четвертою цієї статті.
При цьому, пунктом першим визначені підстави для звільнення таких військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), а пунктом другим - під час воєнного стану.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022р., затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022р., введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022р. строком на 30 діб, який продовжений та триває станом на цей час.
В свою чергу, указом Президента України «Про загальну мобілізацію» № 69/2022 від 24.02.2022р. постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Позивач у позовній заяві зазначає, що подав рапорт і просить його звільнити з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII.
Згідно з підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану, зокрема, через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Системний аналіз підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII дає підстави для висновку, що під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються за сімейними обставинами (якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема у зв'язку з наявністю хворих батьків, які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду.
Наполягаючи на необхідності здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, позивач вказує на те, що необхідність такого догляду підтверджена висновком ЛКК закладу охорони здоров'я, який позивач долучив до заяви про звільнення з військової служби за сімейними обставинами. У цьому документі вказано про те, що ОСОБА_2 (мати позивача) за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду, знаходиться на обліку та лікуванні.
Однак, відповідач не задовольнив відповідний рапорт, оскільки, як зазначено у відзиві на позовну заяву, вважає, що висновок ЛКК не може бути підставою для звільнення військовослужбовця у зв'язку з необхідністю здійснення такого догляду над особою, віком понад 18 років.
Щодо допустимості висновку ЛКК (Протокол №669 від 06 квітня 2023 року) для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за матір'ю військовослужбовця та його звільнення зі служби за сімейними обставинами, суд зазначає наступне.
Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначає Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року №1317.
Підпунктом 1 п. 11 Положення встановлено, що міські, міжрайонні, районні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків.
В свою чергу, відповідно до пункту 4 розділу IV Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом МОУ від 09.04.2008 року №189, який зареєстрований в МЮУ 02.06.2021 року за №731/36353, лікарсько-консультативна комісія видає висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) - до досягнення дитиною 16-річного віку.
З проведеного аналізу наведених нормативних актів в контексті розподілення повноважень між ЛКК та МСЕК, суд дійшов висновку, що необхідність постійного стороннього догляду за хворими, що досягли повноліття, підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії. В той же час, необхідність постійного стороннього догляду за хворою дитиною підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії.
З приводу наданого позивачем висновку (заключення) лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я суд погоджується з аргументами відповідача, що такий висновок не може підтверджувати необхідності здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, оскільки стосовно підтвердження цього факту уповноваженим органом є інша установа.
Так, відповідно до абзацу 6 постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 "Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу" військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини, зокрема:
необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
З проведеного аналізу наведених нормативних актів в контексті розподілення повноважень між ЛКК та МСЕК, суд доходить висновку, що необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії. В той же час, необхідність постійного стороннього догляду за хворою дитиною підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії.
Позивач висновку медико-соціальної експертної комісії, якою була би підтверджена необхідність постійного догляду за його матір'ю, не надав, що свідчить про відсутність підстав для його звільнення з військової служби та правомірність дій відповідачів щодо його не звільнення зі служби.
У даному випадку відсутня суперечність правових норм одна одній, оскільки нормативно-правові приписи постанови КМУ від 12.06.2013 № 413 не суперечать Закону України № 2232-XII, а лише деталізують його положення, з огляду на специфіку регулювання спірних правовідносин в контексті співвідношення діяльності закладів охорони здоров'я та проходження такого особливого виду служби як військова. Закон встановлює загальну правову норму, яка передбачає коло документів та перелік органів, які можуть підтверджувати відповідні обставини. У свою чергу, приписи постанови КМУ розмежовують повноваження таких органів в залежності від віку суб'єкта, якому надається відповідний висновок. Жодних суперечностей у викладеному правовому регулюванні не існує, позаяк воно не передбачає одночасної можливості різних суб'єктів (ЛКК і МСЕК) підтверджувати ідентичні обставини.
За таких обставин, норми Закону № 2232-XII та Постанови КМУ № 413 не містять конфлікту щодо їх змісту, оскільки положення Постанови конкретизують суб'єкт, який видає медичний висновок у залежності від віку особи, яка потребує стороннього догляду, в той час як в Законі № 2232-XII така конкретизація відсутня.
Отже, висновок ЛКК, наданий позивачем, не може бути визнаний документом, передбаченим чинним законодавством, на підставі якого позивач підлягає звільненню з військової служби, оскільки висновок, виданий такою комісією, може підтверджувати відповідні обставини лише стосовно особи, яка не досягла 18 років.
В даному випадку, для підтвердження необхідності стороннього догляду за ОСОБА_2 , позивач мав надати висновок медико-соціальної експертної комісії.
З огляду на зазначене, поданий позивачем разом з рапортом про звільнення висновок ЛКК (Протокол №669 від 06 квітня 2023 року), виданий КНП «Тячівська консультативна поліклініка» Тячівської міської ради Закарпатської області, не є належним підтверджуючим документом для звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII.
Суд також критично оцінює подані позивачем акт встановлення факту здійснення догляду №64 від 19 травня 2023 року та акт проведення обстеження сім'ї №53 від 19.04.2023, якими встановлено факт здійснення догляду ОСОБА_1 за ОСОБА_2 щоденно, так як щоденний догляд за особою, яка потребує постійного догляду, військовослужбовцем в умовах воєнного стану, який по теперішній час перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_4 , не вбачається можливим.
Таким чином, на час судового розгляду цієї справи та за наявних у матеріалах справи доказів, у суду відсутні підстави для визнання за позивачем права на звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації через сімейні обставини, а саме: у зв'язку з необхідністю постійного стороннього догляду за хворою матір'ю.
Разом з тим, суд зазначає, що позивач не позбавлений права повторно звернутися до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII з наданням належних доказів на підтвердження факту необхідності постійного догляду за ОСОБА_2 .
Суд зауважує, що в розумінні КАС України, захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Таким чином, передумовою для можливості задоволення позовних вимог щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити дії (похідна вимога) повинна бути наявність факту порушення прав особи, яка звернулася до суду за захистом порушених прав, тобто вчинення таким суб'єктом протиправних дій, бездіяльності чи прийняття протиправного рішення (основна вимога), які, у даному випадку, відсутні.
При цьому суд зазначає, що відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "RuizTorija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи та аргументи учасників справи не мають значення для правильного вирішення спору по суті, не впливають на встановлені в ході розгляду справи обставини і не спростовують викладених висновків суду.
Згідно з частиною 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
В даній справі позивач не довів належними та достатніми доказами наявність у нього права на звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідно до підпункту г пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України Про військовий обов'язок та військову службу.
Враховуючи усі вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Відповідно до положень статті 139 КАС України судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
2. Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду в строки визначені ст. 295 КАС України. Рішення суду набирає законної сили в порядку визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяМ.М. Луцович
Відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України рішення суду у повному обсязі складено та підписано 06.02.2024 року.