Україна
Донецький окружний адміністративний суд
07 лютого 2024 року Справа№200/6831/23
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Голошивця І.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач 15.11.2023 року звернулася через електронний портал ПФУ із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах, до якої додала необхідні документи, зокрема трудову книжку, диплом, довідки про підтвердження пільгового стажу за Списком №2 та інші необхідні документи. Позивач зазначила, що вона претендувала на пільгову пенсію за Списком №2 та Головне управління ПФУ в Вінницькій області (далі - відповідач), яке розглядало її заяву від 15.11.2023 року прийняло рішення №056650009594 від 20.11.2023 року, яким відмовило їй у призначенні пенсії у зв'язку з недосягненням пенсійного віку 55 років, з посиланням на ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за Списком № 2, та відмовив у призначенні пенсії за ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивач закцентувала свою увагу на тому, що підстава відмови за ч.1 ст.115 Закону №1058-ІV нею у цьому позові не оскаржується, а оскаржується саме не призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Позивач зазначила, що в рішенні, відповідач нарахував їй страховий стаж: 35 років 04 місяці 07 днів, пільговий стаж за Списком №2: 13 років 2 місяців 14 днів та з урахуванням наявного та врахованого відповідачем пільгового стажу за Списком № 2 у кількості 13 років, страхового стажу у кількості 35 років, та досягненням нею віку 50 років, вона має право на призначення пенсії згідно пункту "б" ст.13 Закону 1788 «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. №213-VІІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1- р/2020 від 23.01.2020 року. Позивач зауважила, що оскільки вона має всі необхідні умови для призначення їй пенсії за вищенаведеною нормою Закону України №1788, таким чином відповідач протиправно не призначив їй пенсію за віком на пільгових умовах згідно пункту "б" ст.13 Закону України №1788 «Про пенсійне забезпечення», а тому прийняте рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню.
Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області надало відзив на позовну заяву в якому було зазначено наступне, що позивач 15.11.2023 звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком (конкретна підстава для призначення пенсії не зазначена). Зазначена заява за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач). Вік заявниці на момент звернення - 51 років. За наданими документами розглядалося питання щодо визначення права на призначення пенсії за пунктом 3 частини першої статті 115 Закону №1058 та/або за пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058. Відповідач зазначив, що згідно поданих документів та за даними індивідуальних відомостей про застраховану особу з бази даних реєстру застрахованих осіб, страховий стаж заявниці становить 35 років 4 місяці 7 днів; пільговий стаж особи за Списком №2 становить 13 років 2 місяці 14 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами та за даними індивідуальних відомостей про застраховану особу, до страхового та пільгового стажу зараховано всі періоди роботи. Відповідач зауважив, що за доданими документами було прийнято рішення №056650009594 від 20.11.2023 про відмову у призначенні дострокової пенсії за віком, як матері дитини з інвалідністю з дитинства, оскільки не встановлено факт визнання дитини заявниці особою з інвалідністю з дитинства, а також про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, у зв'язку з тим, що заявниця не досягла відповідного пенсійного віку. Відповідач зазначив, що посилання позивачки на рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, як на підставу виникнення у неї права на призначення пільгової пенсії у віці 51 року не є достатньо обґрунтованим, адже у наведеному рішенні від 23.01.2020 №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XІІ зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213- VIII. Стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Проте положення п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058 є чинними, та не визнавалися неконституційними, тому вони підлягають застосуванню до правовідносин, які виникають з приводу призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №2. Окрім цього, відповідач наголосив на тому, що позивачка у своїй позовній заяві наполягає на призначенні пенсії згідно статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», проте такі позовні вимоги є некоректними та не відповідають чинному законодавству, оскільки відповідно до визначених вище норм, Закон України «Про пенсійне забезпечення» застосовується лише у частині, що не суперечить Закону №1058, а зокрема, для визначення правових підстав для призначення пенсії за вислугу років. Питання призначення пенсії на пільгових умовах за Списками №1 та №2 врегульовані відповідно до ст. 114 Закону №1058. Відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.
Ухвалою суду від 01.12.2023 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Про відкриття провадження у справі, позивач та відповідач були повідомлені належним чином, відповідно до наявної у них реєстрації кабінету електронного суду, про що свідчить відповідна відмітка, де в графі «доставлено» зазначена дата 01.12.2023.
Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд, -
Позивач - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 . Відповідно до наявного в матеріалах справи копії паспорту серії НОМЕР_2 виданого Красноармійським МВ УМВС України в Донецькій області від 07.08.1997 року є громадянкою України.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області, ЄДРПОУ: 13322403, в даних правовідносинах є суб'єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України.
Як встановлено судом, підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами по справі, позивач звернулася з заявою про призначення їй пенсії за віком до територіальних органів ПФУ засобами веб-порталу 15.11.2023, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією заяви про призначення пенсії, позовною заявою, рішенням про відмову у призначенні пенсії від 20.11.2023 та відзивом на позовну заяву.
Відповідно до принципу екстериторіальності для розгляду заяви про призначення пенсії був визначений структурний підрозділ - Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області, що підтверджується рішенням про відмову №056650009594 від 20.11.2023 та не заперечується сторонами по справі.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Вінницькій області на підставі заяви позивача від 15.11.2023 було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №056650009594 від 20.11.2023, відповідно до якого було зазначено, - відмова про призначення дострокової пенсії за віком ОСОБА_1 . Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вік заявниці 51 рік. Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 15.11.2023р. Пенсійний вік, визначений пунктом 3 частини 1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», становить 50 років. Необхідний страховий стаж, визначений пунктом 3 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», (далі Закон), становить 15 років. Пенсійний вік, визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список № 2), становить 55 років. Необхідний страховий стаж, визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список № 2), становить 25 років. Необхідний пільговий стаж на роботах з шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2, визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список № 2), становить 10 років. Згідно поданих документів та за даними індивідуальних відомостей про застраховану особу з бази даних реєстру застрахованих осіб, страховий стаж заявниці становить 35 років 4 місяці 7 днів. Пільговий стаж особи становить 13 років 2 місяці 14 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами та за даними індивідуальних відомостей про застраховану особу, до страхового та пільгового стажу зараховано всі періоди роботи. Згідно п.3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчислення стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України 18.11.2005 р. за №383, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 1 грудня 2005 року за №1451/1173, відповідно до якого, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. Для зарахування до стажу роботи періодів, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах, необхідно надати довідки, що відповідають Додатку 5 до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ №637 від 12.08.1993р. А саме: має бути зазначено характер виконуваних робіт заявником; зазначено підставу видачі довідки з посиланням на відповідні накази; зазначено інформацію щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві, а також, щодо перебування у відпустках без збереження заробітної плати. Згідно з п.20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою КМУ №637 від 12.08.1993 р. (далі- Порядок), у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлених для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального страхового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або їх правонаступників. Згідно підпункту 6 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005р. за №1566/11846 (далі-Порядок), до заяви про призначення дострокової пенсії за віком, згідно п.3 ч.1 статті 115 Закону, додаються документи про народження дитини, виховання її до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю. Відповідно до пункту 2.18 Порядку, визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акту огляду МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною - інвалідом після досягнення шестирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Відмовити в призначені дострокової пенсії за віком, як матері дитини з інвалідністю з дитинства, оскільки не встановлено факт визнання дитини заявниці особою з інвалідністю з дитинства та в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, у зв'язку з тим, що заявниця не досягла відповідного пенсійного віку. Рішення може бути переглянуто у разі надання заявницею консультаційної комісії про те, що її дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, що відповідає вимогам п.2.18 Порядку та є підставою для призначення дострокової пенсії за віком. На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує.
В своєму відзиві відповідач зазначив, що вік позивача на момент звернення - 51 років, за результатами розгляду документів до страхового та пільгового стажу позивача зараховано всі періоди трудової діяльності. Страховий стаж позивача становить 35 років 4 місяці 7 днів, пільговий стаж особи за Списком №2 становить - 13 років 2 місяці 14 днів.
Позивач звертаючись з даним адміністративним позовом до суду, зазначила, що у неї станом на 15.11.2023, відповідно до рішення відповідача страховий стаж - 35 років 04 місяців 07 днів, пільговий стаж за Списком №2 - 13 років 2 місяців 14 днів та позивач не оскаржує підставу відмови щодо призначення їй пенсії відповідно до ч.1 ст.115 ЗУ №1058-ІV, а оскаржує не призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Також позивач зазначила, враховуючи що на час звернення із заявою про призначення пенсії вона досягла 51 років, мала страховий стаж роботи 35 років, у тому числі пільгового стажу за списком №2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» - 13 років, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 вона мала право на пенсію на пільгових умовах з 15.11.2023.
Не погодившись із вищезазначеними діями та позицією пенсійного органу, позивач звернулася за захистом своїх прав та інтересів до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд виходив з наступного.
Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, що доповнив Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту: «На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
За приписами статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, рішенням № 1-р/2020 КСУ було визнано неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03.11.2021 року прийнятій у справі №360/3611/20 зробила висновок про те, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області в призначенні ОСОБА_1 , яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням на недосягнення нею відповідного пенсійного віку - 55 років, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.
Враховуючи вищенаведене суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення їй пільгової пенсії за Списком № 2 з урахуванням того, що позивачу виповнилося 51 рік та страховий стаж на дату її звернення до Пенсійного фонду становить 35 років 04 місяці 7 днів, пільговий стаж роботи за Списком № 2 становить 13 років 2 місяці 14 дні, що підтверджено матеріалами справи та самим спірним рішенням відповідача, що відповідає критеріям для призначення пільгової пенсії відповідно до Списку № 2 та до пункту «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Суд зауважує, що рішення суб'єкта владних повноважень мають ґрунтуватися на оцінці всіх фактичних обставин, що мають значення для об'єктивного вирішення питання в межах дискреційних повноважень такого суб'єкта. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати, як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо. При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а за конкретними обставинами.
Враховуючи вищевикладене, а також встановлені фактичні обставини справи, у взаємозв'язку із приписами чинного законодавства, суд приходить до висновку про протиправність невмотивованого спірного рішення, та як наслідок його скасування.
Стосовно позовної вимоги позивача - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах з 15.11.2023 відповідно до п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суд зазначає наступне.
Бездіяльність це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, що виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим.
В даному ж випадку, відповідачем за наслідками розгляду заяви позивача, про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах, було прийнято рішення яким було відмовлено позивачу у призначенні їй пенсії.
Відповідно до наявних доказів в матеріалах справи, судом було вирішено визнати рішення відповідача щодо відмови у призначенні пенсії позивачу - протиправним та як наслідок його було скасовано.
Таким чином під час розгляду даного адміністративного позову, суд дійшов висновку, що вищенаведене є відповідним та достатнім поновленням прав позивача, які були порушені суб'єктом владних повноважень при розгляді її заяви про призначення пенсії, в свою чергу визнання протиправною бездіяльність відповідача в даному випадку не є доцільним з точки зору поновлення прав позивача.
Підсумовуючи вищенаведене, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту свого порушеного шляхом зобов'язання відповідача призначити пенсію, суд зазначає наступне.
Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 дійшов висновку, згідно якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
В постанові від 22.09.2022 року у справі № 380/12913/21 Верховний Суд сформулював визначення «ефективного правосуддя» та зазначив, що комплексний аналіз приписів КАС України дає суду підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб'єктів. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Зазначені висновки також відповідають позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16 та від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а.
Водночас у постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював висновок, згідно якого у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Відповідно до ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, а також те, що підчас розгляду адміністративного спору судом встановлено дотримання позивачем необхідних умов для призначення пенсії за віком, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову шляхом визнання протиправним рішення відповідача від 20.11.2023 №056650009594 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 від 15.11.2023 з моменту звернення з заявою про призначення пенсії та як наслідок скасувати це рішення, та зобов'язати відповідача призначити з 15.11.2023 року позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно пункту «б» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.8 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується квитанцією від 25.11.2023 позивач за подання адміністративного позову сплатила 858,88 грн. судового збору.
Суд повертає позивачу судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області у розмірі 858,88 грн.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 9, 32, 139, 243 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області (адреса: 21028, Вінницька область, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, буд.7, ЄДРПОУ: 13322403) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області (ЄДРПОУ:13322403) від 20.11.2023 №056650009594 про відмову ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 від 15.11.2023 з моменту звернення з заявою про призначення пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області (ЄДРПОУ:13322403) призначити з 15.11.2023 ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно пункту «б» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області (адреса: 21028, Вінницька область, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, буд.7, ЄДРПОУ: 13322403) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 858 (вісімсот п'ятдесят вісім) гривень 88 коп.
В решті позовних вимог відмовити.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 07 лютого 2024 року.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.О. Голошивець