Україна
Донецький окружний адміністративний суд
07 лютого 2024 року Справа№200/7417/23
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (юридична адреса: 10003, м. Житомир, вул. О.Ольжича, 7, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправним та скасування рішення № 053130011464 від 06.11.2023 року, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області. Просила: 1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 053130011464 від 06.11.2023 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 згідно п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; 2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з 30.10.2023 року, тобто з дня звернення ОСОБА_1 за призначенням пенсії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 053130011464 від 06.11.2023 року, їй відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, у зв'язку із відсутністю необхідного пільгового стажу. ОСОБА_1 вважає вказане рішення пенсійного фонду протиправним, у зв'язку із чим звернулась з даним позовом до суду.
08 січня 2024 року відкрито провадження по справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
Представник Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надав суду відзив на позовну заяву, просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, мотивуючи це тим, що Право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 частини другої ст. 114 Закону мають працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Пільговий стаж позивача становить 0 років 0 місяців 0 днів.
Представник відповідача вказує, що ОСОБА_1 матиме право на пенсійну виплату з 06.08.2030 року, або при набутті необхідного пільгового стажу.
Відповідач також вказує на те, що згідно з пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, який затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2005 року № 1451/11731, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи.
Крім того, при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах для зарахування до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, періоду роботи зі шкідливими і важкими умовами праці після 21 серпня 1992 року, відповідне право впродовж цього періоду повинне бути підтверджене за результатами атестації робочих місць, що затверджується висновком Державної експертизи умов праці.
Результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювалися докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
У разі не підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах за результатами чергової атестації, проведеної протягом 5 років з дати проведення попередньої атестації, до пільгового стажу зараховується період роботи на даному підприємстві, в установі чи організації до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення чергової атестації, якою відповідне право не підтверджене.
Отже, періоди роботи, що підлягають зарахуванню до пільгового стажу, визначає підприємство або його правонаступник із урахуванням усіх вимог законодавства щодо визначення права на пенсію за віком.
Якщо відсутня хоча б одна з вищевказаних умов, то підстав для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, немає.
Відповідач звертає увагу на те, що наявні у трудовій книжці Позивача записи не містять відомостей про зайнятість саме повний робочий день.
До пільгового стажу не зараховано період з 21.04.1999 року пo 31.07.2022 року відповідно до пільгової довідки № 02/04-14 від 12.10.2023 року про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пільгової пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, оскільки довідка не відповідає додатку № 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», а саме, посада сестри медичної групи не відповідає Спискам виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 162 від 11.03.1994 року, № 36 від 16.01.2003 року, № 461 від 24.06.2016 року, також відсутня назва відділення, в якому працювала заявниця.
За поданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди трудової діяльності.
Таким чином, відповідач вказує, що підтверджений належними документами, страховий стаж становить 37 років 01 місяць 11 днів, пільговий стаж за Списком № 2 відсутній, оскільки не підтверджений в порядку визначеному законодавством, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Крім того, представник відповідача вказує на те, що на час виникнення умов на призначення пенсії Позивача Закон № 1788, як зазначено вище, уже втратив чинність, правовідносини щодо призначення пенсії на пільгових умовах виникли після втрати ним чинності і до них цей Закон не застосовується, тому неможливе задоволення позовних вимог у цій справі на підставі норм Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Отже, з урахуванням викладеного, представник відповідача вважає, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області є правомірними та вмотивованими, а позов не обґрунтованим.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 .
30 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернулася із заявою засобами веб-порталу електронних послуг до Пенсійного фонду України про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року (далі Закон № 1058-IV).
Відповідно до пункту 4.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації) фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ, а саме Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 053130011464 від 06.11.2023 року ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, у зв'язку із відсутністю у неї необхідного пільгового стажу.
Як вбачається зі спірного рішення до страхового стажу ОСОБА_1 зараховані всі періоди її роботи і він становить 37 років 1 місяць 11 днів. До пільгового стажу ОСОБА_1 не зараховано період її роботи з 21.04.1999 року пo 31.07.2022 року відповідно до пільгової довідки № 02/04-14 від 12.10.2023 року про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пільгової пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, оскільки довідка не відповідає додатку № 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», посада сестри медичної групи не відповідає Спискам виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 162 від 11.03.1994 року, № 36 від 16.01.2003 року, № 461 від 24.06.2016 року, також відсутня назва відділення, в якому працювала заявниця. Пільговий стаж становить 0 років 0 місяців 0 днів.
Отже, спірним питання даної справи є відмова позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю пільгового стажу.
Як вбачається з копії трудової книжки серії НОМЕР_3 , позивача було переведено для подальшої роботи в Дім дитини (запис № 11).
Відповідно до запису № 12 вказаної трудової книжки, 21 квітня 1999 року позивача прийнято на посаду медсестри групи в Краматорській будинок дитини.
Відповідно до запису № 13 трудової книжки серії НОМЕР_3 , 30 січня 2000 року Краматорській будинок дитини перейменований в комунальну установу охорони здоров'я «Краматорський будинок дитини «Антошка».
01 грудня 2014 року ОСОБА_1 переведено на посаду медсестри групи для дітей хворих на СНІД та ВІЧ-інфікованих (запис трудової книжки № 14).
Відповідно до запису № 15 трудової книжки серії НОМЕР_3 від 14.02.2020 року, комунальну установу охорони здоров'я «Краматорський будинок дитини «Антошка» реорганізовано шляхом перетворення в Комунальне некомерційне підприємство «Краматорський будинок дитини «Антошка».
Позивач на підтвердження свого пільгового стажу, надала також відповідачу Довідку про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у неї № 02/04-15 від 30.10.2023 року; копію наказу № 22 від 25.01.2013 року про атестацію робочих місць будинку дитини; копію наказу № 73 від 05.07.2013 року про атестацію робочих місць будинку дитини; копію наказу № 12 від 25.01.2018 року про атестацію робочих місць будинку дитини.
Суд, перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) та Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закону № 1058-ІV).
Виходячи зі змісту преамбули Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно зі ст. 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Згідно з п. «б» ст. 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки при стажі не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Статтею 13 Закону № 1788-XII було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок відносно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, за змістом вищенаведеної норми пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах, певно визначений час, призначення якої має відбуватись при досягненні нижчого пенсійного віку.
У постанові від 18 лютого 2020 року у справі № 1840/3344/18 Верховний Суд зазначив, що «пенсія за віком» - це свого роду «державний депозит» (примусовий та індивідуальний) кожної особи, який залежить від праці такої особи, та підлягає безумовному поверненню з боку держави у встановленому розмірі протягом всього життя пенсіонера після досягнення певного віку.
Суд вважає, що вищенаведений правовий висновок необхідно розповсюдити також і на «пенсії за віком на пільгових умовах».
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений п. «б» ст.13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VIII (далі - Закон № 2148-VIII), що доповнив Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV) розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту: "На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року N 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).
Згідно з п. 3 резолютивної частини зазначеного рішення застосуванню підлягають ст. 13, ч. 2 ст. 14, пункти «б» - «г» ст. 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, рішенням № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020). Одночасно Суд встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку з цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ, з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд дійшов висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Таким чином, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ, з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Такий висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 03.11.2021 року по справі № 360/3611/20 за результатами перегляду рішення Верховного Суду у зразковій справі від 21.04.2021 року.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону № 1788-ХІІ, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), у відповідності п. 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з п. 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За приписами п. 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
З метою забезпечення соціального захисту та належного пенсійного забезпечення працівників, зайнятих на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими й особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, наказом Міністерства праці та соціальної політики від 18.11.2005 року № 383 затверджено Порядок застосування Списків № 1 та № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (далі - Порядок № 383).
Відповідно до п. 3 Порядку № 383 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992 року.
Згідно п. 10 Порядку № 383 для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637.
Отже, аналіз вище наведених правових норм дає підстави для висновку, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку № 2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.
При цьому, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Так, постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 24.06.2016 року, яка набрала чинності з 03.08.2016 року, затверджено Список № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Відповідно до абз. 4 розділу XXIV «Охорона здоров'я та соціальна допомога» Списку № 2 постанови КМУ від 24.06.2016 року № 461 визначено, що його дія поширюється на працівників, які безпосередньо обслуговують хворих: у психіатричних (психоневрологічних) лікувально-профілактичних закладах (відділеннях), будинках дитини - молодші спеціалісти з медичною освітою, молодші медичні сестри, молодші медичні сестри з догляду за хворими, сестри-господині.
Згідно із Національним класифікатором професій ДК 003:2010 (На зміну ДК 003:2005), затвердженим та надано чинність наказом Держспоживстандарту України від 28.07.2010 року № 327, окремі професійні назви робіт у КП записано з використанням дужок. У дужках, відповідно до прийнятої структури КП, може визначатися, зокрема, споріднена (однотипна) професійна назва роботи, яка може застосовуватися окремо в межах даної класифікаційної групи, наприклад, в тому числі, молодша медична сестра (санітарка, санітарка-прибиральниця, санітарка-буфетниця та ін.).
За кодом КП 5132 визначено професійна назва роботи - молодша медична сестра (санітарка, санітарка-прибиральниця, санітарка-буфетниця та ін.).
Згідно з ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патологоанатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у психіатричних закладах охорони здоров'я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 1 Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 року № 1645-III, інфекційні хвороби - розлади здоров'я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» лікування хворих на інфекційні хвороби може проводитися в акредитованих у встановленому законодавством порядку державних і комунальних спеціалізованих закладах (відділеннях) охорони здоров'я та клініках наукових установ, а також в акредитованих закладах охорони здоров'я, заснованих у встановленому законодавством порядку на приватній формі власності. Лікуванням хворих на інфекційні хвороби можуть займатися особи, які мають, медичну освіту та відповідають кваліфікаційним вимогам, установленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, у тому числі особи, які в установленому порядку займаються приватною медичною практикою.
Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб» від 19.07.1995 року № 133 сифіліс, гонорея, трихофітія, мікроспорія, фавус відносяться до небезпечних інфекційних хвороб; короста та демодикоз - до групи акарози, паразитарних хвороб.
Спільним листом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров'я України та Пенсійного фонду України від 29.12.2005 року № 625/0/15-05/039-6, № 10.01.09/2606, № 16918/02-20 зазначено, що заклади охорони здоров'я: протитуберкульозні кабінети, психіатричні кабінети, кабінети інфекційних захворювань, психоневрологічні відділення, психіатричні бригади швидкої допомоги відносяться до таких, час роботи в яких зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі.
Зазначене також узгоджується і з інформацією викладеною у листі Міністерства охорони здоров'я України № 10.03.68/286 від 15.02.2006 року, що робота медичних працівників в шкірно-венерологічних диспансерах, відділеннях, кабінетах, палатах, які працюють з хворими на особливо небезпечні інфекційні та паразитарні хвороби людини, зокрема сифіліс, гонорея, трихоітія, мікроспорія, фавус, коросту, демодекоз повинна зараховуватися їм до стажу роботи в подвійному розмірі.
Пенсійний фонд України листом від 06.06.2006 року № 7112/0220 довів територіальним органам пенсійного забезпечення роз'яснення Міністерства охорони здоров'я України, які надано в листі від 15.02.2006 року № 10.03.68/286, щодо віднесення шкірно-венерологічних диспансерів, відділень, палат та кабінетів до інфекційних закладів, робота в яких зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі, за умови роботи з хворими на захворювання, віднесені до особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб, перелік яких затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носіння збудників цих хвороб» від 19.07.1995 року № 133 (далі - наказ № 133).
Отже, посада позивача відповідає Списку № 2, а на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах, позивач досягла віку 50 років, що підтверджується даними її паспорту громадянина України.
Суд зазначає, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є формальна констатація факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку № 2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.
В даному випадку, як було встановлено судом, трудова книжка позивача включає в себе відповідні записи, та наявні відповідні уточнюючі довідки, у якій підтверджено факт роботи позивача на посаді передбаченій Списком № 2.
Суд зазначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, і лише в разі її відсутності, або відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема, уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Таким чином, збирання уточнюючих довідок повинно здійснюватися лише у випадках неправильного, неповного або нечіткого заповнення трудової книжки, що робить незрозумілим зроблений запис.
За приписами частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права вже була висловлена Верховним Судом по справі № 172/718/17 у рішенні від 27.02.2018 року та ухвалі Вищого адміністративного суду України по справі № К/800/24182/15 від 17.05.2016 року.
В той же час суд зазначає, що приймаючи постанову у справі № 520/15025/16-а Велика Палата Верховного Суд дійшла висновку, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов'язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я. Окрім того, роботодавець зобов'язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.
Атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах.
Отже, особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до п. «б» ст. 13 Закону № 1788-XII.
При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Отже, суд приходить до висновку, що наведене вище свідчить про безпідставність рішення Головного управління Пенсійного фонду україни в Житомирській області у відмові в призначенні Позивачу пенсії на пільгових умовах.
Суд також зазначає, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 30.09.2019 року у справі № 638/18467/15-а.
Таким чином, з наведеного слідує, що позивачем дотримано всі умови для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, передбачені п. «б» ст. 13 Закону № 1788-ХІІ, тобто Закону, який, відповідно до наведеного вище висновку Великої Палати Верховного Суду, має застосовуватися до спірних правовідносин.
У зв'язку з чим, суд вважає правомірною вимогу визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 053130011464 від 06.11.2023 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 згідно п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Щодо позовної заяви про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з 30.10.2023 року, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 58 Закону № 1058-IV Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, тобто Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Верховним Судом у постанові від 07.03.2018 року у справі № 233/2084/17 зазначено, що вирішення питання про призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, а тому належним способом захисту прав позивача є саме зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії на пільгових умовах, а не зобов'язання відповідача призначити пенсію, оскільки відповідачем ще не вирішено питання про зарахування стажу.
Суд зазначає, що обрахунок стажу, що враховується у призначенні пенсії, є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Науковий висновок Верховного Суду щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією від 13 квітня 2018 року.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким;
- дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни «може», «має право», «за власної ініціативи», «дбає», «забезпечує», «веде діяльність», «встановлює», «визначає», «на свій розсуд». Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб'єкта владних повноважень дискреційного повноваження; подібний термін є приводом для докладного аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним;
- при реалізації дискреційного повноваження суб'єкт владних повноважень зобов'язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог;
- критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об'єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Оскільки відповідачем протиправно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах через недосягнення нею пенсійного віку та відсутністю підтвердження пільгового стажу, що встановлено судом, поряд з цим встановлено, що позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії досягла необхідного пенсійного віку, мала необхідний страховий стаж, водночас на час судового розгляду матеріали справи не містять доказів обрахунку пенсійним органом пільгового стажу, суд з метою належного та ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 30.10.2023 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком 2 у відповідності до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-p/2020 у справі №1-5/2018(746/15) та зарахування до пільгового стажу позивача за Списком № 2 період її роботи з 21.04.1999 року пo 31.07.2022 року.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Як зазначив ЄСПЛ у справі «Andrejeva v. Latvia» (п. 77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009 р.) стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак, якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благо отримувачів вимогам.
У справі «Будченко проти України» (рішення від 24 квітня 2014 року, заява № 38677/06) ЄСПЛ також зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.
Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, зокрема, ст. 13 Закону № 1788-XII, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку. ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).
Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до ст. 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Відповідно до статі 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок).
Відповідно до абз. 13 п. 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до п. 4.3 Порядку створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Відповідно до п. 4.10 Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
В даному випадку органом призначення визначено за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
З матеріалів справи встановлено, що розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2 Порядку.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення № 053130011464 від 06.11.2023 року, зобов'язання вчинити певні дії, є таким що підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 1073,60 грн. (платіжна інструкція № 0.0.3353558427.1).
Отже, враховуючи співмірність заявлених та задоволених позовних вимог, суд приходить до висновку, про стягнення з бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь позивача судові витрати в розмірі 700 грн.
Керуючись ст.ст.2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 139, 118, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (юридична адреса: 10003, м. Житомир, вул. О.Ольжича, 7, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправним та скасування рішення № 053130011464 від 06.11.2023 року, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (юридична адреса: 10003, м. Житомир, вул. О.Ольжича, 7, код ЄДРПОУ 13559341) № 053130011464 від 06.11.2023 року про відмову ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 згідно п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (юридична адреса: 10003, м. Житомир, вул. О.Ольжича, 7, код ЄДРПОУ 13559341) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 30.10.2023 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 згідно п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-p/2020 у справі №1-5/2018(746/15) та зарахуванням до пільгового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за Списком № 2 період її роботи з 21.04.1999 року пo 31.07.2022 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (юридична адреса: 10003, м. Житомир, вул. О.Ольжича, 7, код ЄДРПОУ 13559341) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 700 (сімсот) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя І.М. Тарасенко