Україна
Донецький окружний адміністративний суд
07 лютого 2024 року Справа№200/7664/23
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Дмитрієва В.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України про визнання протиправним наказ та зобов'язання вчинити певні дії, -
29.12.2023 до Донецького окружного адміністративного суду, засобами поштового зв'язку, надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України з вимогами:
- визнати протиправним наказ Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України №84/ОС-23 від 30.03.2023, в частині збереження посади та без збереження грошового забезпечення до дня фактичного звільнення з військової служби;
- зобов'язати Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України нарахувати та виплатити майору внутрішньої службу ОСОБА_1 , середній заробіток (грошове забезпечення) з 01.03.2022 по 19.07.2022, у зв'язку з проходженням військової служби в Збройних Силах України за контрактом, відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України;
- зобов'язати Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України нарахувати та виплатити майору внутрішньої службу ОСОБА_1 , згідно із Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати доходів за період з 01.03.2022 по 19.07.2022, по день нарахування виплати включно, згідно постанови Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати".
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що під час повномасштабного вторгнення, позивач долучився до сил оборони міста Маріуполя, з 01.03.2023 був призваний на дійсну військову службу за мобілізацією та згодом потрапив у полон. Оскільки місто було оточено та був відсутній мобільний зв'язок позивач не мав можливості повідомити керівництво Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України про його мобілізацію. Позивач вказав, що після повернення з полону, він звернувся до відповідача із заявою про виплату грошового забезпечення, проте спірним наказом відповідача його увільнено з 01.03.2022 від виконання посадових обов'язків, зі збереженням посади та без збереження грошового забезпечення до дня фактичного звільнення з військової служби. Позивач вважає наказ відповідача в частині відмови у збереженні грошового забезпечення з 01.03.2022 по 19.07.2022 протиправним, оскільки відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України (що діяла в редакції до 19.07.2022), на час військової служби за мобілізацією за працівниками зберігається не лише посада, а і грошове забезпечення.
Відповідач позов не визнав, надав відзив на адміністративний позов за змістом якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідач вказав, що відповідно до п. 29 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового та начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 13.09.2021 № 3226/5, за особами рядового і начальницького складу, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення грошове забезпечення не зберігається. Відповідач вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, оскільки норми трудового законодавства з оплати праці не розповсюджуються на осіб рядового і начальницького складу ДКВСУ, проходження якими служби та виплата грошового забезпечення визначаються спеціальними нормативно-правовими актами.
Ухвалою судді Донецького окружного адміністративного суду від 03.01.2024 відкрито провадження в адміністративній справі, поновлено строк звернення до суду, призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, має статус учасника бойових дій, що підтверджується копією ІD-паспорта № НОМЕР_1 від 06.04.2023 та копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 19.10.2023.
Відповідно до наказу Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України від 08.07.2020 №178/ОС-20 майор внутрішньої служби ОСОБА_1 обіймає посаду старшого інспектора з особливих доручень відділу охорони і режиму в Донецькій області управління забезпечення охорони та режиму Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України з 10.07.2020.
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 01.03.2023 №41 старшого солдата ОСОБА_1 призваного на дійсну військову службу за мобілізацією, відповідно до Указу Президента України « Про загальну мобілізацією» №65/2022 від 24.02.2022 року, зараховано до списків військової частини з 01.03.2022.
Як вказує позивач, оскільки він перебував у м. Маріуполі, яке перебувало в оточені, та був відсутній мобільний зв'язок, тому не мав можливості повідомити керівництво Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України про мобілізацію.
Наказом Міжрегіонального управління від 10.03.2022 №15 було врегульовано питання обліку відсутності працівників в період воєнного стану, відповідно до якого керівники структурних підрозділів Міжрегіонального управління про факт відсутності працівника на робочому місці (за місцем служби) і неможливості виконання ним своїх посадових обов'язків, що обумовлено необхідністю збереження життя і здоров'я, або через неможливість отримати інформацію про причини такої відсутності, повинні своєчасно повідомляти відповідним чином керівництво Міжрегіонального управління та відображати у табелі обліку використання робочого часу умовним позначенням причин”) або “І” (“інші причини неявки”).
Довідкою Служби безпеки України від 10.03.2023 №33/8-Т-363д підтверджується, що ОСОБА_1 у період з 17.05.2022 по 16.02.2023 перебував в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України.
Після звільнення з полону позивач у період з 17.02.2023 по 21.03.2023 перебував на стаціонарному лікуванні у медичному центрі «Нові Санжари» Національної гвардії України.
24.03.2023 ОСОБА_1 звернувся до керівництва Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України із заявою щодо усунення порушень прав на грошове забезпечення за період проходження дійсної військової служби, відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України.
Листом від 06.04.2023 №3.3.-2213/кр-23 відповідач повідомив ОСОБА_1 про видання наказу від 30.03.2023 №84/ОС-23 про увільнення від виконання обов'язків по посаді з 01.03.2023.
Так, згідно з вказаним наказом, у зв'язку з призовом на військову службу до Збройних Сил України ОСОБА_1 увільнено з 01.03.2022 від виконання обов'язків старшого інспектора з особливих доручень відділу охорони і режиму в Донецькій області управління забезпечення охорони та режиму Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України, зі збереженням посади та без збереження грошового забезпечення до дня фактичного звільнення з військової служби.
Докази вручення позивачеві зазначеного вище наказу в матеріалах справи відсутні.
Не погоджуючись з наказом відповідача в частині збереження посади та без збереження грошового забезпечення до дня фактичного звільнення з військової служби, позивач звернувся до суду з даним позовом.
З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Відповідно до частини восьмої статті 14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 № 2713-IV (далі - Закон № 2713-IV) трудові відносини працівників кримінально-виконавчої служби регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).
Статтею 3 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» визначено, що правовою основою діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України є Конституція України, цей та інші закони України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти Міністерства юстиції України.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі- Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає у тому числі проходження військової служби.
Згідно з положеннями статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Відповідно до частини другої статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті5 7 Закону України «Про освіту», частиною другою статті44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».
Частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України (у редакції, що діяла до 18.07.2022) було передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, у частині третій статті 119 КЗпП України слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».
Отже, з 19.07.2022 є чинною редакція частини третьої статті 119 КЗпП України, відповідно до якої за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Отже, за громадянами України, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення, з 19.07.2022 зберігаються їх місце роботи і посада.
При цьому, суд зазначає, що до 18.07.2022 включно за позивачем, відповідно до вимог частини третьої статті 119 КЗпП України, зберігалися місце роботи, посада і середній заробіток.
Так, обґрунтовуючи заперечення проти позовних вимог, відповідач зазначає, що на позивача не поширюються гарантії, передбачені частини третьої статті 119 КЗпП України, оскільки в даному випадку підлягають застосуванню норми Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України».
Суд зазначає, що Рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01.03.2014, яке введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02.03.2014 , констатовано виникнення ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи. З моменту прийняття Президентом України Указу від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» в Україні діяв особливий період, відтак Збройні Сили України переведені на функціонування в умовах особливого періоду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.08.2020 у справі № 813/402/17 зазначила, що відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Вирішуючи питання щодо часових меж дії особливого періоду в розумінні Закону № 3543-XII, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за змістом наведених визначень, навіть за не введення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов'язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи. Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
Таким чином, за всіма працівниками, призваними на строкову військову службу, на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада, і компенсується з бюджету середній заробіток на підприємстві (в установі/організації), де вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності.
Разом з тим, суд зазначає, що компенсація з бюджету середнього заробітку на підприємстві (в установі/організації), де працювали працівники на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності здійснюється до 18.07.2022 включно, тобто до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX.
Ураховуючи, що позивач призваний на військову службу у Збройні Сили України під час кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України, і він, як військовослужбовець, несе службу під час дії в державі особливого періоду, на нього поширюються гарантії, встановлені статтею 119 КЗпП України, в редакції щодо збереження місця роботи, посади та середнього заробітку до 18.07.2022 включно, та в редакції від 19.07.2022 щодо збереження місця роботи і посади.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.06.2022 у справі № 818/2200/18 (адміністративне провадження № К/9901/11701/19), висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
Таким чином, зважаючи на те, що позивач є громадянином України, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, при цьому за умовами статті 14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» трудові відносини працівників кримінально-виконавчої служби регулюються законодавством про працю, суд дійшов висновку про те, що позивач мав право на нарахування та виплату середнього заробітку (грошового забезпечення) з 01.03.2022 до 18.07.2022 (включно) відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України.
Водночас, наказом відповідача від 30.03.2023 №84/ОС-23 ОСОБА_1 увільнено з 01.03.2022 від виконання обов'язків старшого інспектора з особливих доручень відділу охорони і режиму в Донецькій області управління забезпечення охорони та режиму Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України, зі збереженням посади та без збереження грошового забезпечення до дня фактичного звільнення з військової служби.
Доводи відповідача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин пункту 29 Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України суд відхиляє, оскільки відповідні зміни до статті 119 КЗпП України не вносились, а норми Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Кодексу законів про працю України мають вищу юридичну силу.
На підставі викладеного вище, суд вважає, що для ефективного захисту прав позивача позов слід задовольнити шляхом визнання протиправним та скасування наказу Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України №84/ОС-23 від 30.03.2023, в частині: "без збереження грошового забезпечення" та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України середній заробіток (грошове забезпечення) за період з 01.03.2022 по 18.07.2022 включно.
Оскільки, компенсація середнього заробітку на підприємстві (в установі/організації), де працювали працівники на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності здійснюється до 18.07.2022 включно, тобто до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, позові вимоги щодо нарахування та виплати середнього заробітку за 19.07.2022 задоволенню не підлягають.
Стосовно позовних вимог в частині нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати доходів, суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі Порядок № 159).
Статтею 1 Закону № 2050-ІІІ встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (стаття 2 Закону № 2050-ІІІ).
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Ці положення Закону № 2050-ІІІ кореспондуються з приписами пунктів 1-4 Порядку № 159.
Виходячи із зазначеного, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) наявність невиплаченого грошового доходу (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 4) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати доходів проводиться незалежно від порядку і підстав виплати доходів: добровільного чи на виконання судового рішення.
Слід зазначити, що Верховний Суд у постановах від 16.05.2019 у справі № 134/89/16-а, від 10.02.2020 у справі № 134/87/16-а, від 05.03.2020 у справі №140/1547/19, від 24.01.2023 у справі № 200/10176/19-а, дійшов наступного висновку: « основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.»
Оскільки позивачу не було здійснено виплату заробітної плати (грошового забезпечення) за період з 01.03.2022 по 18.07.2022, позовні вимоги в частині зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходу є передчасними.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, яку викладено в постанові від 11.08.2023 по справі № 380/103/22.
Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-III, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.
Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 09.06.2021 у справі № 240/186/20.
Отже, за встановлених обставин суд дійшов висновку про відмову в задоволені позовних вимог в частині виплати компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.
На підставі викладеного вище, позовні вимоги суд задовольняє частково.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України від 30.03.2023 №84/ОС-23 «Про особовий склад, яким увільнено з 01.03.2022 ОСОБА_1 , в частині «без збереження грошового забезпечення».
Зобов'язати Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України (місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Короленка, 4, ЄДРПОУ 40867332) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України середній заробіток (грошове забезпечення) - з 01.03.2022 по 18.07.2022 включно.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя В.С. Дмитрієв