06 лютого 2024 року Справа №160/18098/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Єфанової О.В.
секретаря судового засідання Півоварові В.С.
за участі:
позивача ОСОБА_1
представника позивача Кок С.А.
представника відповідача Ярмолич К.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області в якій позивач просить визнати протиправним та скасувати:
податкове повідомлення-рішення за формою "Ф" від 06.06.2015 року № 428-17, яким нараховано грошове зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб за 2012 рік у сумі 22690,45 грн.;
податкове повідомлення-рішення за формою "Ф" від 06.06.2015 року № 429-17, яким нараховано грошове зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб за 2013 рік у сумі 22690,45 грн.;
податкове повідомлення-рішення за формою "Ф" від 06.06.2015 року № 430-17, яким нараховано грошове зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб за 2014 рік у сумі 22690,45 грн.;
податкове повідомлення-рішення за формою "Ф" від 13.12.2017 року № 340-1301/16, яким нараховано грошове зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб за 2016 рік у сумі 125 383,64 грн,;
податкове повідомлення-рішення за формою "Ф" від 24.04.2017 року № 340-1301, яким нараховано грошове зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб за 2017 рік у сумі 132 906,98 грн.;
податкове повідомлення-рішення за формою "Ф" від 13.02.2018 року № 214178-1310-0463, яким нараховано грошове зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб за 2018 рік у сумі 132 906,98 грн.;
податкове повідомлення-рішення за формою "Ф" від 13.03.2019 року № 476832-5250-0463, яким нараховано грошове зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб за 2019 рік у сумі 132 906,98 грн.;
податкове повідомлення-рішення за формою "Ф" від 27.04.2020 року № 27480-5140-0463, яким нараховано грошове зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб за 2020 рік у сумі 132 906,98 грн.;
податкову вимогу за формою "Ф" від 16.02.2016 року № 220-23.
Відповідно до частини тринадцятої статті 171 КАС України, суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
За приписами ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 6 ст.161 КАС України визначено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не можна вважати поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Строки звернення до суду з відповідними позовними заявами визначені з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Процесуальна можливість для звернення з позовом до суду пов'язана з певним часовим проміжком, протягом якого така особа може реалізувати право на звернення без застосування до неї наслідків пропуску такого строку. В той же час, у випадку звернення до суду поза межами такого строку, до неї належить застосовувати відповідні правові наслідки встановлені законом, у цьому випадку статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України.
В матеріалах справи наявна інформація з адресно-довідкового підрозділу ГУДМС, УДМС України в Дніпропетровській області про те, що позивач проживає за адресою АДРЕСА_1 .
Проте, позивач зазначає, що він проживає за адресою АДРЕСА_2 та надав копію паспорта, в якому зазначено АДРЕСА_1 та виправлення на АДРЕСА_2 .
Також, судом станом на 30.03.2023 здійснено витяг з Єдиного державного демографічного реєстру, згідно якого зареєстрована адреса позивача: АДРЕСА_1 .
Крім того, в постанові Верховного Суду від 27.11.2023 року зазначено, що позивач у судовому процесі наполягав, що з 1996 року він фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , інформація у відповідних реєстрах щодо адреси його проживання у квартирі за АДРЕСА_3 ґрунтувались на помилкових даних, на які вплинути він не міг.
Згідно листа Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради зареєстрована адреса позивача: АДРЕСА_2 .
Таким чином, зареєстрована адреса позивача: АДРЕСА_2 .
На вказаній адресі реєстрації місця проживання наполягає позивач.
З огляду на зазначене, судом встановлено:
ППР від 13.03.2019 № 476832-5250-0463 надіслане засобами поштового зв'язку з повідомленням про вручення поштового відправлення за адресою: АДРЕСА_2 . Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з конвертом було повернуто 19.07.2019 з приміткою «за закінченням терміну зберігання»;
ППР від 27.04.2020 № 27480-5140-0463 надіслане засобами поштового зв'язку з повідомленням про вручення поштового відправлення за адресою: АДРЕСА_2 . Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з конвертом було повернуто 06.07.2020 з приміткою «за закінченням терміну зберігання».
В ППР від 13.03.2019 № 476832-5250-0463, від 27.04.2020 № 27480-5140-0463 відображена податкова адреса платника податків АДРЕСА_2 , яка автоматично відображається з Державного реєстру фізичних осіб.
Відповідно до пункту 42.2 статті 43 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.
Згідно з пунктом 58.3 статті 58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення. Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого її місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг. У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Відповідно до пунктів 3, 5 Розділу ІІІ Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 №1204 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.01.2016 №124/28254, податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків - фізичній особі, якщо його вручено особисто такій фізичній особі чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження такої фізичної особи з повідомленням про вручення. Якщо пошта (поштова служба) не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення через відсутність за місцезнаходженням платника податків (посадових осіб платника податків), їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштою (поштовою службою) в повідомленні про вручення, із зазначенням причин невручення.
За змістом наведених положень надіслане контролюючим органом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на податкову адресу платника податків, яка відповідає даним Державного реєстру та облікової картки платника, вважається врученим також у разі неможливості вручення адресату такого відправлення після проставлення поштовим органом відповідної відмітки з датою та причиною невручення.
Контролюючий орган, не маючи інших правових механізмів для отримання персональних даних про платника податків, вправі розраховувати на актуальність (відповідність) даних облікової картки та, відповідно, у випадку недотримання платником податків приписів закону та невиконання обов'язку інформувати податковий орган про зміну своїх персональних даних, має нести ризик настання негативних наслідків такої поведінки.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 12.02.2020 (справа №826/17798/18) та від 23.09.2021 (справа №640/8096/19).
Крім того, Судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 23.05.2022 (справа №810/3116/18) зазначено, що відповідно до пункту 42.2. статті 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Судом також зазначено, що постійне неотримання поштової кореспонденції, яка направляється контролюючим органом на адресу платника податків є зловживанням останнім правом платника податків бути повідомленим контролюючим органом щодо прийнятих стосовно нього рішень.
Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу на те, що обов'язку контролюючого органу щодо повідомлення платника податків про проведення відповідної перевірки кореспондує обов'язок такого платника добросовісно ставитись до отримання відповідної кореспонденції або повідомлень, крім того, необізнаність платника з наказом про проведення перевірки через нехтування або ухилення від виконання такого обов'язку без поважних причин не може бути в подальшому розцінена на користь останнього.
У постанові від 09.10.2018 у справі № 820/1864/17 Верховний Суд зазначив, що добросовісний платник податків зобов'язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі невиконання цього обов'язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв'язку з цим негативних для такого платника наслідків. При цьому, такий висновок у справі № 820/1864/17 Верховний Суд висловлював також при встановленому судами попередніх інстанцій факти виконання контролюючим органом вимог чинного податкового законодавства щодо направлення копії наказу про проведення перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis, пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21.2.2010 в справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заява №45783/05; пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08.04.2010 в справі «Меньшакова проти України», заява №377/02).
Процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року в справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain» («Перез де Рада Каванілес проти Іспанії»), заява №28090/95). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна Держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (пункт 44 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року «Osman v. the United Kingdom» («Осман проти Сполученого Королівства»), заява №23452/94 та пункт 54 рішення від 19 червня 2001 року «Kreuz v. Poland» («Круз проти Польщі»), заява №28249/95).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008 (пункт 47, заява №3236/03) суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їхня свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Поважними причинами пропуску строку визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Слід зазначити, що тривалий час у судовій практиці було сформульовано висновок, що строк для звернення платника податків із позовом до адміністративного суду, у тому числі, але не виключно, після використання процедури адміністративного оскарження, становить 1095 днів з дня отримання платником податків рішення, що оскаржено (позиції Верховного Суду по справах № 640/46/19, № 813/4921/17, № 2540/2576/18).
У той же час, в постанові від 26 листопада 2020 року по справі № 500/2486/19 Верховний Суд відступив від вказаного правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 03 квітня 2020 року у справі № 2540/2576/18, та сформулював нову правову позицію та зазначив, що норма пункту 56.18 статті 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною
Зазначений у п.102.1 статті 102 ПК України строк є саме строком давності, який має матеріально-правову природу, а тому не може бути одночасно і процесуальним строком звернення до суду. Між правовою природою матеріально-правового строку давності в податкових правовідносинах та процесуального строку звернення до адміністративного суду є сутнісна різниця, а тому помилковим є ототожнення їх призначення при використанні.
Оскільки норма п.56.18 статті 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду, такий строк визначено в ч. 2 статті 122 КАС України та становить шість місяців.
Так, позивач звернувся до суду 11.11.2022 року, тобто з пропуском строку звернення до суду.
Згідно з частиною першою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Враховуючи вищевикладене, позовна заява підлягає залишенню без руху, із встановленням позивачу строку для усунення недоліків шляхом надання до суду:
- окремої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду та доказів в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення.
Відповідно до ч. 14-15 ст. 171 КАС України якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.
На підставі наведеного, керуючись статтями 161, 169, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги - залишити без руху.
Встановити позивачу термін для усунення недоліків до 13.02.2024 року, та усунути недоліки, а саме:
надати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду та доказів в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення.
У випадку направлення документів на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху поштою, направити відповідне повідомлення на електронну пошту суду з відповідними підтверджуючими документами.
Роз'яснити, що в разі невиконання вимог ухвали і не усунення недоліків у вказаний строк позовна заява буде залишена без розгляду на підставі частини 15 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя О.В. Єфанова