про відмову у забезпеченні позову
06 лютого 2024 року ЛуцькСправа № 140/1344/24
Волинський окружний адміністративний суд в складі судді Плахтій Н.Б., розглянувши у письмовому провадженні заяву Державної установи «Маневицька виправна колонія (№42)» про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом Державної установи «Маневицька виправна колонія (№42)» до Маневицької селищної ради про визнання протиправним та нечинним рішення в частині,
05.02.2024 Державна установа «Маневицька виправна колонія (№42)» звернулася з позовом до Маневицької селищної ради, в якому просить:
визнати протиправним та нечинним пункт 2 рішення Маневицької селищної ради від 12.07.2023 №36/25 «Про внесення змін до рішення селищної ради від 27.05.2022 № 23/6 «Про
встановлення місцевих податків та зборів на території Маневицької селищної територіальної громади».
Одночасно з поданням позовної заяви ДУ «Маневицька виправна колонія (№42)» подала до суду заяву про забезпечення позову, у якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії пункту 2 рішення Маневицької селищної ради від 12.07.2023 №36/25 «Про внесення змін до рішення селищної ради від 27.05.2022 №23/6 «Про встановлення місцевих податків та зборів на території Маневицької селищної територіальної громади».
Заява обґрунтована тим, що з офіційного веб-сайту Маневицької селищної ради позивач дізнався про прийняття відповідачем 12.07.2023 рішення №36/25 «Про внесення змін до рішення селищної ради від 27.05.2022 №23/6 «Про встановлення місцевих податків та зборів на території Маневицької селищної територіальної громади», відповідно до пункту 2 якого:
«2. Внести зміни у перелік пільг по ставках земельного податку для фізичних та юридичних осіб, наданих відповідно до пункту 284.1 статті 284 Податкового кодексу України, вилучивши з переліку пільг для фізичних та юридичних осіб, код категорії цільового призначення землі 03.01 «для будівництва та обслуговування будівель органів державної влади та органів місцевого самоврядування».
Відповідно до пункту 3 вказаного рішення воно набирає чинності з 1 січня 2024 року.
На думку заявника, вказане рішення створює реальну загрозу правам та законним інтересам ДУ «Маневицька виправна колонія (№42)», правам та законним інтересам осіб, які відбувають покарання в установі до ухвалення рішення по суті спору, а також зумовлює настання обставин, які можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист та поновлення порушених прав та інтересів позивача. У випадку невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладниться або й узагалі унеможливиться поновлення прав та інтересів ДУ «Маневицька виправна колонія (№42)», за захистом яких звертається до суду. Звертає увагу суду, що у зв'язку із набранням чинності оскаржуваного пункту 2 рішення виник обов'язок щодо сплати земельного податку, фінансування на оплату якого не передбачено в кошторисах станом на 01.01.2024, а невиконання такого обов'язку є підставою для застосування штрафних санкцій за своєчасну несплату земельного податку з боку контролюючих органів, що потягне за собою ще більший фінансовий тягар для ДУ «Маневицька виправна колонія (№42)». Для сплати установою за рахунок коштів Державного бюджету України до місцевого бюджету земельного податку необхідно кошти в сумі 907 653,91 грн в рік, які в установи відсутні.
Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про існування підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Заяву про забезпечення позову розглянуто судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Аналізуючи доводи заяви про забезпечення позову, суд враховує наступне.
Відповідно до частини другої статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Отже, законодавець визначив лише дві підстави, за наявності яких суд може забезпечити позов, а саме: ускладнення або неможливість виконання рішення суду чи відновлення порушених прав позивача внаслідок невжиття заходів забезпечення позову та очевидна протиправність рішення, дії чи бездіяльності, яким порушуються права, свободи та інтереси особи, що звернулась до суду.
Водночас згідно з частиною першою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Частиною другою цієї статті визначено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Згідно з частинами першою, третьою статті 152 КАС України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову. У заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів.
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 154 КАС залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання.
Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом, зокрема, зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта.
За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Інститут забезпечення позову є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.
Водночас, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №826/14951/18 та від 28.10.2020 у справі №140/2474/20.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі №800/521/17 зазначила, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
Отже, будь-яке забезпечення позову у справі застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною п'ятою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.
Відповідно до частини першої статті 36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом.
Так, прийняття органом місцевого самоврядування нормативно-правового акту про встановлення місцевих податків чи зборів визначає передумови виникнення у платника податків податкового обов'язку за відповідним податком чи збором, який полягає у його обчисленні, декларуванні та/або сплаті в порядку і строки, визначені Податковим кодексом України.
Рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке приймається на підставі, за правилами й на виконання відповідних приписів Податкового кодексу України та оприлюднюється у встановленому цим Кодексом порядку.
Предметом оскарження у позовній заяві є пункт 2 рішення Маневицької селищної ради від 12.07.2023 №36/25 «Про внесення змін до рішення селищної ради від 27.05.2022 № 23/6 «Про встановлення місцевих податків та зборів на території Маневицької селищної територіальної громади», згідно з яким з 01.01.2024 пільги по ставках земельного податку за кодом категорії цільового призначення землі 03.01 «для будівництва та обслуговування будівель органів державної влади та органів місцевого самоврядування» для фізичних та юридичних осіб не застосовуються.
Вказане рішення є нормативно-правовим актом.
Відповідно до частини п'ятої статті 151 КАС України зупинення дії нормативно-правового акта як захід забезпечення позову допускається лише у разі очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта.
В обґрунтування наявності підстав для зупинення дії спірного рішення в частині, ДУ «Маневицька виправна колонія (№42)» вказує, що з 01.01.2024 у неї виник обов'язок щодо сплати земельного податку, фінансування на оплату якого не передбачено в кошторисі, що в свою чергу може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення прав, інтересів позивача з огляду на понесення значних додаткових фінансових витрат з Державного бюджету України, пов'язаних зі сплатою земельного податку.
Разом з тим, наведені позивачем підстави жодним чином не свідчать про очевидну протиправність спірного нормативно-правового акта. Доводи заяви не вказують на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до ускладнення або неможливість виконання рішення суду чи відновлення порушених прав позивача або ж наявна очевидна небезпека його правам, свободам та інтересам.
З огляду на те, що позивачем не надано, а судом не встановлено обґрунтованих підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку, що у задоволенні заяви ДУ «Маневицька виправна колонія (№42)» належить відмовити.
Керуючись статтями 150-154, 248 КАС України, суд
В задоволенні заяви Державної установи «Маневицька виправна колонія (№42)» про забезпечення позову відмовити.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Н.Б.Плахтій