06 лютого 2024 р. Справа № 120/17214/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Слободонюка М.В.,
за участю секретаря судового засідання: Філіппова Ю.Ю.
представника відповідача: Обревко Т.П.
представника третьої особи: Дубіцької Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови
У листопаді 2023 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі також ФОП ОСОБА_1 , позивач) до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі також відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови відповідача №Ц3-58/ВІ/а-2 від 16.06.2023 про накладення на неї штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення в розмірі 67000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що спірна постанова прийнята за результатами проведення фактичної перевірки. Проте на час її винесення належав застосуванню Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 N 509 (далі - Порядок N 509), в редакції, чинній до внесення в нього змін постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 N 823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю" (далі - Постанова N 823), а саме накладення штрафу можливе лише на підставі документальної виїзної перевірки, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а не акта фактичної перевірки, що мало місце в спірних правовідносинах. Також позивач вказує, що сам наказ Головного управління ДПС у Вінницькій області від 19.04.2023 N 1114к, на підставі якого проведена фактична перевірка, не містить конкретизації суті порушення. В наказі зазначено номер підпункту статті Податкового кодексу України, без врахування наявності в останньому множинного обґрунтування для проведення перевірки. Окремо позивач наголошує про відсутність між нею та ОСОБА_2 будь-яких ознак трудових відносин, оскільки на площах магазину за адресою: АДРЕСА_1 і ОСОБА_1 і ОСОБА_2 реалізовують свою здатність до праці шляхом самостійної діяльності у статусі фізичних осіб-підприємців та позивач не забезпечує ОСОБА_2 роботою, відповідно не є для неї роботодавцем, що свідчить про відсутність між ними будь-яких трудових відносин.
За наведених вище обставин та вважаючи, що спірна постанова винесена як за наявності процедурних порушень, за результатами безпідставно проведеної податкової перевірки так і за відсутності доведеного факту допуску працівника до роботи без оформлення трудових відносин, позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою від 20.11.2023 судом відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Крім того, встановлені сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.
24.11.2023 до суду через систему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву, у якому Центрально-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці позов не визнає та просить відмовити у його задоволені в повному обсязі. Так, відповідач зазначає, що позивача правомірно притягнуто до відповідальності на підставі вимог абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, адже Акт перевірки ДПС є самостійною підставою для винесення постанови про застосування штрафу. При цьому, в ході проведеної перевірки було достовірно встановлено факт використання ФОП ОСОБА_1 одного працівника без належного оформлення трудових відносин, а саме з ОСОБА_2 , яка здійснювала продаж підакцизного товару в інтересах ФОП ОСОБА_1 .
У зв'язку із наведеним, відповідач вважає, що оскаржувана постанова №Ц3-58/ВІ/а-2 від 16.06.2023 про накладення на позивача штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення винесена правомірно із дотриманням норм матеріального та процесуального права та скасуванню не підлягає.
05.12.2023 від ФОП ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивачка заперечує проти висловлених відповідачем аргументів, вважаючи свій позов обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення.
12.12.2023 Центрально-Західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці подані письмові заперечення на відповідь на відзив.
Надалі, ухвалою від 13.12.2023 судом задоволено клопотання представника відповідача та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету на стороні відповідача - Головне управління ДПС у Вінницької області.
05.02.2024 та 06.02.2024 від ГУ ДПС у Вінницькій області надійшли письмові пояснення щодо позову, за змістом яких представник третьої особи проти позову заперечує та просить відмовити у його задоволенні. Вказує на те, що під час фактичної перевірки було встановлено порушення платником податків - ФОП ОСОБА_1 ст. 2, ст. 3, ст. 21, ст. 24 Кодексу законів про працю України та вимог постанови КМ України від 17.06.2015 № 413 «Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівників на роботу/укладення гіг-контракту». Відтак вважає, що позивача правомірно притягнуто до відповідальності за використання праці найманої особи без оформлення трудових відносин.
У судовому засіданні 06.02.2024 представники відповідача та третьої особи проти позовних вимог заперечили посилаючись на обставини, які викладені у раніше поданих заявах по суті справи. Вважають, що позов є необґрунтованим, у зв'язку з чим просять відмовити у його задоволенні.
Позивачка ФОП ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, однак згідно своєї письмової заяви від 05.12.2023 просила проводити розгляд справи за її відсутності. Зазначила, що свої позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.
Заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні учасників судового процесу, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено, що на підставі наказу Головного управління ДПС у Вінницькій області № 1114к від 19.04.2023 посадовими особами податкового органу проведено фактичну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , з 04.05.2023 тривалістю 10 діб (початок перевірки - 04.05.2023, закінчення перевірки - 12.05.2023).
За результатами перевірки складено акт фактичної перевірки від 12.05.2023 N8115/02-32-24-05/ НОМЕР_1 , в якому зафіксовано встановлене під час перевірки порушення: ст. 2, ст. 3, ст. 21, ст. 24 Кодексу законів про працю України та вимог постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 N 413 "Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту", яке полягало у допущені працівника ОСОБА_2 до роботи без належного оформлення трудових відносин.
На підставі цього акта фактичної перевірки Головного управління ДПС у Вінницькій області від 12.05.2023 N8115/02-32-24-05/2982521086, заступником начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці 16.06.2023 винесена постанова про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення N ЦЗ-58/ВІ/а-2, якою на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 67000 грн. на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України.
Позивач, вважаючи вказану постанову протиправною, звернулася з позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд виходить із такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пунктів 1, 4, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 N 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Першого віце-прем'єр-міністра України - Міністра економіки, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Статтею 24 Кодексу законів про працю України визначено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 6-1) при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу; 6-2) при укладенні трудового договору з нефіксованим робочим часом; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За змістом статті 265 Кодексу законів про працю України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час або за трудовим договором з нефіксованим робочим часом у разі фактичного виконання роботи протягом усього робочого часу, установленого на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження; вчинення порушення, передбаченого абзацом другим цієї частини, повторно протягом двох років з дня виявлення порушення - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.
Згідно із частиною 4 статті 265 Кодексу законів про працю України встановлено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами третьою - сьомою статті 53 Закону України Про зайнятість населення визначений Порядком N 509.
Згідно з пунктом 2 Порядку N 509 (в редакції Постанови N 823) штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи).
Штрафи накладаються на підставі, зокрема, акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
Пунктом 4 Порядку N 509 (в редакції Постанови N 823) встановлено, що під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу.
За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.
Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінекономіки, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів з дня складення суб'єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або вручається його представникові, про що на примірнику робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого суб'єкта господарювання або роботодавця чи їх представника. У разі надсилання примірника постанови засобами поштового зв'язку в матеріалах справи робиться відповідна позначка.
Однак постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2021 у справі N 640/17424/19, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021, визнано протиправною та нечинною Постанову N 823, якою, серед іншого, внесено зміни до Порядку N 509, в тому числі в частині можливості накладати штрафи на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а також порядку розгляду справи про накладення штрафу.
Відповідно до частини 2 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2021 набрало законної сили 14.09.2021.
Згідно з приписами статті 265 КАС України з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині.
Відповідно до положень статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, слід розуміти так, що дія акту починається з моменту набрання ним чинності і припиняється з втратою актом чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Конституційний Суд України 30.09.2010 ухвалив рішення N 20-рп/2010 у справі щодо конституційності Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 08.12.2004 N 2222-IV, яким визначено юридичні наслідки визнання нормативно-правового акта нечинним, часові межі чинності такого акта, а також і відповідні межі дії відновлених норм з початкової редакції Основного Закону.
Визнання нечинною з 14.09.2021 в судовому порядку Постанови N 823 впливає на результат розгляду цієї справи по суті, оскільки станом на час виникнення спірних правовідносин (розгляду справи про накладення штрафу і винесення спірної постанови про накладення штрафу) відповідні норми Постанови N 823 не належали застосуванню.
Відповідно, Порядок N 509 підлягав застосуванню в редакції, чинній до внесення в нього змін Постановою N 823. Пунктом 2 Порядку N 509 у відповідній редакції передбачалося можливість накладення штрафу на підставі акта лише документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а не акта фактичної перевірки, що має місце в спірних правовідносинах.
В розумінні вимог статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Тобто, докази, отримані за результатами вказаного заходу державного контролю (фактичної перевірки податкового органу) та відображені в акті Головного управління ДПС у Вінницькій області від 12.05.2023 N8115/02-32-24-05/2982521086 як і сам акт фактичної перевірки є недопустимими доказами.
У справі “Федорченко та Лозенко проти України” (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53) Європейський суд з прав людини висловив позицію, відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення “поза розумними сумнівом”, тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Суд зазначає, що один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб'єктом приватного права і суб'єктом владних повноважень, передбачає, що останній зобов'язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки, в протилежному випадку, презюмується, що вони є протиправними.
Відповідно до доктрини з умовною назвою “плоди отруйного дерева”, сформульованої Європейським судом з прав людини у справах “Гефген проти Німеччини”, “Нечипорук і Йонкало проти України”, “Яременко проти України”, якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з цих джерел, будуть такими ж. Докази, отримані з порушенням встановленого порядку, призводять до несправедливості процесу в цілому, незалежно від їх доказової сили.
У рішеннях у справах “Балицький проти України”, “Тейксейра де Кастро проти Португалії”, “Шабельник проти України” ЄСПЛ застосував різновид цієї доктрини та вказав, що визнаються недопустимими не лише докази, безпосередньо отримані з порушеннями, а також докази, яких не було б отримано, якби не було отримано перших.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19 серпня 2018 року (справа №822/573/17), від 27 листопада 2018 року (справа №805/2601/16-а), від 21 березня 2019 року (справа № 809/531/18) та ухвалі від 18 листопада 2019 року (справа №320/6748/18).
Отже враховуючи те, що правовою підставою для винесення відповідачем оскаржуваної постанови від 16.06.2023 N ЦЗ-58/ВІ/а-2 був акт фактичної перевірки, який не міг бути належним та допустимим доказом порушення позивачем законодавства про працю та зайнятість населення, а тому накладення на позивача штрафу на підставі акта фактичної перевірки від 12.05.2023 N8115/02-32-24-05/2982521086 не може вважатись правомірним.
Оскільки вищенаведені мотиви безпосередньо свідчать про неправомірність прийнятого відповідачем рішення та дають самостійні підстави для його скасування, суд не вдається до перевірки інших підстав позову, в тому числі по суті зафіксованих фактичною перевіркою порушень вимог законодавства про працю.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про протиправність та необхідність скасування постанови Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці №Ц3-58/ВІ/а-2 від 16.06.2023 про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу в розмірі 67000 грн.
Аналогічної думку у справах з подібними правовідносинами дотримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд у своїх постановах від 20.09.2023 у справі № 560/3981/23, від 10.10.2023 у справі № 560/8860/23, від 14.12.2023 у справі № 560/9096/23, від 18.12.2023 у справі № 560/11950/23 та інших.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
За змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та дій і докази, надані стороною позивача, суд приходить до переконання, що позов належить задовольнити.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, як видно, відшкодовуються витрати, які підлягають оплаті відповідно до положень цього Кодексу.
Так, суд враховує, що позивачем заявлено одну позовну вимогу майнового характеру (оскарження постанови про накладення штрафу в розмірі 67000 грн.). При цьому, згідно положень підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою чи фізичною особою-підприємцем судовий збір сплачується в розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2023 року встановлено в розмірі 2684 гривні.
Отже, враховуючи загальну ціну позовних вимог майнового характеру (67000 грн.), при подачі даної позовної заяви підлягав сплаті судовий збір в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року, тобто в сумі 1073,60 грн. (2684 х 0,4).
Однак, позивачем згідно банківської квитанції №ПН 4481121 від 14.11.2023 сплачено судовий збір в розмірі 2684 грн., тобто у більшому розмірі ніж передбачено законом.
За таких обставин, враховуючи зазначені правові припису положень Закону України "Про судовий збір", у зв'язку з задоволенням позову на користь позивача підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в сумі 1073,60 грн. Судовий збір, який сплачений позивачем в більшому розмірі, ніж встановлений законом, може бути повернутий позивачу за його клопотанням на підставі п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір”.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці №Ц3-58/ВІ/а-2 від 16.06.2023 про накладення на фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення в розмірі 67000 грн.
Стягнути на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 07.02.2024.
Інформація про учасників справи:
Позивач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 );
Відповідач: Центрально-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці (код ЄДРПОУ 44791105, місцезнаходження: вул. Шевченка, 18-А, м. Житомир, 10008);
Третя особа: Головне управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ ВП 44069150, місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21028).
Суддя Слободонюк Михайло Васильович