07 лютого 2024 р. Справа № 120/13932/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в місті Вінниці у письмовому провадженні звіт відповідача-суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду у справі № 120/13932/23 за позовом за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Рішенням суду від 21.11.2023, яке набрало законної сили 22.12.2023, вказаний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 025450009681 від 01.05.2023. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.10.2022 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". В решті позовних вимог відмовлено.
08.01.2024 до суду надійшла заява позивача про встановлення судового контролю за виконанням вищевказаного рішення, подана в порядку визначеному статтею 382 КАС України, шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області подати у 10-денний строк звіт про виконання судового рішення.
Заява обґрунтовується тим, що на виконання судового рішення Головним управлінням прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за № 025450009681 від 25.12.2023. Підставою для такого рішення зазначено відсутність заяви про призначення пенсії та оригіналів документів. Разом з тим позивач звертає увагу на те, що рішенням суду від 21.11.2023 у справі № 120/13932/23 було встановлено, що заява від 14.10.2022 подавалася до пенсійного фонду про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Відтак, на думку позивача, відповідач ігнорує закон та не виконує рішення суду.
Ухвалою суду від 09.01.2024 заяву позивача прийнято до розгляду та вирішено здійснити її розгляд у десятиденний строк в порядку письмового провадження.
Ухвалою суду від 18.01.2024 заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі № 120/13932/23 задоволено. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області протягом 20 днів з дня постановлення цієї ухвали (до 07.02.2024) подати до Вінницького окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21.11.2023 у справі № 120/13932/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
06.02.2024 до суду надійшов звіт відповідача про виконання рішення суду від 21.11.2023 у справі № 120/13932/23, в якому повідомляється про виконання судового рішення.
Відповідач зазначає, що на виконання рішення суду у вказаній справі Головним управлінням повторно розглянуто звернення ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 14.10.2022 та за результатами розгляду прийнято рішення № 025450009681 від 25.12.2023, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком через відсутність станом на 14.10.2022 заяви позивача встановленої форми про призначення пенсії та оригіналів необхідних для цього документів про стаж, вік та заробітну плату особи. При цьому відповідач звертає увагу на те, що із належно оформленою заявою про призначення пенсії (згідно з Додатком № 1 до Порядку № 22-1) ОСОБА_1 вперше звернувся до пенсійного органу 18.05.2023 і на підставі цієї заяви йому призначено пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Вивчивши матеріали справи та оцінивши звіт відповідача, суд при вирішенні питання про можливість його прийняття керується такими мотивами.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з ч. 2-4 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Такі ж вимоги передбачені статтею 14 КАС України.
Крім того, згідно зі ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
В абзаці 3 пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Також у Рішенні від 26.06.2013 Конституційний Суд України врахував практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України", заява № 60750/00, зазначив, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
В пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019, на підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку, Конституційний Суд України вказав на те, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Європейський суд з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" наголосив на тому, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Отже, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.
Тому обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено відповідний обов'язок.
Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Частинами другою, четвертою статті 372 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Згідно із ст. 1 Закону України № 1403-VIII від 2 червня 2016 року "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.
Поряд з цим суд здійснює контроль за виконанням судового рішення в порядку та на підставах, визначених нормами процесуального права.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Положення Кодексу адміністративного судочинства України не містять обмеження щодо стадій процесу на яких може бути вирішено питання про застосування заходів судового контролю, передбачених ч. 1 ст. 382 КАС України. Тобто зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд може й після ухвалення такого рішення за наслідком розгляду клопотання позивача.
Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною в ухвалі від 20.06.2018 у справі № 800/592/17, та правовою позицію Верховного Суду, викладеною в постанові від 18.04.2019 у справі № 286/766/17 та в ухвалі від 05.07.2018 у справі № 206/3911/17.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суд своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, а також накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, в разі невиконання суб'єктом владних повноважень рішення суду у повному обсязі та/або у спосіб, визначений таким рішенням, або неподання ним звіту про виконання судового рішення суд може встановити новий строк подання звіту та/або накласти штраф на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення.
У поданому звіті відповідач вказує про виконання рішення суду та зазначає, що на його виконання заяву позивача розглянуто повторно з прийняттям відповідного рішення, яке враховує висновки суду.
Перевіряючи такі твердження відповідача, судом з'ясовано згідно з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 025450009681 від 25.12.2023, з урахуванням рішення Вінницького окружного адміністративного суду у справі № 120/13932/23 від 21.11.2023 пенсійний орган дійшов висновку про відмову у призначенні пенсії за віком за ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у зв'язку з відсутністю станом на 14.10.2022 заяви позивача про призначення пенсії (додаток 1 до Порядку) та оригіналів документів (паспорту та документів, що підтверджують стаж роботи).
Водночас у зазначеному рішенні відповідач також посилається на те, що із заявою про призначення пенсії заявник вперше звернувся до територіального Пенсійного фонду України 18.05.2023 і що на підставі цієї заяви ОСОБА_1 призначено пенсію за віком з 18.05.2023 відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Суд враховує, що вказаній обставині не надавалася правова оцінка, оскільки предметом оскарження було рішення № 025450009681 від 01.05.2023, тобто рішення, яке передувало відповідній події.
Втім, для забезпечення об'єктивного та повного розгляду питання про вжиття заходів судового контролю за виконанням рішення суду у цій справі та вирішення питання про наявність/відсутність підстав для прийняття звіту пенсійного органу, суд доходить висновку про необхідність витребування з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області вищезазначеної заяви ОСОБА_1 від 18.05.2023 з усіма доданими до неї матеріалами, а а також рішення за результатами її розгляду (про призначення пенсії за віком).
Отже, враховуючи необхідність отримання додаткових відомостей, розгляд звіту про виконання судового рішення буде здійснено судом після витребування у відповідача вищезазначених документів.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 14, 248, 256, 370, 382 КАС України, суд
Витребувати з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та зобов'язати його у 10-денний строк з дня надходження цієї ухвали надати суду (у вигляді завірених копій) заяву ОСОБА_1 від 18.05.2023 про призначення пенсії за віком з усіма доданими до неї документами та рішення пенсійного органу за результатами розгляду такої заяви (рішення про призначення пенсії за віком).
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та не може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Суддя Сало Павло Ігорович