Постанова від 06.02.2024 по справі 910/3394/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2024 р. Справа№ 910/3394/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Тищенко О.В.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 06.02.2024 у справі №910/3394/23 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» та Фізичної особи-підприємця Харатіна Ігоря Олександровича

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2023, повний текст якого складений 23.11.2023,

та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2023

у справі № 910/3394/23 (суддя Плотницька Н.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна»

до Фізичної особи-підприємця Харатіна Ігоря Олександровича

про стягнення 1 068 640,95 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов, з урахуванням заяви про зміну предмета позову та збільшення розміру позовних вимог, яку судом першої інстанції прийнято до розгляду, заявлено про стягнення з відповідача:

- простроченої заборгованості за лізинговими платежами в сумі 144 196,38 грн., нарахованих за період з липня 2022 року по листопад 2022 року, а також нарахованих за несвоєчасне виконання вказаного обов'язку, 3 % річних в сумі 1 618,23 грн., інфляційних втрат в сумі 7 212,20 грн. та пені в сумі 5 270,14 грн.;

- 910 344,00 грн. вартості транспортного засобу, що є об'єктом лізингу.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що:

- відповідач, в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між позивачем та відповідачем договору фінансового лізингу № 00020640 від 21.04.2020, належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати лізингових платежів, з огляду на що позивач, користуючись правом наданим йому спірним договором, відмовився від договору та просив повернути об'єкт лізингу;

- з огляду на відмову від спірного договору позивач має право вимагати повернення йому предмету лізингу, проте, оскільки спірний автомобіль було викрадено, а страхова організація відмовила у виплаті страхового відшкодування, саме відповідач в силу положень п. 4.8 вказаного договору має відшкодувати позивачу збитки, які завдані пошкодженням об'єкту лізингу, а саме його вартість.

Також у позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача 30 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу та заявив про те, що докази понесення таких витрат будуть ним надані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на відсутність підстав для задоволення позовних вимог через настання форс-мажорних обставин, а саме - військову агресію Російської Федерації та введення воєнного стану. Також відповідач зазначив, що спірний автомобіль перебував на території н.п. Залізний Порт Херсонської області, який з початку повномасштабного вторгнення знаходиться під окупацією, де його (автомобіль) було викрадено військовими Російської Федерації.

При цьому відповідач зауважив на тому, що, з огляду на окупацію частини Херсонської області та фактичну дію на вказаній території російського законодавства та те, що власником автомобіля у технічному паспорті зазначено позивача, відповідач був позбавлений можливості власними силами вивезти вказаний автомобіль на підконтрольну територію України, про що відповідач повідомляв позивача та просив направити особу, яка б вивезла автомобіль на підконтрольну території для повернення його позивачу.

У відповіді на відзив позивач зазначив про те, що належним доказом на підтвердження форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат ТПП України, проте відповідачем такого сертифікату не надано.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.10.2023 у справі № 910/3394/23 позов задоволений частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено заборгованість в розмірі 144 196,38 грн. та судовий збір у розмірі 2 162,95 грн., в іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача простроченої заборгованості за лізинговими платежами в сумі 144 196,38 грн. суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем обов'язку зі сплати лізингових платежів за період з липня 2022 року по листопад 2022 року, а відтак позивач має право на стягнення вказаної заборгованості.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних, інфляційних втрат, пені, а також вартості транспортного засобу, що є об'єктом лізингу за спірним договором, суд першої інстанції послався на те, що військова агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану (тимчасова окупація території), а також окупація смт Залізний Порт, є форс-мажорними обставинами щодо можливості виконання відповідачем умов договору фінансового лізингу № 00020640 від 21.04.2020, а тому останній на підставі пункту 17.1 Загальних Умов вказаного договору звільняється від відповідальності перед іншою стороною за невиконання або відстрочення виконання своїх зобов'язань за цим контрактом.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 у справі № 910/3394/23 з відповідача на користь позивача присуджено витрати на правничу допомогу в сумі 3 373,36 грн.

Ухвалюючи додаткове рішення суд першої інстанції визнавши, що матеріалами справи підтверджений факт надання професійної правничої допомоги на заявлену до стягнення суму, в той час як відповідачем не доведено те, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката є неспівмірним з часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також ціною позову, задовольнив вказані вимоги пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Не погоджуючись із рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить:

- скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2023 у справі № 910/3394/23 в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення 3% річних, інфляційних втрат, пені і вартості транспортного засобу VW LNF T6 Kombi CITY 2.0 I TDI 140PS 6G, шасі № НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову;

- змінити додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 у справі № 910/3394/23, шляхом викладення його резолютивної частини в новій редакції, відповідно до якої стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у сумі 25 000,00 грн.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення є таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального права.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги в цій частині апелянт послався на те, що:

- судом першої інстанції не враховано, що обов'язок відшкодувати вартість транспортного засобу не є мірою відповідальності, а є обов'язком за договором;

- судом першої інстанції безпідставно визнано наявність обставин непереборної сили для відповідача, адже відповідач зареєстрований у місті Київ по вулиці Вишгородська, будинок 45, квартира 14-38, а відтак місцем проживання відповідача не є тимчасово окупована територія України. При цьому відповідачем не доведено належними та допустимими доказами той факт, що спірний транспортний засіб перебував на тимчасово окупованій території України;

- виходячи з умов спірного договору та положень чинного законодавства, форс-мажорні обставини за спірним договором мають підтверджуватись відповідним сертифікатом ПТТ України, проте вказаного сертифікату відповідачем надано не було. Крім того, такі докази в силу умов договору відповідач зобов'язаний був надати навіть не до суду, а безпосередньо позивачу з тією метою, щоб відповідач був звільнений від відповідальності за невиконання умов договору.

Щодо зміни додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 по справі № 910/3394/23 апелянт зазначив, що у випадку задоволення апеляційної скарги, буде необхідно здійснити перерозподіл судових витрат, та змінити додаткове рішення, яким судові витрати стягнути з відповідача у повному обсязі в сумі 25 000,00 грн.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.12.2023, справу № 910/3394/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А..

Крім того, не погоджуючись із рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції, Фізична особа-підприємець Харатін Ігор Олександрович звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить:

- скасувати частково рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2023 у справі № 910/3394/23 в частині стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 144 196,38 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог;

- скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 у справі № 910/3394/23 та ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволенні вимог про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 3 373,36 грн.

У апеляційній скарзі відповідач зазначив про те, що оскаржувані рішення та додаткове рішення прийняті з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, а саме на настання форс-мажорних обставин, що звільняє відповідача, в тому числі, від обов'язку щодо сплати лізингових платежів, зауваживши на тому, що:

- наказом Харатіна Ігоря Олександровича 26022022 від 26.02.2022 припинено господарську діяльність готельного комплексу «Роксолана» за адресою: Херсонська область, пгт. Залізний Порт, вул. Шкільна, 45/65 з 26.02.2023 року у зв'язку з окупацією території Російською Федерацією і неможливістю вести господарську діяльність на цій території;

- також ФОП Харатіну І.О. було закрито рахунки та корпоративні карти, наявні в АТ КБ «ПриватБанк»;

- електронним листом від 30.09.2022 відповідач повідомив позивача, що з липня 2022 року об'єктивно не має можливості здійснювати вчасно та в повному обсязі чергові платежі за договором, а через істотну зміну обставин з 24.02.2022 не може дотримуватись строків здійснення платежів, передбачених договором, а також про те, що об'єкт лізингу знаходиться на тимчасово окупованій території, проте вивезти автомобіль відповідач не може, оскільки не є його власником, тому просив позивача надати довіреність, однак, отримав лише рахунок для сплати щомісячного лізингового платежу та інформацію про те, що наразі для сплати за рахунками можливе відтермінування до кінця поточного місяця. Отже, саме через бездіяльність позивача була втрачена можливість вивезти об'єкт лізингу з тимчасово окупованої території, оскільки, згідно свідоцтва про реєстрацію, авто є власністю позивача;

- місцем реєстрації фізичної особи-підприємця є АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак господарська діяльність здійснювалася за адресою: АДРЕСА_2 , де розташований готельний комплекс «Роксолана», що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку та довідкою про присвоєння земельній ділянці адреси.

- як станом на момент розгляду даної справи в суді першої інстанції, так і на момент подання апеляційної скарги, територія Бехтерської сільської територіальної громади Херсонської області до складу якої входить с. Залізний Порт, тимчасово окупована Російською Федерацією, вказана інформація є загальновідомою, а тому не потребує доказування;

- для отримання сертифікату про наявність форс-мажорних обставин відповідач звернувся до Київської Торгово-промислової палати із заявою про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) для суб'єктів господарювання/фізичних осіб за договірними зобов'язаннями, з огляду на що представник відповідача у своєму клопотанні від 05.10.2023 просила Господарський суд міста Києва відкласти судове засідання, призначене на 05.10.2023 року о 16:30 год, оскільки станом на дату судового засідання сертифікат про форс-мажорні обставини відповідачем ще не отриманий, проте вказане клопотання судом було проігноровано;

- наразі відповідачем отримано Сертифікат НОМЕР_4 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), яким Фізичній особі-підприємцю Харатіну Ігорю Олександровичу засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військова агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану в Україні, віднесення з 24.02.2022 всієї території Скадовського району Херсонської області до тимчасово окупованої Російською Федерацією відповідно до Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 р. № 309, що стало підставою для призупинення роботи та неможливості відновлення господарської діяльності ФОП Харатіним І.О., втрата об'єкта лізингу в результаті військових дій РФ щодо обов'язку (зобов'язання), а саме: сплати щомісячних лізингових платежів за об'єкт лізингу відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування) та повернення позивачу об'єкта лізингу;

- повідомлення про настання форс-мажорних обставин є «надмірним формалізмом» в умовах оголошеного воєнного стану, зважаючи на повномасштабність вторгнення Росії на територію України.

Також відповідач зазначив і про те, що у зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог підлягає скасуванню і додаткове рішення Господарського міста Києва, яким стягнуто витрати на правничу допомогу у розмірі 3 373,36 грн.

Також апелянт навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу сумі 50 000,00 грн.

До апеляційної скарги відповідачем додано додатковий доказ, а саме копію сертифіката ТПП України про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) № 3000-23-4547 від 27.11.2023.

Згідно протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 14.12.2023, справу № 910/3394/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2023 у Господарського суду міста Києва витребувано матеріали справи № 910/3394/23, а також відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/3394/23.

25.12.2023 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

У зв'язку з перебуванням судді Гончарова С.А. у відпустці розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/5049/23 від 25.12.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/3394/23.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями та протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 25.12.2023, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко О.В..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.12.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2023 у справі № 910/3394/23 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 у справі № 910/3394/23 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко О.В., відкрито апеляційне провадження за апеляційною Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2023 у справі № 910/3394/23 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 у справі № 910/3394/23, розгляд апеляційної скарги призначено на 06.02.2024 об 11:30 год.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.12.2023 прийнято до свого провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко О.В. та залишено без руху апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Харатіна Ігоря Олександровича на рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2023 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 у справі № 910/3394/23, а також надано строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, шляхом подання до суду апеляційної інстанції доказів сплати судового збору у розмірі 781,57 грн.

29.12.2023 від скаржника до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додані докази сплати судового збору у розмірі 781,57 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Харатіна Ігоря Олександровича на рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2023 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 у справі № 910/3394/23, апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» та Фізичної особи-підприємця Харатіна Ігоря Олександровича на рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2023 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 у справі № 910/3394/23 об'єднані в одне апеляційне провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на раніше визначені дату та час - 06.02.2024 на 11:30 год.

15.01.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач, з посиланням на те, що:

- наявність форс-мажорних обставин для відповідача засвідчена сертифікатом Київської торгово-промислової палати НОМЕР_4, який є належним у розумінні процесуального закону доказом на підтвердження існування форс-мажорних обставин у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами, які підтверджують розміщення об'єкта лізингу за місцем розташування готельного комплексу «Роксолана» за адресою: Херсонська область, с. Залізний Порт, вул. Шкільна, 45/65, яке згідно з відомостями з Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, з 24.02.2022 та по теперішній час є тимчасово окупованою територією;

- таким чином, окупація території, на якій ФОП Харатін І.О. здійснював свою господарську діяльність і зберігав майно, у тому числі і об'єкт лізингу, зумовила існування об'єктивної неможливості безпечно вивезти майно ФОП на підконтрольну Україні територію та, відповідно, повернути транспортний засіб VW LNF T6 Kombi KR CITY 2.0 I TDI 140PS 6G, шасі № НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 після розірвання позивачем договору №00020640 від 21.04.2020 в односторонньому порядку, а в подальшому призвела також і до втрати відповідачем об'єкта лізингу в результаті його незаконного заволодіння третіми особами, одягнутими у військову форму окупантів та незаконних бандитських формувань;

- посилання позивача на несвоєчасне повідомлення відповідачем про настання обставин непереборної сили не може бути взяте до уваги, оскільки, по-перше, як вбачається з наявного у матеріалах справи листування сторін, ФОП Харатін І.О. про існування форс-мажору (обставин, що унеможливлюють виконання договору) зазначив в адресованому Товариству з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» електронному листі, отримання якого не заперечується позивачем та який, з урахуванням загальновідомої обставини відсутності стабільного зв'язку в умовах воєнного стану, свідчить про здійснення відповідачем такого повідомлення оперативно та з дотриманням розумного строку; по-друге, про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення має бути прямо зазначено в договорі (постанова Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №904/5328/21, від 07.11.2023 у справі №904/1719/22), між тим договір №00020640 від 21.04.2020 не містить відповідних застережень/умов;

- надана позивачем копія звіту про оцінку транспортного засобу жодним чином не підтверджує обґрунтованість розміру заявлених до стягнення у даній справі вартості майна, оскільки останній складений абстрактно, тобто без проведення огляду автомобіля, без встановлення його технічного стану та умов експлуатації, показань одометру (лічильника пробігу), наявності/відсутності аварійних чи інших пошкоджень тощо, хоча спірний транспортний засіб перебував в експлуатації тривалий час, має певну амортизаційну зношеність і його вартість не може бути більшою, ніж на момент придбання. В свою чергу недоведеність розміру вимог, заявлених до стягнення, є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні відповідної позовної вимоги безвідносно до решти встановлених судом обставин;

- твердження позивача щодо позбавлення останнього права власності на об'єкт лізингу за відсутності будь-якої компенсації сплачених за це майно коштів є безпідставними, оскільки відповідач більше двох років своєчасно та у повному обсязі сплачував лізингові платежі, у зв'язку з чим на час виникнення першого випадку прострочення внаслідок форс-мажорних обставин ним вже була виплачена більша частина вартості об'єкта лізингу, при цьому позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення не залишкової, а повної ринкової вартості втраченого об'єкту лізингу;

- за відсутності доказів знищення об'єкта лізингу, беручи до уваги наявність відкритого кримінального провадження за фактом незаконного заволодіння ним третіми особами, на теперішній час залишається імовірність встановлення місцезнаходження автомобіля та його повернення власнику Товариству з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна», яке має право на подання цивільного позову у кримінальному провадження щодо отримання компенсації з винної особи (осіб),

просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2023 року та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 року у справі №910/3394/23.

До відзиву на апеляційну скаргу апелянтом додані додаткові докази, а саме копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-6509859292021 від 12.10.2021, довідки АТ «КБ «ПриватБанк» № 08.7.0.0./231109124649 від 09.11.2023, довідки Нововфедорівської сільської ради № 02.29/96 від 25.04.2017, наказу відповідача №26022022 від 26.02.2022 та сертифіката ТПП України про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) № 3000-23-4547 від 27.11.2023.

22.01.2023 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому позивач, з посиланням на:

- відсутність правових підстав для залучення до матеріалів справи поданого відповідачем сертифіката ТПП України про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) № 3000-23-4547 від 27.11.2023, з тих підстав, що відповідач жодним чином не обґрунтував неможливість отримання та подання цього документа на стадії розгляду справи в суді першої інстанції та що вказаний доказ взагалі не існував станом на дату винесення оскаржуваного рішення;

- навіть, якщо відповідач у встановлений законом строк приєднав би до матеріалів справи копію сертифікату від 27.11.2023, то це не означало б, що були б підстави для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову, оскільки обов'язок сплатити лізингові платежі не є мірою відповідальності, а є обов'язком відповідача, який передбачений умовами договору. Це ж стосується і обов'язку, який полягає у відшкодуванні позивачу вартості автомобіля;

- відповідач не припинив підприємницьку діяльність, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, згідно з якими місцем здійснення діяльності відповідача є місто Київ і він здійснює декілька видів діяльності, окрім готельної,

просить повернути відповідачу нові докази, які приєднані до матеріалів справи та залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2023 по справі № 910/3394/23 без задоволення.

22.01.2024 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» надійшла заява, в якій заявник просить надати йому можливість приймати участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення «EasyCon». Вказану заяву задоволено ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2024.

Щодо наданих відповідачем додаткових доказів, а саме копій витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-6509859292021 від 12.10.2021, довідки АТ «КБ «ПриватБанк» № 08.7.0.0./231109124649 від 09.11.2023, довідки Нововфедорівської сільської ради № 02.29/96 від 25.04.2017, наказу відповідача №26022022 від 26.02.2022 та сертифіката ТПП України про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) № 3000-23-4547 від 27.11.2023.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

За змістом частин 4, 8 ст. 80 ГПК України, яка визначає загальний порядок подання доказів, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

У постанові Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 910/17343/20, судом касаційної інстанції, серед іншого, зазначено про наступне:

- системний аналіз ст.ст. 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (схожий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16);

- так, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 916/2187/18 викладено висновок про те, що, подаючи відповідні докази, відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на те, що документи, які ним подані, датовані вереснем та груднем 2019 року, отже, вони не існували станом на дату винесення рішення судом першої інстанції, а також на дату прийняття ухвали апеляційним судом від 22.04.2019. Відтак, відповідно до ч.ч. 3, 8 ст. 80 та ч. 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції повинен був належним чином дослідити, чи міг відповідач подати такі докази до суду першої інстанції та чи не є це винятковим випадком, згідно з яким апеляційний господарський суд повинен був оцінити такі документи.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об'єктивно не залежать від особи» і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14).

З матеріалів справи слідує, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем вчинялись дії щодо отримання відповідного сертифікату ТПП України про що відповідач повідомляв суд та, з огляду на вказане, просив відкласти розгляд справи.

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема є: змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, зобов'язаний забезпечувати дотримання принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом задля прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, яке буде відповідати завданням господарського судочинства.

У рішенні від 03.01.2018 «Віктор Назаренко проти України» (Заява №18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі "

«Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява №30428/96, пункти 17, 18, від 06 лютого 2001 року)

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992).

Враховуючи правовий висновок щодо застосування норми ч. 3 ст. 269 ГПК України, викладений у постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі №916/2187/18, з огляду на те, що відповідач вчиняв дії щодо отримання відповідного сертифікату, повідомляв про вчинення таких дій та просив відкласти розгляд справи для надання йому можливості щодо отримання та подання вказаного доказу, колегія суддів дійшла до висновку про поновлення пропущеного строку та прийняття до розгляду копії сертифіката ТПП України про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) № 3000-23-4547 від 27.11.2023.

Щодо решти з наданих відповідачем доказів, колегія суддів зазначає про те, що відповідачем не надано жодних пояснень щодо неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, які об'єктивне не залежали від відповідача, а відтак копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-6509859292021 від 12.10.2021, довідки АТ «КБ «ПриватБанк» № 08.7.0.0./231109124649 від 09.11.2023, довідки Нововфедорівської сільської ради № 02.29/96 від 25.04.2017, наказу відповідача №26022022 від 26.02.2022 як додаткові докази колегією суддів не приймаються.

Під час розгляду справи позивач свою апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечив, відповідач свою апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, проти задоволення апеляційної скарги позивача заперечив.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарги позивача та відповідача підлягають частковому задоволенню, а оскаржувані рішення суду першої інстанції підлягають зміні, з наступних підстав.

21.04.2020 позивач (лізингодавець) та відповідач (лізингоодержувач) уклали договір фінансового лізингу № 00020640 (далі Договір), відповідно до умов якого лізингодавець придбаває об'єкт лізингу (отримує право власності на об'єкт лізингу) та передає лізингоодержувачу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями застосовного українського законодавства та цього контракту.

Згідно з пункту 6.1 загальних положень до договору фінансового лізингу для експлуатації об'єкта лізингу лізингоодержувач щомісяця здійснюватиме на користь лізингодавця лізингові платежі відповідно до графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування), що являє собою невід'ємну частину цього контракту, та інших положень контракту.

Об'єктом лізингу за договором лізингу є транспортний засіб VW LNF T6 Kombi KR CITY 2.0 I TDI 140PS 6G, шасі № НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 (далі Автомобіль).

У Договорі сторони погодили, що вартість об'єкту лізингу складає 1 151 307,00 грн., обсяг фінансування - 978 610,95 грн., авансовий платіж 172 696,05 грн., строк лізингу складає 60 місяців, процентна ставка (річна) - 18,99 %.

Згідно з пунктом 6.3 загальних положень до Договору розмір лізингових платежів та інших платежів, що підлягають сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця, визначається в українських гривнях на день укладення контракту та зазначається у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування). При цьому діють положення щодо порядку зміни розміру лізингових платежів відповідно до умов контракту.

Відповідно до пункту 6.4 загальних положень до Договору у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування) відображаються лізингові платежі з урахуванням процентів/процентної ставки за отримання та використання об'єкта лізингу, розмір яких(якої) узгоджений сторонами в контракті. Процентна ставка за контрактом може бути фіксованою чи змінюваною відповідно до умов контракту.

Лізингові платежі перераховуються лізингоодержувачем на рахунок, зазначений лізингодавця у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування) не пізніше дати, вказаної у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування). Лізингові платежі не підлягають поверненню лізингоодержувачу, за винятком випадків, визначених контрактом (пункт 6.5 загальних положень до Договору).

Пунктом 8.2.1 загальних положень до Договору сторони визначили, що у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовується пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу.

У відповідності до пункту 8.3.2 загальних положень до Договору якщо лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів (відповідно до Закону України «Про фінансовий лізинг»), позивач має право припинити контракт/відмовитися від контракту і витребувати об'єкт лізингу від лізингоодержувача, в тому числі у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

Згідно з пунктом 10.1 загальних положень до Договору територією цього контракту вважається територія України.

Факт передачі позивачем відповідачеві Автомобілю сторонами не заперечується та підтверджується актом прийому-передачі від 27.04.2020.

Також сторонами підписано Графік покриття та виплати лізингових платежів (План відшкодування) (Додаток до Договору).

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилається на те, що ним на виконання умов Договору відповідачу передано об'єкт лізингу, що підтверджується відповідним актом, проте відповідач обов'язок сплати лізингових платежів щодо нарахованих за період з липня 2022 року по листопад 2022 року у загальній сумі в сумі 144 196,38 грн. не виконав, з огляду на що позивач просив стягнути з відповідача вказану заборгованість, а також нараховані за несвоєчасне виконання вказаного обов'язку, 3 % річних в сумі 1 618,23 грн., інфляційні втрати в сумі 7 212,20 грн. та пеню в сумі 5 270,14 грн.;

Також позивач зазначив про те, що з огляду на невиконання відповідачем обов'язку по сплаті лізингових платежів, яке тривало більш ніж 30 днів, позивач скористався наданим йому п. 8.3.2 загальних положень до Договору правом та припинив Договір, з огляду на що відповідач зобов'язаний повернути Автомобіль, проте, враховуючи те, що Автомобіль було вкрадено, відповідач зобов'язаний відшкодувати його вартість в сумі 910 344,00 грн.

Відповідач проти задоволення позову заперечив з підстав, які детально викладені вище.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково, з чим колегія суддів у повній мірі погодитись не може, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ч. 2 ст. 1 ЗУ «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За змістом положень ст. 21 ЗУ «Про фінансовий лізинг» до обов'язків лізингоодержувача, серед інших, віднесено обов'язок своєчасно сплачувати передбачені договором фінансового лізингу лізингові та інші платежі, а за змістом положень ст. 16 вказаного закону сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що відповідач обов'язок сплати лізингових платежів щодо нарахованих за період з липня 2022 року по листопад 2022 року у загальній сумі в сумі 144 196,38 грн. не виконав.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

У силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем обов'язку зі сплати лізингових платежів нарахованих за період з липня 2022 року по листопад 2022 року, позивач відповідно до умов Договору та положень ст. 625 ЦК України має право на стягнення відсотків, пені, 3 % річних та інфляційних втрат у заявлених до стягнення сумах.

Відповідно до ч. 1 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

За змістом положень ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 3 ст. 651 ЦК України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Таким чином, положення як ГК України, так і ЦК України допускають односторонню відмову від договору у випадку якщо це передбачено договором, або законом.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 17 ЗУ «Про фінансовий лізинг» після отримання лізингоодержувачем об'єкта фінансового лізингу лізингодавець має право відмовитися від договору фінансового лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингоодержувача, та/або вимагати повернення об'єкта фінансового лізингу, у тому числі у безспірному порядку, на підставі виконавчого напису нотаріуса: 1) у разі якщо лізингоодержувач не сплатив за договором фінансового лізингу лізинговий платіж частково або в повному обсязі та прострочення становить більше 60 календарних днів; 2) за наявності інших підстав, встановлених договором фінансового лізингу або законом.

В свою чергу відповідності до пункту 8.3.2 загальних положень до Договору якщо лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів (відповідно до Закону України «Про фінансовий лізинг»), позивач має право припинити контракт/відмовитися від контракту і витребувати об'єкт лізингу від лізингоодержувача, в тому числі у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

Аналогічні положення містить і п. 12.6 загальних положень до Договору.

Отже, як у ЗУ «Про фінансовий лізинг», так і у Договорі сторонами погоджено можливість дострокового припинення/розірвання Договору у односторонньому порядку на вимогу позивача у разі порушення відповідачем строку сплати 1 (одного) лізингового платежу більш, ніж на 30 днів.

Як встановлено вище, відповідач обов'язок сплати лізингових платежів щодо нарахованих за період з липня 2022 року по листопад 2022 року у загальній сумі в сумі 144 196,38 грн. не виконав, з огляду на що позивач направив відповідачу вимогу про сплату заборгованості за договором, повернення Об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору вих.№ 00002640 від 18.10.2022, в якій, серед іншого, повідомив про відмову від Договору. На доказ направлення вказаного листа до матеріалів справи долучено опис вкладення від 24.10.2022 з відміткою пошти про прийняття кореспонденції до пересилання.

Отже, позивач цілком правомірно відмовився від Договору, і такий договір є припиненим.

Частиною 5 ст. 17 ЗУ «Про фінансовий лізинг» встановлено, що для цілей цієї статті сторона вважається повідомленою про відмову від договору та його розірвання, якщо минуло шість робочих днів (у разі якщо договором не передбачено більший строк) з дня, наступного за днем надсилання іншою стороною відповідного повідомлення на поштову адресу та/або адресу електронної пошти, зазначену в договорі, що розривається.

У п. 12.7 загальних положень до Договору встановлено, що день, що вважатиметься датою припинення Договору визначається позивачем у відповідному повідомленні/вимозі. Позивач надсилає відповідачу письмове повідомлення/вимогу про припинення/відмову від Договору та, за можливості, зв'язується з ним доступними засобами зв'язку для повідомлення про припинення/відмову від Договору. Таке повідомлення надсилається позивачем на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням відповідача. У випадку неотримання відповідачем повідомлення/вимоги з будь-якої причини, відповідач вважається належним чином повідомленим на 10 календарний день з дня відправлення такого повідомлення, що підтверджується документами з відміткою УДППЗ «Укрпошта» про прийняття повідомлення про пересилання.

У вимозі про сплату заборгованості за договором, повернення Об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору вих.№ 00002640 від 18.10.2022 позивач не визначає дату припинення Договору, проте зазначає, що Договір є припиненим після спливу встановленого п. 12.7 Договору строку (у вимозі позивач помилково зазначає про те, що строк, встановлений п. 12.7 Договору, становить 6 робочих днів - примітка суду).

Враховуючи, що матеріалів справи не містить доказів отримання вказаного листа (штрихкодовий ідентифікатор 0503225213595), та що на сайті АТ «Укрпошта» (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html) відомості щодо вказаного пересилання відсутні, датою припинення Договору є 10 календарний день з дня відправлення повідомлення про відмову від договору вих.№ 00002640 від 18.10.2022, тобто 03.11.2022.

При цьому, виходячи зі змісту Графіку лізингових платежів, заявлені до стягнення позивачем лізингові платежі фактично є платежами, які були нараховані у межах дії Договору.

Статтею 18 ЗУ «Про фінансовий лізинг» встановлено, що у разі повернення лізингоодержувачем об'єкта фінансового лізингу, у тому числі з підстав розірвання договору фінансового лізингу та в інших випадках, визначених договором фінансового лізингу та цим Законом, лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт фінансового лізингу лізингодавцю у стані, в якому такий об'єкт було отримано від нього, з урахуванням нормального зносу, або у стані, визначеному договором фінансового лізингу та супровідною документацією на об'єкт фінансового лізингу.

Згідно з положеннями п. 13.1 загальних положень до Договору відповідач зобов'язаний у строки, встановлені позивачем, повернути об'єкт лізингу в усіх випадках дострокового закінчення строку лізингу, припинення Договору, крім випадку, коли відповідач набуває право власності на об'єкт лізингу відповідно до умов Договору.

Отже, з огляду на припинення Договору, відповідач має обов'язок повернути позивачу Автомобіль.

Водночас, як слідує з матеріалів справи, 13.03.2022 в смт Залічний Порт Скадовського району Херсонської області на вул. Шкільна, 64/45 сталося викрадення Автомобіля, військовими Російської Федерації, про що внесено запис до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Відповідно до пункту 4.8 загальних положень до Договору лізингоодержувач несе відповідальність за всі ризики, пов'язані з пошкодженням, втратою або виведенням із ладу Об'єкта лізингу, включно з випадками, коли такі ризики не покриваються страхуванням Об'єкта лізингу, або страхове відшкодування не підлягає виплаті. У разі відсутності страхового покриття лізингоодержувач відшкодовує Порше Лізинг Україна всі збитки, що можуть бути завдані об'єкту лізингу, незалежно від того, чи були вони завдані з вини лізингоодержувача, протягом 10 (десяти) робочих днів із моменту направлення Порше Лізинг Україна лізингоодержувачу відповідного повідомлення.

15.05.2023 позивач звернувся до відповідача з повідомленням про зобов'язання відшкодування збитків вих.№ 3145, відповідно до умов якого позивач посилаючись на лист № ДККА81949 від 06.03.2023 ПАТ «СК «УСГ» про відмову у виплаті страхового відшкодування, просить відповідача відшкодувати позивачу збитки у розмірі 910 344,00, понесених останнім у зв'язку із втратою Автомобіля.

З огляду на неперерахування вказаної суми позивач просить стягнути її з відповідача у судовому порядку.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено; під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно зі ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є,

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно статті 623 ЦК України:

- боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (ч. 1);

- розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором;

- збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення (ч. 3);

- при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (ч. 4).

Враховуючи те, що за умовами Договору після його припинення відповідач зобов'язаний повернути позивачу Автомобіль, невиконання вказаного обов'язку призводить до застосування до відповідача такого виду відповідальності як стягнення збитків у розмірі вартості такого майна.

Вказаним спростовується твердження позивача про те, що обов'язок відшкодувати Автомобіля не є мірою відповідальності, а є обов'язком за Договором.

Колегія суддів зауважує на тому, що у повідомленні про зобов'язання відшкодування збитків вих.№ 3145 від 15.05.2023 позивач вимагає відповідача відшкодувати позивачу саме збитки.

Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання визначені ст. 617 ЦК України, згідно з якою особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили; не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

У Договорі сторонами погоджено, що:

- якщо внаслідок форс-мажорних обставин будь-яка сторона не може виконувати або затримує виконання будь-яких своїх зобов'язань за цим контрактом та негайно інформує про це іншу сторону, зазначаючи обставини, що становлять форс-мажор, разом із тими доказами, які можливо надати, а також приблизний строк, протягом якого виконання своїх зобов'язань за цим контрактом такою стороною буде унеможливлене або відстрочене, сторона, яка зазнала впливу таких форс-мажорних обставин, звільняється від відповідальності перед іншою стороною за невиконання або відстрочення виконання своїх зобов'язань за цим контрактом. Сторона, що не зазнала впливу форс-мажорних обставин, може припинити цей контракт не раніше, ніж через 30 (тридцять) днів після надання іншій стороні відповідного повідомлення, проте таке повідомлення про припинення контракту вважається недійсним, якщо сторона, що зазнала впливу форс-мажорних обставин, у повному обсязі поновлює виконання своїх зобов'язань до завершення вищезгаданого строку припинення шляхом надання повідомлення (п. 17.1 загальних положень до Договору);

- для цілей цього пункту «форс-мажорна обставина» означає будь-які непередбачувані на момент укладення цього контракту обставини, що знаходяться поза сферою контролю сторін, включаючи, без жодних обмежень вищезазначених загальних положень, страйки, заворушення, війни, пожежі, вибухи, повені, землетруси, а також інші природні стихійні лиха. Сторона, що зазнала дії форс-мажорної обставини зобов'язується надати іншій стороні підтвердження компетентного органу про факт настання та період дії відповідної форс-мажорної обставини (п. 17.2 загальних положень до Договору).

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Указами Президента України вказаний строк неодноразово продовжувався і, як станом на дату вирішення судом першої інстанції спору сторін по суті, так і станом на дату винесення цієї постанови строк дії воєнного стану в Україні триває.

У п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Частина друга ст. 218 ГК України також містить визначення непереборної сили як надзвичайних і невідворотних обставин.

За визначенням, наведеним у пп. 3.1.1. Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженому рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 № 40 (3), форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (Force Majeure) - це надзвичайні та невідворотні обставини, які об'єктивно впливають на виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків за законодавчими і іншими нормативними актами, дію яких неможливо було передбачити та дія яких унеможливлює їх виконання протягом певного періоду часу.

Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків. Непереборна сила (форс-мажорна обставина) повинна мати ознаки надзвичайності і невідворотності.

Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20).

При цьому, сторона, яка не виконує зобов'язання, повинна довести існування конкретних обставин, які мають непереборний характер і які унеможливили виконання зобов'язання. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 в справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21, від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й у постанові від 16.07.2019 в справі № 917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.

Водночас для застосування форс-мажору (обставин непереборної сили) як умови звільнення від відповідальності судам необхідно встановити, які саме зобов'язання за Договором були порушені / невиконані та причину такого невиконання.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (заздалегідь встановленого) характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.

Згідно висновків Верховного Суду у постановах від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 09.11.2021 у справі № 913/20/21, від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 01.06.2021 у справі № 910/9258/20 та у постанові від 14.06.2022 у справі № 922/2394/21.

Отже, виходячи з наведених норм законодавства, висновків Верховного Суду та аналізу ст. 218 ГК України звільнення, сторони від відповідальності у разі настання обставин непереборної сили (форс-мажору) відбувається за умови, якщо дані обставини безпосередньо вплинули на своєчасне виконання договірних зобов'язань.

Разом з тим, при вирішенні питання щодо впливу обставин непереборної сили має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 було затверджено перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, згідно з яким вся територія Скадовського району Запорізькій області є такою, що знаходиться на окупованій території з 24.02.2022.

Відповідно до ч. 3 ст. 75 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, те, що інформація про те, що як станом на момент виникнення прострочення зобов'язання, так і на момент розгляду даної справи в суді територія смт Залізничний Порт Скадовського району Херсонської області тимчасово окупована Російською Федерацією є загальновідомою, а тому не потребує доказуванню.

Торгово-промисловою Палатою України 28.02.2022 розміщено офіційний лист № 2024/02.0-7.1, в якому зазначено, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24 лютого 2022 року Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Слід зазначити про те, що лист ТПП № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) саме за Договором, а матеріали справи не містять відповідного сертифіката Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за Договором, який би і підтверджував неможливість виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленого товару.

При цьому, обставина введення на території України воєнного стану, враховуючи наявність універсального офіційного листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов Договору.

Верховний Суд в постанові від 25.01.2022. № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку.

Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв'язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання.

Отже, окрім наявності обставин непереборної сили, для звільнення від відповідальності за повне чи часткове невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе за Договором зобов'язань відповідач має довести, що саме введення воєнного стану стало причиною неможливості виконання ним обов'язків по оплаті поставленого товару, проте жодних належних доказів на підтвердження вказаних обставини відповідачем до матеріалів справи долучено не було.

Факт початку дії воєнного стану в Україні з 24.02.2022 є загальновідомим, а те, що 13.03.2022 в смт Залічний Порт Скадовського району Херсонської області на вул. Шкільна, 64/45 сталося викрадення Автомобіля, військовими Російської Федерації, про що внесено запис до Єдиного реєстру досудових розслідувань підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що військова агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану (тимчасова окупація території), а також окупація смт Залізничний Порт є форс-мажорними обставинами щодо можливості виконання відповідачем умов Договору.

Колегія суддів зауважує на тому, що сама по собі втрата Автомобіля не може вважатися форс-мажорною обставиною, проте його викрадення російськими воєнними на тимчасово окупованій території свідчить про те, що вказане було наслідком саме військової агресії Російської Федерації проти України, тобто наслідком дії саме форс-мажорних обставин. Той факт, що місцезнаходженням відповідача є м. Київ вказаних вище обставин не спростовує.

Слід зазначити і про таке.

Згідно з ст. 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме, зокрема: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух.

У ст. 3.3. Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 № 44 (5) (далі - Регламент), визначено, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - документ встановленої ТПП форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП або регіональною ТПП згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Відповідно до ст. 6.2. Регламенту, форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за особистим зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та / чи іншим зобов'язанням / обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Наданим відповідачем сертифікатом Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) № 3000-23-4547 від 27.11.2023 засвідчені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для відповідача щодо обов'язку сплати щомісячних платежів та повернення Автомобіля.

Отже, вказаний сертифікат в розумінні як положень чинного законодавства, так і погоджених сторонами у Договір умов, які є для них обов'язковими, є належним та достатнім доказом настання для відповідача форс-мажорних обставин і будь-яких інших доказів не вимагається.

Щодо повідомлення відповідачем позивача про настання форс-мажорних обставин, слід зазначити наступне.

Верховний Суд у постанові від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21 звернув увагу на те, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов'язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з'ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.

Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

Водночас, неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов'язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).

Про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення має бути прямо зазначено в договорі (подібний за змістом правовий висновок міститься у п. 5.63. постанови Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21).

Аналогічний підхід міститися в узагальнених нормах європейського звичаєвого права. Так, у Принципах міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА в редакції 2016 року) у частині третій ст. 7.1.7. «Непереборна сила (форс-мажор)» вказано, що сторона, яка не виконала зобов'язання, має повідомити іншу сторону про виникнення перешкоди та її вплив на здатність виконувати зобов'язання. Якщо повідомлення не отримане іншою стороною протягом розумного строку після того, як сторона яка не виконала дізналася або могла дізнатися про перешкоду, вона несе відповідальність за збитки, які стали результатом неотримання повідомлення. У Принципах Європейського договірного права (ст.8.108(3)), присвяченій питанням форс-мажору, вказано, що невиконуюча зобов'язання сторона має впевнитися у тому, що повідомлення про перешкоду та її вплив на виконання отримане іншою стороною впродовж розумного строку після того, як невиконуюча сторона дізналася або повинна була дізнатися про ці перешкоди. Інша сторона має право на компенсацію збитків, завданих внаслідок неотримання такого повідомлення.

Зі змісту Договору слідує, що хоча його умовами і визначено, що сторона, для якої настали форс-мажорні обставини, зобов'язана негайно інформувати про це іншу сторону, зазначаючи обставини, що становлять форс-мажор, разом із тими доказами, які можливо надати, а також приблизний строк, протягом якого виконання своїх зобов'язань за цим контрактом такою стороною буде унеможливлене або відстрочене, проте Договором не встановлено такої умови, як те, що неповідомлення про настання форс-мажорних обставин або ненадання сертифікату в певний строк позбавляє сторону договору посилатися на настання форс-мажорних обставин.

Враховуючи обставини, які викладені вище суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що військова агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану (тимчасова окупація території), а також окупація смт Залізничний Порт є форс-мажорними обставинами щодо можливості виконання відповідачем умов Договору, а тому останній на підставі пункту 17.1 Загальних Умов звільняється від відповідальності перед іншою стороною за невиконання або відстрочення виконання своїх зобов'язань за цим контрактом

Колегія суддів зауважує відповідачу на тому, що як положення чинного законодавства, так і умови Договору встановлюють, що сторона, яка зазнала впливу таких форс-мажорних обставин, звільняється саме від відповідальності перед іншою стороною за невиконання або відстрочення виконання своїх зобов'язань за Договором, проте наявність вказаних обставин не звільняє відповідача від виконання самих зобов'язань, зокрема щодо сплати лізингових платежів. Вказаним спростовується його позиція щодо наявності підстав для відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення простроченої заборгованості за лізинговими платежами в сумі 144 196,38 грн.

Отже правові підстави для звільнення відповідача від обов'язку сплатити прострочену заборгованість за лізинговими платежами в сумі 144 196,38 грн. відсутні. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення вказаних позовних вимог залишається без змін.

Водночас судом першої інстанції під час розгляду справи не було враховано наступне.

Стаття 625 ЦК України входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.

Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі №904/4593/17, від 13.06.2018 у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18.

Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, а тому наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 3-1462гс16 та підтримана Верховним Судом у постанові від 20.06.2018 у справі № 913/869/14.

Отже правові підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання обов'язку по сплаті 3 % річних в сумі 1 618,23 грн. та інфляційних втрат в сумі 7 212,20 грн. відсутні.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволення вказаних вимог підлягає скасуванню з прийняттям нового, яким вказані позовні вимоги задовольняється у повному обсязі за розрахунками позивача.

З огляду на обставини, які викладені вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав задоволення позовних вимог про стягнення пені в сумі 5 270,14 грн. та 910 344,00 грн. вартості транспортного засобу, що є об'єктом лізингу. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вказаних позовних вимог залишається без змін.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 277 ГПК України).

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мали місце неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2023 у справі № 910/3394/23 підлягає зміні, позов задовольняється частково, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає прострочена заборгованості за лізинговими платежами в сумі 144 196,38 грн., 3 % річних в сумі 1 618,23 грн. та інфляційні втрати в сумі 7 212,20 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовляється.

Враховуючи вимоги, які викладені в апеляційних скаргах Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» та Фізичної особи-підприємця Харатіна Ігоря Олександровича в частині оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2023 у справі № 910/3394/23, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» задовольняється частково, апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Харатіна Ігоря Олександровича задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з позовом покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, судові витрати відповідача по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Щодо розподілу судових позивача по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги, слід зазначити таке.

Загальна сума оскаржених позивачем позовних вимог становить 924 444,57 грн.

З урахуванням Закону України «Про судовий збір» позивач при зверненні з апеляційною скаргою мав сплатити 20 800,01 грн. (924 444,57 грн./100*1,5*150%) судового збору, що ним і було зроблено.

Враховуючи, що, як встановлено колегією суддів, судом першої інстанції неправомірно відмовлено в задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 1 618,23 грн. та інфляційні втрати в сумі 7 212,20 грн. (загальна сума вказаних вимог становить 8 830,43 грн.), витрати позивача по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги щодо цієї суми, які вираховуються пропорційно розміру оскаржених майнових вимог (924 444,57) та задоволених з них (8 830,43), та становлять 198,68 грн., слід покласти на відповідача.

Щодо додаткового рішення, слід зазначити таке.

Стаття 221 ГПК України встановлює, що:

- якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (ч. 1);

- для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог (ч. 2);

- у випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу (ч. 3).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (ч. 3 ст. 244 ГПК України).

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (п. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.

Водночас за приписами ч. 2 ст. 124 ГПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Отже, за приписами ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якою відповідно до приписів ч. 2 ст. 161 ГПК України є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, а докази понесення таких витрат - до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З матеріалів справи слідує, що:

- у позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача 30 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу та заявив про те, що докази понесення таких витрат будуть ним надані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду;

- 11.10.2023 до суду першої інстанції надійшла заява позивача про ухвалення додаткового рішення, в якій позивач просив прийняти додаткове судове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в сумі 25 000,00 грн. До вказаної заяви додані докази понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

Отже, матеріалами справи підтверджується дотримання позивачем як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, так і строків подання доказів понесення таких витрат.

Частини 1 та 2 ст. 126 ГПК України встановлює, що:

- витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;

- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

На підтвердження факту понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу ним до матеріалів справи долучені належним чином засвідчені копії укладеного з Адвокатським об'єднанням «КПД Консалтинг» договору про надання професійної правничої допомоги від 24.05.2021, заявки на надання послуг № 15 до вказаного договору про надання юридичних послуг від 24.05.2021, рахунків на оплату № 210524_15_1 від 24.01.2023, № 210524_15_2 від 06.10.2023, платіжної інструкції № 51004771 від 27.01.2023.

Наданими позивачем документами підтверджено наступне.

У договорі про надання професійної правничої допомоги від 24.05.2021 сторонами погоджено наступне:

- види, зміст, обсяг, строки та умови надання конкретних послуг визначаються умовами договору та погоджуються сторонами в кожному випадку письмово, шляхом підписання заявок, які становлять невід'ємну частину цього договору. Підписання сторонами заявки є підтвердженням замовлення визначеної в такої угоді послуги замовником (п. 1.1);

- за представництво інтересів позивача в судах першої інстанції винагорода становить 30 000,00 грн. (п. 2.1);

- факт надання Адвокатським об'єднанням «КПД Консалтинг» послуг з супроводження розгляду справи у відповідній інстанції суду засвідчується підписанням між сторонами відповідного акту приймання-передачі наданих послуг наступного робочого дня після завершення розгляду справи або отримання інформації позивачем від Адвокатського об'єднання «КПД Консалтинг» про результати розгляду справи (п. 3.4).

24.01.2023 Адвокатським об'єднанням «КПД Консалтинг» та позивачем підписано заявку про надання юридичних послуг № 15, в якій сторонами погоджено, що позивач передає, а адвокатське об'єднання приймає на супроводження в суді першої інстанції спору за позовом позивача до відповідача про стягнення заборгованості за Договором.

Розмір винагороди, порядок строки та умови надання послуг за цією заявкою, визначаються договором про надання професійної правничої допомоги від 24.05.2021 (п. 4 заявки).

Адвокатським об'єднанням «КПД Консалтинг» та позивачем підписано акт про надані послуги № 1 до договору про надання професійної правничої допомоги від 24.05.2021 та заявки про надання юридичних послуг № 15 від 24.01.2023 у п. 1 якого сторонами погоджено, що Адвокатське об'єднання «КПД Консалтинг» надало позивачу такі юридичні послуги за п. 1 заявки про надання юридичних послуг № 15 від 24.01.2023: супроводження в суді першої інстанції справи за позовом позивача до відповідача про стягнення заборгованості та повернення предмету лізингу за Договором. Вартість таких послуг становить 12 500,00 грн.

Враховуючи, що за умовами договору про надання професійної правничої допомоги від 24.05.2021 факт надання Адвокатським об'єднанням «КПД Консалтинг» послуг з супроводження розгляду справи у відповідній інстанції суду засвідчується підписанням між сторонами відповідного акту приймання-передачі наданих послуг наступного робочого дня після завершення розгляду справи або отримання інформації позивачем від Адвокатського об'єднання «КПД Консалтинг» про результати розгляду справи та те, що наданий позивачем акт про надані послуги № 1 до договору про надання професійної правничої допомоги від 24.05.2021 свідчить про прийняття послуг саме на суму 12 500,00 грн., колегією суддів вважається доведеним факт надання позивачу Адвокатським об'єднанням «КПД Консалтинг» послуг саме на суму 12 500,00 грн.

Вказаним спростовуються висновки суду першої інстанції про те, що матеріалами справи підтверджений факт надання професійної правничої допомоги на суму 24 500,00 грн.

Не є підставою для відмови у стягнення витрат на професійну правничу допомогу відсутність надання доказів їх оплати позивачем, оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Вказана правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Також слід врахувати і те, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає позицію щодо юридичного терміну «фактично понесені» витрати на правову допомогу, згідно з якою в ситуації, коли заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, але він має сплатити його згідно із договірними зобов'язаннями на користь особи, яка представляла заявника протягом провадження у Європейському суді з прав людини, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними». З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Тогджу проти Туреччини», заява № 27601/95, п. 158, від 31 травня 2005 року; «Начова та інші проти Болгарії», заяви №№ 43577/98 і 43579/98, п. 175, ECHR 2005 VII; «Імакаєва проти Росії», заява № 7615/02, ECHR 2006 XIII; «Карабуля проти Румунії», заява № 45661/99, п. 180, від 13.07.2010; «Бєлоусов проти України», заява № 4494/07, п. 116, від 07.11.2013.

Щодо обставин, пов'язаних з визначенням розміру витрат на правничу допомогу при розгляді справи судом першої інстанції, слід зазначити таке.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Так, за змістом ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 ГПК України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Як в суді першої , так і в суді апеляційної інстанції відповідач фактично заперечень проти розміру витрат позивача на правову допомогу не подав.

За таких обставин колегія суддів вважає, що підтвердженими позивачем є витрати на професійну правничу допомогу в сумі 12 500,00 грн., вказаний розмір відповідає характеру спірних правовідносин, рівню складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, вказаний розмір витрат на правову допомогу є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням обсягу наданих послуг.

З таких обставин розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, становить 12 500,00 грн.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки рішенням Господарського суду міста Києва від 05.10.2023, зміненим постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2024, позовні вимоги задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 153 026,81 грн., що становить 14,38 % з загальної суми заявлених до стягнення вимог 1 068 640,95 грн., стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 1 789,97 грн.

Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 у справі №910/3394/23 підлягає зміні.

Враховуючи вимоги, які викладені в апеляційних скаргах Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» та Фізичної особи-підприємця Харатіна Ігоря Олександровича в частині оскарження додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 у справі № 910/3394/23, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» задоволенню не підлягає, апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Харатіна Ігоря Олександровича задовольняється частково.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2023 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 у справі №910/3394/23 задовольнити частково.

2. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Харатіна Ігоря Олександровича на рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2023 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 у справі №910/3394/23 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2023 у справі №910/3394/23 змінити.

3. Викласти п. 2 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2023 у справі №910/3394/23 в такій редакції:

«Стягнути з Фізичної особи-підприємця Харатіна Ігоря Олександровича ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (02152, м. Київ, проспект Павла Тичини, 1В, ідентифікаційний код 35571472) прострочену заборгованість за лізинговими платежами в сумі 144 196 (сто сорок чотири тисячі сто дев'яносто шість) грн. 38 коп., 3 % річних в сумі 1 618 (одна тисяча шістсот вісімнадцять) грн. 23 коп., інфляційні втрати в сумі 7 212 (сім тисяч двісті дванадцять) грн. 20 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2 295 (дві тисячі двісті дев'яносто п'ять) грн. 40 коп.».

4. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 у справі №910/3394/23 змінити.

5. Викласти п. 1 резолютивної частини додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 у справі №910/3394/23 в такій редакції:

6. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Харатіна Ігоря Олександровича ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (02152, м. Київ, проспект Павла Тичини, 1В, ідентифікаційний код 35571472) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 198 (сто дев'яносто вісім) грн. 68 коп.

7. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

8. Матеріали справи №910/3394/23 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 06.02.2024.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Є.Ю. Шаптала

О.В. Тищенко

Попередній документ

116826573

Наступний документ

116826575

Інформація про рішення:

№ рішення:	116826574
№ справи:	910/3394/23
Дата рішення:	06.02.2024
Дата публікації:	09.02.2024
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Північний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; лізингу

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Направлено до апеляційного суду (25.12.2023)
Дата надходження:	06.03.2023
Предмет позову:	про стягнення 158 296,95 грн.

Розклад засідань:

Минулі засідання (10)

13.04.2023 15:00	Господарський суд міста Києва
15.05.2023 14:20	Господарський суд міста Києва
19.06.2023 14:10	Господарський суд міста Києва
31.07.2023 14:00	Господарський суд міста Києва
11.09.2023 14:00	Господарський суд міста Києва
28.09.2023 14:00	Господарський суд міста Києва
05.10.2023 16:30	Господарський суд міста Києва
06.02.2024 11:30	Північний апеляційний господарський суд
27.02.2024 11:25	Північний апеляційний господарський суд
12.03.2024 11:45	Північний апеляційний господарський суд