вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"06" лютого 2024 р. Справа№ 910/11353/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлєва М.Л.
суддів: Тищенко О.В.
Шаптали Є.Ю.
за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 06.02.2024 у справі №910/11353/23 (в матеріалах справи)
розглянувши у відкритому судовому засіданні
матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаційна компанія «Роза Вітрів»
на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2023, повний текст якого складений 20.11.2023,
у справі № 910/11353/23 (суддя Курдельчук І.Д.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаційна компанія «Роза Вітрів»
про стягнення 1 510 798,59 грн.
Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 1 007 409,71 грн. за надані позивачем у грудні 2021 року та січні-лютому 2022 року за договором, укладеним 01.09.2020 у формі Додатку В 1.1 до Стандартної угоди ІАТА про наземне обслуговування в редакції січня 2013 року, але неоплачені послуги, пені в сумі 156 243,15 грн, 3 % річних в сумі 42 075,50 грн. та інфляційних втрат в сумі 305 070,23 грн.
У відзиві на позов відповідач проти його задоволення заперечив, пославшись на те, що строк виконання ним обов'язку по оплаті спірних послуг не настав, оскільки виникнення обов'язку з оплати послуг виникає у відповідача лише після отримання оригіналів рахунків та актів наданих послуг, докази чого в матеріалах справи відсутні.
Крім того відповідач зазначив про те, що позивачем не враховано, що за умовами спірного договору в період зимової навігації строк оплати рахунків може бути продовжено до 30 днів, а також просив врахувати виникнення форс-мажорних обставин з 24.02.2022 та зменшити розмір штрафних санкцій.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 у справі № 910/11353/23 позов задоволений повністю, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 1 007 409,71 грн. - заборгованості, 156 243,15 грн. - пені, 305 070,23 грн. - інфляційних втрат, 42 075,50 грн. - 3% річних та витрати по сплаті судового збору в сумі 18 129,59 грн.
Розглядаючи спір сторін по суті, суд першої інстанції встановив, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт невиконання відповідачем свого обов'язку по оплаті наданих позивачем за спірним договором послуг, з огляду на що позивач має право на стягнення з відповідача як основного боргу, так і пені, 3 % річних та інфляційних втрат у заявлених до стягнення сумах.
Суд першої інстанції не прийняв до уваги посилання відповідача на те, що в матеріалах справи відсутні докази отримання оригіналів рахунків та актів наданих послуг, так як:
- позивач на виконання пунктів 7.1 та 7.5 параграфу 7 Додатку В на підставі карт про наземне обслуговування сформував та направив на електронну пошту відповідача, вказану в пункті 7.1 Додатку В, рахунки на оплату спірних послуг, акти надання послуг та відомості обліку;
- також позивачем відповідачу було направлено претензію від 17.01.2023 № 01-12-12 та лист від 25.05.2023 №01-12/99 із вимогою щодо погашення заборгованості, до яких також були додані вказані вище рахунки на оплату, акти надання послуг та відомості обліку;
- водночас відповідачем до матеріалів справи не додано жодних належних і допустимих доказів, відповідно до статей 76-79 ГПК України, які спростовують докази позивача, надані, як на підтвердження виникнення заборгованості, так і докази надіслання вказаних документів на адреси відповідача;
- позивач документально підтвердив надсилання рахунків та актів наданих послуг як на електронну пошту, так і на пошту відповідача, вказану у спірному договорі.
Суд першої інстанції не знайшов підстав для зменшення розміру пені, пославшись на те, що:
- відповідач не надав суду належних і допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення суми, а також доводили його скрутне матеріальне становище на день вирішення спору;
- згідно чинного законодавства, можливе звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили;
- форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом;
- введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти, адже протилежного відповідачем не доведено та не підтверджено відповідними доказами;
- відповідачем не надано відомостей про те, що позивач перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження воєнного стану, тобто такі форс-мажорні обставини, стосуються обох сторін;
- введення воєнного стану не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов'язань та особою, яка посилається на такі обставини, має бути підтверджено не лише факт настання цих обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання, проте відповідних доказів відповідачем надано не було.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіаційна компанія «Роза Вітрів» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 у справі № 910/11353/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Крім того, скаржником заявлене клопотання про відстрочення сплати судового збору до ухвалення Північним апеляційним господарським судом рішення по справі.
У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення є необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:
- умовами Додатку В.1.1. до спірного договору передбачено альтернативний спосіб отримання рахунків від обслуговуючої компанії - або по електронній пошті або шляхом надсилання їх перевізнику поштою за адресою: 04071, Україна, м. Київ, вул. Щекавицька, 30/39, оф.12, і лише після вчинення позивачем цих дій у відповідача виникає обов'язок протягом 15 календарних днів (30 календарних днів в період осінньо-зимової навігації) оплатити виставлені йому рахунки, підтверджені картками з наземного обслуговування рейсів перевізника та підписати надані йому акти. При цьому відповідачем мають бути отримані саме оригінали рахунків та актів, а не їх копії, проте позивачем відповідачу було направлено лише скан-копії документів, що свідчить про те, що на даний час обов'язок оплатити спірні копії у відповідача ще не виник;
- позивачем не було враховано те, що рахунки були виставлені позивачем за період осінньо-зимової навігації, що надає право відповідачу продовжити строк на їх оплату до 30 днів;
- судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права - ст.218 ГК України та ст.617 ЦК України, та не враховано існування форс-мажорних обставин, які є підставою для звільнення сторін від відповідальності за порушення своїх зобов'язань. При вирішенні спору не було враховано те, що 24.02.2022 на офіційному сайті Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух) було опубліковане повідомлення такого змісту: «З 00.45 utc (2.45 за київським часом ) ОЦВС (Об'єднана цивільно-військова система організації повітряного руху) України згідно з вимогами Повітряного кодексу України та положення про використання повітряного простору України вжила термінових заходів щодо закриття повітряного простору України для цивільних користувачів повітряного простору». Ця інформація є загальновідомою та відкритою;
- судом першої інстанції визначено несправедливо великий розмір штрафних санкцій, які він стягнув з відповідача;
- позов не містить вірного та обґрунтованого розрахунку сум, що стягуються чи оспорюються.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.12.2023, справу № 910/11353/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю., Станік С.Р..
З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/11353/23, а також відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/11353/23.
18.12.2023 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2023 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Авіаційна компанія «Роза Вітрів» у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 у справі № 910/11353/23, залишено без руху апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаційна компанія «Роза Вітрів» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 у справі № 910/11353/23 та надано строк для усунення її недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, шляхом надання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 27 194,38 грн.
26.12.2023 від скаржника до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява, до якої, зокрема, додані докази сплати судового збору у зазначеному розмірі.
У зв'язку з перебуванням судді Станіка С.Р. у відпустці розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/5062/23 від 27.12.2023 був призначений повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.
Так, згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.12.2023, справу № 910/11353/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді -Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю..
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.12.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаційна компанія «Роза Вітрів» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 у справі № 910/11353/23 прийнято до свого провадження у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді - Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю., відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаційна компанія «Роза Вітрів» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 у справі № 910/11353/23, розгляд апеляційної скарги призначено на 06.02.2024 об 11:45 год.
16.01.2024 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач, з посиланням на те, що:
- відповідач помилково вважає, що строк оплати наданих послуг не настав, так як зі змісту пункту 7.1 параграфу 7 Додатку В слідує, що обов'язок відповідача щодо оплати наданих послуг виникає з дати одержання рахунку та акту наданих послуг в один із способів, визначених п.7.1 Додатку В (в тому числі і направлення на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1). В свою чергу позивачем відповідні рахунки та акти наданих послуг були направлені на вказану електронну адресу;
- відповідач після отримання рахунків на оплату та актів наданих послуг не заявляв жодних заперечень та не інформував позивача про обставини, які б перешкоджали оплаті наданих послуг. При цьому, відповідач замовчує, що упродовж дії Додатку В до грудня 2021 року він оплачував послуги на підставі рахунків, надісланих на електронну пошту, що є свідченням суперечливої поведінки;
- в контексті тверджень відповідача про відсутність простроченого боргу, не заслуговує на увагу також посилання на те, що в період зимової навігації строк оплати рахунків може бути продовжено до 30 днів, оскільки: а) відповідач не інформував позивача про таке продовження; б) навіть якщо враховувати ймовірне продовження строку оплати до 30 днів, то з дати отримання рахунків на оплату та актів цей строк також давно сплив, що свідчить про наявність прострочення виконання зобов'язання;
- твердження відповідача, що рахунки на оплату на скріплені електронним підписом не заслуговують на увагу, так як відповідач помилково ототожнює електронний доказ із електронним документом та безпідставно вважає, що рахунки та акти, які згідно з п.7.1 Додатку В надсилались на електронну адресу відповідача мали бути скріплені електронним підписом;
- грошові зобов'язання відповідача виникли до введення воєнного стану, а тому не охоплюються форс-мажорними обставинами, пов'язаними із дією воєнного стану. Окрім цього, відповідачем не надано доказів існування форс-мажорних обставини відносно грошових зобов'язань за Додатком В, та наявності причинно-наслідкового зв'язку між такими обставинами та грошовими зобов'язаннями відповідача;
- розмір санкцій (пені), нарахованих відповідачу не є надмірним та носить виключно компенсаторний характер, оскільки через порушення відповідачем грошових зобов'язань, позивач не може виконувати власні зобов'язання перед кредиторами та несе значні збитки, що детально описано в заявах по суті, які подавались до суду першої інстанції,
просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
30.01.2024 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» надійшла заява, в якій заявник просить надати йому можливість приймати участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв'язку ЄСІТС. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 вказану заяву задоволено.
Станом на 06.02.2024 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.
Відповідач представників в судове засідання не направив, про причини неявки суду не повідомив.
Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представника відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.
Під час розгляду справи представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.
01.09.2020 позивач та відповідач уклали договір у формі Додатку В 1.1 до Стандартної угоди ІАТА про наземне обслуговування в редакції січня 2013 року (далі Додаток В, Договір).
Додаток В укладено за спрощеним порядком, відповідно до якого сторони погодились, що умови Основної Угоди та Додатку А до Стандартної угоди про наземне обслуговування в редакції 2013 року, оприлюдненої Міжнародною асоціацією повітряного транспорту, застосовуються таким чином, якби такі умови були б повністю повторені у цьому документі. Підписавши Додаток В сторони підтвердили, що вони ознайомлені із Основною угодою та Додатком А.
Відповідно до параграфів 1 та 2 Договору, позивач надає відповідачу послуги з наземного обслуговування та додаткові послуги, визначені Додатком В, а відповідач оплачує надані послуги.
Пунктом 8.1 параграфу 8 Додатку В передбачено, що він набирає чинності з 01.09.2020 та діє до 31.12.2021.
Згідно з пунктом 8.2 параграфу 8 Додатку В у разі якщо за 30 днів до закінчення терміну дії Додатку В жодна зі сторін не повідомить у письмовому вигляді іншу сторону про своє рішення не продовжувати строк дії Додатку В, Додаток В вважається продовженим на таких самих умовах на кожний наступний рік.
Відповідно до пункту 7.1 параграфу 7 Додатку В, незважаючи на положення Під-Статті 7.1 Основної угоди, розрахунки за надані послуги з наземного обслуговування здійснюються у національній валюті України за курсом Національного банку України на дату виставлення рахунку. Позивач виставляє відповідачу рахунки за надані послуги один раз на місяць, до 10-го чиста місяця, що слідує за звітним. Відповідна сума оплачується відповідачем протягом 15 календарних днів з дати одержання рахунку та акту наданих послуг від позивача на електронну адресу відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1 або відповідно до поштового повідомлення, штампу або відмітки про одержання повноважною особою відповідача за адресою: 04071, Україна, м. Київ, вул. Щекавицька, 30/39, офіс 12.
Пунктом 7.5 параграфу 7 Додатку В передбачено, що рахунки виставляються позивачем на підставі карток з наземного обслуговування рейсів відповідача в аеропорту «Бориспіль», підписаних повноважними представниками сторін. Під кожен рахунок позивач надає звіт про надані послуги із зазначенням номеру і дати рейсу, бортового номеру повітряного судна та обсягу наданих послуг.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач послався на те, що ним на виконання умов Договору у грудні 2021 року та січні-лютому 2022 року надані послуги на суму 1 007 409,71 грн., проте відповідачем вказані послуги не оплачені, з огляду на що позивач просив стягнути з відповідача вказану заборгованість, а також, нараховані на несвоєчасне виконання обов'язку по її оплаті, пені в сумі 156 243,15 грн., 3 % річних в сумі 42 075,50 грн. та інфляційні втрати в сумі 305 070,23 грн.
Відповідач проти задоволення позову заперечив з підстав, які детально викладені вище.
Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст.11 ЦК України).
Згідно з п. 1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Частиною 1 ст. 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
За правилами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
З матеріалів справи слідує, що на виконання умов Договору протягом грудня 2021 року та січня-лютого 2022 року, позивач надав відповідачу послуги, визначені Додатком В, що підтверджується картками з наземного обслуговування рейсів відповідача в аеропорту «Бориспіль».
Позивач на виконання пунктів 7.1 та 7.5 параграфу 7 Додатку В на підставі карт про наземне обслуговування сформував та направив на електронну пошту відповідача, вказану в пункті 7.1 Додатку В, рахунки на оплату, акти надання послуг та відомості обліку, у тому числі:
1) рахунок на оплату № 20 від 09.01.2022 на суму 159 071,38 грн., в тому числі ПДВ, разом з яким відповідачу надіслано Акт надання послуг № 8 від 09.01.2022 та Відомість обліку за 9 січня 2022 року;
2) рахунок на оплату № 42 від 12.01.2022 на суму 194 642,75 грн., в тому числі ПДВ, разом з яким відповідачу надіслано Акт надання послуг №19 від 12.01.2022 та Відомість обліку за 12 січня 2022 року;
3) рахунок на оплату № 74 від 17.01.2022 на суму 179 073,12 грн., в тому числі ПДВ, разом з яким відповідачу надіслано Акт надання послуг № 48 від 17.01.2022 та Відомість обліку за 17.01.2022;
4) рахунок на оплату № 99 від 24.01.2022 на суму 136 747,59 грн., в тому числі ПДВ, разом з яким відповідачу надіслано Акт надання послуг №66 від 24.01.2022 та Відомість обліку за 24 січня 2022 року.
5) рахунок на оплату № 110 від 26.01.2022 на суму 132 106,34 грн., в тому числі ПДВ, разом з яким відповідачу надіслано Акт надання послуг № 68 від 26.01.2022 та Відомість обліку за 26 січня 2022 року.
6) рахунок на оплату № 202 від 03.02.2022 на суму 101 474,35 грн., в тому числі ПДВ, разом з яким відповідачу надіслано Акт надання послуг № 168 від 03.02 2022 та Відомість обліку за 03 лютого 2022 року.
7) рахунок на оплату № 238 від 13.02.2022 на суму 104 294,18 грн., в тому числі ПДВ, разом з яким відповідачу надіслано Акт надання послуг № 190 від 13.02.2022 та Відомість обліку за 13 лютого 2022 року.
Крім того позивач 31.01.2023 направив відповідачу претензію від 17.01.2023 № 01-12-12 до якої додані вказані вище рахунки на оплату, акти надання послуг та відомості обліку. Вказана претензія направлена на юридичну адресу відповідача: 04071, м. Київ, вул. Волоська, буд. 50/38, офіс 134, що підтверджується копіями накладної 0214101520870 та опису вкладення.
Також, 31.05.2023 позивач надіслав на адресу відповідача: м. Київ, вул. Щекавицька, 30/39, офіс 12, яка вказана у п.7.5 параграфу 7 Додатку В, лист від 25.05.2023 за № 01-12/99 з вимогою щодо погашення заборгованості та з рахунками на оплату, актами наданих послуг та відомостями обліку послуг. Направлення вказаного листа підтверджується копіями накладної 0201401602567 та опису вкладення.
У свою чергу, відповідач умови Договору не виконав та за надані послуги грошові кошти не перерахував; доказів протилежного суду не подано.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказав, зокрема, про те, що виникнення обов'язку з оплати послуг виникає у нього лише після отримання оригіналів рахунків та актів наданих послуг, докази чого в матеріалах справи відсутні.
Колегія суддів не може погодись із вказаними твердженнями відповідача, так як положення пункту 7.1 параграфу 7 Додатку В не встановлюють необхідності направлення саме оригіналів рахунків та актів.
В свою чергу умови пункту 7.1 параграфу 7 Додатку В надають позивачу можливість направити відповідачу рахунки та акти на електронну адресу відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1 або за адресою: 04071, Україна, м. Київ, вул. Щекавицька, 30/39, офіс 12.
З матеріалів справи слідує, що в судовому засіданні 24.10.2023 судом першої інстанції здійснено огляд електронних доказів, а саме вмісту електронної скриньки бухгалтера позивача, з якої встановлено зміст наявних у справі електронних листів та доданих до них рахунків на оплату, а також актів та звітів про надані послуги, що надсилалися на електронну адресу відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1.
При цьому, у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач, отримавши від позивача вказані документи, заперечив проти їх змісту або вимагав направити оригінали таких документів.
Слід зауважити і на тому, що, як встановлено вище, до звернення позивача до суду з цим позовом ним двічі відповідачу направлялись оригінали рахунків на оплату, а також актів та звітів про надані послуги (на юридичну адресу відповідача та на адресу зазначену у Договорі).
Верховний Суд у постанові від 25.01.2021 у справі № 910/9359/20 зазначив, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Слід зауважити і на наступному.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).
Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово посилався на принцип римського права venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), який базується ще на римській максимі «ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці». По суті згаданий принцип римського права є вираженням equitable estoppel однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище (постанови Верховного Суду у справах № 910/19179/17, № 914/2622/16, № 914/3593/15, № 237/142/16-ц, № 911/205/18).
В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (див. постанову Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі N 450/2286/16-ц, постанову Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі №754/13893/19).
Очевидно, що дії відповідача, який уклав Договір, отримував протягом дії Договору відповідні послуги, приймав їх без зауважень, проте, допустивши порушення умов Договору в частині оплати послуг фактично намагається відтермінувати свій обов'язок - суперечать його попередній поведінці (укладенню договору, отриманню послуг інше), є недобросовісними та спрямовані на створення підстав для невиконання грошових зобов'язань з оплати отриманих без зауважень послуг.
Слід окремо зауважити на тому, що спірні послуги надавались на замовлення відповідача, плата за такі послуги погоджена сторонами у Договорі, заперечень відповідача проти якості та обсягів послуг матеріали справи не містять. Вказане свідчить про те, що відповідач був обізнаний як про факт надання спірних послуг, так і про їх вартість.
Водночас за своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 ЦК України, та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов'язку оплатити послуги. Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/32579/15, від 22.05.2018 у справі № 923/712/17, від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15, від 02.07.2019 у справі № 918/537/18, від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17, від 26.02.2020 у справі № 915/400/18.
Щодо посилань відповідача на те, що за умовами Договору в період зимової навігації строк оплати рахунків може бути продовжено до 30 днів, слід зазначити таке.
Пунктом 7.1 параграфу 7 Додатку В до Договору встановлено право відповідача в період осінньо-зимової навігації збільшити строк оплати до 30 днів з дня одержання рахунку та акту виконаних робіт.
Відповідно до статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно з положеннями чинного законодавства та умовами Договору збільшення строку оплати в період осінньо-зимової навігації збільшити строк оплати до 30 днів, є правом відповідача, а не його обов'язком, а відтак, виходячи з принципів справедливості, добросовісності та розумності відповідач, скориставшись таким правом, мав повідомити про вказане позивача, оскільки останній мав право бути обізнаним про вказане .
Відповідно, не вчинивши дій щодо повідомлення позивача про збільшення строку оплати за спірні послуги до 30 днів, відповідач позбавлений права посилатись на таке збільшення строку.
За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно частково задовольнив позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 1 007 409,71 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 156 243,15 грн., 3 % річних в сумі 42 075,50 грн. та інфляційних втрат в сумі 305 070,23 грн., слід зазначити про таке.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.
Пунктом 7.6 параграфу 7 Додатку В визначено, що у випадку несвоєчасної оплати рахунків подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем свого обов'язку щодо оплати виконаних позивачем за Договором робіт на загальну суму 1 007 409,71 грн., позивач відповідно до положень ЦК України та Договору має право нарахувати на прострочену суму грошових зобов'язань пеню, 3 % річних та інфляційні втрати та звернутися за їх стягненням до суду.
При цьому колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо обґрунтованості здійснених позивачем розрахунків пені, 3 % річних та інфляційних втрат.
Щодо посилань відповідача на те, що несвоєчасне виконання ним обов'язків за спірним договором було наслідком обставин непереборної сили (форс-мажору) військової агресії Російської Федерації проти України, колегія суддів зазначає про таке.
Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання визначені ст. 617 ЦК України згідно з якою особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили; не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» ТПП засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
У ст. 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 №44(5) (далі - Регламент), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - документ встановленої ТПП форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП або регіональною ТПП згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.
Відповідно до ст.6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за особистим зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та / чи іншим зобов'язанням / обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Торгово-промисловою Палатою України 28.02.2022 розміщено офіційний лист № 2024/02.0-7.1, в якому зазначено, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24 лютого 2022 року Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Слід зазначити про те, що лист ТПП № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) саме за Договором, а матеріали справи не містять відповідного сертифіката Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за Договором, який би і підтверджував неможливість виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленого товару.
При цьому, обставина введення на території України воєнного стану, враховуючи наявність універсального офіційного листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов Договору.
В свою чергу відповідачем не було надано сертифікату про форс-мажорні обставини, який би встановлював наявність форс-мажорних обставин саме за Договором.
Верховний Суд в постанові від 25.01.2022. № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку.
Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв'язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання.
Отже, окрім наявності обставин непереборної сили, для звільнення від відповідальності за повне чи часткове невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе за Договором зобов'язань відповідач має довести, що саме введення воєнного стану стало причиною неможливості виконання ним обов'язків по оплаті отриманих послуг, проте жодних належних доказів на підтвердження вказаних обставини відповідачем до матеріалів справи долучено не було.
Також колегія суддів зауважує відповідачу на наступному.
За змістом положень ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі №904/4593/17, від 13.06.2018 у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18.
Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, а тому наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 3-1462гс16 та підтримана Верховним Судом у постанові від 20.06.2018 у справі № 913/869/14.
Отже правові підстави для звільнення відповідача від обов'язку щодо сплати пені, 3 % річних та інфляційних втрат відсутні.
Щодо наявності підстав для зменшення 3 % річних та інфляційних
Як встановлено вище, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України.
Правова позиція про можливість зменшення розміру процентів річних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, де вказано, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд за певних умов з урахуванням конкретних обставин справи може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
Водночас колегія суддів зазначає про те, що обставини у справі № 902/417/18 та справі № 910/11353/23 не є подібними, оскільки в них різні предмети та підстави позову, зміст позовних вимог та фактичні обставини, а також має місце неоднакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
Так, у договорі, вимоги про стягнення основного боргу, пені, штрафу та відсотків річних за яким були предметом розгляду у справі № 902/417/18, сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40 % річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96 % річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів, а загальна сума заявлених позивачем до стягнення пені, штрафу та відсотків річних майже в два рази перевищила суму основного боргу станом на дату звернення позивача до суду з позовом та який був сплачений відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі.
Саме з огляду на вказані обставини, та враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
При цьому, у цій справі № 910/11353/23 сторони в Договорі не передбачили інший розмір відсотків річних, ніж той, який встановлений ЦК України.
В свою чергу висновок про відсутність підстав для зменшення відсотків річних, які обраховані, виходячи з розміру, встановленого ст. 625 ЦК України, тобто у розмірі 3 % річних, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.09.2021 у справі № 927/184/13-г(927/1074/20).
Також колегія суддів приймає до уваги, що загальною ознакою відповідальності є її компенсаторний характер. Так, заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Так само господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника.
При цьому висновок Верховного Суду про можливість за певних умов зменшити розмір процентів річних за час затримки розрахунків відповідно до ст. 625 ЦК України, не стосується такого способу захисту майнового права та інтересу, як відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів як стягнення інфляційних втрат.
З огляду на вказані обставини колегія суддів зазначає про відсутність підстав для зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат.
Щодо наявності підстав для зменшення пені, слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з приписами ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За змістом положень ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.
Зменшення (за клопотанням сторони) заявленої пені, яка нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з ст. 74 ГПК України, ст. 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.
У обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру пені відповідач, окрім доводів, які вже були досліджені колегією суддів (наявність форс-мажорних обставин), послався на те, що розмір штрафних санкцій є надмірним та на те, що він є підприємством авіаперевізником і на даний час він позбавлений можливості вести свою господарську діяльність.
Колегія суддів зазначає, що як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач не надав суду належних і допустимих доказів, які б доводили його скрутне матеріальне становище на день вирішення спору, а також доказів того, що позивач перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження воєнного стану, оскільки діяльність обох підприємств фактично стосується авіаперевезень.
Колегія суддів зауважує відповідачу на тому, що військова агресія Російської Федерації безумовно вплинула на матеріальне становище всіх учасників господарських правовідносин, а відтак, такі обставини однаковою мірою впливають як на відповідача, так і на позивача та, з огляду на вказане, на думку колегії суддів, не можуть свідчити про наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, адже вказане ставить відповідача у більш привілейоване становище, ніж позивача.
Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до ст. 44 ГК України підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Відсутність прибутку становить один із можливих ризиків підприємницької діяльності і не є незвичайною і не прогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки. Кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб'єкта підприємницької діяльності, уклавшого з ним цей договір.
Колегія суддів зазначає і про те, що розмір штрафних санкцій, на отримання яких позивач має право, знаходиться у прямій залежності від періоду прострочення відповідачем виконання обов'язку по оплаті послуг, а відтак саме внаслідок дії відповідача розмір штрафних санкцій є значним.
Слід зазначити і про те, що обов'язок по оплаті більшої частини основного боргу був відповідачем прострочений до повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України, а відповідачем не надано жодних доказів наявності об'єктивних причин неможливості виконати обов'язок по оплаті послуг у період з лютого 2022 року.
Отже, колегія суддів вважає, що підстави для зменшення розміру пені відсутні.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про пені в сумі 156 243,15 грн., 3 % річних в сумі 42 075,50 грн. та інфляційних втрат в сумі 305 070,23 грн.. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 у справі № 910/11353/23, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаційна компанія «Роза Вітрів» задоволенню не підлягає.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаційна компанія «Роза Вітрів» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 у справі № 910/11353/23 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 у справі № 910/11353/23 залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
4. Матеріали справи № 910/11353/23 повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст судового рішення складено 06.02.2024.
Головуючий суддя М.Л. Яковлєв
Судді О.В. Тищенко
Є.Ю. Шаптала