Справа № 504/3040/23
провадження № 2/504/826/24
01.02.2024смт.Доброслав
Комінтернівський районний суд Одеської області в складі:
головуючого судді Доброва П.В.,
за участі секретарі Данько Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Доброслав справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою власністю подружжя,-
Позивач звернулась до суду із позовом у якому просила визнати за нею право особистої приватної власності на земельну ділянку площею 0,060 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5122783900:01:002:0300.
У обґрунтування позову зазначила, що перебувала із відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 20.09.2012 року по 19.11.2016 року, однак фактично припинили спільне проживання у 2014 році. У 2015 році,вона на позичені гроші придбала вищевказану земельну ділянку. Зазначає, що земельна ділянка була придбана за рахунок особистих коштів, однак відповідач ухиляється від укладання відповідного нотаріального договору, у зв'язку із чим вона вимушена звернутись до суду із вказаним позовом.
Позивач у судове засідання не з'явилась, надавши заяву про підтримання позовних вимог та розгляд справи у її відсутність.
Відповідач у судове засідання не з'явився, надав заяву про визнання позову, яка завірена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Федорченко Т.М. та зареєстрована в реєстрі за №1134, у якій відповідач зазначив, що визнає заявлені позовні вимоги у повному обсязі, розгляд справи просив здійснювати у його відсутність.
Відповідно до ч.1 ст. 206 ЦПК України, Позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює судове рішення про задоволення позову.
Розглянувши позовну заяву, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судовим розглядом встановлено, що у період з 20.09.2012 року по 19.11.2016 року, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 та копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 .
Відповідно до розписок, які долучені позивачем до матеріалів справи, ОСОБА_1 27.11.2015 року позичила у ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 1000 дол. США для придбання земельної ділянки, кошти були повернуті ОСОБА_4 01.03.2017 року
Згідно договору купівлі - продажу від 30.11.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Богун І.А., ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,060 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5122783900:01:002:0300.
Зі змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.
Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і особа не зобов'язана доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
При цьому належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Статтею 57 СК України визначено перелік видів особистої приватної власності одного з подружжя та підстави її набуття. За змістом вказаної статті особистою приватною власністю дружини, чоловіка, серед іншого, є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
В пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, враховуючи подану відповідачем заяву про визнання позову, суд вважає, що співрна земельна ділянка є придбаним за особисті кошти ОСОБА_6 , а тому є визначені законом підстави для задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 259, 263-265, 273, 280, 354, 355 ЦПК України, суд-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою власністю подружжя - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 особистої приватної власності на земельну ділянку площею 0,060 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5122783900:01:002:0300.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи до Одеської апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Добров П.В.