Справа №442/8676/23
Провадження №2/442/206/2024
07 лютого 2024 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області
у складі : головуючої - судді Гарасимків Л.І.
при секретарі - Петрів В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Дрогобичі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи - Дрогобицька служба у справах дітей, яка не заявляє самостійних вимог про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей та встановлення юридичного факту,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , за участю третьої особи - Дрогобицька служба у справах дітей, яка не заявляє самостійних вимог про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей та встановлення юридичного факту.
Позов мотивує тим, що 08.02.2004р., між ним, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (згодом ОСОБА_4 ) укладено шлюб, який зареєстровано Ісаївською селищною радою Турківського району Львівської області України, про що зроблено відповідний актовий запис №2 від 08.02.2004 р. та видано Свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 . Від вказаного шлюбу в позивача та відповідача народилось двоє спільних дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 та серії НОМЕР_3 . Причиною розпаду сім'ї стало те, що вони перестали розуміти один одного, в них дуже різняться погляди на життя та спільне проживання. Крім цього, вони неодноразово намагалися владнати конфлікти, але, на жаль, всі спроби врятувати сім'ю виявились марними. Вважає, що за таких обставин цей шлюб існувати не може. В результаті таких взаємовідносин, ведення між ними спільного господарства та сумісне проживання остаточно припинено. За глибоким переконанням позивача, подальшого сенсу підтримувати сімейні відносини немає, оскільки як в позивача так і у відповідача, на грунті сімейно-побутових питань та протилежних поглядів на сімейне життя втрачено почуття любові та поваги один до одного. Подальше існування шлюбу шкодить їх інтересам, так як шлюб існує лише формально. Разом з тим, існування такого шлюбу прямо суперечить інтересам спільних дітей, які будуть зростати та бачити сварки, ненависть та стабільне непорозуміння. Вважає, що діти мають розвиватися та зростати в спокої, безтурботності та мирі. Вже протягом 6-ти місяців позивач га відповідач проживають окремо. Крім того, доньки позивача та відповідача - ОСОБА_5 , якій виповнилося шістнадцять років та ОСОБА_1 , якій виповнилось сімнадцять років, виявили бажання проживати тільки з позивачем, де вони й зареєстровані в АДРЕСА_1 . ОСОБА_5 та ОСОБА_1 хочуть проживати тільки з батьком, оскільки більше прив'язані до нього та краще знаходять з ним спільну мову. Також, доньки звикли до місця проживання за адресою АДРЕСА_1 , де в них з'явилися друзі. На пропозиції відповідача (матері) перейти жити до неї, за новим місцем проживання в АДРЕСА_2 , діти реагують істериками, криками та впадають в депресію. Також треба зауважити, що відповідач планує їхати за кордон жити та працювати. Відповідач однозначно налаштована з приводу того, щоб добровільно відпустити жити доньок - ОСОБА_5 та ОСОБА_1 до позивача, тому й виникла необхідність звернутися до суду з даним позовом, щоб визначити місце проживання дітей - ОСОБА_5 та ОСОБА_1 . Розірвання шлюбу підтримують як позивач, так і відповідач, це спільне їхнє рішення. Збереження сім'ї є неможливим, а розлучення та визначення місця проживання за батьком дітей є єдиним виходом для позивача та відповідача побудувати нове щасливе життя та зберегти адекватне сприйняття дітьми сімейних цінностей. Позивач вважає, що зможе забезпечити для дітей - ОСОБА_5 та ОСОБА_1 належний матеріальний та психологічний рівень життя. Позивач має належний рівень власного доходу, працевлаштований неофіційно. За умови визначення місця проживання дітей за батьком, вони будуть менш психологічно травмовані та продовжувати зростати в спокої та благополуччі. Позивач є фізично здоровим чоловіком, протипоказань немає, ніколи не позбавлявся батьківських прав, не зловживає спиртними напоями чи наркотичними засобами, до кримінальної відповідальності не притягувався, судимості не має та в розшуку не перебуває, що підтверджується довідкою №256 від 27.11.2023р.
Ухвалою від 07.12.2024 в зазначеній справі відкрито провадження у справі. Дана ухвала надсилалась сторонам по справі.
В судове засідання представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Якимів І. не з'явився, однак від нього поступила заява, в якій просить проводити розгляд справи у його відсутності, заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить їх задоволити, а тому суд розглянув справу у відсутності представника позивача на підставі наявних доказів по справі.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, однак від неї поступила заява, в якій просить проводити розгляд справи у її відсутності, заявлені позовні вимоги визнає, а тому суд розглянув справу у відсутності відповідача на підставі наявних доказів по справі.
Представник третьої особи - Дрогобицької служби у справах дітей, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилася, подавши суду заяву про проведення розгляду справи за відсутності представника відділу-служби у справах дітей.
Відповідно до вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у сукупності, вважає, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.
Головним завданням сімейного законодавства є зміцнення сім'ї. Проте завдання СК України щодо подальшого зміцнення сім'ї не виключає існування права на розлучення. Держава заінтересована у збереженні лише такої сім'ї, яка б відповідала принципам моралі і вимогам закону. Відсутність почуттів любові і поваги, неможливість подолання непорозумінь, неприязні, ворожнечі - все це негативно відбивається на особистому житті кожного із подружжя.
Основою сімейних відносин є добровільний шлюб жінки та чоловіка, що ґрунтується на вільних від матеріальних розрахунків почуттях взаємної любові, дружби та поваги всіх членів сім'ї.
Статтею 24 СК України закріплено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушення жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Відповідно до ст.16 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року чоловіки і жінки користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
У відповідності до ст.110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним з подружжя.
Відповідно до ст.109 СК України, шлюб розривається судом, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їх права, а також права їх дітей.
Згідно п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»№11 від 21.12.2007року проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
У статті 112 СК України регламентовано, що суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітніх дітей, інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Частиною 3, 4 ст.56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Суд, вирішуючи справу про розірвання шлюбу, перш за все виходить з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред'явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.
Позивач скористався даним правом та звернувся до суду з цим позовом, наполягає на розірванні шлюбу. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має наміру зберігати шлюб з відповідачем.
Приймаючи до уваги, що причини, що спонукають позивача наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечить його інтересам, що має істотне значення, внаслідок чого позов підлягає задоволенню, а тому шлюб між сторонами необхідно припинити шляхом його розірвання.
Таким чином, суд вважає встановленим, що позовна заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі позивача і що після розірвання шлюбу не будуть порушені особисті та майнові права подружжя, а тому шлюб між сторонами необхідно припинити шляхом його розірвання.
Відповідно до вимог ч.2 ст.114 Сімейного Кодексу України, у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Згідно з ч.3 ст.115 СК України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
У відповідності до ч.2 ст. 315 ЦПК України,у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до ч.1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 08.02.2004р. перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 (Свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 від 08.02.2004р., актовий запис за №2.
У шлюбі у них народилось двоє спільних дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Як вбачається із довідки за №01-42/622 від 24.11.2023р., виданої Дрогобицьким ліцеєм Дрогобицької міської ради Львівської області, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дійсно навчається в групі 1-22 Дрогобицького ліцею, батько дитини ОСОБА_1 відвідує батьківські збори, цікавиться навчанням доньки.
Як вбачається із довідки за №01-42/123 від 05.04.2023р., виданої Дрогобицьким ліцеєм Дрогобицької міської ради Львівської області, ОСОБА_1 дійсно завершує здобуття повної загальної середньої освіти в червні 2023р.
Як вбачається із довідки за №454 від 27.11.2023р., ОСОБА_1 дійсно навчається на денній формі першого курсу першого рівня вищої освіти факультету української та іноземної філології Дрогобицького державного педагогічного університету ім.І.Франка.
Як вбачається із Висновку лікаря-спеціаліста №256 від 27.11.2023р., ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на обліку «Д» не перебуває, практично здоровий.
Як вбачається із Свідоцтва про право на спадщину за законом від 12.02.2018р., ОСОБА_1 є спадкоємцем майна ОСОБА_7 , спадщина складається із житлового будинку АДРЕСА_1 .
Як вбачається із Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12.02.2018р., ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок, який розташований за адресою : АДРЕСА_1 .
Як вбачається із Повідомлення про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання ( перебування) особи від 27.11.2023р., місце проживання ОСОБА_2 : АДРЕСА_2 .
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції ООН про права дитини, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
При цьому при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
Оскільки діти : ОСОБА_5 та ОСОБА_1 виявили бажання проживати тільки з позивачем ОСОБА_1 , де вони й зареєстровані в АДРЕСА_1 , тобто тільки з батьком, більше прив'язані до нього та краще знаходять з ним спільну мову, зазначені вище обставини не заперечуються і матір'ю дітей, яка проживає окремо від них в АДРЕСА_2 , що у свою чергу також підтверджує факт здійснення батьком самостійного виховання своїх доньок та їх перебування на повному фінансовому утриманні батька.
Аналізуючи викладене, судом встановлено, що оскільки діти сторін проживають з позивачем та відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України №11 від 21.12.2007 року у випадку, коли при розірванні шлюбу в судовому порядку встановлено, що подружжя не досягло згоди про те, з ким із них будуть проживати неповнолітні діти, або буде встановлено, що такої згоди досягнуто, але вона порушує інтереси дітей чи одного з подружжя, суд вирішує зазначені питання по суті одночасно з вимогою про розірвання шлюбу, з дотриманням закону, який регулює ці правовідносини.
Відповідно до ч.1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між вирішуватися судом.
Місцем проживання фізичної особи, згідно ч.1 ст.29 ЦК України, будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання (гуртожиток, готель, тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 р., яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789X11 (78912) від 27.02.1991 р. та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до принципів 2 та 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові й моральної та матеріальної забезпеченості. Малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі свогю матір'ю, отже, правові підстави, передбачені вказаними нормами матеріального права, для розлучення дитини зі своєю матір'ю відсутні.
Позиція, що дитина може бути розлучена з матір'ю у виняткових випадках, також викладена у рішенні Європейського Суду з прав людини від 18 грудня 2008 року № 39948/06 у справі «Савіни проти України». Ухвалюючи рішення в справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини.
Відповідно до статті 3 Конвенції у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з положеннями статті 9 зазначеної Конвенції, держави - учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
А оскільки позивач ОСОБА_1 взмозі утримувати дітей, піклуватися про них належним чином, забезпечити її житлом, харчуванням, освітою, тощо, а відтак заявлені вимоги в частині визначення місця проживання дітей за батьком також підягають задоволенню.
Крім того, судом враховано той факт, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини, слід насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, виходити з балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Національне сімейне законодавство, яке будується на основі Конвенції про права дитини, передбачає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини суд виходить з принципу рівності прав і обов'язків обох батьків, віддаючи перевагу тому з них, хто найбільше може створити найбільш сприятливі умови для дитини, інші обставини, що мають істотне значення.
Крім того, суд встановлено, що позивач самостійно виховує та утримує своїх неповнолітніх дітей : доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому заявлені вимоги є підставними в повній мірі та такі, що підтверджуються належними доказами і відповідають якнайкращим інтересам дітей.
Враховуючи те, що встановлення факту породить для позивача юридичні наслідки, іншого шляху для підтвердження даного факту не існує, суд вважає доведеним той факт, що позивач самостійно виховує та утримує неповнолітніх дітей, а тому позовну заяву слід задовольнити в повному обсягу.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 133, 141, 280, 284, 315, 317, 354 ЦПК України, ст.ст.110, 112, ч.1 160, ч.1 ст.161 СК України, суд,-
Позов задоволити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , укладений 08 лютого 2004р., який було зареєстровано Ісаївською селищною радою Турківського району, Львівської області, актовий запис №2.
Після розірвання шлюбу прізвища сторін залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користьОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1073,60 грн.,сплачений при поданні позову до суду.
Рішення суду, після набрання ним чинності, направити Відділу Державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дрогобичі Дрогобицького району Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) для реєстрації факту розірвання шлюбу.
Визначити місце проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за батьком дітей - ОСОБА_1 за адресою : АДРЕСА_1 .
Встановити юридичний факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , самостійно виховує та утримує неповнолітніх доньок : ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які проживають разом з ним за адресою : АДРЕСА_1 .
Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони у справі:
Позивач - ОСОБА_1 , місце реєстрації : АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 .
Відповідач - ОСОБА_2 , місце реєстрації : АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5 .
Третя особа : Дрогобицька служба у справах дітей, яка не заявляє самостійних вимог, юридична адреса : м.Дрогобич, пл.Ринок,1, Львівської області.
Суддя Гарасимків Л.І.