06 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 460/630/21
провадження № К/990/2700/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Смоковича М. І., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 січня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Рівненської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення,
16 січня 2024 року зазначену скаргу подано засобами поштового зв'язку.
19 січня 2024 року скарга надійшла до суду касаційної інстанції.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону висновується, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Дослідивши касаційну скаргу на предмет відповідності вищенаведеним вимогам процесуального закону, суд установив, що автором касаційної скарги судові рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються на підставі пунктів 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України та пунктів 1, 3 частини другої та частини третьої статті 353 КАС України.
Так, автор зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: щодо застосування пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (надалі - Закон № 1697-VII), пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX (надалі - Закон № 113-IX), приписів статей 40, 41 КЗпП України, пункту 1 розділу І, пунктів 3, 11, пункту 5 розділу ІІ Порядку проходження прокурорами атестації № 221.
Втім, проаналізувавши ухвалені у цій справі судові рішення, встановлено, що позивача звільнено наказом від 23 грудня 2020 року № 1312к відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» саме на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження ним атестації (підпункт 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX).
Водночас, врахувавши висловлену Верховним Судом правову позицію щодо застосування положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII у зіставленні з пунктом 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ, суд апеляційної інстанції у межах встановлених обставин цієї справи констатував, що рішення про неуспішне проходження прокурором атестації у зв'язку з неявкою є підставою для звільнення прокурора з посади відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції стосовно того, що неявка позивача для складання іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора у визначений день є безумовною підставою для прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження прокурором атестації, відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 28 квітня 2022 року у справі № 440/2667/20, від 17 травня 2022 року у справі № 440/2802/20, від 14 липня 2022 року у справі № 640/24884/19, від 30 вересня 2022 року у справі № 640/24470/19 у подібних правовідносинах.
Також варто зауважити, що Верховний Суд у постановах від 23 грудня 2020 року у справі № 560/3971/19, від 21 січня 2021 року у справі № 260/1890/19, від 27 січня 2021 року у справі № 380/1662/20, від 11 лютого 2021 року у справі № 420/4115/20, від 18 лютого 2021 року у справі № 640/23379/19 від 31 березня 2021 року у справі № 640/25354/19, від 21 жовтня 2021 року у справі № 380/5278/20, від 20 жовтня 2022 року у справі № 280/3370/21 та інших Верховний Суд, з-поміж іншого, зазначив, що частиною п'ятою статті 51 Закону №1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачено виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України.
Отже, посилання автора касаційної скарги на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України з наведеними вище правовими нормами в частині мотивів вказаної підстави звернення з цією касаційною скаргою є необґрунтованими, адже Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушених в касаційній скарзі.
Судом установлено, що касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішення, ухваленого судом апеляційної інстанції, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується, що Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Також, слід зауважити, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника буде підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону висновується, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв'язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
Варто зазначити, що у разі якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо неналежного дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, що встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Крім того, за змістом пункту 3 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, якщо автор касаційної скарги вважає, що судом необґрунтовано відхилено клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, у касаційній скарзі автор скарги має довести, що судами протиправно не було вжито заходів для встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Інші мотиви та аргументи, наведені заявником у скарзі зводяться до тлумачення норм матеріального права та переоцінки доказів.
Аргументи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування нормативно-правових актів, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Наведене свідчить, що автор касаційної скарги формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги в частині, зокрема, зазначення підстав касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції із урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України.
З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин касаційна скарга належить поверненню особі, яка її подала.
Керуючись статтями 328, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 січня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2022 року у справі № 460/630/21 за позовом ОСОБА_1 до Рівненської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення повернути особі, яка її подала.
2. Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не оскаржується.
Суддя М. І. Смокович