Справа № 756/11305/23 Головуючий у 1 інстанції: Шевчук А.В.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
06 лютого 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Аліменка В.О.
Кузьмишиної О.М.
За участю секретаря Заміхановської Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 09 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Управління патрульної поліції міста Києва Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції, Управління патрульної поліції міста Києва Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, в якому просив скасувати постанову ЕАС 7387166 від 23.07.2023 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 122 КУпАП
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 09 січня 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що надані відповідачем відеозаписи не є належними доказами вчинення ним адміністративного правопорушення, з них неможливо достовірно встановити час фіксації події. Апелянт наголошує, що відповідач не надав жодного прямого доказу, що під час руху транспортного засобу позивача в нього не було ввімкнене ближнє світло фар, всі відео надані відповідачами проводяться з задньої частини автомобіля.
05 лютого 2024 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року заяву ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції - задоволено.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, інспектором 4 роти 4 батальйону Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції Гаврилюк Юлією Валеріївною 23.07.2023 року було винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАС № 7387166 відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Згідно вказаної постанови, 23.07.2023 року о 21 год. 05 хв. за адресою: вул. Васильківська, 116 у місті Києві, ОСОБА_1 керував автомобілем «SUZUKI» НОМЕР_1 , у темну пору доби без увімкненого ближнього світла фар, чим порушив п. 19.1 Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Даною постановою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення ч. 2 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510,00 грн.
Не погоджуючись із даною постановою, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 245 КУпАП передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до пункту 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII), поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
За приписами пункту 8 частини 1 статті 23 Закону № 580-VIII, у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Статтею 222 КУпАП визначено, що органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про порушення правил дорожнього руху (частини перша, друга і третя статті 122 КУпАП). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Нормами статті 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-XII передбачено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Положеннями ч. 1 ст. 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно частини 2 статті 122 КУпАП, порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян..
Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 затверджено Правила дорожнього руху.
Пунктом 1.1 Правил дорожнього руху закріплено, що ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні грунтуватися на вимогах цих Правил.
Згідно пункту «а» пункту 19.1 Правил дорожнього руху, у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості незалежно від ступеня освітлення дороги, а також у тунелях на транспортному засобі, що рухається, повинні бути ввімкнені такі світлові пристрої: на всіх механічних транспортних засобах - фари ближнього (дальнього) світла.
Як вбачається з матеріалів справи, інспектором 4 роти 4 батальйону Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції Гаврилюк Ю.В. винесено постанову від 23 липня 2023 року серії ЕАС № 7387166 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 122 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн. (а.с12).
Згідно оскаржуваної постанови відповідача, 23.07.2023 року о 21 год. 05 хв. за адресою: вул. Васильківська, 116 у місті Києві, ОСОБА_1 керував автомобілем «SUZUKI» НОМЕР_1 , у темну пору доби без увімкненого ближнього світла фар, чим порушив п. 19.1 Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Так, у позовній заяві та в апеляційній скарзі ОСОБА_1 наголошує, що не порушував Правил дорожнього руху, оскільки, під час руху його транспортного засобу було ввімкнене ближнє світло фар. Водночас, в екіпажу патрульної поліції не було можливості побачити чи ввімкнене світло фар, оскільки, автомобіль патрульних рухався позаду нього.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що зі змісту спірної постанови та наданого відповідачем відеозапису вбачається, що позивач керував транспортним засобом без увімкненого ближнього світла фар та задніх габаритних вогнів приблизно о 21:05 23.07.2023, тобто, після заходу сонця.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржувана постанова винесена у межах повноважень інспектора поліції в порядку та у спосіб визначений КУпАП із дотриманням встановленої процедури та з урахуванням усіх обставин у справі, а тому, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів не погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції та вважає їх помилковими, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.
Отже, наявність події адміністративного правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
За приписами статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Положеннями статті 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справ про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Ураховуючи викладене, висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення повинні ґрунтуватися на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи та наданих доказів.
Так, як вбачається з наданих відповідачем до суду першої інстанції відеозаписів, на них зафіксовано рух автомобіля під керуванням позивача, однак, така відеозйомка здійснена із задньої частини автомобіля позивача. При цьому, із наданих відеозаписів неможливо чітко встановити чи було ввімкнене чи вимкнене ближнє світло фар на автомобілі під керуванням позивача.
Водночас, позивач наголошує на тому, що ближнє світло фар було увімкнене.
Враховуючи вищезазначене, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано до суду належних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Посилання суду першої інстанції на те, що транспортний засіб під керування позивача рухався без увімкнених задніх габаритних вогнів, на переконання колегії суддів, не доводить те, що в цей момент ближнє світло фар не було ввімкнене.
Разом з тим, пункт «а» пункту 19.1 Правил дорожнього руху встановлює вимоги щодо необхідності руху у темну пору доби саме із ввімкненими фарами ближнього (дальнього) світла, однак, не містить вимог щодо габаритних вогнів.
На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що при розгляді справи не знайшов свого підтвердження факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а зазначив наступне: «…У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи».
Отже, згідно принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-ІV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що факт вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, є не доведеним.
Таким чином, постанова інспектора 4 роти 4 батальйону Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції Гаврилюк Юлії Валеріївни про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАС №7387166 від 23 липня 2023 року є протиправною та підлягає скасуванню.
Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.
Щодо розподілу судових витрат, слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно ч. 6 ст. 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до п. 5 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення судовий збір сплачується у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» визначено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2023 року складав 2684 грн. 00 коп.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі №543/775/17 зазначила, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону України "Про судовий збір", які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають.
Також, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного Верховним Судом України в постанові від 13 грудня 2016 року, вказавши, що чинне законодавство містить ставку судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення та подальшому оскарженні позивачем та відповідачем судового рішення.
При цьому, частиною 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З огляду на викладене, розмір судового збору за подання адміністративного позову до суду першої інстанції мав складати 429,44 грн. (2684 *0,2 *0,8).
Згідно з п.п. 2 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду, судовий збір справляється у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, але не більше 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, розмір судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 09 січня 2024 року становить 644,16 грн. (2684 *0,2 *150%*0,8).
Враховуючи вищезазначене, за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги позивач мав сплатити судовий збір в загальному розмірі 1 073,60 грн. (429,44 грн. + 644,16 грн.), і тому, саме така сума судового збору підлягає поверненню позивачу при задоволенні його позовних вимог в суді апеляційної інстанції.
Матеріали справи свідчать, що до позовної заяви позивачем додано квитанцію про сплату судового збору від 04.09.2023 №3573-7545-1726-1983 на суму 1073,60 коп.
Також, за подання апеляційної скарги на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 09 січня 2024 року позивачем сплачено судовий збір у розмірі 644,16 грн. (квитанція від 22.01.2024 №8321-0966-7419-4981).
Отже, з вищевказаного вбачається, що при зверненні з позовною заявою, позивачем сплачено до суду першої інстанції судовий збір в більшому розмірі (1073,60 грн.), ніж передбачено законом (429,44 грн.).
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Частиною 2 статті 7 Закону України «Про судовий збір» визначено, що у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.
Таким чином, позивач вправі звернутися до суду першої інстанції із заявою про повернення суми надмірно сплаченого судового збору.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 195, 243, 250, 286, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 09 січня 2024 року скасувати та прийняти нове рішення.
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову інспектора 4 роти 4 батальйону Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції Гаврилюк Юлії Валеріївни про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАС №7387166 від 23 липня 2023 року.
Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 122 КУпАП - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3, код ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Аліменко В.О.
Кузьмишина О.М.