01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6aa.court.gov.ua
Головуючий у першій інстанції: Клопот С.Л.
06 лютого 2024 року Справа № 620/7854/23
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Епель О.В.,
суддів: Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року у справі
за позовом Чернігівського обласного відділення
Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
Історія справи.
1. Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - Позивач) звернулося до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - Відповідач) про стягнення з Відповідача в дохід Державного бюджету України 33 478,03 грн адміністративно-господарських санкцій та 1419,34 грн пені.
В обґрунтування заявлених вимог Позивач стверджував, що Відповідачем у 2022 році не виконано вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», згідно яких товариство було зобов'язане самостійно створити робочі місця та працевлаштувати на нього осіб з інвалідністю.
2. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року адміністративний позов було задоволено повністю.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Відповідач не інформував державну службу зайнятості про наявність вільних вакансій для осіб з інвалідністю, подаючи Інформацію про попит на робочу силу (вакансії) форми 3-ПН про наявність вільних вакансій протягом 2022, і що ним не було працевлаштовано жодної особи з інвалідністю у вказаному періоді.
3. Не погоджуючись з таким рішенням суду, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позову повністю, стверджуючи, що ним було виконано встановлений для нього норматив робочих місця для осіб з інвалідністю, працевлаштовану одну особу з 3ю групою інвалідності, а також подано до служби зайнятості Інформацію про попит на робочу силу (вакансії) форми 3-ПН про наявність вільних вакансій протягом 2022.
З цих та інших підстав Апелянт вважає, що судом першої інстанції було неповно встановлено обставини цієї справи, порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому.
4. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2023 та від 18.12.2023 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.
5. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити таку скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, наполягаючи на необґрунтованості доводів Апелянта та правильності висновків суду першої інстанції.
6. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з наступних підстав.
7. Обставини справи, установлені судом першої інстанції.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець у встановленому законом порядку, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис.
На Відповідача законодавством покладено обов'язок щодо обов'язкового працевлаштування осіб з інвалідністю.
Середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) Відповідача становить 9 осіб, а кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону, - 1 особа.
8. Позивач, вважаючи, що Відповідач протиправно своєчасно та належним чином не виконав норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом 2022 року і що він повинен сплатити штраф та пеню, звернувся до суду з цим позовом.
9. Нормативно-правове обґрунтування.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII (далі - Закон № 875-XII), «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI (далі - Закон № 5067-VI), «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в країні» від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV), Порядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 (далі - Порядок № 70), Порядком подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 (далі - Порядком № 316).
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 18 Закону № 875-XII визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч.ч. 1, 2, 5, 9, 10 ст. 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб і інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю. Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Пунктом 2 Порядку № 70 передбачено, що звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону № 5067-VI роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Пунктом 5 Порядку № 316 визначено, що Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Частинами 1, 2, 4 статті 20 Закону № 875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
Згідно з п. 2 ст. 3 Закону № 996-XIV фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Статтею 4 Закону № 996-XIV визначено, що бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах: превалювання сутності над формою операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з їх юридичної форми.
Обов'язкова звітність із заробітної плати в Україні включає: 1) податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (плаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку, форма 1 ДФ (щоквартально); 2) звіт з ЄСВ до територіального органу ДФС України (щомісяця; 3) звіт про нараховані внески, перерахування та витрати, пов'язані з обов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності; 4) звіт до Фонду соціального захисту інвалідів (щорічно); 5) звіт з військового збору (щоквартально).
Висновки суду апеляційної інстанції.
10. Отже, законодавством передбачено зобов'язання суб'єктів господарювання, які використовують найману працю, створювати робочі місця для інвалідів та забезпечувати їх працевлаштування шляхом подання звітності за формою 3-ПН до відповідних центрів зайнятості. Невиконання цього обов'язку зумовлює накладення на суб'єкта господарювання адміністративно-господарських санкцій, крім випадків, коли підприємством буде доведено вжиття всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Разом з тим, закон не покладає обов'язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.
Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі П/811/693/17, від 02.05.2018 у справі №804/8007/16, від 13.06.2018 у справі № 819/639/17, від 03.08.2023 у справі № 120/4975/22 та, відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України є обов'язковими для врахування колегією суддів при вирішенні цієї справи.
11. Перевіряючи доводи апеляційної скарги та усуваючи неповноту з'ясування судом першої інстанції обставин цієї справи, колегія суддів установила, що Відповідачем регулярно, починаючи з 2018 року та, зокрема у 2022-му року подавалася до центру зайнятості звітність за формою № 3-ПН про наявність вакансії для осіб з інвалідністю /т. 1 а.с.39-49/.
Більш того, Позивачем укладено трудовий договір від 22.03.2021 з ОСОБА_2 , яка з вказаної дати та до 28.02.2023 була в нього працевлатована, та яка у є особою з інвалідністю 3-ї групи /т.1 а.с.21-22/.
Зворотного Позивачем не доведено. При цьому, у відзиві на апеляцію Відповідача Позивач фактично цитує наведені ним доводи, але не надає суду жодних належних і допустимих у розумінні ст.ст. 73, 74 КАС України доказів, які б їх спростовували.
Таким чином, Відповідачем своєчасно та повно здійснено всі передбачені законом заходи для працевлаштування особи з інвалідністю у 2022 році, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є безпідставним.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 14.02.2018 (справа №820/2124/16), від 28.02.2018 (справа №807/612/16), від 26.06.2018 (справа №806/1368/17), від 11.09.2018 (справа №812/1127/18), від 19.12.2018 (справа №812/1140/18), від 31.01.2019 (справа №820/2267/17), від 28.05.2019 (справа №807/554/17), від 23.07.2019 (справа №820/2204/16), від 31.07.2019 (справа №812/1164/18) та від 29.04.2020 (справа №360/1833/19).
12. Аналізуючи всі доводи Апелянта, колегія суддів також враховує висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
13. Отже, судом першої інстанції неповно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому.
14. Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
15. З огляду на викладене, апеляційна скарга фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 підлягає задоволенню, рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року - скасуванню, а в задоволенні позову слід відмовити.
18. Розподіл судових витрат.
Щодо понесених Відповідачем витрат на сплату судового збору.
Відповідно до частин першої, шостої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, понесені Відповідачем витрати на сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі у розмірі 4026,00 грн, згідно з платіжною інструкцією від 17.11.2023 № 2849 /т.1 а.с.35/ підлягають відшкодуванню на його користь шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Позивача.
Щодо понесених Відповідачем витрат на правничу допомогу.
Так, відповідно до частин першої, другої статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частинами першою, другою, третьою, четвертою, п'ятою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У пунктах 4, 6, 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.05.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що витрати на правничу допомогу є одним з видів судових витрат і адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право позивача на відшкодування понесених документально підтверджених ним витрат на правничу допомогу.
Разом з тим, апеляційний суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», у справі «East/West Alliance Limited» проти України» та «Ботацці проти Італії» (заява № 34884/97, п. 30), в яких ЄСПЛ, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги та усуваючи неповноту з'ясування судом першої інстанції відповідних обставин цієї справи, колегія суддів установила, що між Позивачем і Адвокатським бюро «Корж та партнери» укладено договір про надання правової допомоги № 35/11-23 від 10.11.2023 /т.1 а.с. 50/.
До вказаного договору сторонами укладено додаткову угоду від 16.11.2023, в якій погоджено розмір гонорару адвоката 10 000,00 грн за складання, подання позову та представництво інтересів Клієнта в суді першої інстанції /т.1 а.с.51/.
В акті приймання-передачі наданих послуг від 16.11.2023 № 1 Сторони засвідчили фат виконання адвокатом робіт, погоджених у вищевказаному договорі, зокрема правовий аналіз рішення суду першої інстанції та складання і подання апеляційної скарги /т.1 а.с.52/.
Отже, заявлені Позивачем у цій справі витрати на професійну правничу допомогу підтверджуються наданими ним доказами.
Водночас, апеляційний суд вважає, що з огляду на предмет спору в цій справі та категорію спору та складність справи заявлені Позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн є неспівмірними з часом, який фактично потребується для надання відповідних послуг, складністю цієї справи і предметом позову, а тому підлягають зменшенню до 3000,00 грн.
При цьому, судова колегія враховує висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 02.06.2022 у справі № 160/6899/20, про те, що визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення «гонорару успіху» у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що заява Позивача про стягнення витрат на правничу допомогу підлягає задоволенню частково.
Керуючись ст.ст. 134, 139, 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року - скасувати та ухвалити постанову, якою в задоволенні позову Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - відмовити повністю.
Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним витрати на правову допомогу в розмірі 3000,00 (три тисячі) грн за рахунок бюджетних асигнувань Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (14017 м. Чернігів, вул. В. Радченка, 14, код ЄДРПОУ 14220194).
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Судового рішення виготовлено 06 лютого 2024 року.
Головуючий суддя О.В. Епель
Судді: О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев