Справа № 620/2106/23 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Непочатих В.О.,
Суддя-доповідач Кобаль М.І.
01 лютого 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О.,
при секретарі: Литвин С.В.
за участю:
позивача: ОСОБА_1
представника відповідача: Філімоненка М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (далі по тексту - відповідач) в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність начальника 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби щодо ненадання ОСОБА_1 відпустки, у зв'язку із хворобою для лікування із збереженням грошового забезпечення, починаючи з 12.01.2023 по 16.02.2023 включно;
- зобов'язати начальника 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби надати ОСОБА_1 відпустку, у зв'язку із хворобою для лікування із збереженням грошового забезпечення, починаючи з 12.01.2023 по 16.02.2023 включно;
- зобов'язати начальника 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за весь час відпустки у зв'язку з хворобою для лікування, починаючи з 12.01.2023 по 16.02.2023 включно.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2023 року зазначений позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність 105 Прикордонного загону імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо нерозгляду рапортів ОСОБА_1 від 12.01.2023, 20.01.2023, 30.01.2023.
Зобов'язано 105 Прикордонний загін імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) розглянути рапорти ОСОБА_1 від 12.01.2023, 20.01.2023, 30.01.2023, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, сторони подали апеляційні скарги, в яких просять суд скасувати рішення суду першої інстанції, та прийняти нове рішення.
Свої вимоги апелянти обґрунтовують тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача та представника відповідача, які з'явилися у призначене судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід задовольнити частково, а оскаржуване рішення - скасувати в частині, виходячи з наступного.
Згідно із п.4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації, на особливий період, до 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ).
02.01.2023, рухаючись з місця тимчасового проживання до місця дислокації підрозділу, ОСОБА_1 отримав травму ноги.
У період з 12.01.2023 по 16.02.2023 позивач перебував на лікуванні у Державній установі «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Чернігівській області», про що повідомив командира 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ).
Згідно копій наказів начальника 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби України від 04.01.2023 № 3-ВВ, від 11.01.2023 № 7-ВВ, від 13.01.2023 № 9-ВВ позивач був звільнений від виконання службових обов'язків через хворобу, починаючи з 02.01.2023 по 12.01.2023 (а.с.35-37).
У зв'язку з отриманою травмою, позивачем на ім'я начальника 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби України були подані рапорти від 12.01.2023, 20.01.2023, 30.01.2023 з проханням продовжити лікарняний з 12.01.2023 до 17.02.2023 (а.с.11-13).
Факт отримання вказаних рапортів відповідачем підтверджується скріншотом з електронної пошти та показами свідка ОСОБА_2 (а.с.18-19).
Наказом начальника 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби України від 20.02.2023 року № 39-ВВ позивачу надана відпустка за станом здоров'я, з 21.02.2023 по 22.03.2023 (а.с.34).
Згідно довідки військової частини НОМЕР_2 від 23.03.2023 № 50 ОСОБА_1 виплачувалося грошове забезпечення за січень 2023 року в розмірі 14 772,90 грн. та за лютий 2023 року в розмірі 29 449,09 грн. (а.с.38).
Проте, за період з 12.01.2023 по 16.02.2023, за позивачем не було збережене грошове забезпечення, тобто під час перебування на лікуванні отриманої травми.
Вказана бездіяльність начальника 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби щодо ненадання ОСОБА_1 відпустки, у зв'язку із хворобою для лікування із збереженням грошового забезпечення, починаючи з 12.01.2023 по 16.02.2023 стала підставою звернення останнього до суду з даним позовом за захистом своїх порушених прав, свобод та інтересів.
Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що наявні правові підстави для часткового задоволення позову шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду рапортів позивача від 12.01.2023, 20.01.2023, 30.01.2023; зобов'язання відповідача розглянути рапорти позивача від 12.01.2023, 20.01.2023, 30.01.2023, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У свою чергу, позовна вимога про зобов'язання начальника 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби надати позивачу відпустку у зв'язку з хворобою для лікування із збереженням грошового забезпечення, з 12.01.2023 по 16.02.2023 включно, не підлягає задоволенню, оскільки рапорти позивача не розглянуті відповідачем і виключно командир має право на власний розсуд одноосібно приймати відповідні рішення з цього приводу.
Колегія суддів апеляційної інстанції частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, проте вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови зобов'язати 105 прикордонний загін імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) розглянути питання щодо виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 , за період з 12.01.2023 по 16.02.2023 року включно, з огляду на наступне.
Пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася згідно з Указами Президента України від 14.03.2022 №133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022 від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023.
Відповідно абзацу 4 статті 1 Закону України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначається Законом України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Відповідно до частини 7 статті 1 Закону № 2232-XII виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
Частиною 1 статті 2 Закону № 2232-XII передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Отже, військова служба передбачає професійну діяльність саме придатних до неї за станом здоров'я громадян України.
Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі по тексту - Статут), визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Дія Статуту поширюється на військовослужбовців, зокрема, Державної прикордонної служби України.
У відповідності до статті 12 Статуту про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).
В силу вимог статті 14 Статуту із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Статтею 115 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-ХІV визначено, що вимоги до звернення військовослужбовця, порядок розгляду пропозицій, заяв та скарг, строки розгляду, права військовослужбовця під час розгляду заяви чи скарги, обов'язки командирів, органів військового управління щодо розгляду звернень військовослужбовців регулюються законодавством України про звернення громадян, нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
У свою чергу, рапорт передбачає собою вид службового документу, який є письмовим зверненням військовослужбовця до вищого по посаді чи званню військовослужбовця з викладом питань службового або особистого характеру та відображає прагнення військовослужбовця реалізувати свої права.
Згідно статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Турбота про збереження та зміцнення здоров'я військовослужбовців - обов'язок командирів (начальників). На них покладається забезпечення вимог безпеки при проведенні навчань, інших заходів бойової підготовки, під час експлуатації озброєння і військової техніки, проведення робіт та виконання інших обов'язків військової служби (абзац другий статті 11 вказаного Закону).
Тобто, військовослужбовець у разі часткової втрати працездатності має право подати рапорт командиру (начальнику), який повинен його розглянути, надати відповідь по суті порушених питань і одноосібно прийняти відповідне рішення з цього приводу.
Як встановлено судом першої інстанції, вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 , після отриманої травми, звернувся до відповідача з рапортами від 12.01.2023, 20.01.2023, 30.01.2023 з проханням продовжити лікарняний з 12.01.2023 до 17.02.2023. Однак, вказані рапорти не були розглянуті відповідачем, а відсутність позивача на службі визнано як самовільне залишення військової частини.
Водночас, нездійснення розгляду рапортів позивача від 12.01.2023, 20.01.2023, 30.01.2023 є протиправною бездіяльністю з боку 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), яка перебуває у взаємозв'язку з відсутністю позивача на службі.
З'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, заслухавши пояснення та доводи сторін, які прибули у призначене судове засідання, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову в частині визнання протиправною бездіяльності 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не розгляду рапортів ОСОБА_1 від 12.01.2023, 20.01.2023, 30.01.2023 і зобов'язання відповідача розглянути рапорти позивача від 12.01.2023, 20.01.2023, 30.01.2023.
Таким чином, доводи апеляційної скарги 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає залишенню без змін.
Щодо позовних вимог про зобов'язання начальника 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби надати позивачу відпустку у зв'язку з хворобою для лікування із збереженням грошового забезпечення, з 12.01.2023 по 16.02.2023, та зобов'язання відповідача виплатити позивачу грошове забезпечення за весь час відпустки, у зв'язку з хворобою для лікування, починаючи з 12.01.2023 по 16.02.2023 включно, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Так, судом першої інстанції відмовлено в задоволенні цієї частини позовних вимог, у зв'язку з їх передчасністю, оскільки рапорти позивача не розглянуті відповідачем і виключно командир має право на власний розсуд одноосібно приймати відповідні рішення з цього приводу.
Колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_2 від 23.03.2023 року № 50, позивачу виплачувалося грошове забезпечення за січень 2023 року в розмірі 14 772,90 грн. та за лютий 2023 року в розмірі 29 449,09 грн. (а.с.38).
Спірним у даній справі є право позивача на отримання додаткової винагороди за січень-лютий 2023 року.
Так, Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 було прийнято постанову № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168), пунктом 1 якої (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2022 № 1146, яка застосовується з 01.09.2022) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Відповідно до пункту 2-1 Постанови № 168 порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
09.12.2022, з метою виконання вимог Постанови № 168, Адміністрацією Державної прикордонної служби України було видано наказ № 628/0/81-22-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168», яким в пункті 11, зокрема, установлено, що додаткова винагорода не виплачуються військовослужбовцям, які перебувають на лікуванні в закладах охорони здоров'я усіх форм власності (крім випадків передбачених підпунктом 9 пункту 9 цього наказу).
26.01.2023 Адміністрацією Державної прикордонної служби України було прийнято наказ № 36 «Про затвердження Порядку та умов виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України».
Пунктом 12 вказаного Порядку визначено, що додаткова винагорода не виплачуються військовослужбовцям, які перебувають у відпустках (крім тих, що надаються для лікування після тяжкого поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії) за час перебування у відпустках.
Як вбачається з копії акту № 02-23 про нещасний випадок, що стався з військовослужбовцем під час виконання ним обов'язків військової служби (прим. № 2, форма Нвс-1), причиною нещасного випадку є особиста необережність старшого сержанта ОСОБА_1 під час пересування пішки (а.с.182-184).
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку та надав правову оцінку обставинам справи в частині виплатити позивачу, за період з 12.01.2023 по 16.02.2023, додаткової винагороди у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» та взагалі грошового забезпечення, адже рапорти ОСОБА_1 від 12.01.2023, 20.01.2023, 30.01.2023 ще не розглянуті відповідачем.
Відповідно, надана судом першої інстанції правова оцінка про відсутність у позивача права на виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 , за період з 12.01.2023 по 16.02.2023 року, призведе до остаточного рішення про відмову посадової особи 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби під час розгляду рапортів ОСОБА_1 від 12.01.2023, 20.01.2023, 30.01.2023, чим порушить законні права та інтереси останнього, і позбавить відповідного права оскарження в цій частині рішення відповідача, через встановлені у даній справі обставини та висновки суду першої інстанції.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що висновок про наявність або відсутність правових підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу, за період з 12.01.2023 по 16.02.2023, грошового забезпечення, в тому числі додаткової винагороди, у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», має бути прийнятий начальником 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби під час розгляду рапортів ОСОБА_1 від 12.01.2023, 20.01.2023, 30.01.2023, що останнім протиправно здійснено не було.
Відповідно, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 в цій частині є обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню.
Стосовно інших посилань учасників справи, то суд зазначає, що згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист (ч.1 ст. 5 КАС України).
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 8 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянтів не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, а тому підлягають частковому задоволенню.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволених позовних вимог, а апеляційні скарги частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 242, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) - задовольнити частково.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2023 року - скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог.
Ухвалити в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Зобов'язати 105 прикордонний загін імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) розглянути питання щодо виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 , за період з 12.01.2023 по 16.02.2023 року включно.
В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
Л.О. Костюк
Повний текст виготовлено 05.02.2024 року