П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
06 лютого 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/20279/23
Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І. В. Місце ухвалення рішення: м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Бітова А.І.
- Ступакової І.Г.
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по виплаті індексації грошового забезпечення за період з 14.09.2017 по 29.09.2022 включно;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 14.09.2017 по 29.09.2022 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач вважає не нарахування та виплату йому середнього заробітку за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення - протиправними. Позивач наполягає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки лише оскаржувані дії відповідача стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні вчинені відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); недобросовісно; нерозсудливо; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), тому вони є протиправними.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.09.2017 року по 14.03.2018 року включно.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.09.2017 року по 14.03.2018 року відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” від 08 лютого 1995 року №100 із застосування істотності частки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення яким визначити суму, що підлягає стягненню.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що суд першої інстанції не в повній мірі встановив фактичні обставини справи, що впливають на визначення суми відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні та не визначив конкретної суми, що підлягає стягненню. Так, вказує, що суд першої інстанції не дав оцінки пропорційності розміру відшкодування розрахунку при звільненні та несвоєчасно виплаченій сумі індексації.
За приписами ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 є ветераном війни-учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 10 червня 2015 року.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №122 від 13.09.2017 року, головного старшину військової служби за контрактом ОСОБА_2 , старшого інструктора групи спеціального призначення команди спеціального призначення військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 №8-РС від 05 вересня 2109 року із військової служби в запас відповідно до підпункту “ї”, вважати таким, що з 13.09.2017 року справи та посаду здав; з 13.09.2017 року виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , з 14.09.2019 року знято з усіх видів (контрольного та речового) забезпечення військової частини НОМЕР_4 і направлено для зарахування на військовий облік до Приморського РВК м. Одеса.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року по справі №420/8243/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2016 по 13.09.2017;
- зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_5 , індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 13.09.2017 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2016 року;
- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року по справі №420/8243/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено:
- рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року в частині зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2016 року - скасовано;
- ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 ;
- абзац третій резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року викладено в наступній редакції: “Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код за ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 13.09.2017 року, включно, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року”;
- абзац четвертий резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року виключено;
- в іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року - залишено без змін.
04 березня 2021 року Одеським окружним адміністративним судом по справі №420/8243/20 видано виконавчий лист про зобов'язання військову частину НОМЕР_1 (код за ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 13.09.2017 року, включно, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року заяву ОСОБА_3 про встановлення судового контролю при виконанні постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року було задоволено, суд зобов'язав ВЧ на протязі 14 (чотирнадцяти) робочих днів з дати отримання копії даної ухвали подати П'ятому апеляційному адміністративному суду звіт про виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року по справі №420/8243/20
На виконання вказаних рішень суду по справі 420/8243/20 військовою частиною НОМЕР_7 нараховано та виплачено 29 вересня 2022 року індексацію грошового забезпечення у сумі 55434, 90 грн (платіжне доручення № 423 від 29.09.2022).
Також 06 липня 2022 року відповідачем було виплачено 2 177, 83 грн (платіжне доручення від 06.07.2022 № 301 та 20 липня 2021 року виплачено 2 321, 80 грн (платіжне доручення від 20.07.2021 № 315).
Таким чином остаточний розрахунок по виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 13.09.2017 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року виплачено відповідачем 29 вересня 2022 року.
19 грудня 2022 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 з вимогою щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак відповіді не отримав, у зв'язку із чим звернувся за судовим захистом із даним позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, зокрема з 14.09.2017 (останнім робочим та оплачуваним днем позивача був 13.09.2017) по 14.03.2018 (182 дня) відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” від 08 лютого 1995 року №100 із застосування істотності частки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17
Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги колегія суддів виходить з наступного.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Предметом даного адміністративного позову є наявність правових підстав для виплати середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні згідно до статей 116, 117 КЗпП України.
Відповідно до приписів абзацу 1 статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно із статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року за №2011-XII, ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (у цьому випадку Військовою частиною) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Ця позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.05.2020 року у справі № 816/1640/17, від 16.07.2020 року у справі № 400/2884/18.
Відтак, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби, а також не установлено правових наслідків недотримання такого строку, колегія суддів дійшла висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.
Відповідно до ст.116 КЗпП України, в редакції, що діяла на дату виключення позивача із списків особового складу військової частини було передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно із ст.117 КЗпП України, в редакції, що діяла на дату виключення позивача із списків особового складу військової частини, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Законом України №2352-ІХ від 01.07.2022 в статтю 117 КЗпП України внесено зміни, якими передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Положення статті 117 КЗпП України, в редакції Закону України №2352-ІХ від 01.07.2022, які діяли на момент виплати позивачу недоотриманих сум грошового забезпечення, передбачають обов'язок роботодавця виплатити працівнику середній заробіток за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, але не більше шести місяців
Водночас, судова колегія враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у вказаній постанові, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18, від 12.08.2020 року у справі №400/3151/19 та ряду інших.
Отже, в рамках даного спору суду необхідно було визначити розмір відповідальності роботодавця, передбачений статтею 117 КЗпП, виходячи з розміру суми індексації, яку відповідач виплатив позивачу із запізненням.
Так, середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до матеріалів справи, на виконання рішень суду 29.09.2022 року позивачу було виплачено на особистий банківський рахунок 55 434,90 грн.
Тобто час затримки остаточного розрахунку з позивачем при його звільненні зі служби включає період 14.09.2017 по 29.09.2022 року
Колегія суддів враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022, яким положення статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції та встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
Таким чином, з урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (06.09.2023), суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX, а тому доводи апелянта в цій частині є безпідставними.
Колегія суддів зазначає, що хоча загальний період затримки остаточного розрахунку з позивачем становить 1842 календарних днів, максимальний розмір грошового забезпечення який може бути виплачено за наявності підстав, передбачених статтею 117 КЗпП України, є еквівалентним середньому розміру грошового забезпечення позивача за шість місяців, що складає 185 днів (з 14.09.2017 року по 14.03.2018 року -182 дні).
Як вбачається з довідки про виплачене грошове забезпечення позивача: за липень 2017 року складає 7840,00 грн., грошове забезпечення за серпень 2017 року складає 7840,00 грн.
Відтак, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 252,90 грн. (15680/62). Таким чином, сума середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні складає 46027,80 грн. (252,90 грн. х 182 днів).
Колегія суддів вважає, що передбачений статтею 117 КЗпП розмір відповідальності відповідача за затримку розрахунку при звільненні позивача, тобто середній заробіток за час затримки за шість місяців в сумі 46027,80 грн. є співмірним із самою сумою, яка була виплачена із затримкою 55 434,90 грн. і не перевищує її, а тому відсутні підстави для її пропорційного зменшення.
Відтак, враховуючи наявне правове регулювання, а також вказані Великою Палатою Верховного Суду критерії розміру простроченої заборгованості, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, колегія суддів дійшла висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути стягнутий з відповідача на користь позивача у розмірі 46027,80 грн., що помилково не було встановлено судом першої інстанції.
Згідно висновків Верховного Суду в постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 200/5415/20-а та від 08 червня 2023 року у справі № 340/681/20, запропонований у справі № 480/3105/19 спосіб зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати, як єдино правильний, чи обов'язковий.
Верховний зазначив, що критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку, та обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.
Зокрема, Верховний Суд зауважив, що спосіб, який застосував суд першої інстанції має своє пояснення, оскільки ним було враховано те, що відповідно до принципу співмірності розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні.
Підсумовуючи викладене, з огляду на характер та розмір заборгованості, відсутність зволікання з боку позивача щодо заявлення до стягнення не нарахованих та не виплачених йому відповідачем при звільнення сум, та наявність зволікань з боку відповідача щодо виплати індексації грошового забезпечення при звільненні на виконання судового рішення, враховуючи здійснені судом апеляційної інстанції розрахунки середнього заробітку за час затримки розрахунку, колегія суддів приходить до висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню, а доводи апеляційної скарги, щодо невизначення судом першої інстанції суми стягнення є обґрунтованими.
Відповідно до п.1, 4 ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права.
За наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції приймаючи судове рішення у справі неповно з'ясував обставин, що мають значення для справи, внаслідок чого дійшов до правомірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, водночас оскільки помилково не визначив суму стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям у справі нової постанови про часткове задоволення позову, шляхом зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні за період за період з 14.09.2017 року по 14.03.2018 року включно у розмірі 46027,80 грн.
Враховуючи, що дана справа у відповідності до п.3 ч.6 ст.12 КАС України, належить до категорії справ незначної складності, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2023 року скасувати в частині зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.09.2017 року по 14.03.2018 року відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” від 08 лютого 1995 року №100 із застосування істотності частки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
У цій частині ухвалити нове рішення, яким зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.09.2017 року по 14.03.2018 року включно у розмірі 46027,80 грн
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлений 06 лютого 2024 року.
Головуючий суддя: О.В. Лук'янчук
Суддя: А.І. Бітов
Суддя: І.Г. Ступакова