Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
06 лютого 2024 року № 520/11624/23
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Білової О.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження в справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (код ЄДРПОУ 40108599) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Харківського окружного адміністративного суду звернулась позивачка ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області, в якому просить суд:
1) Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 05 березня 2017 року по 01 листопада 2017 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції, виходячи з розрахунку базового місяця - квітень 2016 року;
2) Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 05 березня 2017 року по 01 листопада 2017 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції, виходячи з розрахунку базового місяця - квітень 2016 року та положень постанови КМ України від 17.07.2003 №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб;
3) Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні за 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки щорічної основної відпустки тривалістю 180 календарних днів та зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні за 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки щорічної основної відпустки тривалістю 180 календарних днів;
4) Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 квітня 2023 року по день фактичного розрахунку 27 квітня 2023 року;
5) Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті надбавки за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 15 відсотків посадового окладу за період з 05.03.2017 по 18.04.2023 включно, та зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області встановити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 15 відсотків посадового окладу за період з 05.03.2017 по 18.04.2023 включно.
Ухвалою від 23.05.2023 повернуто позовну заяву позивачці.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2023 апеляційну скаргу позивачки задоволено, ухвалу від 23.05.2023 про повернення позовної заяви - скасовано. Справу направлено до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Справа надійшла до Харківського окружного адміністративного суду 01.12.2023. На підставі Протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 01.12.2023 справу передано на розгляд судді Біловій О.В.
Ухвалою суду від 07.12.2023 відкрито спрощене позовне провадження у цій справі.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2023 в задоволенні клопотання представника Головного управління Національної поліції в Харківській області про залишення позовної заяви без розгляду - відмовлено.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що у період служби в поліції мала доступ до державної таємниці, характер умов служби, займана посада передбачали режимні обмеження, пов'язані з доступом до державної таємниці. Бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області полягає у ненарахуванні та невиплаті надбавки за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 15 відсотків посадового окладу за період з 05.03.2017 по 18.04.2023 включно. Також за період проходження служби в органах Національної поліції України з 05.03.2017 по 01.11.2017 позивачці протиправно не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення в належному розмірі. 27.04.2023 через «Урядовий контактний центр» позивачка звернулась до відповідача для зобов'язання останнього виконати вимоги законодавства України щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення та інших спірних виплат. Натомість, станом на 18.05.2023 відповідач не надав відповідь, що й стало підставою для звернення до суду за захистом порушених прав та законних інтересів.
Відповідач 25.12.2023 надав до суду відзив на позов, в якому зазначив, що під час проходження служби ОСОБА_1 розпорядженням УСБУ в Харківській області від 10.05.2017 № 49 Д надано допуск до державної таємниці за формою 2. Доступ надано наказом ГУНП в Харківській області від 19.05.2017 № 33 о/с дск. У зв'язку зі звільненням зі служби ОСОБА_1 доступ було припинено наказом Харківського РУП № 2 ГУНП від 18.04.2023 № 13 о/с. У період 05.03.2017 по 10.05.2017 у позивачки взагалі не було допуску до державної таємниці, а надано допуск тільки з 10.05.2017, що підтверджується листом з Харківського РУП №2 ГУНП в Харківській області. ОСОБА_1 прийнято на службу 05.03.2017 в Національну поліцію, що є новоствореним органом і для всіх її працівників вперше визначено посадові оклади з листопада 2015 року, отже, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем встановлення посадових окладів - грудень 2015 року. З метою проведення індексації грошового забезпечення поліцейських, постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.2017 № 782 (далі - Постанова 782) були внесені зміни до пункту 2 Порядку № 1078, а саме доповнено абзац п'ятий такою категорією осіб як поліцейські (індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, а саме грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби. Індексація грошового забезпечення поліцейських стала проводитись лише з листопада 2017 року, тобто після внесення змін до Порядку № 1078. Відповідно до вимог Закону № 580-VIII та Порядку №260, які є спеціальним законодавством, грошова компенсація за невикористану відпустку за попередні роки не передбачена, а встановлено правило надання чергової відпустки поліцейському до кінця календарного року. ОСОБА_1 під час проходження служби в ГУНП в Харківській області з 05.03.2017 по 18.04.2023 щорічну чергову оплачувану основну відпустку за 2017 рік не використала (30 діб). Однак, за 2018-2020 роки позивачка використала відпустки у повному обсязі.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі обставини.
З 05 березня 2017 року по 18 квітня 2023 року ОСОБА_1 проходила службу в Національній поліції України на посаді слідчого відділення розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості Харківського районного управління поліції № 2 ГУНП в Харківській області.
Під час проходження служби ОСОБА_1 розпорядженням УСБУ в Харківській області від 10.05.2017 № 49 Д надано допуск до державної таємниці за формою 2.
Доступ до державної таємниці надано наказом ГУНП в Харківській області від 19.05.2017 № 33 о/с дск.
Наказом ГУНП в Харківській області від 11.02.2020 № 31о/с позивачці було надано відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами з 30.01.2020 по 03.06.2020 .
Наказом ГУНП в Харківській області від 07.07.2020 № 190о/с позивачці було надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею віку 3 років з 08.07.2020 по 14.04.2023.
У зв'язку з перебуванням ОСОБА_1 у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х років наказом Московського ВП ГУНП в Харківській області від 04.08.2020 № 26 о/с доступ до державної таємниці їй було припинено.
Наказом Харківського РУП №2 ГУНП в Харківській області від 14.04.2023 № 12 о/с ОСОБА_1 було надано доступ до державної таємниці за формою 2.
Відповідно до наказу начальника Головного управління Національної поліції в Харківській області від 18.04.2023 № 175 по о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби з 18.04.2023 (за власним бажанням) з виплатою компенсації за невикористану щорічну чергову оплачувану відпустку за період з 01.01.2023 по 18.04.2023 у кількості 8 діб.
У зв'язку зі звільненням з поліції ОСОБА_1 доступ до державної таємниці було припинено наказом Харківського РУП №2 ГУНП в Харківській області від 18.04.2023 №13 о/с.
Як вбачається з доданого до матеріалів справи Листа Начальника Харківського РУП №2 ГУНП в Харківській області від 15.12.2023 №37730/119-67/01-2023, старший лейтенант поліції ОСОБА_1 , слідчий відділення розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості слідчого відділу Харківського РУП № 2 ГУНП в Харківській області, в останній день служби перед звільненням, а саме 18.04.2023, на службі не перебувала;
- у період з 03.06.2020 по 07.07.2020 року ОСОБА_1 службові обов'язки не виконувала;
- у період з 30.01.2020 до 03.06.2020 року знаходилась у відпустці по вагітності та пологам;
- у період з 04.06.2020 по 06.07.2020 року знаходилась в щорічній черговій відпустці за 2020 рік.
- у період з 08.07.2020 до 15.04.2023 року знаходилась у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х років.
Згідно з наданими до матеріалів справи довідками про нарахування грошового забезпечення позивачці виплачувалась індексація грошового забезпечення з листопада 2017 року.
Позивачка вважає, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено їй:
- індексацію грошового забезпечення за період з 05 березня 2017 року по 01 листопада 2017 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції, виходячи з розрахунку базового місяця - квітень 2016 року;
- грошову компенсацію за невикористані дні за 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки щорічної основної відпустки тривалістю 180 календарних днів;
- надбавку за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 15 відсотків посадового окладу за період з 05.03.2017 по 18.04.2023 включно;
- середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 квітня 2023 року по день фактичного розрахунку 27 квітня 2023 року.
Позивач вважає вказану бездіяльність відповідача протиправною, у зв'язку з чим звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України «Про Національну поліції України» (далі - Закон № 580-VIII) поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Частиною 1 статті 8 Закону № 580-VIII передбачено, що поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Статтею 94 Закону № 580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Відповідно до статті 94 Закону України «Про Національну поліцію», постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення поліцейських Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (далі - Порядок №260)
Щодо вимоги позивачки щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 05 березня 2017 року по 01 листопада 2017 року, суд виходить з такого.
Грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону (ч. 5 ст. 94 Закону України «Про Національну поліцію» № 580).
За унормуванням статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; поріг індексації - це величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
В ст. 2 Закону № 1282 встановлено: індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення згідно ст. 4 Закону № 1282 проводиться в разі коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року - 101 відсоток).
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.(стаття 5 Закону № 1282).
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
За змістом частини 2 статті 6 Закону № 1282 порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою від 17 липня 2003 року № 1078 КМУ затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).
Порядок № 1078 обумовлює правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер; грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі; допомога по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей (п. 2 Порядку).
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абз. 8 п. 4 Порядку № 1078).
Приписами п. 6 Порядку № 1078 визначено: виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначив, що індексація заробітної плати, як складова належної працівникові заробітної плати, спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
На підставі системного аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.
Отже, індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення поліцейських, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті. Звільнення особи зі служби в поліції жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.
При цьому обмежене фінансування державного органу чи установи, де особа проходила службу, жодним чином не впливає на право особи отримати індексацію грошового забезпечення.
Суд не бере до уваги посилання відповідача на те, що індексація грошового забезпечення позивача повинна здійснюватися лише з 01 листопада 2017 року - після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2017 року № 782 «Про внесення зміни до пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення», якою абз. 5 п. 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, після слова «військовослужбовців» доповнено словом «поліцейських», оскільки така індексація прямо передбачена положеннями Законів України «Про Національну поліцію» та «Про індексацію грошових доходів населення», чинними протягом усього спірного періоду.
Суд зазначає, що несвоєчасне доповнення (уточнення) норми Порядку № 1078 не спростовує того, що грошове забезпечення поліцейських з моменту початку функціонування Національної поліції України з 07.11.2015 в силу приписів Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» підпадало під ознаки доходів, які підлягають індексації.
Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.
Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року № 17-рп (щодо повноважності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.
Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно частини 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Щодо положень п. 11 Розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських від 06 квітня 2016 року №260, яка обмежує період, протягом якого особа має право звернутися за неотриманим грошовим забезпеченням, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
З аналізу вказаних норм вбачається, що Конституція України виключає можливість обмеження підзаконними нормативними актами права на своєчасне одержання винагороди за працю.
В даному випадку, Конституцією України, Законом України «Про національну поліцію» та іншими Законами України не встановлено обмежень можливості отримання поліцейським грошового забезпечення, виплаченого поліцейському несвоєчасно або в меншому розмірі, ніж належало, зокрема, не більше ніж за три роки, що передували зверненню.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю, різновидом якої є грошове забезпечення поліцейських, в тому числі індексація грошового забезпечення, гарантоване конституцією та захищається законом, а відтак не може звужуватися підзаконними нормативно-правовими актами, з огляду на що посилання відповідача на п. 11 Розділу І Порядку № 260 суперечить Конституції України, законам України та є протиправним, порушує право позивача на своєчасне одержання винагороди за працю.
Верховний Суд в Постанові від 16.01.2018 у справі № 243/5366/16-ц зазначив, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку №1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення … підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Судом з матеріалів справи встановлено, що відповідачем не нараховувалась та не виплачувалась позивачу індексація грошового забезпечення за період з 05 березня 2017 року по 01 листопада 2017 року.
ОСОБА_1 прийнято на службу 05.03.2017 в Національну поліцію, що є новоствореним органом і для всіх її працівників вперше визначено посадові оклади з листопада 2015 року, отже, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем встановлення посадових окладів - грудень 2015 року.
З огляду на вищевикладене, суд вважає наявними підстави для задоволення позовних вимог в частині нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 05 березня 2017 року по 01 листопада 2017 року, виходячи з базового місяця грудня 2015 року.
Щодо вимоги позивача про виплату індексації грошового забезпечення, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції, обґрунтувань вказаних вимог в позовній заяві не зазначено, станом на день винесення рішення нормативних підстав для здійснення обрахунків саме з вказаного грошового забезпечення не визначено, судом не встановлено.
З огляду на що у задоволенні вказаної частини вимог належить відмовити.
Щодо виплати індексації грошового забезпечення одночасно з компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З аналізу викладеного суд зазначає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб факт порушення був обґрунтованим. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Визначення обсягу вимог, що підлягають судовому захисту, є диспозитивним правом позивача. При цьому, підстави, з якими позивач пов'язує виникнення у нього права на звернення до суду і для задоволення його вимог, визначаються позивачем самостійно. Суд під час прийняття постанови вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються і яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин (стаття 244 Кодексу адміністративного судочинства України).
Враховуючи вищезазначене, судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.
Отже, в цій частині позовні вимог не підлягають задоволенню, як передчасні.
Щодо вимоги позивача щодо нарахування та виплати надбавки за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 15 відсотків посадового окладу за період 05.03.2017 по 18.04.2023 включно.
Положеннями п.п. 1, 2 ст. 94 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Згідно п.3 розділу І Порядку № 260, грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.
До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Пунктом 7 розділу І вказаного Порядку, грошове забезпечення поліцейським виплачується за місцем проходження служби виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом органу поліції на грошове забезпечення.
Згідно з п. 7 Розділу II Порядку №260 поліцейським, які проходять службу в умовах режимних обмежень та за своїми функціональними обов'язками постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю (займаються розробленням, виготовленням, обліком, зберіганням, використанням документів, виробів та інших матеріальних носіїв секретної інформації, приймають рішення з цих питань або здійснюють постійний контроль за станом охорони державної таємниці (далі - поліцейські, які проходять службу в умовах режимних обмежень), установлюється надбавка до посадових окладів залежно від ступеня секретності інформації:
відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "особливої важливості", - 20 відсотків;
відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "цілком таємно", -15 відсотків;
відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "таємно", - 10 відсотків.
Установлення поліцейським надбавки за службу в умовах режимних обмежень здійснюється наказом керівника органу (міжрегіонального органу) поліції на підставі мотивованих рапортів заступників керівника органу - керівникам структурних або відокремлених підрозділів органу поліції, керівників структурних або відокремлених підрозділів органу поліції - іншим поліцейським, погоджених з режимно-секретним органом, за умови надання допуску таким поліцейським та доступу до державної таємниці та постійної роботи з відомостями, що становлять державну таємницю.
Закон України "Про державну таємницю" регулює суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 22 Закон України "Про державну таємницю", залежно від ступеня секретності інформації встановлюються такі форми допуску до державної таємниці: форма 1 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності "особливої важливості", "цілком таємно" та "таємно"; форма 2 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності "цілком таємно" та "таємно"; форма 3 - для роботи з секретною інформацією, що має ступінь секретності "таємно", а також такі терміни дії допусків: для форми 1 - 5 років; для форми 2 - 7 років; для форми 3 - 10 років.
Допуск до державної таємниці надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-технічної діяльності або навчання, органами Служби безпеки України після проведення їх перевірки. Порядок надання допуску до державної таємниці визначається Кабінетом Міністрів України.
Частиною 7 статті 22 Закону України "Про державну таємницю" визначено, що надання допуску передбачає: визначення необхідності роботи громадянина із секретною інформацією; перевірку громадянина у зв'язку з допуском до державної таємниці; взяття громадянином на себе письмового зобов'язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довірена; одержання у письмовій формі згоди громадянина на передбачені законом обмеження прав у зв'язку з його допуском до державної таємниці; ознайомлення громадянина з мірою відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю.
Відповідно до ч.ч. 2, 5 ст.26 Закону України "Про державну таємницю", скасування раніше наданого допуску до державної таємниці здійснюється органами Служби безпеки України у разі виникнення або виявлення обставин, передбачених статтею 23 цього Закону, або після припинення громадянином діяльності, у зв'язку з якою йому було надано допуск, втрати ним громадянства або визнання його недієздатним на підставі інформації, здобутої органами Служби безпеки України або отриманої від державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій.
Громадянина, якому скасовано допуск до державної таємниці, якщо виконання трудових чи службових обов'язків вимагає доступу до державної таємниці, а переміщення на інше робоче місце чи іншу посаду неможливе, може бути в передбаченому законодавством порядку переведено на іншу роботу або службу, не пов'язану з державною таємницею, чи звільнено.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про державну таємницю", у разі коли за умовами своєї професійної діяльності громадянин постійно працює з відомостями, що становлять державну таємницю, йому повинна надаватися відповідна компенсація за роботу в умовах режимних обмежень, види, розміри та порядок надання якої встановлюються Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначених вимог закону Кабінет Міністрів України постановою від 15.06.1994 року № 414 затвердив Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці (далі - Положення № 414).
У пункті 1 Положення № 414 зазначено, що воно визначає види, розміри і порядок надання компенсації працівникам органів законодавчої, виконавчої та судової влади, органів прокуратури, інших органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, які за умовами своєї професійної діяльності постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю (далі - особи, які працюють в умовах режимних обмежень).
Відповідно до п.2 Положення № 414, особам, які працюють в умовах режимних обмежень, крім працівників режимно-секретних органів, установлюється надбавка до посадових окладів (тарифних ставок), заробітної плати (у разі визначення законом її розміру) залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "особливої важливості", - 20 відсотків; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "цілком таємно", - 15 відсотків; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "таємно", - 10 відсотків.
Пунктом 5 Положення № 414 визначено, що такими, що постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю, вважаються особи, які за своїми функціональними обов'язками або на час виконання робіт згідно з укладеними договорами займаються розробленням, виготовленням, обліком, зберіганням, використанням документів, виробів та інших матеріальних носіїв державної таємниці, приймають рішення з цих питань або здійснюють постійний контроль за станом захисту державної таємниці.
Пунктом 6 Положення визначено, що персональний склад осіб, які працюють в умовах режимних обмежень, та розмір надбавки визначаються керівником відповідного органу законодавчої, виконавчої та судової влади, органу прокуратури, інших органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, де працюють ці особи. Надбавка до посадових окладів (тарифних ставок) виплачується лише за наявності дозволу на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, наданого відповідно до законодавства про державну таємницю.
Надбавка до посадових окладів (тарифних ставок), заробітної плати (у разі визначення законом її розміру) виплачується лише за наявності дозволу на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, наданого відповідно до законодавства про державну таємницю.
Виходячи з аналізу вказаних норм, надання дозволу на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, передбачає визначення необхідності роботи громадянина із секретною інформацією. Зокрема, така необхідність виникає, якщо виконання службових/посадових обов'язків вимагає доступу до державної таємниці.
Отже, якщо обсяг функціональних обов'язків за певною посадою, зокрема в державному органі, передбачає, що під час їх виконання в особи виникне чи може виникнути необхідність доступу до державної таємниці (як-от ознайомлення з документами та/чи іншими матеріальними носіями інформації, засекреченими у встановленому законодавством порядку), така особа з огляду на таку службову необхідність повинна отримати у встановленому порядку допуск до державної таємниці відповідної форми, яка відповідно до статті 22 Закону України "Про державну таємницю" залежить від ступеня секретності.
Відсутність у посадової особи допуску до державної таємниці (встановленої форми) унеможливлює виконання нею посадових обов'язків, відтак і саме перебування на посаді, яка за обсягом покладених на неї завдань вимагає доступу до державної таємниці і умовою призначення на яку (перебування на якій) є наявність/необхідність оформлення допуску до державної таємниці.
Робота в умовах режимних обмежень покладає на особу, якій у встановленому порядку надано допуск до державної таємниці встановленої форми, певні зобов'язання та обмеження. Якщо така робота зумовлена виконанням професійних обов'язків (зокрема за відповідною посадою у державному органі), це означає, що в умовах режимних обмежень особа працює постійно, у зв'язку з чим у неї відповідно до статті 30 Закону України "Про державну таємницю" виникає право на отримання компенсації.
Отже, положення статті 30 Закону України "Про державну таємницю", пунктів 2, 5 Положення №414 слід розуміти так, що необхідною умовою отримання компенсації у зв'язку з виконанням робіт, які передбачають доступ до державної таємниці, є наявність в особи допуску до державної таємниці (на підставі якого надається доступ до державної таємниці), а також виконання робіт/завдань та/або посадових обов'язків, які вимагають доступу до державної таємниці чи з огляду на поставлені завдання передбачають виникнення необхідності у такому доступі.
Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 25.04.2018 р. по справі №802/74/15-а
Для вирішення питання про те, чи умови праці особи передбачають роботу з відомостями та їх носіями, які становлять державну таємницю, необхідно насамперед з'ясувати обсяг функціональних обов'язків цієї особи за посадою та умови (вимоги, критерії), яким повинна відповідати особа для того, щоб бути призначеною на цю посаду та/або виконувати роботу/завдання, пов'язані з доступом до документів, інших матеріальних носіїв інформації, що становить державну таємницю.
Вказаний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 25.07.2019 р. по справі №296/6615/17.
Тобто, якщо особа отримала у встановленому порядку допуск до державної таємниці, працює, зокрема, в державному органі, і характер і умови її праці, з огляду на займану посаду, передбачає режимні обмеження, пов'язані з допуском до державної таємниці, керівник відповідного органу зобов'язаний призначити їй надбавку у розмірі, визначеному Положенням, про що видати відповідний розпорядчий документ.
Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 27.05.2020 р. по справі №806/2056/18.
При цьому, факт невиплати надбавки за роботу в умовах режимних обмежень не є і не може бути свідченням невиконання роботи, пов'язаної з доступом до державної таємниці (постанова Верховного Суду 28.01.2021 року по справі №240/229/20).
Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням УСБУ в Харківській області від 10.05.2017 № 49 Д позивачці надано допуск до державної таємниці за формою 2.
Доступ до державної таємниці надано наказом ГУНП в Харківській області від 19.05.2017 № 33 о/с дск.
Наказом ГУНП в Харківській області від 07.07.2020 № 190о/с позивачці надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею віку 3 років з 08.07.2020 по 14.04.2023.
У зв'язку з перебуванням ОСОБА_1 у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х років, наказом Московського ВП ГУНП в Харківській області від 04.08.2020 № 26 о/с доступ до державної таємниці їй було припинено.
Наказом Харківського РУП №2 ГУНП в Харківській області від 14.04.2023 № 12 о/с ОСОБА_1 було надано доступ до державної таємниці за формою 2.
Відповідно до наказу начальника Головного управління Національної поліції в Харківській області від 18.04.2023 № 175 по о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби з 18.04.2023.
У зв'язку зі звільненням з поліції ОСОБА_1 доступ до державної таємниці було припинено наказом Харківського РУП №2 ГУНП в Харківській області від 18.04.2023 №13 о/с.
Сукупність вищевказаних фактичних обставин вказує на те, що позивач мала допуск до державної таємниці, а характер її роботи (служби) на відповідних посадах передбачав роботу по забезпеченню режиму таємності, а також роботу з документами, справами, матеріальними носіями інформації, які вимагають наявність доступу до державної таємниці, а отже є підставою для отримання позивачем надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за період проходження служби.
Згідно п. 6 Положення № 414, надбавка до посадових окладів (тарифних ставок) виплачується лише за наявності дозволу на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, наданого відповідно до законодавства про державну таємницю.
Відповідно до п. 7 Розділу ІІ Порядку № 260 установлення поліцейським надбавки за службу в умовах режимних обмежень здійснюється наказом керівника органу (міжрегіонального органу) поліції на підставі мотивованих рапортів заступників керівника органу - керівникам структурних або відокремлених підрозділів органу поліції, керівників структурних або відокремлених підрозділів органу поліції - іншим поліцейським, погоджених з режимно-секретним органом, за умови надання допуску таким поліцейським та доступу до державної таємниці та постійної роботи з відомостями, що становлять державну таємницю.
Виплата надбавки за службу в умовах режимних обмежень припиняється з дня:
звільнення з посади, за якою вона була встановлена;
припинення доступу до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці;
закінчення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт.
Припинення виплати встановленої раніше надбавки за службу в умовах режимних обмежень здійснюється на підставі відповідного наказу керівника органу поліції.
Відтак можливість отримання даної надбавки пов'язана з наявністю у особи одночасно як допуску, так і доступу до державної таємниці.
Допуск до державної таємниці за формою 2 позивачці надано 10.05.2017 розпорядженням УСБУ в Харківській області від 10.05.2017. В той же час, доступ до державної таємниці позивачці надано відповідачем з 19.05.2017, відтак, з урахуванням перебування позивачки на посаді, що передбачає роботу з документами, що містять державну таємницю, датою початку виплати вказаної надбавки має бути саме 19.05.2017.
В подальшому ГУНП в Харківській області скасовано доступ до державної таємниці у зв'язку з перебуванням позивачки у відпустці по догляду за дитиною до трьох років з 04.08.2020.
Абзацом першим пункту 3 розділу III Порядку № 260 в редакції, яка застосовується з 01.02.2017 (чинною на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що поліцейським, звільненим від виконання службових обов'язків на підставі документа, що засвідчує тимчасову непрацездатність, або тим, які перебувають у відпустці через хворобу, зберігається виплата грошового забезпечення в розмірі, що вони отримували на день хвороби, з розрахунку посадового окладу, встановленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць, але не більше ніж за чотири місяці, крім випадків, коли законодавством України передбачені більш тривалі строки перебування на лікуванні.
В той же час, абзацом 2 пункту 8 розділу III Порядку № 260 передбачено, що поліцейським за час перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в дозволених законодавством випадках - до шести років грошове забезпечення не виплачується.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 08.07.2020 по 14.04.2023.
З 14.04.2020 позивачці наказом ГУНП в Харківській області надано доступ до державної таємниці за формою 2.
18.04.2023 позивачку звільнено з лав Національної поліції України.
Відтак, періодами у які, відповідно до чинного законодавства та висновків, зроблених судом вище, відповідач був зобов'язаний сплатити позивачці надбавку за службу в умовах режимних обмежень є: з 19.05.2017 по 07.07.2020 та з 14.04.2023 по 18.04.2023 включно.
Відповідачем по справі фактично не заперечується факт того, що позивачка мала допуск і доступ до державної таємниці та працювала з таємними документами, які вимагають наявність такого допуску.
Доводи відповідача про відсутність правових підстав для нарахування позивачці надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за відсутності наказів про встановлення такої надбавки за займаною посадою, суд вважає необґрунтованими, оскільки матеріалами справи підтверджується той факт, що позивачка мала допуск до державної таємниці, а характер її роботи (служби) передбачав роботу із забезпеченням режиму таємності, а також роботу з документами, справами, матеріальними носіями інформації, які вимагають наявність доступу до державної таємниці, що є підставою для отримання надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за період проходження служби на вказаних посадах.
Той факт, що відповідачем по справі не видавався наказ (накази) про встановлення і виплату позивачці надбавки за роботу в умовах режимних обмежень не може бути свідченням невиконання нею роботи, пов'язаної з доступом до державної таємниці і як наслідок невиплати цієї надбавки.
Частинами першою, другою та сьомою ст. 22 Закону України «Про державну таємницю» визначено, що залежно від ступеня секретності інформації встановлюються такі форми допуску до державної таємниці: форма 1 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності «особливої важливості», «цілком таємно» та «таємно»; форма 2 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності «цілком таємно» та «таємно»; форма 3 - для роботи з секретною інформацією, що має ступінь секретності «таємно».
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу було надано допуск до державної таємниці за формою 2.
Відтак, відповідно до п.2 Положення № 414 особам, які працюють в умовах режимних обмежень, крім працівників режимно-секретних органів, установлюється надбавка до посадових окладів (тарифних ставок), заробітної плати (у разі визначення законом її розміру) залежно від ступеня секретності інформації - для відомостей та їх носії, що мають ступінь секретності "цілком таємно", - 15 відсотків.
З огляду на зазначене, позовні вимоги щодо виплати надбавки за службу в умовах режимних обмежень є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню за період з 19.05.2017 по 07.07.2020 та з 14.04.2023 по 18.04.2023 включно.
Щодо позовних вимог в частині ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки, суд зазначає наступне.
Відповідно до інформації, наданої з УКЗ ГУНП в Харківській області, ОСОБА_1 під час проходження служби в ГУНП в Харківській області з 05.03.2017 по 18.04.2023 щорічну чергову оплачувану основну відпустку за 2017 рік не використала у кількості 30 діб.
Проте, за 2018-2020 роки позивачка використала відпустки у повному обсязі, з огляду на що, позовні вимоги за вказаний період задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч.7, 9, 10 ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію» в редакції, чинній на день звільнення позивачки, чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року.
Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення.
За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Щодо компенсації за невикористану чергову щорічну відпустку за 2017 рік, суд зазначає, що Верховний Суд у Постановах від 27.05.2021 у справі № 640/20812/18, від 23.09.2021 у справі № 520/12296/2020 дійшов наступних висновків:
«Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону № 580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Відповідно до частин восьмої, дев'ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Згідно з абзацами сьомим і восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Системний аналіз наведених законодавчих приписів свідчить, що право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону №580-VIII. При цьому, як свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII, правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, зокрема: поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Тобто, законодавець не виключає випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року, а навпаки, закріплює право поліцейського використати відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином, з нормативного тлумачення наведених правових норм висновується, що у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже в протилежному випадку - це суперечитиме суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - Кодекс законів про працю України.
Відтак, з огляду на неврегулювання приписами Закону № 580-VIII і Порядку № 260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону № 504/96-ВР….
Тож ураховуючи, що у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки, висновок суду апеляційної інстанції про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог у цій частині є помилковим».
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на вказане, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги щодо виплати компенсації за невикористані дні основної щорічної відпустки за 2017 рік (30 діб).
Крім того, суд зазначає, що на момент звернення до суду з даним позовом законодавцем змінено правове регулювання вказаного питання, а саме надано поліцейським право отримання компенсації за всі невикористані під час проходження служби дні щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток.
Щодо позовних вимог стосовно виплати компенсації за невикористані дні основної щорічної відпустки за 2021 та 2022 роки, суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка у 2021 та 2022 році перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Питання надання щорічних відпусток за час перебування поліцейського у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не врегульовано нормами Закону України «Про Національну поліцію» та іншим спеціальним законодавством, що регулює порядок проходження служби в органах Національної поліції.
З огляду на зазначене, застосуванню до спірних правовідносин в цій частині підлягають положення КЗпП України.
Відповідно до ст.181 КЗпП України в редакції станом на день звільнення позивачки зі служби в органах поліції відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.
Відтак, оскільки позивачка протягом 2021 та 2022 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, вказаний період не зараховується до стажу, що дає право на щорічну відпустку.
З огляду на зазначене, позивачка не мала права на основну щорічну відпустку за 2021, 2022 роки, з огляду на що підстави для виплати компенсації за невикористання такої відпустки відсутні.
Відтак, позовні вимоги, що стосуються виплати компенсації за невикористані дні основної щорічної відпустки підлягають задоволенню за 2017 рік.
Стосовно виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.
Розглядаючи спір у цій частині заявлених вимог, суд зазначає, що первинно підлягає встановленню можливість поширення загального законодавства про працю на працівників Національної Поліції в частині в частині відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до ст. 116, 117 КЗпП України.
Так, порядок виплати грошового забезпечення поліцейським визначений приписами Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку № 260.
Відповідно до п.п. 1, 6, 13 Порядку № 260, ці Порядок та умови визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання). Підставою для виплати грошового забезпечення є наказ керівника (начальника) органу, закладу, установи Національної поліції (далі - орган поліції) про призначення на посаду поліцейського відповідно до номенклатури посад, наказ ректора ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання про зарахування на навчання або наказ про зарахування в розпорядження відповідного органу поліції та встановлення конкретного розміру окладів, надбавок, доплат. Виплата грошового забезпечення поліцейським та курсантам ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання здійснюється щомісяця в останній день місяця за поточний місяць. Виплата грошового забезпечення поліцейським поліції охорони здійснюється щомісяця до 07 числа за минулий місяць.
Інших спеціальних приписів щодо строків розрахунку при звільненні як Закон України «Про Національну поліцію», так і вказаний Порядок не містять.
З аналізу вказаних норм суд приходить до висновку, що строки виплати грошового забезпечення поліцейським при звільненні не є нормативно врегульованими спеціальним законодавством.
Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню ст. 116 КЗпП України.
Відповідно до ч.1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з ч.ч. 2,3 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.
Як вбачається з доданого до матеріалів справи Листа Начальник Харківського РУП №2 ГУНП в Харківській області від 15.12.2023 №37730/119-67/01-2023, старший лейтенант поліції ОСОБА_1 , слідчий відділення розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості слідчого відділу Харківського РУП № 2 ГУНП в Харківській області, в останній день служби перед звільненням, а саме 18.04.2023, на службі не перебувала
Відповідно до ч.1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, норми ст.117 КЗпП України не передбачають відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок при звільненні у разі відсутності працівника на робочому місці в останній робочий день. Доказів пред'явлення позивачкою вимоги до відповідача про розрахунок у період з 19.04.2023 по 26.04.2023 до суду не надано.
З огляду на зазначене, умови застосування ч.1 ст. 117 КЗпП України, які встановлюють відповідальність за несвоєчасний розрахунок при звільненні, відносно позивача відсутні.
Отже, позовні вимоги про визнання неправомірними дій та бездіяльності ГУНП в Харківській області щодо невиплати на користь позивачки середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 квітня 2023 року по день фактичного розрахунку 27 квітня 2023 року не підлягають задоволенню.
З огляду на встановлені в ході судового розгляду обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 19, 241-247, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 05 березня 2017 року по 01 листопада 2017 року, виходячи з розрахунку базового місяця - грудень 2015 року.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 05 березня 2017 року по 01 листопада 2017 року, виходячи з розрахунку базового місяця - грудень 2015 року та положень постанови КМ України від 17.07.2003 №1078.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2017 рік тривалістю 30 діб.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні за 2017 рік щорічної основної відпустки тривалістю 30 календарних днів.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті надбавки за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 15 відсотків посадового окладу за період з 19.05.2017 по 07.07.2020 та з 14.04.2023 по 18.04.2023 включно.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області встановити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 15 відсотків посадового окладу за період з 19.05.2017 по 07.07.2020 та з 14.04.2023 по 18.04.2023 включно.
В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст рішення складено 06.02.2024.
Суддя Білова О.В.