05 лютого 2024 року № 320/46426/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Парненко В.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою Громадянина Азербайджанскої Республіки ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
11.12.2023 до Київського окружного адміністративного суду звернувся Громадянин Азербайджанскої Республіки ОСОБА_1 (далі - позивач) із позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі - відповідач), у якому просить суд:
- скасувати рішення від 14 березня 2023 року, винесене начальником управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Ігорем Семиногом, затверджене заступником начальника ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Дмитром Петровим, про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Азербайджанскої Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській Області видати позивачу ( ОСОБА_1 ) посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 , дата видачі 28.08.2021; орган, що видав 8011.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що вказане рішення є необґрунтованим та незаконним з наступних підстав. Відповідно до Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ст. 26 п.3. Примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України. Оскаржуване рішення від 14 березня 2023 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни не містить у тексті рішення порядок його оскарження, а також наслідки його невиконання. Рішення від 14 березня 2023 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни було прийняте на підставі ст. ст. 4, 9,15, Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» у зв?язку з, нібито, порушенням позивачем правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, що не відповідає дійсності. В Україну позивач прибув і знаходиться на законних підставах, оскільки прибув в Україну з метою возз'єднання сім?ї з особою, яка є громадянином України. З 11 квітня 2019 р. позивач знаходиться у шлюбі з громадянкою України ОСОБА_2 . Але 29.08.2022 р. року посвідка позивача на тимчасове проживання в Україні була вилучена співробітниками ДПСУ ППР «Могилів - Подільський». Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2022 р. №1202 «Деякі питання реалізації актів законодавства у сфері міграції в умовах воєнного стану», посвідки на тимчасове чи постійне проживання, крім тих, які оформлені громадянам Російської Федерації, строк дії яких закінчився або які підлягають обміну відповідно до законодавства після 24 лютого 2022 р., підтверджують законні підстави для тимчасового чи постійного проживання в Україні та право на в?їзд в Україну на період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення чи скасування; іноземці або особи без громадянства, крім громадян Російської Федерації, зобов?язані в установленому законодавством порядку подати документи для обміну таких посвідок на тимчасове чи постійне проживання протягом 30 календарних днів з дня припинення або скасування воєнного стану. Враховуючи той факт, що дії посвідок для тимчасового проживання в Україні, термін яких закінчився, або які підлягають обміну після 24 лютого 2022 р. продовжено, дія цієї норми розповсюджується, також, і на посвідку позивача про тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 від 28.08.2021 р., термін дії якої закінчився 29.08.2022 р., вилучену співробітниками ДПСУ ППР «Могилів - Подільський». Виходячи із наведених фактів та правових норм позивач вважає, що оскаржуване рішення є безпідставним та підлягає скасуванню.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Київського окружного адміністративного суду справу №320/46426/23 передана 18.12.2023 до розгляду судді Парненко В.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя Парненко В.С.) від 19.12.2023 справу №320/46426/23 прийнято до розгляду, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя Парненко В.С.) від 19.12.2023 заява про вжиття заходів забезпечення позову залишено без задоволення.
13.01.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач заперечує проти вимог позову у повному обсязі.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, оцінивши повідомлені позивачем обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
06.08.2021 позивач звернувся до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про обмін посвідки на тимчасове проживання, у зв?язку з чим було прийняте рішення про оформлення посвідки на тимчасове проживання на підставі частини 14 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі Закон №3773-VI) та документовано позивача посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_1 строком дії до 27.08.2022.
21.09.2022 на адресу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від Військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України надійшов лист №23/4423-22, в якому зазначено, що виявлено в міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення «Могилів-Подільський» посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 , видана 28.08.2021 на ім??я позивача, яка 29.08.2022 року вилучена у зв?язку із закінченням терміну дії.
Таким чином, ДПСУ направило на адресу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області вищевказаний документ.
09.11.2022 МУ ДМС у м. Києві та Київській області склали акт №881/22 про знищення недійсних документів. Серед зазначених документів посвідка на тимчасове проживання №800229042 позивача.
14.03.2023 працівниками ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області виявлено позивача, який знаходиться на території України з порушенням Закону №3773-VI.
14.03.2023 управлінням міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни позивача.
Як було встановлено, позивач прибув в Україну 29.08.2022 автомобільним транспортом через «Могилів-Подільський». За допомогою земляків, позивач влаштувався на роботу кухарем-продавцем в МАФ «Шаурма» на вул. Драгоманова, 15. Дозвіл на застосування праці іноземців, який передбаченим законодавством України - не оформляв. З метою продовження строків перебування, отримання посвідки на тимчасове проживання, дозволу на імміграцію та із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до компетентних органів - не звертався.
За порушенням правил перебування іноземних громадян на території України позивач притягнутий до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення (адміністративний протокол МКМ 012762 від 14.03.2023).
Враховуючи вищевикладене та з метою забезпечення виконання положень статті 26 Закону №3773-VI, вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни позивача; зобов?язати його покинути територію України у до 24.03.2023; заборонити в?їзд на територію України строком на 3 роки до 14.03.2026.
14.03.2023 позивача повідомлено, що за порушення законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інтересів національної безпеки України чи охорони громадського порядку, прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні прийнято рішення про його примусове повернення.
Також, позивача було ознайомлено з вимогами статті 30 Закону №3773-VI щодо видворення в примусовому порядку у разі ухилення від виїзду за межі України у визначений строк.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зч.1 ст.33 Конституції України кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Ст.26 Конституції України передбачає, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Разом з тим, ч.1ст.203 КУпАП передбачає відповідальність за порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в'їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті.
Відповідно доп.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні та порядок їх в'їзду та виїзду з України визначені Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI.
Згідно з частиною 1 статті 26 Закону №3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Відповідно до ч. 4 ст. 26 Закону №3773-VI рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду. Порядок дій осадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року № 353/271/150(далі - Інструкція). Пункт 1.6 Інструкції вказує, що підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців за межі України є: дії іноземців, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії іноземців, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.
Відповідно до Порядку продовження строку перебування та тимчасового проживання, продовження та скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, що затверджене Постановою КМУ від 15.02.2012 року №150, іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території:
1) протягом наданого візою дозволу в межах строку дії візи у разі в'їзду осіб без громадянства чи іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України;
2) не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено законодавством та міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС.
Заява про продовження строку перебування на території України за формою згідно з додатком 1(далі - заява) подається особисто повнолітнім дієздатним іноземцем або особою без громадянства чи законним представником повнолітньої недієздатної особи та приймаючою стороною територіальному органу/територіальному підрозділу ДМС за місцем перебування іноземця або особи без громадянства не пізніше ніж за три робочих дні до закінчення встановленого строку перебування на території України.
Відповідно до статей 12-1,20 Закону України "Про правовий режим воєнного стану в умовах воєнного стану", введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 "Про введення воєнного стану в Україні", Кабінет Міністрів України в Постанові від 21.10.2022 №1202 "Деякі питання реалізації актів законодавства у сфері міграції в умовах воєнного стану" зазначив, що:
посвідки на тимчасове чи постійне проживання, крім тих, які оформлені громадянам Російської Федерації, строк дії яких закінчився або які підлягають обміну відповідно до законодавства після 24 лютого 2022 р., підтверджують законні підстави для тимчасового чи постійного проживання в Україні та право на в'їзд в Україну на період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення чи скасування;
іноземці або особи без громадянства, крім громадян Російської Федерації, зобов'язані в установленому законодавством порядку подати документи для обміну таких посвідок на тимчасове чи постійне проживання протягом 30 календарних днів з дня припинення або скасування воєнного стану;
Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. № 322 (далі Порядок № 322).
Пунктом 1 Порядку № 322 передбачено, що посвідка на тимчасове проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.
Як встановлено судом та підтверджено під час розгляду справи, громадянин ОСОБА_1 був документований посвідкою на тимчасове проживання.
Однак, 29.08.2022 посвідку було вилучено у зв'язку із закінченням терміну її дії (була чинна до 27.08.2022).
За таких обставин, позивач фактично без належних на те законних підстав протягом тривалого часу перебуває на території України.
Також, судом в ході розгляду справи було встановлено, що позивач після скасування посвідки на тимчасове проживання, не звертався до органів ДМС із заявою про отримання нової посвідки на тимчасове проживання на території України.
Доказів, які б підтверджували обставини, настання яких передбачає застосування положень частини першої статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» позивачем не надано. Також, відсутні підстави стверджувати, що позивач підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, суд критично ставиться до посилань позивача на оскарження рішення постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності і накладення штрафу МКМ №012721 від 14.03.2023 р. у судовому порядку (справа №753/6575/23, провадження №2-а/753/55/23, оскільки ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 30.05.2023 р. у зазначеній справі адміністративний позов було повернуто у зв'язку із не усуненням недоліків позовної заяви.
Інших доказів судового оскарження постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності і накладення штрафу МКМ №012721 від 14.03.2023 р. немає, а отже означена постанова станом на час розгляду справи є чинною.
Під час судового розгляду справи позивачем не було наведено будь-якої норми чи будь якого доводу щодо порушення відповідачем його прав, а судом таких порушень не встановлено.
Суд критично ставиться до посилань у позовній заяві на Постанову КМУ від 21.10.2022 №1202 «Деякі питання реалізації актів законодавства у сфері міграції в умовах воєнного стану», оскільки позивачем невірно застосовано трактування її окремих положень, а також слід звернути увагу, що зазначений нормативно-правовий акт прийнятий після вилучення спірної посвідки (а саме 29.08.2022),.
Порушення порядку та процедури винесення рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни, на які вказує позивач, може свідчити лише про порушення права іноземця на ознайомлення з зазначеним рішенням, можливість його належного та своєчасного оскарження та реалізацію інших прав, натомість, жодним чином не може свідчити про протиправність та невідповідність вимогам чинного законодавства безпосередньо самого рішення про примусове повернення з України громадянина.
Доводи позивача про перебування у зареєстрованому шлюбі не дають правових підстав для перебування на території України без чинної посвідки на тимчасове чи постійне проживання.
Суд зазначає, що вказані обставини можуть бути підставою для оформлення права такої особи на проживання (перебування) в Україні, але не можуть самі по собі заміняти передбачені законом дії такої особи для реалізації цього права. Бажання іноземця чи особи без громадянства покладає саме на цю особу передбачені діючим законодавством обов'язки щодо оформлення права на проживання (перебування) в Україні, а за відсутності волевиявлення та здійснення будь-яких дій такої особи з метою легалізації на території України (щонайменше звернення до міграційних органів з цього приводу), вказані права не можуть бути реалізовані шляхом незастосування державними органами до цієї особи наслідків незаконного перебування в Україні всупереч діючого законодавства.
Крім того, суд наголошує, що чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України та наявність навчання під час перебування на території України без законних підстав не звільняє особу від відповідальності за вчинення порушення міграційного законодавства України, що узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеного у постанові від 13 квітня 2021 у справі №211/1113/18.
При цьому, слід також наголосити, що позивач після примусового повернення не позбавлений можливості повторного в'їзду на територію України після закінчення дії заборони на такий в'їзд.
Суд наголошує, що в даному випадку доводи адміністративного позову зводяться до неправомірності дій щодо вилучення посвідки на тимчасове проживання, проте такі дії не звернені до оскарження у даній справі.
Підсумовуючи викладене, суд вважає, що відповідач довів правомірність прийняття рішення про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни.
Ухвалюючи дане судове рішення суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України"(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Інші доводи сторін висновків суду по суті спору не спростовують.
Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, розподіл судових витрат за наслідками розгляду даної справи не здійснюється.
Керуючись статтями 2-10, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Громадянина Азербайджанскої Республіки ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,- відмовити;
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Парненко В.С.