Справа № 752/30542/21
Провадження № 2/752/1860/23
Іменем України
27 листопада 2023 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Плахотнюк К.Г.,
за участі секретаря судового засідання Давиденко С.Р.
за участі сторін:
представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Олекси Л.А.
представника відповідачки ОСОБА_2 - адвоката Голиці Т.І.
в місті Києві в приміщенні суду, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням,
17.12.2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання права користування житловим приміщенням до ОСОБА_2 .
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що він з 2003 року проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначений будинок належав на праві приватної власності його діду. Наразі, він проживає там зі своєю дружиною та трьома неповнолітніми дітьми відкрито, добросовісно, з відома осіб, які є власниками цього будинку, проте не зареєстрований за цією адресою. Іншого житла він не має. Відповідачка у справі є його рідною тіткою, остання дала згоду на його проживання в будинку, будучи єдиним володільцем спірного будинку станом на час його вселення - листопад 2003 року, оскільки з 1963 року зареєстрована в цьому будинку. ОСОБА_2 фактично прийняла спадщину після смерті батька (діда позивача), отже є єдиною особою, хто повинен був надавати право на вселення до будинку. Факт прийняття відповідачем спадщини підтверджений рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 28.05.2021 року по справі № 752/16713/20, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 23.11.2021 року. Цим же рішенням встановлено, що він, ОСОБА_1 , як член сім'ї почав проживати та здійснювати ремонтні роботи у будинку вже після 2003 року. Про згоду на його проживання в спірному будинку з боку відповідачки, ведення з нею спільного господарства, тривалість проживання в спірному житлі свідчать відзив на позовну заяву по справі № 752/16713/20, згода відповідача на проведення ремонтних робіт та облаштування прилеглої території, оздоблення житла з часу вселення, що також встановлено у справі № 752/16713/20, сплата комунальних послуг, зазначення в особових справах дітей, які навчаються в закладах освіти, картках щеплень домашньої адреси - АДРЕСА_1 , акти про фактичне проживання, фотографії. Відсутність письмової згоди відповідачки на його вселення не свідчить про те, що позивач не набув права користування спірним житлом, оскільки відповідачка таку згоду висловлювала своїми діями, спільним веденням господарства впродовж 15 років, відсутністю звернень до органів внутрішніх справ щодо його виселення.
Просив визнати за ним право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
04.01.2022 року суддею Голосіївського районного суду м. Києва Плахотнюк К.Г. постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначеного підготовче засідання.
06.06.2022 року відповідачкою подано відзив на позов, відповідно до змісту якого остання заперечувала проти позову, просила відмовити у його задоволенні.
12.10.2022 року Голосіївським районним судом м. Києва постановлено ряд ухвал, що пов'язані з витребуванням доказів.
20.07.2023 року Голосіївським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, призначено справу до судового розгляду.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Олекса Л.А. зазначила, що підтримує заявлені позовні вимоги з зазначених у позовній заяві підстав, просила позов задовольнити.
Представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Голиця Т.І. заперечувала проти позову, просила відмовити у його задоволенні.
Заслухавши думку учасників судового розгляду справи, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що за даними акту на предмет фактичного проживання складеного 03.02.2020 року комісією у складі представників ГО «Мишалівка» Денисенко Л.І. , Порхун А.С. , Потайчук В.М. , в присутності свідків-сусідів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 було проведено обстеження будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 56 кв.м. на предмет проживання ОСОБА_1 разом з родиною: дружина - ОСОБА_11 , діти ОСОБА_12 , 2003 р.н., ОСОБА_13 , 2008 р.н., ОСОБА_14 , 2014 р.н. з листопада 2003 року. Зі слів ОСОБА_1 , власником будинку був його дід ОСОБА_15 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та в усній формі заповів будинок ОСОБА_1 . Але виявилося, що дідом не було оформлено належним чином документи на право власності, тому ОСОБА_1 разом з родиною не має змоги зареєструватись в будинку, в якому проживає. На момент обстеження та складання акту у будинку АДРЕСА_1 знаходяться особисті речі ОСОБА_1 , проводяться ремонтні, оздоблювальні роботи будинку та ведеться благоустрій прилеглої земельної ділянки. Про що і складений дійсний акт (а.с. 39).
Відповідно до акту про фактичне проживання (не проживання) особи складеного 04.02.2020 року Шевченко Ю.В. - головний спеціаліст управління житлово-комунального господарства Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що проживає за адресою - АДРЕСА_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що проживає за адресою - АДРЕСА_2 , за адресою: АДРЕСА_3 , починаючи з листопада 2003 року фактично проживає ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 (а.с. 40).
Звертаючись до суду з позовом про визнання права користування житловим приміщенням, позивач зазначає, що проживає за адресою: АДРЕСА_1 зі своєю дружиною та трьома неповнолітніми дітьми з листопада 2003 року, однак не зареєстрований за цією адресою. Іншого житла він не має. Відповідачка у справі є його рідною тіткою, дала згоду на його проживання в будинку, будучи єдиним володільцем спірного будинку станом на час його вселення - листопад 2003 року, оскільки з 1963 року зареєстрована в цьому будинку.
ОСОБА_2 фактично прийняла спадщину після смерті батька (діда позивача), отже є єдиною особою, хто повинен був надавати право на вселення до будинку.
Факт прийняття відповідачем спадщини підтверджений рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 28.05.2021 року по справі № 752/16713/20, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 23.11.2021 року. Цим же рішенням встановлено, що він, ОСОБА_1 , як член сім'ї почав проживати та здійснювати ремонтні роботи у будинку вже після 2003 року. Про згоду на його проживання в спірному будинку з боку відповідачки, ведення з нею спільного господарства, тривалість проживання в спірному житлі свідчать відзив на позовну заяву по справі № 752/16713/20, згода відповідача на проведення ремонтних робіт та облаштування прилеглої території, оздоблення житла з часу вселення, що також встановлено у справі № 752/16713/20, сплата комунальних послуг, зазначення в особових справах дітей, які навчаються в закладах освіти, картках щеплень домашньої адреси - АДРЕСА_1 , акти про фактичне проживання, фотографії (а.с. 14, 15, 16, 17, 17а-19, 20-21, 22-24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 41-45, 46-57, 58, 59-64).
Відсутність письмової згоди відповідачки на його вселення не свідчить про те, що позивач не набув права користування спірним житлом, оскільки відповідачка таку згоду висловлювала своїми діями, спільним веденням господарства впродовж 15 років, відсутністю звернень до органів внутрішніх справ щодо його виселення.
Відповідачка ОСОБА_2 , заперечуючи проти позову, зазначила у своєму відзиві, що була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 22.11.1963 року, право власності на 1/2 частину спірного житлового будинку за нею було зареєстровано 22.12.2016 року, а право власності на весь будинок - 22.12.2020 року.
З 17.01.1995 року ОСОБА_17 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Другою Київською державною нотаріальною конторою, належав спірний житловий будинок.
Зазначене свідчить про те, що відповідачка, яка станом на 2003 рік не була власником чи співвласником спірного будинку, не могла розпоряджатись ним та надавати згоду на проживання в ньому інших осіб.
Крім того, рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 17.10.2022 року, що залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 15.02.2023 року, а зазначені судові рішення залишено без змін постановою Верховного Суду від 08.08.2023 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_17 про виселення без надання іншого жилого приміщення; виселено ОСОБА_1 з частини будинку АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення; в іншій частині вимог відмовлено.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачка у справі не надавала своєї згоди на проживання позивача у її будинку, а, навпаки, зверталася в судовому порядку з позовом про його виселення, який задоволено судом.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого житла. Вказане право охоплює право займати житло, не бути виселеним чи позбавленим житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Статтею 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплено положення, відповідно до яких громадяни, що мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Статтею 156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Частиною 1 ст. 405 ЦК України встановлено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Однак, позивач у справі не є членом сім'ї відповідачки, остання не надавала своєї згоди ОСОБА_1 на користування будинком за адресою - АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, відтак, заявлені ОСОБА_1 вимоги про визнання права користування житловим приміщенням не можуть бути задоволенні судом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталено усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).
З огляду на вище викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням, не підлягають задоволенню.
За правилами ст. 141 ЦПК України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись, ЦК України, ст. ст. 4, 5, 6, 12, 13, 141, 265, 268, 273 ЦПК України, суд, -
у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Суддя К.Г. Плахотнюк