31 січня 2024 року
м. Київ
справа № 462/558/21
провадження № 51-6410 км 23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
в режимі відеоконференції:
засудженого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
потерпілої ОСОБА_8 ,
представника потерпілої ОСОБА_9 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Залізничного районного суду м. Львова від 22 лютого 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 02 серпня 2023 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за № 12020145060000536 за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Короткий зміст прийнятих судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Залізничного районного суду м. Львова від 22 лютого 2023 року ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 122 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 задоволено частково. Ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 10 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до вироку ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 23 жовтня 2022 року приблизно о 08:30, перебуваючи у салоні тролейбуса, що слідує за маршрутом № 32, який у той час стояв на зупинці громадського транспорту «вулиця Низинна», що у м. Львові на вул. Низинній, 11, на ґрунті особистих неприязних відносин, керуючись раптово виниклим умислом на спричинення тілесних ушкоджень, усвідомлюючи протиправність своїх дій, не бажаючи пред'являти контролеру ОСОБА_8 квиток, що засвідчує право проїзду у громадському транспорті, різко почав виходити з салону тролейбуса через задні двері. З метою звільнення проходу та отримання можливості вийти, минаючи контролера, шляхом відштовхування її в сторону масою свого тіла, умисно застосував фізичне насильство до останньої, яке виразилося у завданні удару кулаком по зап'ястю правої руки ОСОБА_8 , якою вона трималася за поручень, чим спричинив їй тілесне ушкодження середньої тяжкості.
За встановлених фактичних обставин, дії ОСОБА_6 місцевим судом кваліфіковано як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 02 серпня 2023 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок Залізничного районного суду м. Львова від 22 лютого 2023 року - без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 ставить питання про зміну вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, просить перекваліфікувати дії ОСОБА_6 з ч. 1 ст. 122 КК на ст. 128 КК і призначити йому покарання в межах санкції цієї статті.
Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує, що у діях ОСОБА_6 відсутня суб'єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст. 122 КК, оскільки при виході з тролейбусу, відштовхуючи масою свого тіла потерпілу, яка створила йому перешкоду, він не міг усвідомлювати, що своїми діями спричинить потерпілій тілесні ушкодження середньої тяжкості. А тому його дії носять необережний характер, що дає підстави для кваліфікації за ст. 128 КК. З огляду на викладене, стверджує, що у матеріалах кримінального провадження відсутні докази прямого чи непрямого умислу у ОСОБА_6 на вчинення злочину, за який його засуджено.
У свою чергу суд апеляційної інстанції, порушуючи вимоги ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), не надав вичерпної відповіді на доводи апеляційної скарги сторони захисту в частині порушень процесуального закону під час здійснення досудового розслідування та судового розгляду, та обмежився формальними висновками щодо законності вироку суду першої інстанції.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити.
Потерпіла ОСОБА_8 , її представник ОСОБА_9 , прокурор ОСОБА_5 заперечували щодо задоволення касаційної скарги захисника, просили оскаржувані судові рішення залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
У касаційній скарзі захисник не погоджується з правовою кваліфікацією дій ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 122 КК, вважаючи, що такі дії підлягають кваліфікації за ст. 128 КК, оскільки при виході з тролейбусу, відштовхуючи масою свого тіла потерпілу, яка створила йому перешкоду, ОСОБА_6 не міг усвідомлювати, що своїми діями спричинить потерпілій тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Однак з такими твердженнями захисника колегія суддів погодитись не може.
Відповідно до встановлених фактичних обставин у кримінальному провадженні, ОСОБА_6 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та передбачаючи настання наслідку у виді заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій, з метою звільнення проходу та отримання можливості вийти з салону тролейбуса, минаючи контролера, шляхом відштовхування її в сторону масою свого тіла, умисно застосував фізичне насильство до останньої, яке виразилося у завданні удару кулаком по зап'ястю правої руки ОСОБА_8 , якою вона трималася за поручень, чим спричинив їй тілесне ушкодження середньої тяжкості.
До таких висновків місцевий суд дійшов на підставі показань засудженого ОСОБА_6 , який не заперечував, що виходячи з салону тролейбуса він міг з необережності завдати потерпілій певні тілесні ушкодження, однак умисно ударів кулаком по руці він не завдавав.
Як вбачається зі змісту вироку, аналогічна позиція ОСОБА_6 зафіксована на відеозаписі - додатку до протоколу слідчого експерименту від 27 січня 2021 року за його участю, відповідно до якого ОСОБА_6 детально розповів та показав як саме він виходив із салону тролейбуса та де саме у цей час перебувала потерпіла. При цьому ОСОБА_6 вказував, що не завдавав потерпілій будь-яких ударів, а тілесні ушкодження вона могла отримати через власну необережність.
Крім того, як відображено у мотивувальній частині вироку, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 ґрунтуються на показаннях потерпілої ОСОБА_8 , яка повідомила суд, як вона стояла у дверях тролейбуса, та яким чином ОСОБА_6 намагався покинути салон тролейбуса, при цьому звільняючи собі прохід як масою свого тіла, так і завдавши їй один удар по зап'ястю правої руки зверху вниз, від чого вона відчула різкий біль.
У вироку місцевий суд також послався на показання свідка ОСОБА_10 , який зазначив, що коли зайшов до салону тролейбуса через середні двері з метою перевірити наявність у пасажирів квитків, почув штовханину та крик своєї напарниці ОСОБА_8 , яка йому повідомила, що ОСОБА_6 вдарив її по руці та виштовхав із салону. Після чого вони почали йти за ОСОБА_6 та викликали поліцію.
Також як доказ винуватості ОСОБА_6 місцевим судом досліджено протокол слідчого експерименту від 17 грудня 2020 року за участю потерпілої ОСОБА_8 , відповідно до якого потерпіла детально розповідала про обставини та спосіб заподіяння їй тілесного ушкодження.
Судом першої інстанції в ході судового розгляду досліджено відеозапис із нагрудної камери контролера ОСОБА_8 , на якому зафіксовано обставини події, які відбувалися 23 жовтня 2020 року.
Відповідно до висновків судово-медичних експертиз № 1652 від 18 листопада 2020 року та № 1818-додатковий від 22 грудня 2020 року у потерпілої ОСОБА_8 виявлено закритий перелом третьої основи п'ясної кістки правої кисті із задовільним стоянням кісткових фрагментів, який утворився 23 жовтня 2020 року від дії тупого предмета, міг утворитися від удару кулаком по правій кисті, при фіксованій руці, як вказує потерпіла під час слідчого експерименту, та відноситься до тілесного ушкодження середньої тяжкості.
Правильність та достовірність висновків судово-медичних експертиз підтвердила експерт ОСОБА_11 під час її допиту судом першої інстанції.
На підставі оцінки сукупності доказів місцевий суд не взяв до уваги позицію ОСОБА_6 , про відсутність доказів, які б підтверджували удар по зап'ястю потерпілої, а також спростував твердження сторони захисту про необхідність кваліфікації дій обвинуваченого за ст. 128 КК.
З огляду на викладене, місцевий суд кваліфікував дії ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 122 КК як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я.
На думку колегії суддів, у вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 , які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень статей 85, 86, 94 КПК. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності.
Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у мотивувальній його частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення кримінального правопорушення та його наслідки.
А тому колегія суддів вважає, що висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 належним чином вмотивовані на підставі досліджених під час судового розгляду доказів, які були оцінені відповідно до закону та правильно визнані судом достатніми для ухвалення обвинувального вироку щодо нього.
Перевіряючи вирок суду першої інстанції в апеляційному порядку, апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду та вказав про необґрунтованість доводів апеляційної скарги захисника щодо неправильної кваліфікації дій ОСОБА_6 .
Зокрема, спростовуючи доводи сторони захисту у цій частині, апеляційний суд в ухвалі вказав, що показання потерпілої та свідка, а також дослідженні письмові докази у справі вказують на те, що обвинувачений ОСОБА_6 умисно завдав удару по правій руці потерпілої, намагаючись покинути транспорт, чим заподіяв їй тілесне ушкодження середньої тяжкості.
На переконання колегії суддів, наведені висновки судів попередніх інстанцій в частині правової кваліфікації дій ОСОБА_6 є обґрунтованими та такими, що узгоджуються з встановленою сукупністю доказів у кримінальному провадженні.
Так, правова природа кваліфікації злочинів пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення та доказування у визначений кримінальним процесуальним законом спосіб двох важливих обставин: 1) факту вчинення суб'єктом злочину суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту поведінки у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кримінального кодексу України.
Обов'язковою ознакою складу злочину, передбаченого ст. 122 КК є наявність вини особи у формі прямого чи непрямого умислу на спричинення потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Тобто особа повинна передбачати суспільно небезпечні наслідки своїх дій і бажати їх настання (прямий умисел) або ж хоча і не бажати, але свідомо припускати настання цих наслідків (непрямий умисел). При цьому питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.
До того ж, умисне заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження з об'єктивної сторони характеризується протиправним посяганням на здоров'я іншої людини, шкідливими наслідками, що настали для здоров'я потерпілого у вигляді спричинення тілесних ушкоджень, встановлення причинного зв'язку між зазначеним діянням та наслідками.
Водночас, кримінальна відповідальність за необережне тілесне ушкодження, тобто за кримінальне правопорушення, передбачене ст. 128 КК, настає за наявності таких самих елементів об'єктивної сторони, як і складу злочину, передбаченого ст. 122 КК, за умови, якщо були заподіяні середньої тяжкості тілесні ушкодження, а за суб'єктивною стороною цей злочин проявляється в необережній формі вини у виді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.
Розмежування умисного заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень і необережного заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень здійснюється за суб'єктивною стороною цих злочинів. Зміст і характер інтелектуального та вольового критеріїв вини у зазначених злочинах з матеріальним складом обумовлюються усвідомленням особою характеру вчиненого злочинного діяння, передбаченням його негативних наслідків та ставленням до цих наслідків.
При цьому для відмежування умисного заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень і необережного заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень, суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винуватого.
Зокрема, питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винуватого і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 24 КК умисел поділяється на прямий і непрямий.
Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч. 3 ст. 24 КК).
Зміст усвідомлення при непрямому умислі аналогічний усвідомленню при прямому умислі. Таке усвідомлення включає в себе розуміння винуватим суспільної небезпечності свого діяння та його наслідків.
У такому випадку, винуватий чітко усвідомлює, що його конкретні умисні дії можуть породити суспільно небезпечні наслідки, і тим самим передбачає розвиток причинного зв'язку між ними, проте такі наслідки винуватий передбачає як можливий результат свого діяння. Тобто, винуватий, не спрямовуючи свою волю на досягнення конкретного наслідку, все ж таки свідомо припускає його настання.
За встановлених фактичних обставин справи у цьому кримінальному провадженні, які викладені у вироку місцевого суду, ОСОБА_6 з метою звільнення проходу та отримання можливості вийти з салону тролейбуса, минаючи контролера, шляхом відштовхування її в сторону масою свого тіла, умисно застосував фізичне насильство до останньої, яке виразилося у завданні удару кулаком по зап'ястю правої руки ОСОБА_8 , якою вона трималася за поручень, чим спричинив їй тілесне ушкодження середньої тяжкості.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_6 , розуміючи суспільно небезпечний характер своїх дій, які були активними, маючи фізичну перевагу, прикладаючи значну силу, завдав удару кулаком по зап'ястю потерпілої, яка у той момент трималася за поручень, і саме цей удар перебуває у причино наслідковому зв'язку з виникненням у потерпілої закритого перелому третьої основи п'ясної кістки правої кисті.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що з урахуванням механізму утворення тілесних ушкоджень, що підтверджується здобутими доказами, дії ОСОБА_6 з суб'єктивної сторони мають ознаки непрямого умислу, оскільки він усвідомлював суспільну небезпечність своїх дій, передбачав суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажав, але свідомо припускав, що внаслідок завдання удару потерпілій, може завдати їй тілесні ушкодження.
Таким чином, зазначені обставини вказують на наявність у діях ОСОБА_6 ознак складу злочину, передбаченого саме ч. 1 ст. 122 КК, а тому доводи касаційної скарги захисника про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_6 колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що повністю спростовуються здобутими у кримінальному провадженні доказами.
Крім того, безпідставними є доводи захисника про порушенням судом апеляційної інстанції вимог ст. 419 КПК.
Під час дослідження матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд, дотримуючись вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК, переглянув вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою захисника, ретельно перевірив зазначені в ній доводи, проаналізував їх, дав на них переконливі відповіді, зазначивши в ухвалі підстави, через які визнав такі доводи необґрунтованими.
А тому, здійснюючи перевірку доводів апеляційної скарги в порядку апеляційної процедури, відповідно до вимог кримінального процесуального закону апеляційний суд надав таким доводам належну оцінку та з наведенням докладних мотивів обґрунтував прийняте рішення. При цьому порушень процесуального закону, які б давали підстави для скасування вироку, апеляційний суд не встановив.
На переконання колегії суддів, ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою, вмотивованою та відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК, а тому не вбачає підстав для її скасування чи зміни.
Що стосується призначеного засудженому ОСОБА_6 покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, то таке покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових злочинів, справедливим і таким, що не суперечить ст. 65 КК.
На переконання колегії суддів, враховуючи встановлені обставини справи, призначене ОСОБА_6 покарання з огляду на вимоги ст. 50 КК узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Залізничного районного суду м. Львова від 22 лютого 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 02 серпня 2023 року - без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3