30 січня 2024 року
м. Київ
справа № 494/706/22
провадження № 61-618ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Краснощокова Є. В., розглянувши касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 12 грудня 2022 року у складі судді Шестакової Я. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 08 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М. у справі за заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про встановлення факту постійного проживання особи на території України,
15 червня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив встановити факт постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Колибаш, Вулканештського району, Молдавської РСР. У 1983 році ОСОБА_1 отримав паспорт громадянина СРСР, а у 1988 році переїхав з Молдови до Української РСР на постійне проживання, працював у колгоспі «Правда» в Одеській області. 11 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області Березівського сектору із заявою про обмін паспорта зразка 1974 року та проведення процедури встановлення особи. У висновку ГУ ДМС в Одеській області зазначено, що особу ОСОБА_1 встановлено, але належність до громадянства України не підтверджено. Рекомендовано ОСОБА_1 надати документи, які підтверджують факт постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або 13 листопада 1991 року.
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 12 грудня 2022 року заяву ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Колибаш, Вулканештського району, Молдавської РСР на території України станом на 24 серпня 1991 року включно.
Рішення суду мотивовано тим, що:
заява містить обґрунтовані підстави для встановлення факту безперервного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Колибаш, Вулканештського району, Молдавської РСР на території України станом на 24 серпня 1991 року включно, заявнику відмовлено в обміні паспорта 1974 року, встановлення факту постійного проживання на території України має для заявника юридичне значення та необхідне йому для отримання громадянства України, оскільки він не має громадянства ані України, ані Молдавської Республіки.
Постановою Одеського апеляційного суду від 08 грудня 2023 року рішення Приморського районного суду міста Одеси від 12 грудня 2022 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, матеріалами справи підтверджено, що заявнику відмовлено в обміні паспорта 1974 року, між учасниками справи відсутній спір про право, заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року з метою отримання ОСОБА_1 паспорта громадянина України, питання про встановлення факту громадянства особи судом не вирішувалося.
08 січня 2024 року засобами поштового зв'язкуначальник Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМС України в Одеській області) подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Приморського районного суду міста Одеси від 12 грудня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 грудня 2023 року ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга подана в строк, передбачений частиною першою статті 390 ЦПК України, за формою та змістом відповідає вимогам статті 392 ЦПК України.
Згідно із частиною першою статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Підставою, на якій подається касаційна скарга, ГУ ДМС України в Одеській області зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 757/44694/17-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 654/3462/17. Заявник не надав доказів, що він звертався до відповідного територіального органу Державної міграційної служби України із заявою та іншими документами для встановлення належності до громадянства України, або доказів того, що йому було відмовлено у встановленні належності до громадянства України. Не використав досудового врегулювання спору, тому його звернення до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України є передчасним. Суди попередніх інстанцій не врахували, що не можуть бути встановленні в судовому порядку факти, зокрема належності до певної національності, набуття громадянства України громадянином іншої держави. Крім того, будь-які дії, спрямовані на проходження процедури набуття громадянства, перебувають в межах інтересу ГУ ДМСУ в Одеській області, тому в цій справі наявний спір про право.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Колибаш, Вулканештського району, Молдавської РСР, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого 10 серпня 1965 року
В акті, складеному головою комісії - ОСОБА_2 , секретарем Засоба В. І., депутатом - ОСОБА_8, сусідами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 встановлено, що ОСОБА_1 з 1988 року по 2013 рік проживав без реєстрації в житловому будинку по АДРЕСА_1 разом із співмешканкою ОСОБА_5 , якій належить зазначений будинок.
Згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 , ОСОБА_1 був працевлаштований у СП «Правда» (ТОВ) з 15 травня 1988 року до 26 квітня 1996 року, з 30 січня 1999 року по 20 березня 2001 року та довідкою від 31 березня 2022 року № 26 виданою директором СП «Правда» (ТОВ).
Відповідно до виписки з господарської книги Розквітівської сільської ради Березівського району, Одеської області від 14 лютого 2022 року № 141/02-20 з 2014 року ОСОБА_1 змінив місце проживання, та переїхав в АДРЕСА_2 , де зазначені члени родини: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1
ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС в Одеській області з метою обміну паспорта зразка 1974 року та встановлення особи, однак йому було відмовлено, оскільки необхідно надати документ, який підтверджує факт постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або 13 листопада 1991 року.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
У пункті 5 частини другої статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
Тлумачення статті 315 ЦПК України дає підстави для висновку, що перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, є невичерпним і в судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. При цьому не виключається встановлення факту постійного проживання на території України. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 363/214/17-ц (провадження № 61-15154св18).
Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав.
Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2 - з 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону України «Про громадянство України»).
Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України від 08 жовтня 1991 року № 1636-ХІІ «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року).
Підстави встановлення громадянства України встановлені статтею 8 Закону України «Про громадянство України».
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі №320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зазначено, що «у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2021 року у справі № 523/14707/19 (провадження № 61-16116св20) зазначено, що:
«оскільки ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України для встановлення належності до громадянства України, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що вказаний факт підлягає встановленню на підставі статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України». Відповідно до підпункту «а» пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента від 27 березня 2001 року № 215/2001 (далі - Порядок), встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні станом на 13 листопада 1991 року. Одним із документів для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону «Про громадянство України», що подає особа, яка станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, є судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року (підпункт «в» пункту 8 Порядку, в редакції, чинній на час звернення заявника до суду). Тобто, у таких випадках одним із необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Оскільки метою встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року є отримання ОСОБА_1 паспорта громадянина України, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність спору про право та наявність підстав для розгляду заяви в порядку окремого провадження, що спростовує доводи касаційної скарги. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 05 листопада 2020 року в справі № 521/21665/18 (провадження № 61-23379св19).».
Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 522/20494/18 (провадження № 61-6498св20), від 24 березня 2021 року у справі № 521/6094/19 (провадження № 61-15297св20).
Суди встановили факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року, мотивували його встановлення відповідними належними доказами, у зв'язку з чим зробили обґрунтований висновок про наявність підстав для задоволення заяви.
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженого судового рішення свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки у наведених в касаційній скарзі постановах Верховний Суд виклав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Посилання в касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 654/3462/17, від 08 квітня 2020 року у справі № 757/44694/17-ц, є необґрунтованими, оскільки обставини, встановлені у вказаних справах, не є подібними до обставин, встановлених судами в цій справі.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 12 грудня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 грудня 2023 року у справі за заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про встановлення факту постійного проживання особи на території України.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді М. М. Русинчук
Д. А. Гудима
Є. В. Краснощоков