Номер провадження: 22-ц/813/1941/24
Справа № 501/774/23
Головуючий у першій інстанції Петрюченко М.І.
Доповідач Назарова М. В.
30.01.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Назарової М.В.,
суддів: Коновалової В.А., Лозко Ю.П.,
за участю секретаря Лупши В.В.,
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Державне підприємство «Морський торговельний порт «Чорноморськ», третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору: профспілка робітників морського транспорту морського порту «Чорноморськ»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в м. Одеса в порядку спрощеного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 05 травня 2023 року, ухваленого Іллічівським міським судом Одеської області у складі: судді Петрюченко М.І. в приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору: профспілка робітників морського транспорту морського порту «Чорноморськ» про поновлення на роботі та стягнення середнього заро бітку за час вимушеного прогулу,-
У березні 2023 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, який мотивувала тим, що вона працювала в Державному підприємстві «Морський торговельний порт «Чорноморськ» на посаді інженера експедиторського обслуговування Контейнерного терміналу.
Наказом по порту № 26/0-13 від 30 січня 2023 року її звільнено з роботи на підставі п. 1 ч. 1 ст.40 КЗпП України у зв'язку із скороченням чисельності працівників.
Підставою для звільнення став наказ по порту № 84 від 24 червня 2022 року.
Посилаючись на те, що її незаконно звільнено з роботи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, з порушенням норм, які регламентують процедуру звільнення, зокрема ст. 42, 49-2, 49-4 КЗпП України щодо переважного права залишення на роботі як працівника, який має найвищу кваліфікацію поряд з іншими, має стаж роботи більше 10 років, вищу освіту, двох неповнолітніх дітей, відповідачем в порушення ст. 49-4 КЗпП України не погоджено її звільнення з профспілкою, натомість відповідно до ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» мав призупинити дію договору у зв'язку із військовою агресією проти України, що дало б їй право на відшкодування зарплати за весь час за рахунок держави-агресора, просила поновити її на роботі; допустити негайне поновлення на роботі з виплатою заробіної плати за один місяць; стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за весь час вимушеного прогулу.
Представник відповідача 07 квітня 2023 року надав до суду відзив на позов, у якому просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити, мотивуючи тим, що процедура звільнення позивача відбулась з дотриманням вимог закону, позивачем пропущено строк для зверення до суду з відповідним позовом.
Голова профспілки робітників морського транспорту морського порту «Чорноморськ» Бризгалов С.О. 07 квітня 2023 року надав до суду письмові пояснення на позов, у яких просив суд задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на те, що звільнення позивачки відбулось незаконно.
Позивачка 10 квітня 2023 року надала до суду відповідь на відзив, у якому просила суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на те, що її звільнення проведено з порушенням норм чинного законодавства.
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 05 травня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору: профспілка робітників морського транспорту морського порту «Чорноморськ» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення суду як незаконне, необґрунтоване, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Доводами апеляційної скарги є те, що суд, вказуючи на порушення відповідачем вимог закону та ігнорування участі виборного органу профспілки у питаннях змін в організації виробнитцва і праці на підприємстві згідно наказу № 84 від 24 червня 2022 року, не конкретизував, що це є порушенням ст. 49-4 КЗпП України та надаючи оцінку наказу, який став підставою для звільнення з роботи, залишив поза увагою, що термін дії цього наказу спливає 15 вересня 2022 року, а тому вважає, що виходячи з норми ч. 8 ст. 43 КЗпП України відповідач мав право розірвати з нею договір не пізніше ніж 15 жовтня 2022 року, в той час як відповідач не продовжував термін дії наказу № 84 від 24 червня 2022 року, а наказом № 148 від 30 вересня 2022 року, яким призупинив відносини з нею до закінчення дії або скасування воєнного стану, змінив правові відносини з нею, дія цього наказу не була скасована до часу її звільнення 30 січня 2023 року, а тому наказ № 84 від 24 червня 2022 року не міг бути підставою для звільнення.
Також зазначає, що суд при прийнятті рішення в порушення вимог ст. 89 ЦПК України не надав належної правової оцінки доданим до позовної заяви доказам, на підставі яких, на її думку, можна дійти висновку, що відповідач пропонував їй вакантні посади, які існували на підприємстві станом на 27 червня 2022 року, а не ті, які з'являлись впродовж всього терміну від попередження про звільнення до звільнення з 27 червня 2022 року по 30 січня 2023 року; судом не надано оцінки, що у неї на утриманні перебуває двоє неповнолітніх дітей, одному із яких виповнилось лише 5 років, що свідчить про недотримання відповідачем вимог ч. 3 ст. 184 КЗпП України щодо заборони звільнення жінок, які мають дітей віком до трьох років, а відповідно до ч. 6 ст. 179 КЗпП України - до шести років.
Порушення судом норм процесуального права вбачає в недотриманні судом вимог ст. 12 ЦПК України, зокрема щодо сприянню в реалізації нею прав, передбачених ст. 127 ЦПК України, вважає, що суд в даному випадку мав би розглянути заяву і причини пропуску процесуального строку, який встановлений Законом і після цього прийняти рішення з приводу пропущення нею процесуального строку на подачу позову, який, як зазначено судом, нею пропущено на 1 день, а причиною пропуску такого строку вказує оголошений в країні воєнний стан та відсутність у неї юридичної освіти.
У відзиві на апеляційну скаргу Державне підприємство «Морський торговельний порт «Чорноморськ» доводи скарги не визнало, рішення суд як законне та обґрунтоване просило залишити без змін, з огляду на неподання позивачкою клопотання про поновлення процесуального строку звернення до суду та недоведеність поважності причин його пропуску, в той час як незнання позивачкою законів не звільняє її від юридичної відповідальності. Щодо процедури звільнення відповідач послався на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 01 жовтня 2018 року у справі № 569/1607/17-ц, а також зазначив, що ним дотримано строків попередження позивачки про майбутні зміни в організації виробництва і праці, подальше скорочення, а також запропоновано обрати одну із вакантних на підприємстві посад, підстави для звернення до профспілки із поданням на звільнення відсутні, оскільки позивачка не була обрана до виборних профспілкових органів.
У відзиві на апеляційну скаргу голова Профспілки робітників морського транспорту морського порту «Чорноморськ» Бризгалов С.О. доводи скарги підтримав, просив її задовольнити.
Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
В судовому засіданні ОСОБА_1 доводи скарги підтримала, просила її задовольнити. Представник третьої особи Профспілки робітників морського транспорту морського порту «Чорноморськ» Бризгалов С.О. вважав скаргу такою, що підлягає задоволенню.
В судове засідання представник відповідача Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи, не з'явився, що відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Зокрема, Державне підприємство «Морський торговельний порт «Чорноморськ», є користувачем підсистеми Електронний суд, судове повідомлення про розгляд справи доставлено до його електронного кабінету 19 січня 2024 року о 0:02:56, що підтверджено довідкою про доставку електронного документу до електронного кабінету (а.с. 193).
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Звільнення з підстави, зазначеної у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).
Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.
Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Отже, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.
Згідно з частинами другою та третьою статті 49-2 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Оскільки обов'язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року № 6-40цс15, та у постановах Верховного Суду: від 07 квітня 2021 року у справі № 946/6628/19 (провадження № 61-9503св20), від 21 квітня 2021 року у справі № 723/822/20 (провадження № 61-1357св21) та інших постановах.
Крім того, частиною першою статті статті 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (частина друга статті 233 КЗпП України).
Судом встановлено та ніким по справі не оспорюється, що ОСОБА_1 працювала в Державному підприємстві «Морський торговельний порт «Чорноморськ» на посаді інженера експедиторського обслуговування Контейнерного терміналу, що підтверджується копією трудової книжки позивачки (а.с. 5-9).
ОСОБА_1 07 липня 2022 року попереджена, що відповідно до наказу в.о. директора ДП «МТП «Чорноморськ» від 24 червня 2022 року № 84 «Про зміни в організації виробництва і праці та скорочення чисельності працівників» її посада та робоче місце скорочується з 15 вересня 2022 року. Попередження про майбутнє звільнення позивачка отримала 07 липня 2022 року та висловила свою письмову незгоду на ньому, що підтверджується копією попередження про майбутнє звільнення від 27 червня 2022 року (а.с. 47).
Разом з попередженням про звільнення ОСОБА_1 запропоновано перелік робочих місць (посад) для заміщення працівниками порту (а.с. 48).
Наказом директора ДП «МТП «Чорноморськ» № 26/0-13 від 30 січня 2023 року про припинення трудового договору позивачку звільнено з роботи згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням чисельності працівників. Підставою для видання наказу зазначено наказ ДП «МТП «Чорноморськ» № 84 від 24 червня 2022 року «Про зміни в організації виробництва і праці та скорочення чисельності працівників» (а.с. 49).
Вказаним наказом в.о. директора ДП «МТП «Чорноморськ» від 24 червня 2022 року № 84 «Про зміни в організації виробництва і праці та скорочення чисельності працівників» проведено з 15 вересня 2022 року зміни в організації виробництва і праці шляхом скорочення чисельності працівників Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» у структурних підрозділах за списком згідно з Додатками до цього наказу (а.с. 10-11).
Підставою для прийняття Наказу від 24 червня 2022 року № 84 зазначено, що: «…Підприємство позбавлено будь-якої можливості здійснювати виробничу діяльність з обробки експортних та імпортних вантажів, що відповідно разом з іншими негативними факторами, потягло за собою збитковість Підприємства. Показники фінансової звітності та об'єктивна неможливість здійснювати виробничу діяльність внаслідок війської агресії Росіської Федерації проти України виключаючи перспективи виходу Підприємства з фінансової кризи та ставлять під загрозу життєдіяльність Підприємства в цілому…».
Суд першої інстанції дішов висновку про те, що відповідачем не доведено належними і допустимими доказами законність змін в організації і праці шляхом скорочення чисельності працівників Підприємства, ліквідації з 15 вересня 2022 року структурних підрозділів з усіма робочими місцями та посадами, у тому числі посади, яку обіймала позивач, що надавало б відповідачу право на застосування п. 1 ст. 40 КЗпП України, як результат прийняття оскаржуваного наказу.
Також судом встановлено, що керівництво ДП «МТП «Чорноморськ» в порушення вимог ст. 43 КЗпП України в односторонньому порядку прийняло рішення з питань зміни організації виробництва і праці на підприємстві, що, на думку суду, свідчить про відсутність правових підстав для звільнення позивачки на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, а тому суд дійшов висновку про обґрунтованість позову в частині вимог щодо незаконності звільнення позивачки.
Разом з тим, судом дійшов висновку, що встановлений статтею 233 КЗпП України строк для пред'явлення позову, пропущено позивачкою, яка клопотання про поновлення пропущеного строку, поважності причин пропуску такого строку не заявляла, про що заявлено відповідачем.
Судом встановлено, що позивачка фактично відразу дізналася про порушення її трудових прав, її звільнення проведено 30 січня 2023 року, в цей же день проведено відповідні розрахунки, її ознайомлено під особистий підпис з наказом про звільнення № 26/0-13 від 26 січня 2023 року та вручено трудову книжку, що підтверджується копією наказу (а.с. 49) та не спростовано позивачем в судовому засіданні.
Отже, строк, протягом якого позивачка мала право звернутись до суду з вимогою про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, з урахуванням ст. 123 ЦПК України, має обчислюватись з 31 січня 2023 року, перебіг якого закінчився 28 лютого 2023 року (припадав на вівторок). Позивач звернувся до суду з позовом 01 березня 2023 (припадав на середу), тобто після спливу позовної давності.
З огляду на наведені обставини та враховуючи, що позивачкою не доведено поважності причин пропуску строку звернення до суду, що стосується її звільнення з роботи, суд, вважаючи такий строк пропущеним, у задоволенні позову відмовив.
Спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу законності звільнення позивачки у зв'язку із скороченням штату та, як наслідок, стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Аналіз змісту рішення суду та змісту апеляційної скарги свідчить про те, що предметом перегляду є рішення суду в частині висновку суду про пропущення позивачкою передбаченого ст. 233 КЗпП України місячного строку звернення до суду із позовом про поновлення на роботі.
Висновки суду про допущені відповідачем порушення під час звільнення позивачки з підстави скорочення чисельності працівників за умови відсутності доказів обґрунтованості зміни істотних умов праці, відсутності доказів вжиття заходів щодо працевлаштування позивачки, відсутності інформації щодо звернення відповідача до профспілкової організації щодо змін в організації виробництва і праці шляхом скорочення працівників, отже про порушення участі органу профспілки у вирішенні вказаних питань, і про обґрунтованість позову ніким по справі не оспорюється.
Переглядаючи рішення суду за доводами апеляційної скарги в частині висновків суду про пропуск позивачкою строку звернення до суду, колегія суддів зазначає, що строки звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано нормами КЗпП України, а не нормами ЦК України. Встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду є спеціальним строком для судового захисту трудових прав і застосовується виключно щодо спорів, які за своєю юридичною природою належать до трудового права. Такий строк не є строком позовної давності, який регулюється нормами ЦК України і який застосовується лише за заявою сторони.
Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (постанова Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18).
Разом із тим, Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Тлумачення наведених норм закону свідчить про те, що запровадження на всій території України карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Отже, є помилковим посилання суду на пропущення позивачкою місячного строку звернення до суду, який сплив 28 лютого 2023 року, і яка не клопотала про поновлення пропущеного строку та не надала поважності причин його пропуску, оскільки такий строк не є пропущеним в силу наведених вимог закону.
Оскільки з 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтею 233 КЗпП України продовжуються на строк його дії.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.
Наказом від 30 січня 2023 року № 26/0-13 (тобто під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)), ОСОБА_1 було звільнено з роботи з 31 січня 2023 року, а позов про скасування вказаного наказу про звільнення та поновлення на роботі подано до суду у 01 березня 2023 року, тобто під час дії на території України вказаного карантину, тому слід дійти висновку, що позивачкою не пропущено строк звернення до суду з даним позовом.
Вказане є підставою для поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді, яку вона обіймала до незаконного звільнення - на посаді інженера контейнерного терміналу відділу експедиторського обслуговування Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» з 31 січня 2023 року.
Що стосується позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то з приводу застосування вимог частини другої статті 235 КЗпП України, якою передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік, то колегія суддів зазначає таке.
Як пояснила позивачка та підтверджено матеріалами справи, відповідно до наказу відповідача № 148 від 30 вересня 2022 року з нею було призупинено трудовий договір до закінчення дії або скасування воєнного стану, і цим наказом відповідач змінив правові відносини з позивачкою. Дія цього наказу не була скасована відповідачем, і позивачка знаходилася у правовідносинах з відповідачем згідно саме цього Наказу до часу свого звільнення.
У відповідності до таких засад цивільного судочинства як змагальність та диспозитивність суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України) та кожна сторонами повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, кірм випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12 ЦПК України).
З вимогами про оскарження Наказу № 148 від 30 вересня 2022 року про призупинення із позивачкою трудових відносин вона до суду не зверталася.
Отже, вказаний Наказ не є предметом судового розгляду.
Крім того, 15 березня 2022 року прийнято Закон № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відповідно до ст. 13 якого дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
Тому, встановивши незаконне звільнення позивачки, вона підлягає поновленню на попередній роботі, проте підстави для стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні, оскільки вона є працівником, з яким було призупинено трудовий договір, за час чого заробітна плата не нараховується, а така має бути відшкодованою за вказаний період не відповідачем як роботодавцем, а країною-агресором.
Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту другого частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Наведене неправильне застосування норм матеріального права, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, не дослідження наявності обставин, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, свідчить про те, що оскаржуване судове рішення не відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору: профспілка робітників морського транспорту морського порту «Чорноморськ» в частині вимог про поновлення на роботі та відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Частиною 13 ст. 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Вказане скасування судового рішення та ухвалення нового є підставою для перерозподілу судових витрат у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України.
Оскільки позивачка була звільнена від сплати судового збору за подання позову на підставі пункту 1 частини 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому за наслідками розгляду справи застосуванню підлягають вимоги ч. 6 ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 05 травня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору: профспілка робітників морського транспорту морського порту «Чорноморськ» про поновлення на роботі задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 на посаді інженера контейнерного терміналу відділу експедиторського обслуговування Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» з 31 січня 2023 року.
В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (код ЄДРПОУ 01125672, адреса: 68001, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Праці, 6) на користь держави судовий збір у розмірі 2684 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Дата складення повного тексту постанови - 02 лютого 2024 року.
Головуючий М.В. Назарова
Судді: В.А. Коновалова
Ю.П. Лозко