29.01.24
22-ц/812/66/24
Провадження № 22-ц/812/66/24
Іменем України
29 січня 2024 року м. Миколаїв
справа №487/8756/21
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого Коломієць В.В.
суддів Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,
із секретарем судового засідання Чумаченко К.О.,
переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності в порядку спадкування за законом та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа:приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Ягужинська Катерина Тарасівна, про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності в порядку спадкування за законом, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою представником - адвокатом Зачковським Павлом Степановичем, на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 04 жовтня 2023 року під головуванням судді Притуляка І.О., повний текст судового рішення складений 13 жовтня 2023 року,
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності в порядку спадкування за законом.
Позивач зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її тітка ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 . Підставою набуття права власності спадкодавцем на спадкове майно був договір купівлі продажу від 16 травня 1996 року, зареєстрований Південною товарною біржею за реєстровим номером 4249, а право власності на нього було зареєстроване у КП «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації». Як вказала позивач у спадкодавця дітей не було, а її чоловік - ОСОБА_4 - помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вона як спадкоємець другої черги за законом звернулась до приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Ягужинської К.Т. із заявою про прийняття спадщини, а в листопаді 2021 року з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ОСОБА_4 , але постановою від 12 листопада 2021 року їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 , так як у неї був відсутній правовстановлювальний документ на спадкове майно та відсутнє свідоцтво про народження спадкодавця. Також позивачці стало відомо, що з заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_3 звернувся ОСОБА_2 (внучатий племінник чоловіка спадкодавиці - ОСОБА_4 , який помер раніше ніж відкрилася спадщина після смерті ОСОБА_3 )
Посилаючись на викладене ОСОБА_1 просила встановити факт, що ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , є рідною сестрою ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за законом на кв. АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У січні 2022 року ОСОБА_2 звернувся з зустрічним позовом в якому зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , а ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 . Причиною смерті подружжя стало ускладнення викликані захворюванням Covid-19. Оскільки рідних дітей у померлих не було, він як внучатий племінник ОСОБА_4 звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом, але постановою нотаріуса від 13 жовтня 2021 року йому було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, у зв'язку з тим, що ним не надано документів, що підтверджують рідство з ОСОБА_3 та роз'яснено право звернутися до суду з заявою про встановлення юридичного факту. Як вказав ОСОБА_2 , факт проживання його з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підтверджується актом від 19 жовтня 2021 року, а факт ведення спільного господарства - банківськими виписками про купівлю ним ліків, оплату комунальних та інших послуг, замовлення та встановлення ним газового лічильника, а також показами свідків - сусідів. Також зазначав, що він здійснив поховання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджується Договорами замовлення з ритуальною службою ТОВ «Довник-Бізнес» та квитанціями до прибуткового касового ордеру.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просив встановити факт його постійного проживання однією сім'єю з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 протягом останніх п'яти років: з 2015 року до моменту відкриття спадщини; визнати за ним право власності у порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_1 .
Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 лютого 2022 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 було прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 .
У відзиві на зустрічну позовну заяву представник ОСОБА_1 - адвокат Сидоренко Т.В. заперечувала проти її задоволення. Зазначала, що подружжя ОСОБА_6 проживали у квартирі АДРЕСА_1 самі, сплачували комунальні та експлуатаційні послуги. Тривалий час працівником Департаменту праці та соціального захисту населення ММР подружжю ОСОБА_6 надавалися послуги по соціальному обслуговуванню як одиноким людям похилого віку. ОСОБА_2 орієнтовно восени 2020 року уклав шлюб, де проживала його дружина він не вказує. Належних та допустимих доказів на підтвердження ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків позивачем ОСОБА_2 надано не було, а наданий ним акт проживання не є безспірним пітвердженням саме факту проживання однією сім'єю разом із спадкодавцем ОСОБА_3 з 2015 року і до дня її смерті. Сам факт надання допомоги іншій особі, яка є одинокою особою похилого віку, не є безумовним підтвердженням наявності факту проживання однією сім'єю та не свідчить про існування підстав для застосування ст. 1264 ЦК України, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі №369/9334/16-ц. До того ж факт проживання однією сім'єю позивача разом з ОСОБА_4 не породжує юридичні наслідки з урахуванням того, що спадщину після нього прийняла його дружина ОСОБА_3 у порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 - задоволено. Встановлено факт, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 є рідною сестрою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Зачковський П.С. - просив скасувати рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 жовтня 2023 року та задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 .
Апелянт зазначає, що суд дійшов хибного висновку, щодо недоведення факту проживання ОСОБА_2 однією сім'єю з подружжям ОСОБА_6 протягом п'яти років з 2015 року та до відкриття спадщини, не надав належної оцінки доказам, які містяться у матеріалах справи, а саме копії акту від 19.10.2021 року та акту від 22.09.2021 року, копіям договорів замовлення на організацію та проведення поховання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Вважає також помилковими висновки суду, що позивач за зустрічним позовом не заперечував факт, що ОСОБА_5 та ОСОБА_3 є рідними сестрами, оскільки сам факт відсутності заперечень з боку сторони не є фактом визнання аргументів іншої сторони в цивільній справі, а тому доведення аргументів повинно базуватися на доказах, що містяться в матеріалах справи.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Сидоренко Т.В. просила залишити апеляційну скаргу ОСОБА_7 без задоволення, а рішення суду - без змін, посилаючись на те, що апелянтом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження ведення спільного побуту з подружжям ОСОБА_6 , а тому суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення надав вірну оцінку обставинам справи та ухвалив рішення у відповідності до вимог ст. 263 ЦПК України.
В судове засідання до суду апеляційної інстанції учасники справи не з'явились, про день, час та місце розгляду справи сповіщені належним чином, про причину неявки не повідомили, клопотань про відкладення судового розгляду не надходило.
Від третьої особи - приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Ягужинської К.Т. - надійшла заява про розгляд справи без її участі.
Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживали та були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 з 08.05.1996 р. по день своєї смерті, інших осіб за вказаною адресою не зареєстровано, що підтверджуються відповідними відмітками у копіях їх паспортів та інформацією з Реєстра територіальної громади м. Миколаєва (а.с. 173, 206, а.с. 164). Вказана квартира була набута ОСОБА_3 у власність на підставі договору купівлі-продажу від 16 травня 1996 року, зареєстрованого Південною товарною біржею за реєстровим номером 4249, що підтверджується копією цього договору (а.с. 7). Згідно відповіді КП «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 29.12.2021 року № 2553 з матеріалів інвентаризаційної справи БТІ за адресою: АДРЕСА_3 станом на 28.12.2012 року право власності на квартиру АДРЕСА_4 зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі вищевказаного договору купівлі-продажу, що був зареєстрований у КП «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» 31.05.1996 року (а.с. 42). З інформації Державного Реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 02.12.2021 року слідує, що відсутні відомості про реєстрацію речових прав на зазначену квартиру (а.с. 8).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про його смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 11).
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про її смерть серії НОМЕР_2 (а.с. 6).
З матеріалів спадкової справи вбачається, що у передбачений ст. 1270 ЦК України строк із заявами про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 звернулись позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 (а.с. 26-37).
Постановою Приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Ягужинською К.Т. від 12.11.2021 року у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті тітки було відмовлено по причині не надання оригіналу правовстановлюючого документу на спадкове нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , та роз'яснено, що за таких обставин нотаріальне оформлення права власності на це спадкове майно неможливо, у зв'язку із чим право власності в порядку спадкування необхідно визнавати в судовому порядку (а.с. 10).
Постановою приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Ягужинської К.Т. від 13.10.2021 року у видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_2 (який є онуком рідної сестри померлого ОСОБА_4 ) було відмовлено по причині не надання документів, які б підтверджували факт його родинних відносин зі спадкодавцем ОСОБА_3 або інший факт, на підставі якого заявник може бути закликаний до спадкування (а.с. 61).
Задовольняючи первісний позов та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведений факт його постійного проживання однією сім'єю з ОСОБА_4 і ОСОБА_3 протягом останніх п'яти років до відкриття спадщини, тоді як позивачкою підтверджений факт, що вона є донькою рідної сестри ОСОБА_3 , отже є племінницею померлої, встановлення цього факту впливає на спадкові права позивачки і встановити його в іншому передбаченому законом порядку вона не має можливості. Враховуючи, що мати позивачки померла до відкриття спадщини ОСОБА_3 і відсутні спадкоємці першої черги, то існують підстави для визнання за ОСОБА_1 право власності на спірну квартиру в порядку спадкування за законом.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Так, Згідно із статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Стаття 1217 ЦК України передбачає, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу (стаття 1258 ЦК України).
Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово.
Спадкування за законом здійснюється у наступній черговості (при цьому кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування, встановлених статтею 1259 ЦК України):
перша черга: діти спадкодавця (у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті), той з подружжя, який його пережив, та батьки;
друга черга: рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері;
третя черга: рідні дядько та тітка спадкодавця;
четверта черга: особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини;
п'ята черга: інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення, та утриманці спадкодавця (неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування).
Згідно з частиною третьою статті 1266 ЦК України племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Юридичні факти - це обставини чи факти, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.
Частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено перелік юридичних фактів, які можуть бути встановлені у судовому порядку.
Пунктом 1 частини першої вказаної статті передбачено, що суд розглядає справу про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже із системного аналізу частини шостої статті 294, статті 315 ЦПК України вбачається, що встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб в судовому порядку можливо лише тоді, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення або особа не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факти, що мають юридичне значення, і коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання свідоцтва про право на спадщину.
Справи про спадкування повинні розглядатися судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Надавши належну правову оцінку наявним у справі доказам у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про встановлення факту її родинних відносин з ОСОБА_3 . За результатами системної оцінки наявних у справі матеріалів суд першої інстанції дійшов висновків, що інформацією у свідоцтвах про народження і свідоцтвах про шлюб підтверджується, що ОСОБА_8 є рідною сестрою ОСОБА_9 , а тому позивачка ОСОБА_1 , яка є донькою ОСОБА_5 , являється племінницею ОСОБА_3 .
До того ж, як вбачається з технічного запису судового засідання від 20 червня 2023 року, на запитання суду до відповідача: чи не заперечує він того факту, що ОСОБА_5 є рідною сестрою ОСОБА_3 , ОСОБА_2 відповів, що звісно не заперечує і він особисто знав ОСОБА_5 .
За такого доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними і висновків суду не спростовують.
Встановивши, що оскільки у ОСОБА_3 спадкоємці першої черги відсутні, а мати позивачки померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 12), тобто до смерті ОСОБА_3 , суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що встановлення факту родинних відносин, про який просить позивачка, має юридичне значення, оскільки вона як племінниця померлої є спадкоємцем за правом представлення на частку у майні, яка б належала її матері, якби вона була жива на час відкриття спадщини, та встановити цей факт в іншому передбаченому законом порядку вона не має можливості з огляду на відсутність письмових доказів щодо відомостей про народження спадкодавця.
Статтею 392 ЦК України визначено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.
У разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 01 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав, зокрема, в нотаріальному порядку.
З огляду на викладене, оскільки позивачка відповідно до ст. 1262, ч. 3 ст. 1266 ЦК України успадковує за правом представлення як спадкоємець другої черги майно померлої ОСОБА_3 , а інші спадкоємці другої черги, як і спадкоємці першої черги- відсутні, враховуючи, що нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку із втратою правовстановлюючого документу на спадкове нерухоме майно, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що порушені спадкові права позивачки підлягають поновленню у судовому порядку, шляхом визнання за нею права власності на спірну квартиру в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 .
За такого, встановлення факту постійного проживання однією сім'єю з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 протягом останніх п'яти років до моменту відкриття спадщини, про що просить відповідач ОСОБА_2 у своєму зустрічному позові, не буде мати для нього юридичного значення з огляду на приписи ст. 1258 ЦК України щодо черговості спадкування за законом, оскільки такий факт підтверджує право на спадкування у четверту чергу за законом (ст. 1264 ЦК).
До того ж при вирішення зустрічного позову в частині встановлення факту проживання ОСОБА_2 з подружжям ОСОБА_6 однією сім'єю на протязі п'яти років: з 2015 року до відкриття спадщини, суд першої інстанції відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України вірно врахував висновки Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду у постанові від 18.09.2023 року у справі №582/18/21, де зроблено висновок, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Таким чином, обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.
Належним чином оцінивши надані позивачем докази у їх сукупності та взаємозв'язку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вони не підтверджують факт проживання ОСОБА_2 разом із подружжям ОСОБА_6 як члена їх сім'ї та спростовуються доказами, наданими позивачкою.
Так, допитані в судовому засіданні у суді першої інстанції свідки ОСОБА_10 і ОСОБА_11 не вказали будь-яких фактів, які б свідчили про факт проживання ОСОБА_2 з подружжям ОСОБА_6 однією сім'єю.
Складений за участю вказаних свідків Акт про проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі з березня 2015 року (а.с. 62) також не доводять факту його проживання як члена сім'ї подружжя ОСОБА_6 .
Також не свідчить про це і зміст Акту про встановлення у спірній квартирі газового лічильнику від 22.09.2021 року (тобто вже після смерті подружжя ОСОБА_6 ) (а.с. 68).
До того ж за інформацію Департаменту праці та соціального захисту населення №157/0901-3 від 07.02.2023 року працівниками Заводського районного міського територіального центру на підставі особистих заяв ОСОБА_3 і ОСОБА_4 від 14.04.2015 року, індивідуальних планів та договорів з 17.04.2015 року по день їх смерті надавалися соціальні послуги як бездітним та проживаючим самотньо громадянам (а.с. 166-223).
Допитана у судовому засіданні у суді першої інстанції у якості свідка соціальний працівник ОСОБА_12 підтвердила той факт, що з моменту взяття подружжя ОСОБА_6 на облік та по день їх смерті вона здійснювала їх догляд та надавала послуги соціальної допомоги вдома, на підставі Договорів та індивідуальних планів. Сім'ю ОСОБА_6 відвідувала кожного вівторка та п'ятниці з 15-00 до 17-00 год, здійснювала прибирання квартири, оплату комунальних платежів, купувала та приносила ліки та продукти за їх замовленням, здійснювала зняття грошових коштів, які Пенсійним фондом перераховувалися підопічним на банківські карти та передавала їм готівку.
Суд першої інстанції правильно врахував, що здійснення відповідачем поховання ОСОБА_3 і ОСОБА_4 не доводить того, що він із з померлими були пов'язані спільним побутом та мали взаємні права й обов'язки осіб, які об'єдналися для спільного проживання.
За такого доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновком суду щодо їх оцінки.
Отже суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно встановив характер правовідносин сторін у справі і застосував норми матеріального права, які їх регулюють, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 та відсутності таких підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 .
Таким чином, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що відповідно до ст. 375 ЦПК України підстав для його зміни чи скасування немає, а апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - адвокатом Зачковським Павлом Степановичем, залишити без задоволення.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 жовтня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Головуючий В.В. Коломієць
Судді Н.В. Самчишина
Т.В. Серебрякова
Повний текст постанови складено 06 лютого 2024 року.