Справа № 583/6034/23
2/583/141/24
06 лютого 2024 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:
головуючого - судді Ярошенко Т.О.
з участю секретаря судового засідання Алєксєєнко І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Охтирка в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом та просить стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на свою користь кошти (борг) у сумі 15000 доларів США, що в гривневому еквіваленті станом на день подачі позову становить 540 750 грн. Вимоги мотивує тим, що 13.08.2020 року між ним та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір про спільну діяльність, термін дії якого до 13.08.2050 року. ФОП ОСОБА_2 взяв на себе зобов'язання по сплаті коштів в сумі 15 тисяч доларів США, про що склав особисту розписку від 13.08.2020 року, згідно якої зобов'язується їх виплатити в строк до 30.11.2020 року. Однак, відповідач у вказані строки не виконав взятих на себе зобов'язань, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
07.12.2023 року ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області відкрито провадження по справі, визнано справу малозначною, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Цього ж дня ухвала про відкриття провадження у справі була направлена учасникам справи. 02.01.2024 року відповідач отримав копію позовної заяви з ухвалою про відкриття провадження, відзиву в установлений законом строк не подав, будь-яких заяв від нього не надійшло.
За таких обставин суд приходить до висновку про можливість вирішення справи за наявними матеріалами у відповідності до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України.
Відповідно до принципу диспозитивності, на якій неодноразово наголошує Європейський суд з прав людини у своїх рішення, особи, які беруть участь у справі, мають можливість вільно розпоряджатися своїми матеріальними та процесуальними правами на власний розсуд.
Вказаний принцип надає кожному учаснику процесу можливість самостійно розпоряджатися наданими йому законом процесуальними правами, в тому числі і правом брати участь в судових засіданнях.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 10 липня 1984 року у справі «Гінчо проти Португалії» передбачив, що держави - учасниці Ради Європи зобов'язані організовувати свою правову систему таким чином, щоб забезпечити додержання положень п.1 ст. 6 Конвенції та вимог щодо судового розгляду упродовж розумного строку. При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.
Враховуючи, що від сторін у справі клопотань не надійшло, заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження сторонами не надано, сторони не ініціювали перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження після отримання ухвали суду про відкриття провадження в справі, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з викликом сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, вказана справа відноситься відповідно до положень ст.19, ст.274 ЦПК України до малозначних справ, її розгляд визначено судом в ухвалі про відкриття провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, позивачем відповідно до положень ЦПК України надано в повному обсязі необхідні докази в обґрунтування позову, інших клопотань щодо надання чи витребування доказів сторонами не заявлялося, суд не знаходить підстав для переходу до розгляду справи в порядку загального провадження та вважає можливим розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до положень ст.ст.277-279 ЦПК України.
Згідно із частиною першою статті 7 ЦПК України розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки, Охтирським міськрайонним судом Сумської області не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому частиною п'ятою статті 272 ЦПК України.
З огляду на те, що згідно із частиною першою статті 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, така інформація оприлюднюється на офіційному веб-порталі судової влади України.
Наведене положення відповідає практиці Європейського суду з прав людини і не може автоматично вважатися порушенням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В розумінні ч.6 ст.279 ЦПК України характер спірних правовідносин та предмет доказування у даній справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Оскільки, розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, тому, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У відповідності до норм ст. 280 ЦПК України суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Суд, проаналізувавши матеріали справи, дослідивши письмові докази, виходив з наступного.
Судом встановлено, що 13.08.2020 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 укладено договір про спільну діяльність, термін дії якого до 13.08.2050 року (а.с.4-5).
ФОП ОСОБА_2 взяв на себе зобов'язання по сплаті коштів в сумі 15 тисяч доларів США, згідно договору про спільну діяльність з ОСОБА_1 , про що склав особисту розписку від 13.08.2020 року, згідно якої зобов'язується виплатити кошти в строк до 30.11.2020 року (а.с.6).
В установлений розпискою строк відповідач свої зобов'язання не виконав, кошти позивачу не повернуті.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першоюстатті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно достатті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та друго їстатті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Особа, яка має боргову розписку, в якій немає даних про позикодавця, вважається позикодавцем при відсутності належних і допустимих доказів, визначених частиною другою статті 76 ЦПК України, що спростовують зміст боргового документа, або є докази неправомірного заволодіння такою розпискою особою, яка нею володіє (рішення правоохоронних органів тощо).
Зазначене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 583/97/19, провадження, № 61-13172св19, а також зі змістом статті 545 ЦК України.
З огляду на викладене, суд на підставі наданої ОСОБА_1 розписки від 13.08.2020 року дійшов висновку про наявність між сторонами правовідносин, які випливають із договору позики, оскільки наявна у позивача розписка підтверджує як факт укладення договору позики, так і факт отримання відповідачем від позивача коштів в сумі 15 000 доларів США. Розписка містить всі відомості, які ідентифікують особу позивача та позичальника ОСОБА_2 , в якій указано його паспортні дані, реєстраційний номер облікової картки платника податків, адресу проживання.
Доказів того, що позивач неправомірно заволодів цією розпискою суду не надано. Доказів повернення коштів за борговою розпискою ОСОБА_2 суду не надав.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Отже, оскільки у строк до 30.11.2020 року відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань, чим порушив права позивача, а тому суд дійшов, що позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню.
Висновок суду.
Таким чином, аналізуючи приведені докази, даючи їм оцінку в їх сукупності, з урахуванням вищевказаних обставин, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінюю зібрані у справі докази в цілому, так і кожний доказ окремо, який міститься у справі, з урахуванням принципів розумності, пропорційності, виваженості, справедливості, вирішуючи справу в межах заявлених вимог, з урахуванням наданих доказів, суд приходить до висновку, що маються законні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача боргу в розмірі 15 000 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України на день звернення до суду еквівалентно становить 540 750 грн.
На підставі ст.141 ЦПК України, з відповідача підлягають стягненню на користь позивача понесені та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 5417,50 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 247, 259, 263, 264, 279, 280-284 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в сумі 15 000 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України на день звернення до суду еквівалентно становить 540 750 грн. та понесені судові витрати у розмірі 5417,50 грн., а всього 546 167,5 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Сумського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення складено 06 лютого 2024 року.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (адреса реєстрації АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Суддя Охтирського міськрайонного суду
Сумської області Т.О.Ярошенко