Справа № 523/22946/23
Провадження №4-с/523/14/24
"01" лютого 2024 р.
Суворовський районний суд міста Одеси в складі:
головуючого судді - Кисельова В.К.,
за участю секретаря -Дзюби Г.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 21 в м. Одесі скаргу ОСОБА_1 на дії (бездіяльність) Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), заінтересована особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», та зобов'язання вчинити певні дії,
Представник ОСОБА_1 - адвокат Главацький Юрій Анатолійович, звернувся до суду зі скаргою, в якій він просить визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) щодо не зняття арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 , накладеного в межах виконавчого провадження ВП№45122463, та просив зобов'язати Суворовський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) зняти арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 26.11.2014р,, номер запису обтяження:8745817.
Скарга мотивована тим, що на примусовому виконанні в Першому Суворовському ВДВС Одеського міського управління юстиції перебувало виконавче провадження з примусового виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_1 на корить ТОВ «Кей-Колект» заборгованості у розмірі 724226,64грн. В межах вказаного виконавчого провадження на все майно, яке належить ОСОБА_1 державним виконавцем 27.11.2014р. був накладений арешт. На теперішній час виконавче провадження було знищено у зв'язку із закінченням терміну зберігання. ОСОБА_1 звернулася до відділу ДВС із заявою про зняття арешту, накладеного 27.11.2014р., проте арешт знятий не був. Наведені обставини стали підставою для звернення до суду.
Ухвалою від 02.01.2024р. суддею було постановлено ухвалу суду, якою була прийнята скарга ОСОБА_1 до провадження з призначення розгляду справи за участю сторін.
ОСОБА_1 та її адвокат Главацький Ю.А. у судове засідання не з'явилися. Від адвоката Главацького Ю.А. до суду надійшло клопотання про розгляд справи за їх відсутності.
Представник відділу ДВС до суду не з'явився, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином, раніше 24.01.2024р. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, призначеної на 24.01.2024 р. на 11.50 год та необхідність надіслання копії скарги на адресу ДВС, яке 26.01.2024р. було виконано, про що свідчить довідка, яка є в матеріалах справи. Будь-яких інших, заяв, клопотань, заперечень на адресу суду не надходило.
Від представника ТОВ «Кей-Колект» Вишневської О.І. на електронну адресу суду надійшла заява про слухання справи без їх участі, в якій зазначено, що не заперечують проти задоволення скарги ОСОБА_1 , про що свідчить поштове повідомлення.
За приписами частини першої другої статті 450 ЦПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.
Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Суд, вивчивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини, дійшов наступного висновку.
Матеріалами справи встановлено, що на виконанні Першого Суворовського відділу ДВС Одеського міського управління юстиції перебувало виконавче провадження № 45122463 з примусового виконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04.12.2013р. № 523/11781/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Кей-колект” заборгованості в сумі 90 177,11 дол.США, що складає 720 785,64 грн., а також понесених судових витрат в сумі 3 441 грн..
В межах вказаного виконавчого провадження постановою державного виконавця від 27.11.2014р. №45122463 було накладено арешт на невизначене майно, все нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 , яка була зареєстрована 16.02.2015р. державним реєстратором Одеського міського управління юстиції, реєстраційний номер обтяження 8745817(спеціальний розділ).
Згідно інформації з Суворовського відділу ДВС від 01.12.2023р., на звернення ОСОБА_1 про зняття арешту, було підтверджено, що на виконанні у відділу перебувало зазначене вище виконавче провадження, у межах якого державним виконавцем 27.11.2014р. було накладено арешт на все майно, яке належить ОСОБА_1 . Виконавче провадження було закінчене 11.09.2015р. у відповідності до п.4ст.47 ЗУ «Про виконавче провадження»(стара редакція) у зв'язку з відсутністю авансування стягувача на проведення виконавчих дій. Надати більш детальну інформацію за виконавчим провадженням не представилось можливим у зв'язку із знищенням виконавчого провадження за збігом строку його зберігання.
Факт знищення виконавчого провадження підтверджено у вищевказаному листі відділу ДВС.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно із положеннями статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Схожі за змістом положенням містились у статті 25 цього ж Закону у редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника) державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме:
закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.
Відповідно до положень частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент звернення заявника до суду із цією скаргою) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.
За положеннями пункту 16 розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. №512/5 передбачено, що постанова про зняття арешту з майна боржника або скасування інших заходів примусового виконання рішення без винесення постанови про відкриття чи відновлення виконавчого провадження виноситься державним виконавцем органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем, яким виконавчий документ повернуто стягувачу, за заявою боржника у разі, якщо: судом скасовано заходи забезпечення позову за завершеним виконавчим провадженням; при повторному пред'явленні такого виконавчого документа до примусового виконання виконавче провадження за таким виконавчим документом закінчено на підставі частини першої статті 39 Закону, а також за умови сплати боржником витрат виконавчого провадження, здійснених під час виконавчого провадження, у якому виконавчий документ повернуто стягувачу (крім випадків, коли виконавчий документ повернуто приватним виконавцем, діяльність якого припинена); після повернення виконавчого документа стягувачу на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця надійшла сума коштів для задоволення вимог стягувача, виконання постанов про стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та за умови, що такий виконавчий документ повторно на виконання не пред'явлено.
Водночас, слід звернути увагу, що спір у справі виник не у зв'язку з оскарженням бездіяльності у вигляді не зняття арешту державним виконавцем, який здійснював виконавчі дії у виконавчому провадженні провадженнях №45122463 на стадії їх завершення, а у зв'язку з тим, що на заяву ОСОБА_1 від 08.04.2023р. про зняття арешту поза межами виконавчого провадження, державний виконавець відмовився зняти арешт з майна боржника.
Суд враховує, що застосування державними виконавцями наданого їм широкого кола повноважень та законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить до їх обов'язків, визначених статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», щодо вжиття передбачених цим Законом заходів для неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій.
Аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.
Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права
Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов'язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.
Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
При цьому суд враховує те, що наявність протягом тривалого часу (майже 9 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача ТОВ «Кей-Колект», а також відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
На підставі зазначеного суд дійшов висновку, що не зняття відділом ДВС арешту з майна боржника у виконавчому провадженні саме за обставинами цієї справи є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби, а порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом зобов'язання ДВС зняти арешт з майна боржника.
На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про виконавче провадження», ст.ст. 127,260,261,353,447-451 ЦПК України, суд
1.Скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2.Визнати неправомірною бездіяльність Суворовського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) щодо відмови у задоволенні заяви про зняття арешту, накладеного на невизначене майно, все нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на підставі постанови Першого Суворовського ВДВС Одеського міського управління юстиції ВП№45122463 від 26.11.2014р., зареєстрований 16.02.2015р. державним реєстратором Одеського міського управління юстиції, реєстраційний номер обтяження 8745817(спеціальний розділ)..
2. Зобов'язати Уповноважену посадову особу Суворовського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) зняти арешт, накладений на невизначене майно, все нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на підставі постанови Першого Суворовського ВДВС Одеського міського управління юстиції ВП№45122463 від 26.11.2014р., зареєстрований 16.02.2015р. державним реєстратором Одеського міського управління юстиції, реєстраційний номер обтяження 8745817(спеціальний розділ).
Ухвала набирає законної сили з дня її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня виготовлення повної ухвали суду.
Повна ухвала суду складена та підписана суддею 06 лютого 2024 року.
Суддя: