Справа № 515/156/23
Провадження № 2/513/150/24
Саратський районний суд Одеської області
06 лютого 2024 року Саратський районний суд Одеської області у складі: головуючої судді Рязанової К.Ю., за участю секретаря судового засідання Шевченко Є.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Сарата Одеської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання права власності у порядку спадкування, -
Повивач ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просить визнати за нею право власності на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за заповітом після смерті бабусі ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , посилаючись на відмову нотаріуса в оформленні спадкових прав за відсутності державної реєстрації права власності на спадкове майно. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що фактична належність спадкодавиці спірного майна підтверджується Витягом з погосподарської книги.
Ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 06 лютого 2023 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду в підготовчому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження.
14 лютого 2023 року на адресу суду на виконання ухвали від 06 лютого 2023 року надійшла спадкова справа №152/2017 до майна ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 30 червня 2023 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою судді Саратського районного суду Одеської області Рязанової К.Ю. від 21 грудня 2023 року вказану справу прийнято до свого провадження, постановлено про розгляд справи у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Саратського районного суду Одеської області від 25 січня 2024 року закрито підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Давиденко К.В., будучи належним чином повідомленими про розгляд справи до суду не з'явилися, від представника позивача адвоката Давиденка К.В. надійшла заява, в якій він позов підтримав та просив його задовольнити.
Представник відповідача Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області Чебан С.А., згідно з поданою заявою просив справу розглядати у його відсутність.
У зв'язку з неявкою в судове засідання учасників справи, від яких надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності, що відповідає положенням ч. 3 ст. 211 ЦПК України, судом, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши та оцінивши письмові докази, суд дійшов до таких висновків.
Суд вважає, що між сторонами склалися правовідносини, що випливають із цивільного законодавства, пов'язані із спадковим правом, тому, при вирішенні спору між сторонами, слід керуватися Цивільним Кодексом України.
ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Приморське Татарбунарського району Одеської області померла ОСОБА_3 , про що 27 грудня 2016 року в Книзі реєстрації смертей Татарбунарського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області вчинено актовий запис № 488 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 10).
Після її смерті відкрилася спадщина, у тому числі і на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Перейменування вулиці мало місце згідно з рішенням 9 сесії 7 скликання Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області № 56-VII від 22 лютого 2016 року (а.с. 45).
За життя ОСОБА_3 зробила розпорядження та заповіла вказаний житловий будинок ОСОБА_4 (зміна прізвища на " ОСОБА_5 " після реєстрації шлюбу з ОСОБА_6 14 липня 2015 року - а.с. 7).
Згідно з копією спадкової справи № 152/2017, заведеної 08 червня 2017 року до майна померлої ОСОБА_3 , спадкоємцем після її смерті є ОСОБА_1 (онука та позивачка у справі), яка 10 липня 2017 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 1,5000 га в межах території Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області. Інший спадкоємець ОСОБА_7 (донька померлої) відмовилася від одержання обов'язкової долі на спадщину (а.с.30-41).
На підтвердження родинних відносини між спадкодавицею та спадкоємицею, як між бабусею та онукою, позивачкою надано: копію свідоцтва про народження матері ОСОБА_8 серії НОМЕР_2 , виданого Приморською сільською радою Татарбунарського району Одеської області 19 листопада 1976 року, актовий запис № 35; копію свідоцтва серії НОМЕР_3 про укладення шлюбу матері ОСОБА_8 з гр. ОСОБА_9 06 лютого 1994 року, виданого на підставі актового запису № 2 Приморською сільською радою Татарбунарського району Одеської області; копію свого свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданого на підставі актового запису № 29 від 14 листопада 1994 року Приморською сільською радою Татарбунарського району Одеської області та копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 , виданого 14 липня 2015 року на підставі актового запису № 1166 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Київському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції (а.с.6-9).
Постановою приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Монастирліу О.П. від 25 січня 2023 року позивачці ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на жтитловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкоємцеві (а.с.12).
Відповідно до довідки № 506 від 07 вересня 2020 року виданої виконавчим комітетом Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, згідно погосподарського обліку Приморської сільської ради, житловий будинок по АДРЕСА_1 , належав померлій ОСОБА_3 (а.с.13).
Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Однією з таких підстав є спадкування майна, в тому числі за законом, відповідно до статті 1217 ЦК України.
Відповідно до ст. 1216-1218 ЦК України, спадкування є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.
Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на нерухоме майно, то спадкоємець також не набуває права власності в порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно.
За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1270 ЦК України).
Згідно зі статтею 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Разом з тим, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Частиною 1 ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст. 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
За частиною 2 статті 182 ЦК України, право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації.
Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.
Стаття 1298 ЦК України передбачає, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.
Як вже було зазначено судом, постановою приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Монастирліу О.П. від 25 січня 2023 року позивачці відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 , у зв'язку з відсутності правовстановлюючих документів, що є підставою для звернення до суду за захистом свого права (а.с. 12).
У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають із часу відкриття спадщини, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених у гл. 29 ЦК України (постанова ВС від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21-ц).
В судовому порядку право власності на спадкове майно підлягає захисту шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України) та є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визнання судом за позовом спадкоємця права власності на спадкове майно.
Тобто у встановлений законом строк позивач, ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, фактично спадщину прийнявши, однак свідоцтво про спадщину на житловий будинок не видавалось, оскільки відсутній документ, що посвідчує право власності спадкодавця на нерухоме майно, тобто її право власності не визнається іншою особою, а іншого способу захисту своїх прав аніж звернення з позовом до суду у позивачки немає, тому вона вимушена була звернутися до суду з цим позовом.
Згідно з листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», найпоширенішою причиною звернення особи до суду в справах про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування є неможливість спадкоємцями, які прийняли спадщину, оформити своє право на спадщину в нотаріальній конторі з причин відсутності правовстановлюючих документів на спадкове майно на ім'я спадкодавця та/або відсутності державної реєстрації нерухомого майна спадкодавцем. Такі випадки характерні для сільської місцевості, де право власності на житловий будинок за спадкодавцем підтверджується лише записом в погосподарській книзі сільської ради та тривалим фактом володіння цим майном особою, яка померла. Перші власники не оформляли документи на належне їм нерухоме майно та не реєстрували його в органах БТІ, а тому спадкоємець не може отримати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину і його право має бути визнано в судовому порядку.
Отже, на думку суду, право на отримання правовстановлюючого документу на нерухоме майно, має особа, яка є власником цього майна, дане право нерозривно пов'язане з особою спадкодавця, а тому після його смерті спадкоємець не має можливості отримати правовстановлюючий документ на спадкове майно в позасудовому порядку.
У справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який (які) прийняв (прийняли) спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування (постанови Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 265/6868/16-ц (провадження № 61-34234св18), від 19 травня 2020 року у справі № 175/1941/16-ц (провадження № 61-19798св18)). У даній справі позивачем вірно визначено відповідача.
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року, державна реєстрація речових прав (на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів (виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.
Згідно зі ст. 3 зазначеного Закону право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.
Відповідно до ст.ст.25, 30, 346 ЦК України, листа Міністерства юстиції України №19-32/319, від 21 лютого 2005 року, якщо у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не проводилась і правовстановлюючий документ відсутній, питання про визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного власника (спадкоємця) повинно вирішуватися у судовому порядку.
Таким чином, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав.
Згідно з п. 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», суди повинні мати на увазі, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК), проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Разом із тим суди повинні розмежовувати право на спадщину як майнове право (об'єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на об'єкт нерухомого майна.
Відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», загальними засадами державної реєстрації прав є: гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації. Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом.
Згідно з ч. 2, 4 ст. 18 Закону України, державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Пунктом 4 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, від 17 жовтня 2013 року № 868 передбачено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на об'єкти нерухомого майна, а саме на земельну ділянку, підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду або їх окремі частини, квартиру, житлове та нежитлове приміщення. Державна реєстрація права власності на квартиру, житлове та нежитлове приміщення проводиться незалежно від того, чи зареєстроване право власності на житловий будинок, будівлю, споруду або їх окремі частини, в яких вони розташовані.
Спадкоємець має право звернутися із заявою про державну реєстрацію переходу права власності до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, після прийняття спадщини в порядку, передбаченому законом. Якщо право власності спадкодавця не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, правовстановлюючими є документи, що підтверджують підставу для переходу права власності в порядку правонаступництва, а також документи спадкодавця, що підтверджують виникнення у нього права власності на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Статтею 31 цього Закону передбачені особливості державної реєстрації прав на об'єкти нерухомого майна, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку.
Відповідно до зазначеного Закону, для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, і щодо зазначених об'єктів нерухомості раніше не проводилася державна реєстрація прав власності, подаються:
1) виписка із погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою;
2) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об'єктом, крім випадку, коли таке речове право зареєстровано в Державному реєстрі прав.
При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.
При вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України, чинного на час виникнення права власності.
Окрім загального кола обставин, які встановлюються судом при вирішенні всіх спорів про право на спадкування, при вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове нерухоме майно судам необхідно з'ясовувати: 1) правовий режим земельної ділянки, на якій розташоване спірне нерухоме майно (будинок, споруда); 2) чи отримано спадкодавцем дозволи на спорудження будинку, чи затверджено проект на спорудження будинку; 3) коли спадкодавцем було завершено спорудження будинку; 4) чи дотримано при будівництві проекту на спорудження будинку, вимог державних протипожежних, санітарних норм; 5) чи посвідчено право власності на нерухоме майно в установленому законом порядку на час виникнення права власності.
При розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати: місце відкриття спадщини, коло спадкоємців, які прийняли спадщину, законодавство, яке підлягає застосуванню щодо правового режиму спадкового майна та часу відкриття спадщини.
Обставини, які входять до предмету доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі.
Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця (постанова Верховного Суду від 10 січня 2022 року у справі № 577/2233/20 (провадження № 61-2722св21)).
Судом при вирішенні спору досліджені матеріали спадкової справи №152/2017 щодо майна ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , заяву про прийняття спадщини подала позивачка, яка 10 липня 2017 року отримала свідоцтво про право на спадщину а законом на належну спадкодавцю земельну ділянку сільськогосподарського призначення. Інший спадкоємець ОСОБА_7 відмовилася від прийняття спадщини (а.с. 30-41).
Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду.
Судом встановлено, що за даними технічного паспорту, виготовленого 17 серпня 2020 року, житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 складається з: житлової будівлі - А; літньої кухні - В; гаражу - Г; сараю - Д; навісу - Е; сараю - Ж; навісу - З; сараю - И; навісу - и; воріт - 1, огороджень - 2-3, басейнів - 4-5, рік будівництва - 1950 -1970 рр. (а.с.14-16).
У 1950 році питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі Указ від 26 серпня 1948 року), що був визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-ХІ, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі Постанова від 26 серпня 1948 року), які, визначали умови та правові наслідки будівництва.
Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п'яти як у місті, так і поза містом.
Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.
Отже, Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства.
Ці правові акти не пов'язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.
Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР була затверджена Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року.
Згідно з пунктами 4, 7 цієї Інструкції підлягали реєстрації всі будинки і домоволодіння, у тому числі належні громадянам на праві особистої власності, і здійснювалась вона на підставі документів, що встановлюють право власності.
Відповідно до пункту 6 Інструкції, не підлягають реєстрації будинки і домоволодіння, що розташовані в сільських населених пунктах, які адміністративно підпорядковані містам або селищам міського типу, але до них не приєднані.
Отже, у період чинності зазначеної Інструкції державна реєстрація нерухомого майна не проводилась в сільській місцевості. Право власності на нерухоме майно, що знаходиться в сільській місцевості, зокрема може бути підтверджено довідкою виконавчого комітету відповідної місцевої ради. Такі випадки характерні для сільської місцевості, де право власності на житловий будинок підтверджується лише записом в по господарській книзі сільської ради.
За таких обставин, підставою виникнення у спадкодавця ОСОБА_3 права власності на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами був сам факт збудування його з додержанням вимог зазначених правових актів, які не пов'язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.
Порядок та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва вперше на законодавчому рівні було встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення».
До 05 серпня 1992 року законодавством не передбачалась процедура введення, державної реєстрації, приватних житлових будинків до експлуатації при оформленні права власності.
Порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, на які відсутні акти прийняття їх в експлуатацію, наведено в ДБН А. 3.1-3-94 «Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів» та в листі Державного комітету України з будівництва та архітектури від 23 березня 1999 року № 12/5-126, у якому, зокрема, роз'яснюється: по об'єктах, що збудовані до 05 серпня 1992 року, тобто до прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складає бюро технічної інвентаризації.
Судом встановлено, що правовстановлюючий документ на спірний будинок відсутній, право власності не зареєстровано, будинок збудований у 1950 році і право власності набуто в порядку, який існував на час його будівництва, шляхом внесення запису до погосподарської книги.
Відповідно до листа ТОВ Татарбунарське РБТІ та РОН №308 від 13 лютого 2023 року станом на 31 грудня 2012 року по даним БТІ право власності на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 не зареєстроване (а.с. 42).
При цьому, належність спадкодавиці нерухомого майна підтверджується копіями погосподарських книг Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області за 1967-1969 роки, 1974-1976 роки та 1980-1982 роки, 1991-1995 роки, 1996-2000 роки, згідно з якими, господарство за адресою АДРЕСА_1 колгоспне, головою значиться ОСОБА_10 , яка померла, до складу сім'ї якої у 1991-1995 роках входили: ОСОБА_11 , 1945 року народження (син), який помер, ОСОБА_3 , 1949 року народження (невістка); ОСОБА_8 , 1976 року народження (онука); у 1996-2000 роках: ОСОБА_3 , 1949 року народження (невістка). Згідно з письмовими поясненнями ОСОБА_7 (доньки спадкодавиці), остання на день смерті матері не була зареєстрована разом з нею за однією адресою та у спірному будинку не проживає з 1994 року. На спадщину не претендує, не заперечує про успадкування будинку її донькою ОСОБА_1 .
Крім того, згідно з довідкою Приморської сільської ради від 07 вересня 2020 року № 506, за даними погосподарського обліку спірний житловий будинок належав померлій ОСОБА_3 (а.с. 13).
Земельна ділянка під будинком не передавалась у власність чи оренду, про що свідчить довідка старости Приморського старостинського округу Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області С.Чебана від 19 вересня 2023 року №428.
За даними технічного паспорту, виготовленого 17 серпня 2020 року, об'єкти самочинного будівництва відсутні.
Ринкова вартість житлового будинку з будівлями та спорудами згідно звіту ТОВ "Імперіал-777" станом на 27 січня 2023 року становить 70 071,00 грн (а.с. 19-20).
Положення статті 1225 ЦК України про те, що при переході до спадкоємців права власності на житловий будинок, інші будівлі та споруди до них переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, і у розмірі, який необхідний для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом, необхідно розуміти так, що така ділянка переходить у власність або користування спадкоємців, якщо її було надано в установленому порядку, в межах, визначених при наданні, за умови, що спадкодавець не складав заповіту щодо розпорядження земельною ділянкою, належною йому на праві власності.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду в постанові від 16 березня 2020 року у справі №675/2372/16-ц (провадження № 61-29813сво18) дійшла висновку про те, щодо спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка, з урахуванням нормативів, була виділена спадкодавцю для будівництва та обслуговування житлового будинку, інших будівель та споруд.
Враховуючи вищевикладене, оцінивши всі обставин справи та надані докази як окремо, так і в сукупності, суд дійшов до висновку що позовні вимоги є законними та обґрунтованими, у зв'язку з чим вони підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст.ст.12, 13, 77, 81, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання права власності у порядку спадкування - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , право власності в порядку спадкування за законом після смерті бабусі, ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, під номером АДРЕСА_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складене 06 лютого 2024 року.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт громадянина України НОМЕР_6 , виданий 17 лютого 2017 року Татарбунарським РВ УМВС України в Одеській області, картка платника податків НОМЕР_7 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Представник позивача: адвокат Давиденко Костянтин Вікторович, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №002979 від 19 квітня 2017 року, адреса: вул. Центральна, буд. 37, м.Татарбунари, Білгород-Дністровський район, Одеська область.
Відповідач: Лиманська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області, ЄДРПОУ 04379404, адреса місцезнаходження: вул. Героїв України, буд. 47-А, с.Лиман, Білгород-Дністровський район, Одеська область.
Суддя К. Ю. Рязанова