Справа № 495/4631/23
Номер провадження 2/495/495/2024
17 січня 2024 рокум. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:
головуючої судді Анісімової Н.Д.,
при секретарі судового засідання Коліниченко Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів, суд
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області із позовом до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів, у якому просить суд зменшити розмір аліментів, що стягуються з нього на користь ОСОБА_2 на утримання дітей - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у розмірі 1/3 частки від заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи із 05 січня 2021 року до досягнення старшою дитиною - ОСОБА_5 повноліття з дня набрання рішенням суду законної сили та до досягнення доньки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 включно.
Свої вимоги мотивує тим, що 24.08.2018 року між ним та ОСОБА_2 /відповідачем/ був зареєстрований шлюб у виконавчому комітеті Випасненської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, про що зроблено відповідний актовий запис № 41.
Від шлюбу у сторін народились діти: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
09 жовтня 2018 року Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області було винесено рішення за позовом ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
15 січня 2021 року Білгород-Дністровським міськрайонним судом видано судовий наказ ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у розмірі 1/3 частки від заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи із 05 січня 2021 року до досягнення старшою дитиною - ОСОБА_5 повноліття.
Починаючи з 2021 року позивач не здійснював сплату аліментів на дітей, так як не мав працевлаштування, а у вересні 2022 року офіційно працевлаштувався та несе військову службу у Державної прикордонній службі в/ч НОМЕР_1 АДРЕСА_1 .
У грудні 2022 року відповідач почала отримувати аліменти від заробітної плати позивача, частина яка йде на погашення заборгованості по аліментам та щомісячний платіж на утримання дітей.
Станом на березень 2023 року позивач має заборгованість по аліментам у розмірі - 71 349, 73 грн., щодо сплати даної заборгованості відповідачкою - ОСОБА_2 було подано документи до правоохоронних органів та відкрито кримінальне провадження, обвинувальний акт який був направлений для розгляду до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.
Позивач не має змоги розрахуватись з даною заборгованістю та сплачувати розмір аліментів, який був затверджений судовим наказом Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15.01.2021 року, так як на його утриманні ще перебуває мати - ОСОБА_7 , яка має інвалідність 3 групи та має онкологічне захворювання. Вона потребує постійної підтримки свого організму та періодичне проведення лікування. У зв'язку з чим, позивач вимушений звернутись до суду з даним позовом.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09.05.2023 року провадження по справі було відкрито, розгляд вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження.
Позивач у судове засідання не з'явився надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позов підтримує та просить його задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечує.
У судове засідання відповідач не з'явився, відзив на позовну заяву не надав, про місце, час та дату судового засідання повідомлявся належним чином, причини неявки суду невідомі.
Суд розглядає справу за відсутність позивача та відповідача, належним чином повідомлених про день та час судового розгляду справи, відповідно до наданої заяви, за наявними матеріалами у справі.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.
Враховуючи зазначене, з метою дотримання права позивача на доступ до правосуддя суд вважає можливим у даній цивільній справі ухвалити заочне рішення.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, шляхом передбачених ст. 16 ЦК України способами.
Відповідно до статей 2, 4 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).
Із матеріалів справи вбачається, що рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 жовтня 2018 року шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано.
Судовим наказом, виданим Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області 15 січня 2021 року, вирішено стягувати на користь відповідача з позивача аліменти на утримання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/3 частки від заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи із 05 січня 2021 року до досягнення старшою дитиною повноліття.
Відповідно до ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я одержувача аліментів.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач як на підставу для зменшення розміру аліментів, присуджених судом до стягнення з нього на утримання неповнолітніх дітей, посилається на те, що на його утриманні перебуває хвора мати, яка є пенсіонеркою та інвалідом 3 групи та потребує постійної підтримки організму та лікування.
Також позивач вказує, що має заборгованість зі сплати аліментів, внаслідок чого відносно нього складений на направлений до суду обвинувальний акт.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них.
Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного суду України від 15.05.2006 №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки). При розгляді позовів, заявлених з зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки ст.192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (ст.182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст.183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст.184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Враховуючи зміст ст. 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним.
Отже, погіршення матеріального становища матері (батька) може бути підставою для вимоги про зменшення розміру аліментів.
Згідно із ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3.1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3.2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
З аналізу даних правових норм вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів, слід з'ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров'я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі.
Особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я одержувача аліментів.
Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, не дозволяє йому утримувати дитину, він може зменшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів.
Свідченням матеріального становища платника аліментів, є величина витрат на утримання особою себе та членів своєї сім'ї.
Під зміною сімейного стану розуміється з'явлення у сім'ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов'язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні.
Отже з урахуванням викладеного позивач має не лише зазначити про зміну матеріального становища в бік погіршення, а й надати докази про зміну свого матеріального становища.
Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дитини, відтак не може бути безумовною підставою для зменшення розміру аліментів.
Оцінюючи надані позивачем докази, суд приходить до висновку, що обставини позову не узгоджуються з вимогами ст. 192 СК України.
Зменшення розміру аліментів є правом суду, а не його обов'язком, виходячи з диспозиції ст. 192 СК України, тобто, навіть за умови доведеності факту зміни матеріального стану платника аліментів, суд, який розглядає справу, може не задовольняти вимоги останнього про зменшення розміру аліментів, зважаючи на інші обставини справи, зокрема, у разі, якщо зменшення розміру аліментів не відповідатиме інтересам малолітніх дітей, які мають право на рівень життя, достатній для їх фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Доводи позивача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду щодо відсутності підстав для зменшення розміру аліментів.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Аналізуючи зібрані по справі докази, суд приходить до висновку про те, що належних та допустимих доказів того, що змінились обставини, що існували на момент постановлення рішення про стягнення аліментів, визначені ст.192 СК України, що дають підстави для зменшення розміру аліментів, позивачем суду не надано.
Також, позивачем не надано і доказів зміни його матеріального стану, а саме його погіршення, перебування у нього на утриманні матері, оскільки відсутні відомості про розмір їх доходів та спільного проживання, внаслідок чого виникла необхідність у зменшенні розміру аліментів через неможливість їх сплачувати у визначеному розмірі.
З аналізу зазначених правових норм також вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів, слід з'ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров'я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі. При цьому, суд, з урахування встановлених обставин і сукупності належних та допустимих доказів, при наявності підстав щодо неможливості сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі, може вирішити питання щодо зменшення розміру аліментів.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України).
Згідно частин 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Так, належних та допустимих доказів того, що з моменту винесення рішення про стягнення аліментів суттєво погіршився матеріальний стан позивача, через що він не має змоги виплачувати аліменти у визначеному судом розмірі, суду не надано. Крім того, позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження як факту перебування матері на утриманні позивача, так і того, що вона потребує утримання.
При цьому суд не приймає до уваги посилання позивача на його працевлаштування, так як дана обставина не свідчить про погіршення його матеріального становища, а навпаки, його матеріальний стан навіть поліпшився і вказана обставина не може бути підставою для зменшення розміру стягуваних з нього аліментів. Не може бути підставою для перегляду розміру аліментів і необхідність сплати позивачем заборгованості по аліментах, на що він також посилається.
Відтак, аналізуючи зібрані по справі докази, суд приходить до висновку про те, що належних та допустимих доказів того, що змінились обставини, що існували на момент постановлення рішення про стягнення аліментів, визначені ст.192 СК України, що дають підстави для зменшення розміру аліментів, позивачем суду не надано. Також, позивачем не надано і доказів зміни його матеріального стану чи стану здоров'я, внаслідок чого виникла необхідність у зменшенні розміру аліментів через неможливість їх сплачувати у визначеному розмірі. Інші доводи позивача не можуть бути прийняті судом, оскільки не відносяться до безумовних підстав для зменшення розміру аліментів.
Таким чином, враховуючи вищевикладене та те, що належних доказів в обґрунтування позову не надано, суд не вбачає підстав для задоволення вимог про зменшення розміру аліментів, а тому відмовляє в задоволенні позову.
Оскільки суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, то відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. 180, 182, 184, 192 СК України, ст. 10-13, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Н.Д. Анісімова