25 січня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/9308/23 пров. № А/857/17408/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Носа С. П.,
суддів - Кухтея Р. В., Ільчишин Н.В.;
за участю секретаря судового засідання - Петрунів В.І.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2023 року у справі № 380/9308/23 (головуюча суддя Кухар Н.А., м. Львів) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання протиправним наказу,-
02 травня 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася у Львівський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Львівської міської ради (далі - відповідач), в якому просила визнати поважною причину пропуску процесуального строку на звернення з позовною заявою та поновити їй процесуальний строк на звернення до суду із позовом про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Львівської міської ради Садового Андрія Івановича "Про звільнення ОСОБА_2 ” №270-к від 04.05.2022. Поновити ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста відділу моніторингу виконання документів організаційного управління Львівської міської ради з 05.05.2022 року. Стягнути з Виконавчого комітету Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 237 509, 64 гривень з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів.
В обґрунтування вимог позовної заяви зазначено, що розпорядження голови Львівської міської ради, ОСОБА_3 , "Про звільнення ОСОБА_2 ” №270-к від 04.05.2022 року є протиправним, оскільки позивачку звільнено з посади провідного спеціаліста відділу моніторингу виконання документів організаційного управління Львівської міської ради на підставі заяви про звільнення з роботи за угодою сторін з 05.05.2022 року, яку було подано ОСОБА_1 під психологічним тиском роботодавця.
Не погоджуючись з прийнятим відповідачем рішенням, позивачка звернулася до суду першої інстанції за захистом своїх прав.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради, Львівської міської ради про визнання протиправним розпорядження, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку - відмовлено повністю.
Суд першої інстанції приймаючи оскаржуване рішення від 22 серпня 2023 року щодо спірних правовідносин, які склалися між сторонами, виходив з того, що оскільки позивачкою добровільно подано власноруч написану заяву про звільнення за угодою сторін з 05.05.2022 року, та не надано доказів на підтвердження того, що така заява була подана внаслідок вчинення на неї психологічного тиску з боку роботодавця, як наслідок звільнення позивачки з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства.
Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги позивачка обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, апелянтка зазначає, що ініціатором її звільнення був роботодавець, який застосувавши психологічний тиск та вплив на неї, змусив її написати заяву про звільнення. Позивачка звертає увагу на те, що не мала бажання та наміру звільнятись, як під час написання заяви про звільнення, так і на час винесення розпорядження голови Львівської міської ради №270-к від 04.05.2022 року. При цьому, апелянтка вважає, що суд першої інстанції не повністю з'ясував всі обставини справи щодо її незаконного звільнення, оскільки не було надано належної оцінки доказам щодо волевиявлення ОСОБА_1 на написання заяви про звільнення, тому позивачка вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , вважаючи, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги є безпідставними. Тому, з підстав, викладених у відзиві, просить апеляційну скаргу позивачки залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки, представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 04 травня 2022 року ОСОБА_1 подала на ім'я Львівського міського голови ОСОБА_3 заяву про звільнення з займаної посади за згодою сторін з 05.05.2022 року. Така заява була погоджена роботодавцем.
Розпорядженням голови Львівської міської ради Садового Андрія Івановича «Про звільнення ОСОБА_2 » №270-к від 04.05.2022 року позивачку звільнено з посади провідного спеціаліста відділу моніторингу виконання документів організаційного управління Львівської міської ради з 05.05.2022 року за згодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України.
Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування визначає Закон України від 07.06.2001 № 2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування» (Закон № 2493-III).
Відповідно до статті 1 Закону №2493-III служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
За визначенням у ст. 2 Закону №2493-III посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Відповідно до ст. 8 Закону № 2493-III основними обов'язками посадових осіб місцевого самоврядування є, зокрема додержання Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, актів органів місцевого самоврядування; забезпечення відповідно до їх повноважень ефективної діяльності органів місцевого самоврядування; додержання прав та свобод людини і громадянина; постійне вдосконалення організації своєї роботи, підвищення професійної кваліфікації; сумлінне ставлення до виконання службових обов'язків, ініціативність і творчість у роботі; шанобливе ставлення до громадян та їх звернень до органів місцевого самоврядування, турбота про високий рівень культури, спілкування і поведінки, авторитет органів та посадових осіб місцевого самоврядування; недопущення дій чи бездіяльності, які можуть зашкодити інтересам місцевого самоврядування та держави.
Частиною 3 ст. 7 Закону №2493-III передбачено, що на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП) визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.
Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
За змістом частини першої статті 4 КЗпП законодавство про працю складається з цього Кодексу й інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України підставами припинення трудового договору є угода сторін.
Відповідно до частини першої статті 21 Кодекс законів про працю України угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу.
За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір.
Згідно приписів частин першої та сьомої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що у разі, коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Разом із тим, законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв'язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.
Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у разі взаємної згоди сторін такого договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.
Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, в ній (заяві) мають бути зазначені прохання звільнити його (працівника) за угодою сторін і дата звільнення. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін із посиланням на відповідну правову норму і раніше домовлена дата звільнення.
Передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39 КЗпП України) та з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41 КЗпП України) тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме із цих підстав.
За необхідне слід звернути увагу на те, що суд розглядаючи позовні вимоги щодо скасування наказу про припинення трудового договору за угодою сторін, повинен з'ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видання наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.
Якщо роботодавець і працівник домовилися про певну дату припинення трудового договору, останній не має права в односторонньому порядку відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою на це роботодавця (власника або уповноваженого ним органу) і працівника.
Приписами чинного законодавства для роботодавця (власника або уповноваженого ним органу) не передбачено обов'язку приймати відкликання працівником своєї заяви про звільнення у разі досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін.
Згідно із усталеною судовою практикою при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (роботодавцем) про припинення трудового договору за угодою сторін, такий договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості можливе лише в разі взаємної згоди на це власника або уповноваженого ним органу (роботодавця) і працівника.
Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, у постановах від 31.08.2020 в справі №359/5905/18, від 07.10.2020 в справі №234/3268/19, від 29.10.2020 в справі №826/3388/18, від 21.04.2021 в справі №758/11224/18 та від 28.04.2021 року в справі №647/3372/19, від 21.10.2021 року в справі № 540/1615/19.
Із змісту заяви позивачки від 04.05.2022, яка міститься в матеріалах справи, вбачається, що ОСОБА_1 власноручно написала заяву про звільнення з посади за угодою сторін з 05.05.2022 року. Вказана заява містить дату її складання - 04.05.2022 року, підпис позивачки, підставу для звільнення - угода сторін та дату звільнення - 05.05.2022, а також була прийнята відповідачем, про що свідчить резолюція, тобто сторони досягли домовленості про дату та підстави припинення трудового договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази незаконного впливу на позивачку, зокрема звернення в правоохоронні органи, покази свідків, відео-аудіо матеріали. Також, ОСОБА_1 не зверталася зі скаргою на дії відповідача до Державної служби України з питань праці.
Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів того, що заява про звільнення була написана всупереч її волі та під впливом психологічного примусу.
Враховуючи, що позивачкою добровільно подано власноруч написану заяву про звільнення за угодою сторін з 05.05.2022 року, та не надано доказів на підтвердження того, що така заява була подана внаслідок вчинення на неї психологічного тиску з боку роботодавця, суд апеляційної інстанції вважає, що звільнення позивачки з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, тому доводи ОСОБА_1 про відсутність реального волевиявлення на звільнення не беруться до уваги.
У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв'язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
З наведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги являються безпідставними та необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, правова оцінка доказів дана вірно, а відтак у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 243 ч. 3, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2023 року у справі № 380/9308/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. П. Нос
судді Р. В. Кухтей
Н. В. Ільчишин
Повне судове рішення складено 05 лютого 2024 року.