Справа № 620/11867/23 Суддя (судді) першої інстанції: Соломко І.І.
05 лютого 2024 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Соя Плюс" до Головного управління ДПС у Чернігівській області відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення-
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко Соя Плюс" звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «В3» від 13.06.2023 №00061160404.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року позов задоволено повністю.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління ДПС у Чернігівській області звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що рішенням Комісії від 09.02.2023 р. №901 ТОВ "Еко Соя Плюс" було включено до Реєстру ризикових платників. Також, апелянт зазначає, що позивач не відобразив наявні взаємовідносини з самозайнятими особами, в т.ч. з ФОП ОСОБА_1 . Крім того, апелянт вказує, що за результатами камеральної перевірки, не можливо в повному обсязі дослідити реальність здійснення підприємством фінансово-господарських операцій, правильності декларування платником таких операцій у складі податкових зобов'язань та податкового кредиту, зберігання, транспортування, наявність основних засобів, за рахунок яких сформовано суми від'ємного значення, у тому числі, заявленого до відшкодування з бюджету.
12 грудня 2023 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Соя Плюс" надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції, а також, просить стягнути з відповідача 2 2500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ "Еко Соя Плюс" зареєстроване як юридична особа, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис. Основним видом господарської діяльності Товариства є 10.41 - виробництво олії та тваринних жирів. ТОВ "Еко Соя Плюс" зареєстроване платником податку на додану вартість.
ГУ ДПС у Чернігівській області у період з 24.04.2023 по 18.05.2023 проведено камеральну перевірку ТОВ "ЕКО СОЯ ПЛЮС" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за березень 2023 року, за результатами якої складено акт № 5226/Ж5/25-01-04-04-02/40142870 від 18.05.2023, в якому зроблено висновок: ''про порушення позивачем в порушення вимог пункту 200.4, пункту 200.7, пункту 200.8, пункту 200.9, пункту 200.14 статті 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями, розділу III, розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 року №21, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.01.2016 року за №159/28289 із змінами і доповненнями, товариству відмовлено в отриманні бюджетного відшкодування у сумі 99 802,0 грн. по декларації за березень 2023 року.
Разом з тим, рішенням Комісії від 09.02.2023 р. №901 ТОВ "Еко Соя Плюс" відповідно до п.8 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 р. № 1165, було включено до Реєстру ризикових платників. Відповідно податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2023 року в рядку 10.4 "Придбання (виготовлення, будівництво, спорудження, створення) товарів/послуг та необоротних активів на митній території України з нульовою ставкою та/або без податку на додану вартість" ТОВ "Еко соя плюс" відображені обсяги придбання в сумі 209440,00 грн. Проведеним аналізом «Податкового розрахунку сум доходу нарахованого (сплаченого) на користь платників податку-фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску" (з додатком форми № 4ДФ) за І кв. 2023 року не встановлено взаємовідносин з самозайнятими особами та виплат доходу за 157 ознакою - дохід, виплачений самозайнятій особі, в т.ч. по взаємовідносинах з взаємовідносини з ФОП ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_1 , 2526) у попередніх звітних періодах. Вищевказане, може призвести до неповного відображення самозайнятими особами показників декларації та заниження оподатковуваного доходу'', (а.с.25-32).
За результатами вищевказаних порушень ГУ ДПС у Чернігівській області винесено податкове повідомлення-рішення від 13.06.2023 № 00061160404, яким відмовлено в отриманні бюджетного відшкодування за період березнь2023 року.
Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, за придбання або виготовлення товарів та послуг.
Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.
Положеннями пункту 198.5 статті 198 ПК України передбачено, що платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема, в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).
У відповідності до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
За приписами пункту 200.1 статті 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Відповідно до п. 200.4 ст. 200 ПК України, при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:
а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету,
в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Положеннями п. 200.7 ст. 200 ПК України передбачено, що платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
У відповідності до підпункту 200.7.2 пункту 200.7 статті 200 ПК України, заяви про повернення сум бюджетного відшкодування автоматично вносяться до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування протягом операційного дня їх отримання у хронологічному порядку їх надходження.
Повернення узгоджених сум бюджетного відшкодування здійснюється у хронологічному порядку відповідно до черговості внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.
В силу вимог п. 200.10 ст. 200 ПК України, у строк, передбачений абзацом першим пункту 76.3 статті 76 цього Кодексу, контролюючий орган проводить камеральну перевірку даних податкової декларації або уточнюючих розрахунків (в разі їх подання).
Платники податку, які мають право на бюджетне відшкодування відповідно до цієї статті та подали заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, отримують таке бюджетне відшкодування в разі узгодження контролюючим органом заявленої суми бюджетного відшкодування за результатами камеральної перевірки, а у випадках, визначених пунктом 200.11 цієї статті, - за результатами перевірки, зазначеної у такому пункті, що проводяться відповідно до цього Кодексу.
Згідно пункту 200.14 статті 200 ПК України, якщо за результатами камеральної або документальної перевірки, контролюючий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган: б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною контролюючим органом за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування; в) у разі з'ясування за результатами проведення перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування.
Отже, наслідком встановлення контролюючим органом невідповідності суми бюджетного відшкодування, заявленої платником податку у податковій декларації, є прийняття податкового повідомлення-рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, 19.04.2023 року ТОВ "Еко Соя Плюс" подало до відповідача податкову декларацію з податку на додану вартість за березень 2023 року № 9086078420, згідно якої, від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду становить 99802,00 грн.
Крім того, ТОВ "Еко Соя Плюс" подало до Головного управління ДПС у Чернігівській області заяву про бюджетне відшкодування ПДВ на суму 99802,00 грн.
В подальшому, Головним управлінням ДПС у Чернігівській області проведено камеральну перевірку достовірності нарахування ТОВ "Еко Соя Плюс" суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за березень 2023 року (податкова декларація з податку на додану вартість від 19.04.2023 № 9086078420), за результатами якої складено Акт від 18.05.2023 року № 5226/Ж5/25-01-04-04-02/40142870.
Згідно даного Акту, камеральною перевіркою встановлено порушення ТОВ "Еко Соя Плюс" вимог ПК України в частині достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за березень 2023 року, а саме: в порушення вимог пункту 2.00.4, пункту 200.7, пункту 200.8, пункту 200.9, пункту 200.14 статті 200 ПК України, розділу III, розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 року №21, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.01.2016 року за №159/28289 із змінами і доповненнями, Товариству відмовлено в отриманні бюджетного відшкодування у сумі 99802,00 грн. по декларації за березень 2023 року.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, зі змісту зазначеного Акту неможливо достовірно встановити, які саме факти та/або обставини діяльності позивача стали підставою для таких висновків та якими доказами вони підтверджується.
Між ТОВ "Еко Соя Плюс" та ФОП ОСОБА_1 укладено Договір перевезення вантажів автомобільним транспортом №1-01/2019 від 01.01.2029, факт виконання якого підтверджується рахунком на оплату, товарно-транспортними накладними та податковою накладною.
20.02.2017 року між позивачем та ПВТП «Джі-ен-ел» укладено договір поставки №55, згідно якого позивачу мали поставити партії муки горохової кормової, факт виконання підтверджується видатковими накладними.
08.03.2023 року між позивачем та ПСП «Червоний маяк» укладено договір купівлі-продажу №08/03-01, згідно якого було поставлено сільськогосподарську продукцію, факт виконання підтверджується видатковою накладною.
21.03.2023 ПСП «Червоний маяк» виписало рахунок №37, а 27.03.2023 позивач сплатив аванс у розмірі 353 070, 18 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №253 від 27.03.2023. На суму авансу було зареєстровано податкову накладну № 49 від 27.03.2023, яку було віднесено до податкового кредиту за березень 2023 року.
12.01.2022 року між позивачем та ТОВ «Західпромпак» укладено договір поставки №12/01/01, згідно якого було поставлено контейнери п/п м'які , факт виконання підтверджується видатковою накладною.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач скористався правом, наданим п. 198.6 ст. 198 ПК України, включив до податкового кредиту за звітний період березень 2023 року податкові накладні за вищевказаними господарськими операціями та відобразив це у додатку 1 до податкової декларації з ПДВ за березень 2023.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дії позивача стосовно віднесення сум податкового кредиту були правомірними.
Посилання апелянта на те, що рішенням Комісії від 09.02.2023 №901 ТОВ "Еко Соя Плюс" було включено до Реєстру ризикових платників, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки, це не впливає на можливість позивача звернутися із заявою про повернення суми бюджетного відшкодування.
Щодо доводів апелянта про те, що за результатами камеральної перевірки, не можливо в повному обсязі дослідити реальність здійснення підприємством фінансово-господарських операцій, правильності декларування платником таких операцій у складі податкових зобов'язань та податкового кредиту, зберігання, транспортування, наявність основних засобів, за рахунок яких сформовано суми від'ємного значення, у тому числі, заявленого до відшкодування з бюджету, слід зазначити наступне.
Так, камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, установлених у пунктом 75.1 статті 75 Кодексу, та за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника.
Водночас, реальність вчинених платником правочинів та повнота/правильність їх відображення у податковій звітності, що були основою відображених у звітності цифр, в тому числі заявленої до відшкодування суми ПДВ, якраз може бути перевірена контролюючим органом в разі здійснення документальних перевірок у порядку, передбаченому статтями 77, 78 Податкового кодексу України, а не камеральної перевірки.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, в межах проведеної камеральної перевірки відповідач не мав права досліджувати господарсько-правові взаємовідносини позивача з його контрагентами, надавати оцінку укладеним правочинам та робити висновки про реальність/існування тих чи інших правочинів, а відтак, робити висновки про правильність та достовірність відображення підприємством податкових зобов'язань та податкового кредиту.
Беручи до уваги викладене, обгрунованим є висновок суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення-рішення форми "ВЗ" від 13.06.2023 № 00061160404 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, слід зазначити наступне.
Так, апелянт зазначає, що розмір задоволених до відшкодування витрат на правничу допомогу є завищеним, з огляду на те, що дана справа є не складною, розглядається в порядку письмового провадження, без виклику сторін, а також, є завищеною кількість часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги у даній справі.
З даного приводу, слід зазначити наступне.
Положення ч.ч. 1-2 ст. 134 КАС України визначають, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року №5076-VI (далі - Закон №5076-VI).
У відповідності до частини 1 статті 26 Закону №5076-VI, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги; документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI, видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
В силу вимог ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Положеннями частини 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції представником позивача надано: Договір надання правової (професійної правничої) допомоги від 09.01.2023, Додаткову угоду від 03.08.2023 № 2, ордер на надання правничої (правової) допомоги, акт приймання-передачі наданих послуг від 28.08.2023, платіжну інструкцію № 402 від 29.08.2023.
Згідно акту приймання-передачі наданих послуг від 28.08.2023, позивачу були надані наступні послуги: вивчення акту перевірки, ППР, фінансово-господарських документів замовника - 60 хв., вартістю 1000,00 грн.; вивчення судової практики з питань, викладених в акті перевірки, вивчення практики Верховного Суду у аналогічних та подібних справах - 60 хв., вартістю 1000,00 грн.; надання усних консультацій замовнику; розробка та погодження із Замовником правової позиції у справі - 20 хв., вартістю 333,33 грн.; Складання адміністративного позову №166/2023 від 09.08.2023 - 220 хв.. вартістю 3666,67 грн; підготовка (друк, копіювання, засвідчення вірності копій) доказів, що додаються до адміністративного позову №169/2023(149 + 55 арк.) - 52 хв. вартістю 866,67 грн.; складання заяви про долучення доказів судових витрат - 20 хв., вартістю 333,33 Всього 7 200,00 грн.
Колегія суддів зазначає, що факт надання вищевказаних послуг підтверджується матеріалами справи.
При цьому, суд апеляційної інстанції враховує висновки Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду викладені у постанові від 14 листопада 2019 року по справі № 826/15063/18, згідно яких: "…При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
…При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг".
Відповідно до статті 17 Закону "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить йому суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
На переконання колегії суддів, розмір заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу завищеним та таким, що підлягає зменшенню, що й було зроблено судом першої інстанції.
Крім того, колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у додатковій постанові від 05 вересня 2019 року у справі №826/841/17, згідно якої, метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб'єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.
Беручи до уваги викладене, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у сумі 4000,00 грн.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Щодо клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Соя Плюс" у відзиві на апеляційну скаргу, згідно якого, позивач просить стягнути з відповідача 2500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем в суді апеляційної інстанції, слід зазначити наступне.
Так, Товариством з обмеженою відповідальністю "Еко Соя Плюс" до відзиву на апеляційну скаргу додано: акт приймання-передачі наданих послуг від 11.12.2023; копію платіжної інструкції кредитового переказу коштів №471 від 11.12.2023.
Відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг від 11.12.2023, позивачу були надані наступні послуги:
- ознайомлення зі змістом апеляційної скарги, надання усної консультації - 5 хв., вартістю 83,33 грн.;
- складання відзиву на апеляційну скаргу, направлення копії сторонам - 120 хв., вартістю 2 000,00 грн.;
- підготовка (друк, копіювання, засвідчення копій) доказів, що додаються до відзиву на апеляційну скаргу - 25 хв., вартістю 416,67 грн.
На переконання колегії суддів, послуги щодо ознайомлення зі змістом апеляційної скарги, надання усної консультації, а також, щодо підготовки (друк, копіювання, засвідчення копій) доказів, що додаються до відзиву на апеляційну скаргу охоплюються наданням послуги щодо складання відзиву на апеляційну скаргу, оскільки, зазначені послуги входять до процесу складення відзиву на апеляційну скаргу, які є взаємозалежними та не виключають одна одну.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 29 листопада 2021 року у справі № 420/13285/20, від 14 липня 2021 року у справі № 808/1849/18 вказав наступне: "…Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо".
Аналогічні правила застосовуються у постановах Верховного Суду від 09 березня 2021 року у справі №200/10535/19-а, від 18 березня 2021 року у справі №520/4012/19, від 23 квітня 2021 року у справі №521/15516/19, від 14 червня 2021 року у справі №826/13244/16.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Колегія суддів, визначаючи співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції враховує, що: дана справа є справою незначної складності, яка не потребує значного часу на опрацювання нормативно-правових актів; справа містить незначний обсяг обставин, які відносяться до предмета доказування; адвокату не потрібно було вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі; під час апеляційного розгляду правова позиція позивача у справі не змінювалася; відзив на апеляційну скаргу є необ'ємним за розміром.
Беручи до уваги вищевказані обставини, колегія суддів вважає розумно обґрунтованими, справедливими та співмірними заявлені витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції за складення та подання відзиву на апеляційну скаргу, які підлягають компенсації позивачу у розмірі 1 500,00 грн.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Соя Плюс" та наявність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернігівській області (14000, м. Чернігів, вул. Реміснича, буд. 11, код ЄДРПОУ ВП 44094124) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Соя Плюс" (15502, Чернігівська область, Чернігівський район, с. Новоселівка, вул. Шевченка, буд. 20-Б, код ЄДРПОУ 40142870) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 500 (одна тисяча п'ятсот) грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Л.В. Бєлова
А.Ю. Кучма