П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
05 лютого 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/18014/23
Перша інстанція: суддя Єфіменко К.С.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Турецької І. О.,
суддів - Градовського Ю. М., Шевчук О. А.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової академії (м. Одеса) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
Короткий зміст позовних вимог.
У липні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом до Військової академії (м. Одеса), (далі - відповідач, Військова академія), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100) та одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород інших та виплат. одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 за період з 21.06.2020 по 21.06.2023.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 , зазначає, що під час звільнення з військової служби у червні 2020 року йому не була нарахована та виплачена грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2020 роки.
Остаточний розрахунок з виплати компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в сумі 29 408,21 грн. відповідач здійснив лише 22.06.2023, на виконання судового рішення у справі №420/20574/21.
На думку позивача, оскільки відповідач не виплатив, належне йому при звільненні, грошове забезпечення, виникають підстави для застосування до спірних правовідносин статті 117 КЗпП України, яка регулює виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням положень Порядку №100.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2023 року, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Суд визнав протиправною бездіяльність Військової академії щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, але не більш як за шість місяців.
Суд зобов'язав відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку №100.
В задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовив.
Вирішуючи справу та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Невиконання цього обов'язку, на думку суду, спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Суд врахував, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022, що набрав чинності 19.07.2022, внесені зміни в статтю 117 КЗпП України, якими законодавець обмежив можливість отримання середнього заробітку шістьма місяцями.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд поклав на відповідача обов'язок розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням положень Порядку №100, але не більше ніж за шість місяців.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву.
В апеляційній скарзі, Військова академія, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначив, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення не врахував, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, норми статті 117 КЗпП України не розповсюджуються.
Таким чином скаржник вважає, що підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні, оскільки спеціальне законодавство, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлює відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику усіх належних сум.
Також скаржник вказує, що позаяк позивач виключений зі списків Військової академії, у зв'язку із переведенням до іншої військової частини, це вказує на відсутність факту звільнення, наведене, а також на відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП.
Позивач своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу, не скористався.
Ураховуючи, що апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції, відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.
Фактичні обставини справи.
Старший солдат ОСОБА_1 відповідно до наказу начальника Військової академії (по стройовій частині) від 30.08.2016 № 199, зарахований на навчання до Військової академії наказом начальника академії від 26.07.2016 № 398, призначений на посаду курсанта 1 курсу навчання факультету підготовки спеціалістів матеріально-технічного забезпечення, наказом начальника академії (по особовому складу) від 26.07.2016 № 42-РС, з 30.08.2016 року поставлений на всі види забезпечення
Відповідно до посвідчення серія НОМЕР_1 від 24.02.2016 ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій.
Згідно витягу з наказу начальника Військової академії (по стройовій частині) від 20.06.2020 №129 лейтенант ОСОБА_1 з 20.06.2020 знятий з усіх видів забезпечення, та з 21.07.2020 виключений зі списків особового складу Військової академії.
За період проходження військової служби позивачеві не виплачена грошова компенсація відпустки, як учаснику бойових дій за 2016-2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу.
У зв'язку із невиплатою такої компенсації, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 січня 2022 року у справі № 420/20574/21 позов ОСОБА_1 задоволений.
Зобов'язано Військову академію нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016-2020 рік, виходячи з грошового станом на день виключення зі списків особового складу.
На виконання судового рішення відповідач виплатив ОСОБА_1 компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, у розмірі 29 408,21грн.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати середнього заробітку за затримку розрахунку за період з дня виключення зі списків по день проведення остаточного розрахунку, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Отже, колегія суддів переглядає висновки суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги та не вступає в обговорення та оцінку судового рішення суду першої інстанції, в тій частині, яка не оскаржена.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.
Відповідаючи на довід скаржника, в якому він стверджує, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, не поширюється дія Кодексу законів про працю України, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці Про захист заробітної плати № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 цієї Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Відтак, оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовано питання строків повного проведення розрахунку при звільненні, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, колегія суддів приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Такий правовий висновок побудований на правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постановах від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 та від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.
Аналізуючи вказані вище положення КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Стягнення повинно відповідати принципу розумності, справедливості та пропорційності.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги стосовно того, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, Кодекс законів про працю України не поширюється, є безпідставними та суперечать наведеним вище нормам законодавства та сталій практиці Верховного Суду.
При цьому, суд першої інстанції вирішуючи спір, обґрунтовано врахував зміни внесені до статті 117 КЗпП України.
Так, 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким внесені зміни до статті 117 КЗпП України за змістом яких текст цієї статті викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Таким чином, починаючи з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.
Отже, з урахуванням змін внесених до статті 117 КЗпП України та моменту звільнення позивача, суд дійшов правильного висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений ОСОБА_1 не більш ніж за шість місяців з урахуванням положень Порядку №100.
Відповідаючи на довід скаржника, що переведення позивача до іншої військової частини, тобто відсутність факту звільнення з лав Збройних сил України, не є підставою для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП, колегія суддів зазначає таке.
Середній заробіток працівника згідно з частиною 1 статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100(далі - Порядок № 100).
Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як вказано у пункті 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством.
Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі - Порядок №260).
Тобто Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до пункту 1 Порядку № 260 цей Порядок визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Цей Порядок розроблений відповідно до Законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» «Про донорство крові та її компонентів» та зокрема постанов Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей», від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», тощо.
Згідно пункту 7 Порядку № 260 військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов'язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Виплата грошового забезпечення в разі вибуття військовослужбовців до нового місця служби за строк із дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу військової частини, і до дня прийняття посади здійснюється за новим місцем служби в розмірі, встановленому за попереднім місцем служби, після зарахування їх на грошове забезпечення до цієї військової частини.
З огляду на наведене, припинення правових відносин щодо проходження публічної служби та нарахування грошового забезпечення між військовослужбовцем та військовою частиною відбувається не лише у зв'язку із звільненням з військової служби, але і при переведенні для подальшого проходження до іншої військової частини.
Наведене підтверджується викладеними вище нормами Порядку № 260, згідно яких військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення.
Після переведення до іншої військової частини, у військовослужбовця виникають відповідні правовідносини із новою військовою частиною, яка несе відповідальність виключно в межах нарахованого нею грошового забезпечення, виплата якого здійснюється в разі вибуття військовослужбовців до нового місця служби із дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу військової частини.
З урахуванням викладеного, Військова академія під час виключення позивача зі списків особового складу повинна була здійснити виплату грошового забезпечення військовослужбовцю у повному обсязі.
Отже, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, яке спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, має бути покладене саме на Військову академію.
За таких підстав, колегія суддів вважає доводи скаржника в цій частині також безпідставними.
Таким чином, слід констатувати, що доводи апеляційної скарги Військової академії не знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду, а тому наявні підстави для залишення її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до вимог статті 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення відсутні.
Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, враховуючи, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення суду першої інстанції, що ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку.
Розподіл судових витрат, відповідно до вимог статті 139 КАС України не передбачений.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Військової академії (м. Одеса) - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Доповідач - суддя І. О. Турецька
суддя Ю. М. Градовський
суддя О. А. Шевчук
Повне судове рішення складено 05.02.2024.