П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
05 лютого 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/12853/23
Головуючий в 1 інстанції: Юхтенко Л.Р.
Дата і місце ухвалення 12.09.2023 р., м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бойка А.В.,
суддів: Федусика А.Г,
Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ізмаїльського відділу ГУ ДМС України в Одеській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Ізмаїльського відділу ГУ ДМС в Одеській області, в який позивач просив:
- визнати протиправною бездіяльність щодо відмови в оформленні та видачі паспорту громадянина України зразка 1994 року замість втраченого відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ із вилученням усіх персональних даних з Єдиного державного демографічного реєстру, у тому числі унікального номеру запису в Єдиному державному демографічному реєстрі, відцифрованого підпису особи, відцифрованого образу обличчя особи, відцифрованих відбитків пальців рук;
- зобов'язати відповідача оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року замість втраченого відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ із вилученням усіх персональних даних з Єдиного державного демографічного реєстру, у тому числі унікального номеру запису в Єдиному державному демографічному реєстрі, відцифрованого підпису особи, відцифрованого образу обличчя особи, відцифрованих відбитків пальців рук.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2023 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Ізмаїльського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області у видачі ОСОБА_1 його паспорту громадянина у формі книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ у зв'язку з втратою попереднього.
Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Ізмаїльського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ замість втраченого.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій посилалось на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
У поданій апеляційній скарзі відповідач вказував на те, що у ДМС та її територіальних органів/підрозділів відсутні законні підстави для оформлення та видачі позивачу паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ та видалення або знищення його персональних даних з Єдиного державного демографічного реєстру, у тому числі унікального номеру запису в ЄДДР.
Апелянт зазначив, що позивача було документовано паспортом громадянина України типу ID-1 у вигляді пластикової картки № НОМЕР_1 , дата видачі 30.07.2020, орган видачі 5119. Позивач, при оформленні паспорту громадянина України типу ID-1 у вигляді пластикової картки надав згоду на обробку персональних даних, що свідчить про те, що отриманий позивачем у формі ID-картки паспорт громадянина України оформлений за допомогою засобів ЄДДР внаслідок його волевиявлення.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно посилався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19.09.2018 року у зразковій справі № 806/3265/17, оскільки дана адміністративна справа не відповідає ознакам типової справи, визначеним у зазначеній вище постанові. На думку апелянта, висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій адміністративній справі № 806/3265/17 належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.92 N 2503-ХІІ. Разом з тим, у даній адміністративній справі спірні правовідносини виникли у зв'язку з відмовою відповідача за заявою позивача здійснити оформлення замість отриманого ним паспорта у формі ID-картки у зв'язку із втратою попереднього паспорта на паспорт громадянина України у формі книжечки.
Апелянт у поданій апеляційній скарзі звернув увагу на правові висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 08.06.2023 року по справі № 380/5977/21, які, на його думку, і мають бути застосовані у даній адміністративній справі, згідно з якими використання особою паспорта громадянина України для виїзду за кордон, при виготовленні якого було надано згоду на обробку персональних даних та було присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує права такої особи та в будь-якому разі не є втручанням у її приватне і сімейне життя. Верховний Суд дійшов висновку про відсутність у такому випадку порушень статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950року.
Також апелянт зазначив, що Верховний Суд у справі № 160/1/21 (постанова від 21 грудня 2022 року) погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для видачі особі паспорта громадянина України зразка 1994 року (книжечки), зокрема, у зв'язку із встановленням факту самостійного звернення такої особи у минулому із заявою-анкетою щодо внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та отримання паспорту громадянина України у формі ID-картки.
Зважаючи на зазначене апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.09.2023 року та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, згідно якого суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне:
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 30.07.2020 року був документований паспортом громадянина України у вигляді ID-картки № НОМЕР_1 .
16.05.2023 року, позивач у зв'язку із втратою паспорта громадянина України у вигляді ID-картки, звернувся до Ізмаїльського відділу ГУ ДМС в Одеській області із заявою, в якій просив оформити та видати йому паспорт, який не містить інформації, для зчитування якої необхідні додаткові пристрої, без внесення його до Єдиного державного демографічного реєстру, без обробки його біометричних даних, тобто паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року. Також позивач просив знищити його персональні дані, внесені до Єдиного державного демографічного реєстру, у тому числі унікальний номер запису в реєстрі, за якими закріплені його персональні дані.
Свою заяву позивач обґрунтував тим, що паспорт громадянина України у вигляді ID - картки формі № 005021729 ним втрачений і він заявляє про відмову від отримання та користування будь-якими паспортними документами, що місять інформацію для зчитування якої необхідні додаткові пристрої, а також від подальшого внесення даних про нього до Єдиного державного демографічного реєстру та від обробки його біометричних персональних даних.
До заяви позивач додав заяву про втрату паспорта, свідоцтво про народження, дві фотокартки 35х45 мм, копію втраченого паспорта.
Листом № К-12/6/5119-23/5119/13-23 від 24.05.2023 року Ізмаїльський відділ ГУ ДМС в Одеській області повідомив позивача про визначені наказом МВСУ України від 06.06.2019 року № 456 «Про затвердження Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України» підстави обміну паспорта, а також про перелік документів, які необхідно надати для здійснення такого обміну.
Враховуючи викладене позивачу запропоновано звернутись до територіальних органів ГУ ДМС України в Одеській області за місцем проживання та надати визначений законодавством перелік документів для обміну паспорта громадянина України зразка 1994 року.
Крім того Ізмаїльський відділ ГУ ДМС в Одеській області повідомив позивача, що вичерпний перелік підстав для видалення або знищення персональних даних встановлений ч. 2 ст. 15 Закону України «Про захист персональних даних», серед яких передбачено таку підставу, як набрання законної сили рішенням суду щодо видалення або знищення персональних даних. Також відповідач зазначив, що Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» передбачає, що унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним, який формується автоматично після проведення ідентифікації особи у разі, якщо інформацію про особу вносять до Реєстру вперше. З огляду на вказане, відповідач вказав, що оскільки Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» не передбачає підстави та право вимагати видалення даних з Реєстру, УНЗР не може бути видалено з Реєстру, якщо особа отримувала документи, що посвідчують особу чи її спеціальний статус, із застосуванням засобів Реєстру.
У вказаному листі відповідач вказав на те, що у особи, яка отримала паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм, відсутні підстави для повернення дійсного та придатного до використання паспорта.
Не погоджуючись з відмовою відповідача у видачі йому паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, а також відмовою знищити його персональні дані, внесені до Єдиного державного демографічного реєстру, у тому числі унікальний номер запису в реєстрі, за якими закріплені його персональні дані, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, зроблені у зразковій справі №806/3265/17, вказав на те, що підстави, викладені у відповіді на заяву позивача в якості відмови у видачі паспорту у вигляді книжечки, є протиправними, оскільки на час виникнення спірних правовідносин Положення про паспорт громадянина України не втратив чинності та пунктом 3 вказаного Положення визначено, що бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України 1994 року. Суд першої інстанції вказав також на те, що особа не може бути позбавлена права на отримання паспорту громадянина України у вигляді книжечки, за її бажанням.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо відмови у вилучені усіх персональних даних з Єдиного державного демографічного реєстру, у тому числі унікального номеру запису в Єдиному державному демографічному реєстрі, відцифрованого підпису особи, відцифрованого образу обличчя особи, відцифрованих відбитків пальців рук; зобов'язання відповідача вилучити усі персональні дані з Єдиного державного демографічного реєстру, у тому числі унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі, відцифрований підпис особи, відцифрований образ обличчя особи, відцифровані відбитки пальців рук, суд дійшов висновку про їх необґрунтованість та безпідставність.
Суд зазначив, що положеннями Закону України «Про захист персональних даних» визначені підстави видалення або знищення персональних даних, і до таких підстав не віднесено відмову від паспорту у формі ID-картки. Посилаючись на постанову Верховного Суду по справі № 260/99/19 від 21.08.2020 року, суд вказав, що законна і добровільна видача позивачу паспорта громадянина України у формі картки та внесення інформації щодо неї до Реєстру жодним чином не суперечить нормам Конституції України, Закону №2297-VI, а позивач фактично має право на поновлення або виправлення інформації, але ніяк не вилучення її, в зв'язку з релігійними переконаннями.
Колегія суддів не може у повній мірі погодитись із такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне:
Відповідно до частини другої 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно з частиною другою статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
За змістом частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України, зокрема, визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство, правосуб'єктність громадян, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.
Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи визначає Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон 5492-VI).
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону 5492-VI, Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Реєстр та майнові права інтелектуальної власності на створені на замовлення уповноважених суб'єктів для функціонування Реєстру об'єкти інтелектуальної власності належать державі. Відчуження, передача чи інше використання, ніж визначено цим Законом, Реєстру, його структурних складових та майнових прав інтелектуальної власності забороняються.
Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Відповідно до частин 1-2 статті 14 Закону 5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.
Згідно частин 1-2 статті 21 Закону 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частина 4 вказаної статті Закону 5492-VI регламентує, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Водночас, за змістом пункту 3 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII (далі Положення № 2503-XII), бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 16 Положення № 2503-XII обмін паспорта провадиться у разі: зміни (переміни) прізвища, імені або по батькові; встановлення розбіжностей у записах; непридатності для користування.
Відповідно до пункту 17 Положення № 2503-XII для обміну паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; паспорт, що підлягає обміну; дві фотокартки розміром 35х45 мм.
Пунктами 1-2 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 (далі - Порядок № 302), визначено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Пункт 6 Порядку № 302 визначає, що обмін паспорта здійснюється у разі: 1) зміни інформації, внесеної до паспорта (крім додаткової змінної інформації); 2) отримання реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (РНОКПП) або повідомлення про відмову від прийняття зазначеного номера (за бажанням); 3) виявлення помилки в інформації, внесеній до паспорта; 4) закінчення строку дії паспорта; 5) непридатності паспорта для подальшого використання; 6) якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток; 7) наявності в особи паспорта зразка 1994 року (за бажанням).
Відповідно до п.п. 1 пункту 7 Порядку № 302 оформлення, обмін та видача паспорта здійснюються на підставі заяви-анкети, поданої особою особисто.
Окрім того, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 року № 456 затверджений Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14.06.2019 за № 620/33591 (далі - Тимчасовий порядок № 620/33591).
Пункт 1 розділу I «Загальні положення» Тимчасового порядку № 456 визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку.
Пунктом 1 розділу IV «Обмін паспорта» Тимчасового порядку № 456 встановлено, що обмін паспорта здійснюється в разі: 1) зміни прізвища, імені, по батькові, дати та/або місця народження; 2) установлення розбіжностей у записах (невідповідність записів, зроблених у паспорті, записам в інших документах); 3) непридатності паспорта для користування (паспорт/фотокартка має потертості (та/або відсутня її частина), що не дають змогу візуально ідентифікувати особу, прочитати прізвище, ім'я, по батькові, дату та місце народження, ким виданий паспорт, підпис посадової особи та дату видачі, пошкодження перфорованої серії та номера, що не дає змогу встановити реквізити паспорта, виправлення, підчистки окремих літер у персональних даних/найменуванні органу/штампах/печатках або інші чинники, які впливають на цілісність документа.
Згідно з пунктом 2 розділу IV «Обмін паспорта» Тимчасового порядку № 456 для обміну паспорта заявник подає: 1) заяву; 2) рішення суду; 3) паспорт, що підлягає обміну; 4) дві (три - у разі одержання паспорта, який обмінюється в іншому територіальному підрозділі ДМС) фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см; 5) платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита (у разі обміну паспорта у зв'язку із непридатністю для користування) або оригінал документа про звільнення від його сплати; 6) документи, що підтверджують обставини (крім обміну паспорта з причин непридатності його використання), на підставі яких паспорт підлягає обміну. Видані компетентними органами іноземної держави документи, що подаються для оформлення паспорта, засвідчуються в установленому законодавством порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та подаються з перекладом українською мовою, вірність якого засвідчується нотаріально; 7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб); 8) посвідчення про взяття на облік бездомних осіб, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб).
Верховний Суд у постанові від 21.08.2020 року під час розгляду адміністративної справи № 260/99/19 вказав, що реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому дотримання особою певних правил, пов'язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема, щодо дотримання форми заяви, є обов'язковим.
В контексті наведеного, подана позивачем заява за своєю суттю і формою не є підставою для оформлення паспорта громадянина України, процедура якого визначена Положенням № 2503-XII. У вказаній заяві позивач не навів та не довів жодну з обставин, яка дає правові підстави для заміни паспорту у формі ID-картки на паспорт у формі книжечки.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 160/1/21.
Крім того, судом встановлено, що 30.07.2020 року на ім'я позивача видано паспорт у вигляді ID-картки, що свідчить про факт самостійного звернення із заявою-анкетою щодо внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та отримання паспорту громадянина України у формі ID-картки та вже присвоєння номера при оформленні паспорту у вигляді ID-картки.
Отже, використання позивачем раніше паспорта у вигляді ID-картки, при виготовленні якого було надано згоду на обробку персональних даних та було присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує права позивача та в будь-якому разі не є втручанням у його приватне життя.
З вказаного також слід дійти висновку про відсутність порушень статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
Аналогічну правову позицію виклав Верховний Суд у своїй постанові від 08.06.2023 року по справі № 380/5977/21.
Відтак, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав у відповідача для видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України зразка 1994 року (у формі книжечки) в контексті правовідносин, що склались у цій справі.
Суд першої інстанції, вирішуючи дану справу, врахував висновки, висловлена Великою Палатою Верховного Суду при розгляді зразкової справи №806/3265/17.
З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне:
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 року у справі № 233/2021/19 конкретизувала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (п. 39).
Проаналізувавши правові позиції Верховного Суду щодо застосування норм права у наведеній позивачем зразковій справі, у зіставленні з предметом спору, підставами і змістом позовних вимог та правовим регулюванням спірних правовідносин у цій справі на предмет їх подібності, суд зазначає, що правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду при розгляді зразкової справи №806/3265/17, не можна визнавати аналогічними, позаяк правову позицію у вищеописаній справі Верховний Суд формував у контексті правовідносин та фактичних обставин справи, які за своїм змістом, обсягом та юридичною природою не є в повній мірі подібними до тих, які виникли у цій справі, а тому не можуть слугувати релевантними до застосування у цій справі.
Так, висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 806/3265/17 (зразкова справа), оскільки такі стосуються інших правовідносин, а саме при їх прийнятті суд захистив право позивача на виготовлення паспорта у традиційній формі книжечки зразка 1994 року (внутрішній паспорт громадянина України) виключно з огляду на його релігійні переконання для особи, яка ніколи не зверталася за оформленням біометричних документів.
Враховуючи викладене колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання протиправною відмови відповідача в оформленні та видачі паспорту громадянина України зразка 1994 року замість втраченого відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ та зобов'язання відповідача оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року замість втраченого відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ.
Щодо вимог щодо вилучення персональних даних фізичної особи ОСОБА_1 з Єдиного державного демографічного реєстру, у тому числі унікального номеру запису в Єдиному державному демографічному реєстрі, відцефрованого підпису особи, відцифрованого образу обличчя, відцефрованих відбитків пальців рук, суд зазначає наступне.
Відповідно до пунктів 5-8 частини 2 статті 8 Закону України «Про захист персональних даних» (далі - Закон № 2297-VI) суб'єкт персональних даних має право: пред'являти вмотивовану вимогу володільцю персональних даних із запереченням проти обробки своїх персональних даних; пред'являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними; на захист своїх персональних даних від незаконної обробки та випадкової втрати, знищення, пошкодження у зв'язку з умисним приховуванням, ненаданням чи несвоєчасним їх наданням, а також на захист від надання відомостей, що є недостовірними чи ганьблять честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи; звертатися із скаргами на обробку своїх персональних даних до Уповноваженого або до суду.
Пунктом 2 частини 2 статті 15 Закону № 2297-VI передбачено, що персональні дані підлягають видаленню або знищенню у разі припинення правовідносин між суб'єктом персональних даних та володільцем чи розпорядником, якщо інше не передбачено законом.
Статтею 4 Закону 5492-VI визначено, що Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Статтею 10 Закону 5492-VI врегульовано порядок ведення Єдиного державного демографічного реєстру, відповідно до частини 1 якої внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних».
До документів, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, належить, зокрема, паспорт громадянина України (пункт 1 частини 1 статті 13 Закону).
Судом встановлено, що паспорт громадянина України у формі ID-картки, який був виданий позивачеві, оформлений за допомогою засобів ЄДДР внаслідок волевиявлення останнього, тобто позивач надав згоду на обробку його персональних даних.
Водночас, Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» встановлює гарантії захисту і безпеки інформації Єдиного державного демографічного реєстру.
Суб'єкт персональних даних має право пред'являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, проте таке право виникає у володільця персональних даних виключно якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними. Водночас, будь-яких доказів про незаконність чи недостовірність обробки персональних даних відповідачем позивач до суду не надав, отже правових підстав для вчинення дій щодо видалення/анулювання персональних даних немає.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 08 грудня 2022 року у справі № 380/6916/20.
Позивачем не наведено обґрунтованих підстав вважати, що персональні дані щодо нього обробляються з порушенням законодавства України.
Таким чином, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання дій протиправними щодо відмови в оформленні та видачі паспорта належним чином не обґрунтовані, не підтверджені наявними матеріалами справи та задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Колегія суддів зазначає, що в даному випадку рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 не відповідає вимогам ст. 242 КАС України, оскільки судом першої інстанції порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині на підставі ст. 317 КАС України, з ухваленням нового рішення у відповідній частині про відмову у задоволенні позовних вимог.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягають.
Відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2023 року скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною відмови відповідача в оформленні та видачі паспорту громадянина України зразка 1994 року замість втраченого відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ та зобов'язання відповідача оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року замість втраченого відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ.
Прийняти в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Ізмаїльського відділу ГУ ДМС України в Одеській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області визнання протиправною відмови відповідача в оформленні та видачі паспорту громадянина України зразка 1994 року замість втраченого відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ та зобов'язання відповідача оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року замість втраченого відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених ч. 5 ст.328 КАС України.
Суддя-доповідач: А.В. Бойко
Суддя: А.Г. Федусик
Суддя: О.А. Шевчук