31 січня 2024 року м. Дніпросправа № 160/20934/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.11.2023 року (головуючий суддя Калугіна Н.Є.)
в адміністративній справі №160/20934/23 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся 21.08.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом відповідача Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 17.06.2023 №168 в частині, що стосується ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 29.06.2023 №180 в частині, що стосується ОСОБА_1 ;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 основного грошового забезпечення, премії та додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень або 30 000 гривень, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168 у період за червень та липень 2023 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу премію, додаткову винагороду в розмірі 100 000 гривень або 30 000 гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 р. №168 та основне грошового забезпечення у період за червень та липень 2023 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є військовослужбовцем Збройних Сил України призваним на військову службу під час загальної мобілізації відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» та на даний час проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . Так, в період з 12.04.2023 по 24.04.2023, з 26.04.2023 по 12.05.2023, з 01.06.2023 по 14.06.2023, з 16.06.2023 по 27.06.2023 перебував на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, проте не зважаючи на це було винесено наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 17.06.2023року №168, яким позивача було знято з грошового забезпечення з 16.06.2023 року та наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 29.06.2023 року №180, яким позивача увільнено від займаної посади та зараховано у розпорядження командира із залишенням у списках підрозділів, у зв'язку із самовільним залишенням військової частини. Однак, позивач не міг повернутись до військової частини з 16.06.2023 року, оскільки у період з 16.06.2023 року та станом на сьогодні він перебуває на стаціонарному лікуванні, що підтверджується медичними довідками, а отже відповідач не мав права позбавляти позивача на період лікування основного грошового забезпечення, премії та додаткової винагороди. Крім того, за твердженням позивача, вирок суду щодо визнання його винним у кримінальному правопорушенні, відповідальність за яке передбачена ст.407-408 Кримінального кодексу України - відсутній, а отже відповідно зняття його з всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 у період з 16.06.2023 року є протиправним.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.11.2023 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 17.06.2023 №168 в частині, що стосується ОСОБА_1 .
Визнано протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 29.06.2023 №180 в частині, що стосується ОСОБА_1 .
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 основного грошового забезпечення, премії та додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 № 168 у період за червень та липень 2023 року.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 основне грошове забезпечення, премію та додаткову винагороду, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 р. № 168 у період за червень та липень 2023 року.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що дії відповідача, щодо увільнення від займаної посади молодший сержант ОСОБА_1 , такелажник 1 відділення 3 евакуаційного взводу евакуаційної роти ремонтно-відновлювального батальйону військової частини НОМЕР_1 є неправомірними, а наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.06.2023 року №180 - підлягає скасуванню. Також протиправною є бездіяльність відповідача щодо не нарахування і не виплати позивачеві основного грошового забезпечення, премії та додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень або 30 000 гривень, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 р. №168 у період за червень та липень 2023 року, з огляду на те, що, стосовно позивача відсутні кримінальне провадження, які внесено до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України, в частині самовільного залишення військової служби військовослужбовцем, а також позивачем доведено поважність причин своєї відсутності у військовій частині НОМЕР_1 через перебування на стаціонарному лікуванні у відокремленому структурному підрозділі «Університетська клініка» Дніпровського державного медичного університету у період з 16.06.2023 року по 27.06.2023 рік, що підтверджується випискою з медичної карти стаціонарного хворого №1631/510.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову в частині задоволених вимог відмовити.
Вказує, що судом першої інстанції не досліджувалися правові підстави видання командиром військової частини оскаржуваних наказів. Також не досліджувалися та не встановлювалися дії/бездіяльність позивача щодо підтвердження його статусу як такого, що перебуває на лікуванні. Зауважує, що для визнання бездіяльності протиправною необхідно з'ясувати конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків, однак судом не з'ясовано.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 14.03.2022 року №75 молодшого сержанта, ОСОБА_1 , призваного за мобілізацією який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 14 березня 2022 року зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення військової частини НОМЕР_1 , призначено на посаду старшого стрільця І механізованого відділення 1 механізованого взводу 6 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , ВОС - НОМЕР_5 та вважати таким, що з 14 березня 2022 року прийняв справи та посаду і приступив до виконання службових обов'язків з посадовим окладом 2910 гривень на місяць, шнк «старший солдат». Зараховано на продовольче забезпечення з 15 березня 2022 року.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 «За результатами службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини молодшим сержантом ОСОБА_1 » №5140 від 27.06.2023 року встановлено, що станом на 16.06.2023 не повернувся з лікувального закладу молодший сержант ОСОБА_1 , такелажник 1 відділення З евакуаційного взводу евакуаційної роти ремонтно-відновлювального батальйону військової частини НОМЕР_1 . Військовослужбовець 01.06.2023 вибув до військової частини НОМЕР_3 м. Дніпро за направленням медичної роти №3262 від 01 червня 2023 року. На телефонні дзвінки не відповідає. Місце знаходження невідомо. Медичної довідки не надає. Командиром 2 мінометного взводу 1 мінометної батареї 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 старшим лейтенантом ОСОБА_2 у присутності свідків здійснено дзвінок на особистий номер телефону ( НОМЕР_4 ) молодшого сержанта ОСОБА_1 . Молодший сержант ОСОБА_1 на телефонні дзвінки не відповідає. Своїми діями такелажник 1 відділення 3 евакуаційного взводу евакуаційної роти ремонтно-відновлювального батальйону військової частини НОМЕР_1 молодший сержант ОСОБА_1 порушив вимоги наступних нормативно-правових актів: ознаки ч. 4 статті 408 Кримінального Кодексу У країни, статті 2, ч .1, ч. 3 статті 11, статті 12, статті 16, статті 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 1 Розділу 1, статті 3 Розділу 1 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, статті 65 Конституції України, статті 17 Закону України «Про оборону України».
Пунктом 3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 «За результатами службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини молодшим сержантом ОСОБА_1 » №5140 від 27.06.2023 року також передбачено помічнику командира військової частини з фінансово-економічної роботи - начальнику фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 врахувати факт правопорушення за ознаками ч. 4 статті 408 Кримінального Кодексу України скоєного молодшим сержантом ОСОБА_1 та позбавити його премії в розмірі, передбаченому наказом МОУ від 07.06.2018 року № 260 та постановою КМУ від 28.02.2022 року № 168.
Листом військової частини НОМЕР_1 від 07.07.2023 №7324 було направлено до Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у м. Полтава копії матеріалів службового розслідування, зокрема, щодо молодшого сержанта ОСОБА_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.06.2023 року №180 молодшого сержанта ОСОБА_1 , такелажника 1 відділення 3 евакуаційного взводу евакуаційної роти ремонтно-відновлювального батальйону військової частини НОМЕР_1 увільнено від займаної посади та зараховано у розпорядження командира із залишенням у списках підрозділів, у зв'язку з самовільним залишенням частини, якщо військовослужбовці відсутні більше 10 днів, до повернення військовосллужбовців у військову частину, з 26.06.2023 року.
Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу основного грошового забезпечення, премії та додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень або 30 000 гривень, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168 у період за червень та липень 2023 року.
Суд першої інстанції позов задовольнив.
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 року №2232-XII, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII, норми постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017р. №704, Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008
Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами 1, 2 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до статті 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Поряд з цим, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому був продовжений та діє станом на час розгляду справи.
Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 року №2232-XII здійснено правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби (ч.1 ст.2 ЗУ №2232-XII).
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (ч.4 ст.2 ЗУ №2232-XII).
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.ч.1-4 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до ч.2 ст.1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України (ч.4 ст.9 ЗУ №2011-ХІІ).
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017р. №704 (Постанова №704) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно із пунктом 8 Постанови №704 умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (Постанова №168), встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Відповідно до абзацу 4 пункту 1 Постанови №168 (в редакції після 19.07.2022 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793) відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Також Постанову №168 (в редакції від 19.07.2022 року) доповнено пунктом 2-1 такого змісту: 2-1. Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Так, наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (Порядок №260).
Відповідно до пункту 17 Порядку №260 на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
25.03.2022 року для врегулювання питання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022р., Міністром оборони України прийнято рішення від 25.03.2022 року №248/1298 та від 18.04.2022р. №248/1529.
В подальшому, питання виплати додаткової винагороди регулюється рішенням Міністра оборони України від 23.06.2022 №912/з/29, чинним на час виникнення та існування спірних правовідносин, згідно з яким документальне підтвердження вказаних вище фактів здійснюється на підставі:
бойового наказу (бойового розпорядження);
журналу бойових дій (вахтовой, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журналу ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад);
рапорту (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
При цьому відряджені військові підтверджують безпосередню участь у бойових діях або заходах довідкою керівника органу військового управління, штабу угруповання військ (сил), штабу тактичної групи, командира військової частини (установи, навчального закладу), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець.
Виплата здійснюється на підставі наказів:
командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) - особовому складу військової військової частини; керівника вищого органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.
При цьому в цих наказах про виплату додаткової винагороди виходячи з розміру 100 000 гривень за місяць обов'язково зазначають підстави для його видання з посиланням на бойовий наказ (бойове розпорядження) тощо.
Такі накази за минулий місяць мають бути видані до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.
Крім цього, у період дії воєнного стану, до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень також включені військовослужбовців, зокрема, які:
у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), - з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
При цьому підставою для видачі наказу є довідка про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва), в якій має бути зазначено:
військове звання, прізвище, ім'я, по батькові, рік народження військовослужбовця, який отримав поранення (контузію, травму, каліцтво), пов'язаного із захистом Батьківщини;
інформацію про поранення (контузію, травму, каліцтво) (дату отримання, вид, характер і локацію поранення (контузії, травми, каліцтва)), яка вносяться на підставі медичного висновку спеціаліста;
обставини, за яких було отримано поранення (контузію, травму, каліцтво) під час захисту Батьківщини, із зазначенням бойових (спеціальних) завдань, які виконував військовослужбовець під час отримання ним травм (поранення, контузії, каліцтва);
підстави видачі Довідки (наказ командира військової частини про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва) військовослужбовцем, виданий на підставі журналу обліку бойових дії, бойового донесення, тощо).
Слід взяти до уваги, що вказаним наказом передбачений перелік випадків, згідно з яким не включаються до наказів про виплату додаткової винагороди військовослужбовці, зокрема, які:
самовільно залишили військові частини, місця служби або дезертирували - за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного з залишення військової частини або місця служби (дезертирства) включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника).
Згідно з частиною 2статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини 4 статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби.
Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії.
На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпунктів "е" пунктів 1 і 2, підпункту "в" пункту 3 частини п'ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.
Військовослужбовці, яким призначено кримінальне покарання у вигляді штрафу, яких звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених статтями 47, 48, 49 Кримінального кодексу України, а також яких звільнено від відбування покарання на підставі амністії, підлягають звільненню з військової служби відповідно до підпункту "ґ" пункту 1 частини четвертої, підпунктів "д" пунктів 1 та 2 частини п'ятої та підпункту "д" пункту 1, підпункту "ґ" пункту 2 частини шостої статті 26 цього Закону.
Для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжується.
У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.
Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.
Матеріалами справи підтверджується, що 26.03.2023 року військовою частиною НОМЕР_1 було видано направлення №111 на консультацію та обстеження (МРТ) позивача, діагноз: наслідки перенесення субдуральної гематоми (на КТ від 2020р.)
29.03.2023 року військовою частиною НОМЕР_3 було видано ОСОБА_1 направлення на консультацію до невролога.
Відповідно до довідки невролога ОКЛМ від 29.03.2023 року, ОСОБА_1 поставлено діагноз:
наслідки ЗЧМТ (черепно-мозкової травми), ЗГМ (забій головного мозку) II ступеня у вигляді стійкого синдрому, вираженого астеновегетативного синдрому, вертеброгенна люмбоішіалгія та рекомендовано стаціонарне лікування у відділенні невролгії №1.
Відповідно до консультаційного висновку невропатолога від 29.03.2023 року, позивачу поставлено діагноз:
наслідки ЗГМТ, забою головного мозку II ступеня у вигляді стійкого цефалгічного синдрому, вираженого астено-вегетативного синдрому органічного емоційно- лабільного розладу з мнестичними порушеннями. Вертеброгенна люмбоішіалгія, стійкий больовий м'язово-тонічний синдром. Рекомендовано стаціонарне лікування в невролгічному відділенні.
Відповідно до консультативного висновку нейрохірурга від 30.03.2023 року, позивачу підтверджено діагноз:
наслідки ЗГМТ, забою головного мозку II ступеня у вигляді стійкого цефалгічного синдрому, вираженого астено-вегетативного синдрому органічного емоційно- лабільного розладу з мнестичними порушеннями. Вертеброгенна ліомбоішіалгія, стійкий больовий м'язово-тонічний синдром. Рекомендовано направити у військово-медичний клінічний центр Східного регіону на ВЛК
06.04.2023 року військовою частиною НОМЕР_1 видано ОСОБА_1 направлення №1607 на медичний огляд військово-лікарською комісією з метою визначення придатності до військової служби.
Відповідно до заключення лікаря-невролога від 08.04.2023 року, ОСОБА_1 поставлено діагноз:
наслідки ЗГМТ, забою головного мозку II ступеня у вигляді стійкого цефалгічного синдрому, вираженого астено-вегетативного синдрому органічного емоційно-лабільного розладу з мнестичними порушеннями функцій. Травма НІ, не пов'язана з проходженням військової служби. Вертеброгенна люмбоішіалгія, стійкий больовий м'язово-тонічний синдром. Захворювання ТАК пов'язане із проходженням військової служби. На підставі ст. 75-в, 23-г гр. ІІ Розладу хвороб НМОУ №402, обмежено придатний до військової служби.
12.04.2023 року військовою частиною НОМЕР_3 видано ОСОБА_1 направлення для стаціонарного лікування.
Відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №ЕА3663 відділення неврології №1 КП «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня імені 1.1. Мечникова», у період з 12.04.2023 року по 24.04.2023 рік ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні.
Відповідно до відомостей виписного епікризу з медичної карти стаціонарного хворого №1373/350 (відділення відновного лікування захворювань хребта та периферичної нервової системи) встановлено, що ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у період з 26.04.2023 року по 12.05.2023 року.
Згідно з направленням військової частини НОМЕР_3 від 15.05.2023 року №3418, ОСОБА_1 направлено на стаціонарне лікування.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №152 від 01.06.2023 визначено вважати такими, що вибули: до лікувального закладу, у зв'язку із захворюванням: з 01 червня 2023 року: до військової частини НОМЕР_3 АДРЕСА_1 : молодший сержант ОСОБА_1 , такелажник 1 відділення 3 евакуаційного взводу евакуаційної роти ремонтно-відновлювального батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Випискою №2079 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного хворого) від 14.06.2023 року встановлено, що ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні в КП «Дніпропетровський обласний госпіталь ветеранів війни» у період з 01.06.2023 року по 14.06.2023 рік.
Крім того, у розділі «Лікувальні і трудові рекомендації» виписки №2079 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного хворого) від 14.06.2023 року містяться відомості - «Виписується до в/ч НОМЕР_1 на амбулаторне лікування та розгляду питання проведення ВЛК»
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №168 від 17.06.2023 визначено нижчепойменованих військовослужбовців зняти з усіх видів забезпечення в зв'язку з самовільним залишенням військової частини, а саме не повернення з лікувального закладу: молодший сержант ОСОБА_1 , такелажник 1 відділення 3 евакуаційного взводу евакуаційної роти ремонтно-відновлювального батальйону військової частини НОМЕР_1 . Зняти з грошового забезпечення з 16.06.2023 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі, визначається та регулюється Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008 (Положення №1153/2008).
Відповідно до п.144-1 Положення №1153/2008 для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини 4 статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Згідно з п.144-2 Положення №1153/2008 військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії.
На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України.
Звільнення з посад військовослужбовців, військову службу яким призупинено, здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу (пункт 144-3 Положення).
При цьому, п.144-6 Положення №1153/2008 встановлено, що для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються.
У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Таким чином, з урахуванням вказаних приписів Положення №1153/2008, підставою для призупинення виплати грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення військовослужбовця може бути призупинення військової служби військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, і таке призупинення здійснюється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини 4 статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Однак, у разі закриття такого кримінального провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту військовослужбовця продовжуються, а пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців, - поновлюються.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що у даному випадку підставою для призупинення нарахування і виплати позивачеві основного грошового забезпечення з 16.06.2023 стало те, що з 16.06.2023 року ОСОБА_1 у Військовій частині НОМЕР_1 вважався таким, що самовільно залишив військову частину, а саме не повернувся з лікувального закладу.
У зв'язку з чим, відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.06.2023 року №168, позивача виключено з усіх видів забезпечення військової частини з 16 червня 2023 року, а також наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.06.2023 року №180 позивача увільнено від займаної посади та зараховано у розпорядження командира із залишенням у списках підрозділів, у зв'язку з самовільним залишенням частини, якщо військовослужбовці відсутні більше 10 днів, до повернення військовослужбовців у військову частину, з 26.06.2023 року
Водночас, матеріалами справи підтверджується, що листом військової частини НОМЕР_1 від 07.07.2023 №7324 було направлено до Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у м. Полтава копії матеріалів службового розслідування, зокрема, щодо молодшого сержанта ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України, в частині самовільного залишення військової служби військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 .
Однак, доказами, що наявні у справі не підтверджено факту порушення стосовного позивача кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України, а саме внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Також згідно листа ТУ ДБР, розташоване у місті Краматорську, від 23.08.2023 № 13-01-18035/23, наданого позивачем, станом на 18.08.2023 у провадженні ТУ кримінальні провадження стосовно ОСОБА_1 не перебувають.
За змістом ст.172-11 КУпАП самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез'явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до трьох діб - тягнуть за собою арешт з утриманням на гауптвахті на строк до п'яти діб.
Діяння, передбачені частиною 1 статті 172-11 КУпАП, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі самі порушення, - тягнуть за собою арешт з утриманням на гауптвахті на строк від семи до десяти діб.
Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової військової служби), а також військовозобов'язаним та резервістом під час проходження зборів, а також нез'явлення його вчасно без поважних причин на військову службу у разі призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до десяти діб, - тягнуть за собою накладення штрафу від сімдесяти до ста сорока п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт з утриманням на гауптвахті на строк до семи діб.
Діяння, передбачені частинами 1 або 3 статті 172-11 КУпАП, вчинені в умовах особливого періоду, - тягнуть за собою накладення штрафу від ста сорока п'яти до двохсот вісімдесяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт з утриманням на гауптвахті на строк від семи до десяти діб.
Розділом III КУпАП визначені органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення.
Згідно зі статтею 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями), а у випадках, передбачених цим Кодексом, місцевими адміністративними та господарськими судами, апеляційними судами, Верховним Судом.
У свою чергу, підвідомчість справ про адміністративні правопорушення установлені Главою 17 КУпАП.
У відповідності до ст. 221 КУпАП судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема статтями 172-4 - 172-20.
Отже, справи з приводу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.172-11 розглядаються суддею відповідно територіальної юрисдикції суду.
Статтею 255 КУпАП установлено, що у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218-221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи:
- органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (про правопорушення, вчинені військовослужбовцями, військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів, а також працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов'язків, - стаття 44, частини друга і третя статті 123, статті 172-10 - 172-20, 173, 174, 178, 182, 184-1, 185 і 185-7);
-прокурор (статті 172-4 - 172-20, 185-4, 185-8, 185-11);
-командири (начальники) військових частин (установ, закладів), командири підрозділів, які уповноважені на те командирами (начальниками) військових частин (установ, закладів) (статті 172-10 - 172-20)
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене статтею 172-11 КУпАП здійснюється суддею відповідного суду за результати розгляду протоколу про адміністративне правопорушення, складеного зазначеними у статті 255 КУпАП посадовими особами.
Вказане означає, що лише суддя відповідного суду може вирішувати питання наявності чи відсутності у діях особи адміністративного правопорушення передбаченого статтею 172-11 КУпАП.
Системний аналіз зазначених норм КУпАП дає підстави для висновку, що особа може вважатися такою, що вчинила адміністративне правопорушення передбаченого статтею 172-11 КУпАП лише у випадку встановлення судом у її діях складу цього правопорушення за результатами розгляду складеного відносно неї протоколу, про що виноситься постанова.
Згідно зі статтею 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Відповідно до ч.1 ст.11 Кримінального кодексу України кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом кримінального правопорушення.
Статтею 407 Кримінального кодексу України визначено склад злочину, за який передбачено покарання в разі самовільного залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез'явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.
Так, ч.1-5 ст.407 Кримінального кодексу України передбачено, що самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез'явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю понад три доби, але не більше місяця, - караються триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на строк до трьох років.
Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової служби), а також нез'явлення його вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад десять діб, але не більше місяця, або хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинені повторно протягом року, - караються штрафом від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез'явлення вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад один місяць, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, - караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.
Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез'явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, - караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез'явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.
Разом з тим, ст.2 Кримінального кодексу України визначає, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.
Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (ч.1ст.1 Кримінального процесуального кодексу України).
Таким чином, єдиним належним та допустимим доказом вчинення особою адміністративного чи кримінального правопорушення може бути постанова/вирок суду про визнання цієї особи винною у вчиненні такого правопорушення, яка/який набрала/в законної сили.
Отже, доводи відповідача про правомірність зняття позивача з усіх видів грошового забезпечення у зв'язку із вчиненням діянь, що мають ознаки кримінального чи адміністративного правопорушення є передчасними.
Видання командиром військової частини наказу, яким особа визнається такою, що самовільно залишила військову частину чи місце служби, чинним законодавством не передбачено.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що матеріали справи не містять (відповідачем не надано) доказів того, що позивач по факту самовільного залишення військової частини притягався до кримінальної чи адміністративної відповідальності.
Отже, станом на час ухвалення відповідачем рішення щодо позивача, факт самовільного залишення військової частини позивачем у встановленому законом порядку підтверджений не був, відповідно зняття його з всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 є передчасним.
Призупиненню військової служби військовослужбовця повинно передувати службове розслідування, що є комплексом заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення, подання заяви до органів досудового розслідування та, як вирішальний елемент, внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 «За результатами службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини молодшим сержантом ОСОБА_1 » №5140 від 27.06.2023 року встановлено, що станом на 16.06.2023 не повернувся з лікувального закладу молодший сержант ОСОБА_1 , такелажник 1 відділення З евакуаційного взводу евакуаційної роти ремонтно-відновлювального батальйону військової частини НОМЕР_1 . Військовослужбовець 01.06.2023 вибув до військової частини НОМЕР_3 АДРЕСА_1 за направленням медичної роти №3262 від 01 червня 2023 року.
Електронним направленням №5066-5011-6791-7673 ОСОБА_1 було направлено терміново на госпіталізацію.
Відповідно до виписки з медичної карти стаціонарного хворого №1631/510, у період з 16.06.2023 року по 27.06.2023 рік ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні у відокремленому структурному підрозділі «Університетська клініка» Дніпровського державного медичного університету.
Крім того, наказ командира військової частини НОМЕР_1 «За результатами службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини молодшим сержантом ОСОБА_1 » №5140 було винесено 27.06.2023 року, проте наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.06.2023 року №180 позивача було увільнено від займаної посади та зараховано у розпорядження командира із залишенням у списках підрозділів, у зв'язку з самовільним залишенням частини, якщо військовослужбовці відсутні більше 10 днів, до повернення військовослужбовців у військову частину, саме з 26.06.2023 року.
Отже колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що дії відповідача, щодо увільнення від займаної посади молодший сержант ОСОБА_1 , такелажник 1 відділення 3 евакуаційного взводу евакуаційної роти ремонтно-відновлювального батальйону військової частини НОМЕР_1 є неправомірними, а наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.06.2023 року №180 - підлягає скасуванню.
Також колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність бездіяльності відповідача щодо не нарахування і не виплати позивачеві основного грошового забезпечення, премії та додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень або 30 000 гривень, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 р. №168 у період за червень та липень 2023 року, з огляду на те, що, стосовно позивача відсутні кримінальні провадження, які внесено до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України, в частині самовільного залишення військової служби військовослужбовцем.
Водночас, позивачем доведено поважність причин своєї відсутності у військовій частині НОМЕР_1 через перебування на стаціонарному лікуванні у відокремленому структурному підрозділі «Університетська клініка» Дніпровського державного медичного університету у період з 16.06.2023 року по 27.06.2023 рік, що підтверджується випискою з медичної карти стаціонарного хворого №1631/510.
До спірних правовідносин не можуть застосовуватись положення пунктів 14-15 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, оскільки факт самовільного залишення позивачем військової частини не знайшов належного підтвердження.
Крім того, абзацом 2 пункту 144-6 Указу №1153/2008 передбачено, що за весь час необґрунтованого призупинення військової служби, таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримані продовольче, речове та інші види забезпечення.
Таким чином, з огляду на наведене у сукупності є протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування і не виплати ОСОБА_1 основного грошового забезпечення, премії та додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 р. №168 у період за червень та липень 2023 року.
Як наслідок, для відновлення порушеного права позивача на отримання належного грошового забезпечення, слід зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату основного грошового забезпечення, премії та додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 р. №168
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.
Виходячи з результатів апеляційного перегляду не підлягають розподілу витрати у справі.
Керуючись ст. 241-245, 250, 311, 316, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.11.2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили 31.01.2024 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня її прийняття шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 31.01.2024.
Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова
суддя Л.А. Божко
суддя О.М. Лукманова