31 січня 2024 року м. Дніпросправа № 280/7180/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Запорізькій області
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.11.2023 року (головуючий суддя Новікова І.В.)
в адміністративній справі №280/7180/23 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Головного управління Національної поліції в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся 05.09.2023 року до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом відповідача Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної оплачуваної відпустки та невикористані дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки за період служби в органах внутрішніх справ та Національної поліції;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної оплачуваної відпустки та невикористані дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки за період служби в органах внутрішніх справ та Національної поліції України. В обґрунтування позовних вимог вказав, що у період з 01.08.2007 по 06.11.2015 він проходив службу в органах внутрішніх справ, а з 07.11.2015 по 31.07.2023 в Національній поліції України. Зазначає, що з 31.07.2023 він був звільнений зі служби в поліції за власним бажанням, проте під час його звільнення зі служби в поліції з ним не було проведено усіх необхідних розрахунків, а саме протиправно не було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні основної та додаткової відпустки за період проходження служби в ОВС та НПУ.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13.11.2023 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Запорізькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної оплачуваної відпустки та невикористані дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки за період служби з 07.11.2015 по 31.07.2023.
Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної оплачуваної відпустки та невикористані дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки за період служби з 07.11.2015 по 31.07.2023, з урахуванням виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач має право на отримання компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за період з 07.11.2015 по 31.07.2023, таке право передбачене законом.
Разом з цим, дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог про виплату компенсації невикористаної відпустки за період проходження служби в органах внутрішніх справ, оскільки відповідно до функціональних обов'язків, підрозділи Національної поліції є публічними правонаступниками органів внутрішніх справ, проте чинним законодавством України не було передбачено переходу до Національної поліції обов'язків щодо нарахування заробітної плати колишніх працівників ОВС, компенсацій відпусток, тощо, оскільки всі ці питання мали бути вирішені під час звільнення працівників ОВС.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову в частині задоволених вимог відмовити.
Вказує, що відповідачем в наказі про звільнення позивача було визначено кількість днів невикористаної відпустки за які повинна бути виплачена компенсація і відомосте про виплату компенсації за 2015-2022 роки наказ не містить. Зазначає, що без несення відповідних змін до наказу про звільнення, вимога про стягнення з відповідача грошової компенсації за невикористані відпустки є передчасною.
В частині відмови у задоволенні позову рішення суду першої інстанції позивачем не оскаржується.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті спору.
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у період з 01.08.2007 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ, а у період з 07.11.2015 по 31.07.2023 у Національній поліції.
Відповідно до наказу ГУНП в Запорізькій області від 31.07.2023 №345о/с позивача звільнено зі служби в поліції за власним бажанням.
Позивач зазначає, що 04.08.2023 на його банківський рахунок надійшла компенсація невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки за 2023 рік, проте за інші періоди позивачу компенсацію виплачено не було.
Позивач вважає не правомірною виплату компенсації відпустки лише за 2023 рік. Суд першої інстанції позов задовольнив частково.
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII, Закону України «Про відпустки» №504/96-ВР, КЗпП України.
Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Згідно з ч.1-2 ст.94 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Суд зазначає, що наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, які визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України, у тому числі здобувачам вищої освіти, яким присвоєно спеціальне звання поліції (далі - здобувачі), закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (Порядок №260).
Пунктом 3 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять:
1) посадовий оклад;
2) оклад за спеціальним званням;
3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер);
4) премії;
5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абзацами 7 і 8 пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260, за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України.
Особу не може бути позбавлено такого права.
Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII.
На думку колегії суддів апеляційної інстанції аналіз вказаної норми дає підстави для висновку, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки:
щорічні чергові оплачувані відпустки,
додаткові відпустки у зв'язку з навчанням,
творчі відпустки, соціальні відпустки,
відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення)
та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин 8, 11 статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII, а саме: поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів.
Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється.
У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції.
За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Аналіз наведених норм законодавства, дає підстави для висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року.
Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році.
Водночас, надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин 2, 3 статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, Верховний Суд зазначає, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону України «Про відпустки» №504/96-ВР.
Так, відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про відпустки» №504/96-ВР і частини 1 статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Аналогічні висновки висловлено судовою палатою Верховного Суду у постанові від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19, та у постановах Верховного Суду від 24.06.2021 у справі №520/8054/2020, від 04.02.2021 у справі №160/5393/19, від 31.03.2021 у справі №320/3843/20, від 26.05.2021 у справі №360/1362/20.
За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має право на отримання компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за період з 07.11.2015 по 31.07.2023. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.
Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову не оскаржувалося, тому в цій частині апеляційний перегляд не здійснювався.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Виходячи з результатів апеляційного перегляду не підлягають розподілу витрати у справі.
Керуючись ст. 241-245, 250, 311, 316, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Запорізькій області - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.11.2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили 31.01.2024 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня її прийняття шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 31.01.2024.
Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова
суддя Л.А. Божко
суддя О.М. Лукманова