05 лютого 2024 рокусправа № 380/24985/23
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Лунь З.І. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Червоноградського районного Територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії.
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) звернувся до суду з позовом до Червоноградського районного Територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України (місцезнаходження: 80100, Львівська область, Червоноградський район, м.Червоноград, вул.Шевська, 36, код ЄДРПОУ 26616520), в якому просить суд:
-визнати неправомірною відмову Червоноградського районного Територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;
- зобов'язати Червоноградський районний Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 „ відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації у зв'язку із зайняттям постійним доглядом за хворою матір'ю ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі абз.10 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 10.08.2023 він звернувся до відповідача із заявою про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно з ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» з підстав необхідності догляду за мамою, ОСОБА_2 , яка згідно з висновком ЛКК потребує догляду внаслідок серйозних проблем зі здоров'ям. Відповідач, за результатом розгляду поданої заяви, відмовив позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно з статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» з тих підстав, що позивачем не надано документів, які б підтверджували необхідність постійного догляду за його матір'ю. Вважаючи таку відмову суб'єкта владних повноважень протиправною, позивач звернувся із цим позовом до суду і просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 26.10.2023 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив з тих підстав, що ним правомірно прийнято рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки позивачем не додано належних документів, які підтверджують факт потреби у постійному догляді ОСОБА_2 . У зв'язку з наведеним, просить відмовити в задоволенні позову.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
Суд установив таке.
09.07.2020 за результатами огляду Військово-лікарською комісією солодата запасу ОСОБА_1 1980 року народження, визнаний обмежено придатним до військової служби та таким, що підлягає призову на військову службу по мобілізації.
21.09.2023 позивач звернувся до Червоноградського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України з заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до абз. 10 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як такому військовозобов'язаному, що зайнятий постійним доглядом за хворою мамою ОСОБА_2 , яка згідно з висновком ЛКК потребує догляду.
До заяви позивачем було додано: копію паспорта громадянина України та реєстраційний номер платника податків; копію паспорта ОСОБА_2 ; висновок №142від 18.09.2023; копію акта проведення обстеження сім'ї від 19.09.2023; копію акта встановлення факту здійснення догляду від 20.09.2023; копію довідки про склад сім'ї від 19.09.2023.
Дана заява була розглянута Червоноградським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України та за результатами розгляду заявнику ОСОБА_1 надано відповідь за вих. №6393/1 від 02.10.2023 про відмову в оформленні відстрочки від призову на військову службу.
Так, у листі-відповіді вказано про те, що позивач надав документи, за якими неможливо встановити чи здійснює ОСОБА_1 постійний догляд за своєю матір'ю ОСОБА_2 . Тому, відповідно до абз. 10 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» підстави у наданні відстрочки від призиву відсутні.
Вважаючи дії відповідача щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 10 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», протиправними позивач звернувся із цим позовом в суд.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
У зв'язку з військовою агресією рф проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженимЗаконом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено про оголошення та проведення загальної мобілізації на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначаєЗакон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі Закон №3543-ХІІ).
Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 22 Закону №3543-ХІІ, громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військову службу і військовий обов'язок» від 25.03.1992 № 2232-XII(далі Закон № 2232-XII).
За змістом ч.ч. 1-3 ст. 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
В ч. 7 ст. 1 Закону №2232-XII закріплено, що виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Статтею 22 Закону №3543-XII визначено обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Поряд з цим статтею 23 Закону №3543-XIIпередбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, зокрема, згідно з абз. 10 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду.
З аналізу вищезазначених норм Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» слідує, що визначений перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову під час мобілізації є вичерпний та у кожному конкретному випадку особам, які не підлягають призову, або підпадають під умови відстрочки слід надати той обсяг документів, який підтвердить існування обставин, достатніх для того, щоб уповноважений суб'єкт владних повноважень міг прийняти відповідне рішення.
З матеріалів справи видно, що позивач вважає, що він має право на відстрочку від призову під час мобілізації відповідно до абзацу 10 частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ як особа, зайнята постійним доглядом за своєю матір'ю , яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду.
Абзацом 12 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-ХІІ передбачено, що особою має бути дотримано дві обставини для відстрочки від призову під час мобілізації за вказаною підставою, а саме:
1) особа, зайнята постійним доглядом за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду;
2) у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Підтверджуючи першу обставину «особа, зайнята постійним доглядом за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду», позивач надав такі документи: висновок від 18.09.2023 №142 КНП «Сокальська районна лікарня» Сокальської міської ради Львівської області Белзька районна лікарня, згідно з яким ОСОБА_2 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи; акт встановлення факту здійснення догляду №4 від 20.09.2023, у якому вказано, що син ОСОБА_1 здійснює догляд за матір'ю ОСОБА_2 . Цец акт складено, на підставі заяви ОСОБА_1 , поданої відповідно до п.2 Правил перетинання державного кордону громадянами україни, затверджених постановою КМ України від 27.01.1995 №57. Також позивач подавАкт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, з якого видно, що за адресою: АДРЕСА_2 проживають: ОСОБА_2 - мама, ОСОБА_3 - тато, ОСОБА_1 - заявник. Відповідно до довідки про склад сім'ї від 19.03.2023 за адресою: АДРЕСА_2 проживають ОСОБА_2 - мама, ОСОБА_3 - тато, ОСОБА_1 - заявник, ОСОБА_1 - дочка (за місцем реєстрації не проживає).
Суд зазначає, що вказані документи, надані позивачем, підтверджують лише те, що ОСОБА_2 потребує соціальної послуги з догляду на професійній основі від фізичної особи (висновок від 18.09.2023 №142 КНП «Сокальська районна лікарня» Сокальської міської ради Львівської області Белзька районна лікарня надавався для одержання компенсації фізичної особою, яка надає соціальні послуги догляду на непрофесійній основі), однак не підтверджують тих обставин, що ОСОБА_2 потребує постійного догляду, а позивач є тією особою, що здійснює такий постійний догляд.
Суд звертає увагу, що вказані документи не є достатніми для підтвердження обставин (в розумінні абзацу 10 частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ) того, що позивач є особою, яка зайнята постійним доглядом за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду.
Зміст наведеного вище правового регулювання свідчить на користь висновку, що стосовно осіб, які є старшими 18 років, обставини щодо необхідності та потреби у постійному догляді мають бути підтверджені медичним висновком медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), а не висновком лікарсько-консультативної комісії (ЛКК).
Відповідно до Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі», затвердженої Наказом Міністерствам охорони здоров'я України від 09 березня 2021 року № 407 ця Інструкція визначає порядок видачі та заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» (далі - Висновок). Висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги. Висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 859.
Позивач же подав до суду Висновок ЛКК, котрий видається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі для одержання компенсації фізичною особою, яка надає соціальні послуги з догляду на професійній основі.
Отже, поданий позивачем Висновок ЛКК №142 від 18.09.2023, був виданий ЛКК з метою одержання компенсації фізичною особою, яка надає соціальні послуги з догляду за ОСОБА_2 на непрофесійній основі.
З цього висновку також не видно, що такий догляд здійснює син ОСОБА_2 , - позивач у цій справі.
Тому поданий позивачем Висновок ЛКК - не є належним доказом та не підтверджує обставини необхідності постійного стороннього догляду за хворою особою ОСОБА_2 у розумінні Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», тому не вважається документом, що може розглядатися уповноваженим органом як підстава для відстрочки позивача від мобілізації.
Як вже зазначав суд, належним документом на підтвердження обставин необхідності постійного стороннього догляду за ОСОБА_2 , матір'ю позивача, має бути Висновок МСЕК.
З урахуванням того, що позивач належними доказами, а саме Висновком МСЕК, не довів, що його мати, ОСОБА_2 , потребує постійного догляду на непрофесійній основі, то суд не розглядає іншу, похідну обставину, а саме, що, окрім позивача відсутні інші особи, котрі можуть здійснювати такий догляд за ОСОБА_2 .
Враховуючи, що позивач висновку медико-соціальної експертної комісії відповідачу не надав, у відповідача відповідно не виникло обов'язку приймати рішення про надання позивачу відстрочки від мобілізації.
Оже, оскільки позивач не довів, що його матір ОСОБА_2 потребує постійного догляду на підставі висновку МСЕК, то суд констатує відсутність у позивача права на відстрочку від призову під час мобілізації відповідно до абз. 10 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» на момент звернення до відповідача із відповідною заявою.
Крім того, суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Судові витрати, відповідно до ст.139 КАС України, покладаються на позивача.
Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Червоноградського районного Територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України (місцезнаходження: 80100, Львівська область, Червоноградський район, м.Червоноград, вул.Шевська, 36, код ЄДРПОУ 26616520) про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
Судові витрати покласти на позивача.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із урахуванням п.п.15.5 п.15 Розділу VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Лунь З.І.