05 лютого 2024 рокум. Ужгород№ 260/3631/22
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинець Д.В, розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області (вул. Загорська, буд. 30, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 43166763), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача - Служби судової охорони (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 42902258), Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01021, код ЄДРПОУ 26255795) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального Управління Служби судової охорони у Закарпатській області (далі - відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача - Служби судової охорони (далі - третя особа 1), Державної судової адміністрації України (далі - третя особа 2), яким просить суд:
1) визнати протиправними дії Територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області (місцезнаходження: 88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Загорська, буд. 30, код в ЄДРПОУ - 43166763) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 , паспорт громадянина України серія НОМЕР_2 виданий Ужгородським РВ ГУ ДМС України в Закарпатській області 19.01.2013 року) додаткової щомісячної винагороди у розмірі 30 000 гривень 00 коп., встановленої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану”, починаючи з 24.02.2022 року по 31.08.2022 року;
2) зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у Закарпатській області (місцезнаходження: 88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Загорська, буд. 30, код в ЄДРПОУ -43166763) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 , паспорт громадянина України серія НОМЕР_2 виданий Ужгородським РВ ГУ ДМС України в Закарпатській області 19.01.2013 року) додаткову щомісячну винагороду у розмірі 30 000 гривень 00 коп., встановлену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану”, за період проходження служби з 24.02.2022 року по 31.08.2022 року.
3) встановити територіальному управлінню Служби судової охорони у Закарпатській області (місцезнаходження: 88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Загорська, буд. 30, код в ЄДРПОУ - 43166763) строк щодо надання суду звіту про виконання судового рішення по даній справі в порядку ч.1 статті 382 КАС України (а.с.1-11).
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач, перебуває на службі в органах судової охорони. 28 лютого 2022 року прийнято постанову №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», якою передбачено на період дії воєнного стану виплату співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди в розмірі 30000 грн. пропорційно в розрахунку на місяць. Вказано, що під час дії воєнного стану, всупереч діючому законодавству не отримує додаткової винагороди. Вважає дії відповідача протиправними та такими, що суперечать чинному законодавству. За таких обставин, позивач просить задовольнити заявлені позовні вимоги в повному обсязі.
03 жовтня 2022 року ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду було залишено дану позовну заяву без руху, у зв'язку з невідповідністю вимогам статей 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.22, 23).
04 жовтня 2022 року на адресу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків та позовна заява в новій редакції, у відповідності до якої позивач просив залучити в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору Службу судової охорони та Державну судову адміністрацію України на стороні відповідача та заявлено вимоги до відповідача:
1) визнати протиправними дії Територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області (місцезнаходження: 88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Загорська, буд. 30, код в ЄДРПОУ - 43166763) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 , паспорт громадянина України серія НОМЕР_2 виданий Ужгородським РВ ГУ ДМС України в Закарпатській області 19.01.2013 року) додаткової щомісячної винагороди у розмірі 30 000 гривень 00 коп., встановленої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану”, починаючи з 24.02.2022 року по 31.08.2022 року;
2) зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у Закарпатській області (місцезнаходження: 88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Загорська, буд. 30, код в ЄДРПОУ -43166763) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 , паспорт громадянина України серія НОМЕР_2 виданий Ужгородським РВ ГУ ДМС України в Закарпатській області 19.01.2013 року) додаткову щомісячну винагороду у розмірі 30 000 гривень 00 коп., встановлену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану”, за період проходження служби з 24.02.2022 року по 31.08.2022 року.
3) встановити територіальному управлінню Служби судової охорони у Закарпатській області (місцезнаходження: 88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Загорська, буд. 30, код в ЄДРПОУ - 43166763) строк щодо надання суду звіту про виконання судового рішення по даній справі в порядку ч.1 статті 382 КАС України (а.с.25-33).
10 жовтня 2022 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду було відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.34-36).
21 жовтня 2022 року до Закарпатського окружного адміністративного суду відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог. На обґрунтування заперечень зазначив, що у затвердженому ДСА України кошторисі Служби судової охорони України на 2022 рік та відповідних кошторисах територіальних управлінь Служби судової охорони видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної Постановою КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» не передбачались та не затверджувались. Таким чином, накази про виплату співробітникам даної допомоги не видавались і не можуть бути видані без надходження відповідних бюджетних асигнувань. Також зауважив, що видання Територіальним управлінням наказів про виплату додаткової допомоги без відповідного фінансування є перевищенням повноважень та призвело б до порушення вимог чинного законодавства України, у зв'язку з чим бездіяльність Територіального управління щодо невиконання постанови КМУ №168 відсутня. За таких обставин, вважає, що у спірних правовідносинах діяв правомірно, а отже, підстав для задоволення позову немає, просив у задоволенні позову відмовити (а.с.38-46).
Цього ж дня, відповідач подав до суду клопотання про залучення до участі у справі в якості співвідповідача: Міністерство фінансів України та клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Кабінет Міністрів України (а.с.63-70).
Ухвалою від 05 лютого 2024 року відмовлено представнику відповідача у задоволенні вищевказаних клопотань.
26 жовтня 2022 року Служба судової охорони України подала через особистий кабінет в підсистемі «Електронний суд» пояснення 3-ї особи щодо позову, в яких проти заявлених позовних вимог заперечує. Зазначає, що необхідною підставою для видачі наказу про виплату співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди є наявність у затвердженому кошторисі за фондом оплати праці відповідних коштів. Вказане узгоджується також з положеннями Бюджетного кодексу України. Однак у затвердженому Державною судовою адміністрацією України кошторисі Служби судової охорони на 2022 рік та відповідному кошторисі територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, не передбачались. Стверджує, що керівництвом Служби ведеться відповідна робота щодо отримання з Державного бюджету додаткових асигнувань для виплати співробітникам спірної додаткової винагород, а відповідні виплати будуть проведені невідкладно після надходження необхідних коштів (а.с.71-75).
14 листопада 2022 року на адресу суду від Територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі (а.с.106-109). Ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду провадження у справі зупинено до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій адміністративній справі №260/3564/22 (Пз/990/4/22) (а.с.112, 113).
30 листопада 2022 року Державна судова адміністрація України надіслала до суду відзив на позов, в якому у задоволенні позову просить відмовити. Так, зазначає, що на сьогоднішній день у Державної судової адміністрації України відсутні будь-які внутрішні резерви для перерозподілу видатків між установами системи правосуддя та збільшення бюджетних асигнувань Службі судової охорони для виплати її співробітникам додаткової винагороди (а.с.119-122).
01 листопада 2023 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду поновлено провадження у справі (а.с.142, 143).
Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За змістом приписів п.8 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності, зокрема, є типові справи.
Частиною четвертою статті 243 Кодексу адміністративного України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно частини п'ятої статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Зважаючи на наведене та відповідно до вимог статей 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Згідно частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд виходить з наступного.
14 листопада 2019 року відповідно до наказу № 28 о/с від 14.11.2019 року позивач призначений на посаду контролера першої категорії другого відділення першого взводу охорони першого підрозділу територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області, де проходить службу і на даний час та перебуває на грошовому забезпеченні (а.с.20).
13 вересня 2022 року позивач звернувся до Територіального управління з рапортом щодо виплати йому додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168.
Листом від 20 вересня 2022 року №38.06-285 Територіальне управління повідомило позивачу, що в затвердженому ДСА України кошторисі на 2022 рік та, відповідно, кошторисах Територіальних управлінь Служби судової охорони видатки на виплату додаткової винагороди, встановленої постановою КМУ №168, не передбачені, у зв'язку із чим виплата додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони з 24 лютого 2022 року не проводилася. Зазначено, що накази Територіального управління про виплату співробітникам додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168, будуть видані після надходження відповідних бюджетних асигнувань (а.с.14-17).
Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 160 Закону №1402-VIII підтримання громадського порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорону приміщень суду, органів та установ системи правосуддя, виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їхніх сімей, працівників суду, забезпечення у суді безпеки учасників судового процесу здійснює Служба судової охорони.
На підставі частин першої та другої статті 161 Закону №1402-VIII Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах. Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна ДСА України.
Згідно із частиною першою статті 165 Закону №1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Частиною другою цієї статті передбачено, що грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються КМУ на рівні, не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.
Постановою КМУ №289 затверджено: схему посадових окладів за посадами окремих категорій співробітників Служби судової охорони, які займають керівні посади; тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів співробітників Служби судової охорони; схему тарифних розрядів за основними типовими посадами співробітників Служби судової охорони; схему тарифних коефіцієнтів за спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони; розміри надбавки за стаж служби співробітників Служби судової охорони.
Крім того, порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується ДСА України.
На виконання статті 165 Закону №1402-VIII та постанови КМУ №289, ДСА України наказом від 26 серпня 2020 року затвердила Порядок №384, згідно з пунктом 1 розділу І якого, цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони.
Відповідно до пункту 15 розділу І Порядку №384 грошове забезпечення, що належить до виплати співробітнику і своєчасно не виплачене або виплачене в меншому ніж належало розмірі, виплачується за весь період, протягом якого, співробітник мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.
Пунктом 16 розділу І Порядку №384 визначено, що звернення співробітника щодо виплати грошового забезпечення розглядаються Службою судової охорони або відповідним територіальним управлінням Служби судової охорони в установленому законодавством порядку.
На виконання указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» КМУ прийняв постанову від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Таким чином, указаною постановою №168 КМУ установив, зокрема, співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень щомісячно.
Відповідно до вищевказаного 13 вересня 2022 року позивач звернувся до Територіального управління з рапортом щодо виплати йому додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168.
Листом від 20 вересня 2022 року №38.06-285 Територіальне управління повідомило позивача, що в затвердженому ДСА України кошторисі на 2022 рік та, відповідно, кошторисах Територіальних управлінь видатки на виплату додаткової винагороди, встановленої постановою КМУ №168, не передбачені, у зв'язку із чим виплата додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони з 24 лютого 2022 року не проводилася. Зазначено, що накази Територіального управління про виплату співробітникам додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168, будуть видані після надходження відповідних бюджетних асигнувань.
Суд зауважує, що відмова Територіального управління у виплаті позивачу додаткової винагороди як однієї зі складових його грошового забезпечення з підстави відсутності відповідних бюджетних асигнувань порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції право особи мирно володіти своїм майном, оскільки доки відповідні правові норми, що передбачають певні виплати, є чинними, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, з огляду на таке.
Статтею 43 Конституції України, зокрема, визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Пунктом 3 статті 116 Конституції України передбачено, що до повноважень КМУ належить забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.
Рішеннями Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень КМУ щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави.
На підставі частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно із частиною другою цієї статті суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
Частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-VI «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику ЄСПЛ як джерело права.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Право на виплату додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони, передбачене постановою КМУ №168, підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.
За змістом правової позиції ЄСПЛ у справі «Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року) у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
З огляду на викладене, суд визнає необґрунтованими посилання Територіального управління на те, що в затвердженому ДСА України кошторисі Служби судової охорони на 2022 рік та відповідному кошторисі Територіального управління видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної постановою КМУ №168, не передбачались та не затверджувались, у зв'язку із чим існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс не дозволяє здійснити таку виплату, оскільки гарантовані законом виплати, пільги тощо неможливо поставити в залежність від видатків бюджету.
Відмова Територіального управління у виплаті позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168, яка викладена в листі Територіального управління від 19 вересня 2022 року вих. №38.06-244, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції право мирно володіти своїм майном. Доки відповідне положення постанови КМУ №168 є чинним, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в такій виплаті. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України»).
Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року №20-рп/2004, від 09 липня 2007 року №6-рп/2007.
Верховний Суд України у своїх рішеннях також неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі №21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі №21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі №21-44а10).
Суд враховує, що постановою КМУ №793 внесені, зокрема, такі зміни до постанови КМУ №168:
- в абзаці першому слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць»;
- доповнено пункт після абзацу першого новим абзацом такого змісту: «Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення»;
- доповнено постанову пунктом 2-1 такого змісту: « 2-1. Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів».
Разом із тим, суд зауважує, що зміст внесених постановою КМУ №793 змін до постанови КМУ №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість « 30000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена урядом «пропорційність» із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
Указане підтверджується:
- пунктом 11 розділу І Порядку №384, згідно з яким грошове забезпечення не виплачується: 1) за час надання співробітникам відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати; 2) за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; 3) за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я понад встановлені чинним законодавством строки;
- пунктом 14 розділу І указаного Порядку, на підставі якого при виплаті співробітникам грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення сум щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата;
- пунктом 8 Порядку №396, відповідно до якого додаткова винагорода не встановлюється співробітникам за період: обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або цілодобового домашнього арешту; перебування у відпустці відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати (грошового забезпечення), в тому числі у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в дозволених законодавствах випадках - шести років; відсторонення від виконання службових обов'язків (посади); після закінчення терміну службового відрядження відповідно до наказів, якщо співробітник не повернувся до постійного місця несення служби; перебування в службових відрядженнях за кордоном; відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я понад чотири місяці, крім випадків, коли законодавством передбачені більш тривалі строки перебування на лікуванні; навмисного спричинення собі тілесних ушкоджень чи іншої шкоди своєму здоров'ю - за місяць, у якому здійснено ушкодження чи іншу шкоду своєму здоров'ю, а у разі лікування - за весь час відсутності на службі у зв'язку з лікуванням (що підтверджується документами закладу охорони здоров'я, матеріалами службового розслідування, кримінального провадження); призупинення (припинення) виплати грошового забезпечення відповідно до законодавства; особам, які добровільно здалися в полон - з дня потрапляння в полон, що підтверджується матеріалами органу досудового розслідування.
Ураховуючи наведені вище висновки, суд відхиляє посилання відповідача на те, що розмір додаткової винагороди з 24 лютого 2022 року слід визначати з розрахунку до 30000 грн., пропорційно в розрахунку на місяць, а не 30000 грн. на місяць, оскільки в подальшому це може призвести до правової невизначеності щодо розміру додаткової винагороди при нарахуванні та виплаті останньої.
Суд вважає необґрунтованими посилання Територіального управління на те, що Порядок №396 регулює умови виплати додаткової винагороди в період дії воєнного стану та має певні особливості; також суд вважає неправильним застосування до цих правовідносин Порядку №384, оскільки в ньому не врегульовані певні правові аспекти виплати винагороди в період воєнного стану, з огляду на таке.
Так, за висновками Великої Палати Верховного Суду в адміністративній справі №260/3564/22 (провадження №11-74заі23), викладеними в постанові від 21.09.2023 року, при визначенні розміру належної позивачу додаткової винагороди пункт 7 Порядку №396 не підлягає застосуванню, оскільки за імперативною нормою частини другої статті 165 Закону №1402-VIII розмір грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони встановлюється КМУ.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі №913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі №160/1088/19).
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру додаткової винагороди позивачу слід застосовувати норми постанов КМУ, а не Порядку №396, який прийнятий на виконання відповідних постанов, проте суперечить їм у відповідній частині.
Системний аналіз пункту 2-1 постанови КМУ №168 (у редакції постанови КМУ №793) свідчить, що наявність у ДСА України права встановлювати «порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги» не є тотожним праву встановлювати «розміри додаткових винагород».
Відповідно до частини четвертої статті 161 Закону №1402-VIII Служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби. Граничну чисельність центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби судової охорони затверджує ДСА України. Рішення про утворення територіальних підрозділів Служби судової охорони приймається Головою Служби за погодженням з ДСА України. Структуру та штатну чисельність центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби судової охорони затверджує Голова Служби за погодженням з ДСА України.
Згідно із частиною п'ятою цієї статті Центральний орган управління Служби судової охорони є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, самостійний баланс та рахунки в органах Державної казначейської служби України.
За змістом частини шостої статті 161 Закону №1402-VIII Територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи.
Фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина сьома цієї статті).
На підставі пункту 8 розділу І Порядку №384 грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральний орган управління Служби та територіальних управліннях Служби.
Пунктом 9 розділу І вказаного Порядку визначено, що підставою для виплати грошового забезпечення є наказ Служби або територіального управління Служби про призначення на посаду співробітника в Службі, територіальному управлінні Служби та встановлення розмірів посадового окладу, надбавок, доплат.
Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення (пункт 10 розділу І Порядку №384).
Пунктом 4 Порядку №396 також, зокрема, передбачено, що виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що Територіальне управління є належним відповідачем у справі за пред'явленим позовом, оскільки саме цей суб'єкт владних повноважень допустив протиправну бездіяльність у спірних правовідносинах щодо виплати позивачу додаткової винагороди.
Аналогічна позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суді від 21.09.2023 в справі №260/3564/22 (провадження №11-74заі23).
Відповідно до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року у зразковій справі №260/3564/22 вказано на ознаки цієї типової справи:
а) позивачем є співробітник Служби судової охорони;
б) відповідачем є центральний орган управління (Центральний апарат) або територіальний підрозділ (територіальне управління) Служби судової охорони;
в) предметом спору є додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168;
г) спір виник внаслідок невиплати співробітнику Служби судової охорони додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168;
д) предметом позову є позовні вимоги (по-різному сформульовані, але однакові по суті) про визнання протиправними дій (бездіяльності) відповідача щодо ненарахування і невиплати додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168, та зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити таку винагороду, починаючи з 24 лютого 2022 року (стягнення з відповідача суми додаткової винагороди за певний період).
Отже, за ознаками типової справи, які наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22, ця справа є типовою та у силу приписів частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у цій справі суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначеній постанові.
Висновки Верховного Суду у цій зразковій справі щодо застосування постанови Кабінету Міністрів України №168 у зв'язку з положеннями статей 43 і 58 Конституції України, статей 161, 165 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», нормами Порядку №384 і Порядку №396 належить застосовувати в адміністративних справах про виплату на користь співробітників Служби судової охорони додаткової винагороди у правовідносинах, що виникли з 24 лютого 2022 року.
З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України та правових висновків Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №260/3564/22, суд у цій типовій справі робить висновок про протиправність бездіяльності відповідача, що полягає у невиплаті додаткової винагороди передбаченої Постановою КМУ від 28.02.2022 №168.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході розгляду справи не довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень зі сторони суб'єктів владних повноважень.
Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд відповідно до ч. 2 ст. 9, п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність ТУ ССО у Закарпатській області щодо ненарахування і невиплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168, та зобов'язати ТУ ССО у Закарпатській області нарахувати і виплатити позивачу вказану додаткову винагороду в розмірі 30000 грн. на місяць (за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця), починаючи з 24 лютого 2022 року.
Отже, позовні вимоги належить задовольнити.
Щодо вимоги позивача, про зобов'язання відповідача надати звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.
Суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні такої вимоги, враховуючи наступне.
Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов'язком суду.
Виходячи з обставин даної справи, суд приходить до висновку про безпідставність даного клопотання позивача, оскільки ним не наведено аргументованих доводів, а судом не встановлено в ході судового розгляду доказів, що свідчили б про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.
Приймаючи до уваги обставини даної справи, суд не вважає за необхідне зобов'язувати суб'єктів владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення, а тому відмовляє у встановленні судового контролю за виконанням рішення у даній справі.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення сторонами інших витрат, пов'язаних з розглядом даної справи матеріали справи не містять.
Відтак, даний адміністративний позов підлягає до задоволення частково.
Керуючись статями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області (вул. Загорська, буд. 30, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 43166763), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача - Служби судової охорони (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 42902258), Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01021, код ЄДРПОУ 26255795) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової щомісячної винагороди у розмірі 30 000 гривень 00 коп., встановленої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану”, починаючи з 24 лютого 2022 року по 31 серпня 2022 року;
3. Зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у Закарпатській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову щомісячну винагороду у розмірі 30 000 гривень 00 коп., встановлену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану”, за період проходження служби з 24 лютого 2022 року по 31 серпня 2022 року.
4. В задоволенні решти частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяД.В. Іванчулинець