05 лютого 2024 рокум. Ужгород№ 260/223/24
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Калинич Я.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до НОМЕР_2 прикордонного загону імені героїв Карпатської Січі (військової частини НОМЕР_3 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ 14321676) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) через представника - ОСОБА_2 , звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до 27 прикордонного загону імені героїв Карпатської Січі (військової частини НОМЕР_3 ) (далі - відповідач), яким просить суд:
1. Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону імені ОСОБА_3 (військова частина НОМЕР_3 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за період з 2013-2018 pp.
2. Зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін імені ОСОБА_3 (військова частина НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за період з 2013-2018 pp.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивач проходила військову службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні. 02.07.2018 року позивача звільнено з військової служби та з 01.08.2018 року виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення. Позивач звернулася до відповідача із заявою про виплату їй грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки передбачених п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702. Однак, отримала відповідь, у якій відповідач повідомив, що відсутні підстави для виплати їй грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки. Позивач вважає, бездіяльність відповідача протиправною та зазначає, що невиплата грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткових відпусток порушує її законні права. Просить позов задовольнити.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 січня 2024 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову, в зв'язку з тим, що Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачає, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. Також зазначає, що посади інспектора прикордонної служби 2-ї категорії - начальника групи у Переліку №702 відсутні, право на отримання додаткової відпустки протягом служби на вищевказаній посаді з 23.03.2017 року по 01.08.2018 року у позивача не виникало. Крім того зазначив, що позивачем у 2013 році було використано додаткову відпустку.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Наказами начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_3 ) від 02 липня 2018 року №224-ОС старшого прапорщика ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «а» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та від 01 серпня 2018 року №267-ОС виключено із списків особового складу та усіх видів забезпечення із 01.08.2018 року.
Адвокат Каверін С.М. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до 27 прикордонного загону імені героїв Карпатської Січі (військової частини НОМЕР_3 ) з запитом, у якому просив надати відомості про надання ОСОБА_1 за період проходження служби додаткових відпусток передбачених п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702. У разі невиплати просив здійснити нарахування та виплату.
На адвокатський запит в інтересах ОСОБА_1 від 21.04.2023 року листом від 18.05.2023 року №11/5171-23-Вих 27 прикордонним загоном відмовлено у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації за невикористану в умовах особливого періоду додаткову відпустку.
Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткових відпусток, тому звернувся до суду з цим позовом.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керувався такими нормами законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі Закон №2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до ч. 4 ст. 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 року №504/96-ВР (далі Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ч. ч. 8, 14, 17, 18, 19 ст. 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Визначення поняття особливого періоду наведене у законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі Закон №3543-XII) та «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII (далі Закон №1932-XII).
Так, відповідно до ст. 1 Закону №3543-XII особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
А відповідно до ст. 1 Закону №1932-XII особливий період це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно з ст.1 Закону №3543-XII мобілізація це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація це комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати мирного часу.
Таким чином, відповідно до змісту наведених норм в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Водночас, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби. Також у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток в особливий період є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Проте обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується нормами законодавства, якими такі відпустки передбачені.
Також відповідно до п. 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі Порядок №260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
З наведених норм права слідує, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі додаткової.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права, висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).
У вказаній зразковій справі предметом спору була виплата позивачу грошової компенсації лише за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ст. 12 Закону №3551-XII, проте, на думку суду, такі висновки доречно враховувати і щодо спору про виплату грошової компенсації за невикористані інші додаткові відпустки, в тому числі, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону №2011-XII.
Зазначений висновок узгоджується також з нормами Порядку №260, яким встановлено, що у рік звільнення військовослужбовцям виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні, зокрема, додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. При цьому, зазначення в цій нормі додаткової відпустки в однині, на думку суду, не слід тлумачити буквально як право військовослужбовця отримати грошову компенсацію лише за одну додаткову відпустку (одного виду), оскільки, по-перше, не конкретизується вид відпустки, а по-друге, чітко вказано про право на компенсацію за всі невикористані дні.
На переконання суду, у даному випадку до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення абз. 3 ч. 4 ст. 10-1 Закону №2011-XII, відповідно до якого військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
Суд вважає, що природа відповідних прав військовослужбовця є різною, а саме відпустка є соціальною гарантією працівника (службовця), її тривалість і використання залежать він конкретних умов проходження служби, а отримання грошової компенсації є компенсаторною виплатою, яка здійснюється, якщо право на отримання відпустки не було реалізоване з певних причин.
Таким чином, вказані відпустки є різними за правовою природою і підставами надання та не є взаємозамінними чи взаємовиключними.
Відповідно до абзацу 1 ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
Абзацом 3 ч. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» даної статті визначено, у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
В той же час, абзац. 3 ч. 4 даної статті встановлено, що військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
Частиною 8 цієї ж статті визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Відповідно до ч. 19 даної статті, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, судом враховано, що згідно з наданою копією Книги обліку тимчасового відсутнього і тимчасово прибувшого у частину особового складу №10/12 за період з 01.01.2013 року по 31.12.2024 року відповідно до запису №1124, позивач використала додаткову відпустку у кількості 7 днів за 2013 рік (наказ від 24.12.2013р. №161-вв), тому компенсація за вказаний рік не підлягає до виплати.
Щодо твердження відповідача, що посада «інспектора прикордонної служби 2-1 категорії - начальника групи» відсутня у переліку №702, а відтак, у позивача відсутнє право на отримання додаткової відпустки, суд зазначає наступне.
Як вбачається з військового квитка позивача № НОМЕР_4 від 10.08.1995 року, ОСОБА_1 у спірний період проходила військову службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні (військової частини НОМЕР_3 ) на різних посадах прикордонної служби, зокрема з 2013 по 2018 роки на посадах прикордонної служби 1 та 2 категорії:
- інспектор прикордонного служби 2 категорії - з 01.03.2012 року;
- інспектора прикордонного служби 1 категорії - з 26.05.2014 року;
- інспектора прикордонного служби 1 категорії - з 27.11.2015 року;
- інспектора прикордонного служби 2 категорії - дозиметрист - з 20.07.2016 року;
- інспектора прикордонної служби 1 категорії - начальник групи - з 23.03.2017 року, з якої 01.08.2018 року її було виключено зі списків особового складу.
Відповідно до додатку 4 постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 до посад військовослужбовців, які проходять службу у підрозділах, що виконують завдання з охорони державного кордону органів Держприкордонслужби у відділеннях інспекторів прикордонної служби належать:
1. Начальник відділення інспекторів прикордонної служби - 7;
2. Заступник начальника відділення інспекторів прикордонної служби - 7;
3. Старший інспектор прикордонної служби - 7;
4. Інспектор прикордонної служби 1, 2, 3 категорії - 7;
4-1. Інспектор прикордонної служби - майстер - 7;
5. Інспектор прикордонної служби 2, 3 категорії - дозиметрист - 7;
6. Молодший інспектор прикордонної служби 1, 2 категорії - 7;
7. Молодший інспектор прикордонної служби 1, 2 категорії - дозиметрист - 7;
8. Молодший інспектор прикордонної служби 1, 2 категорії - водій - 7;
9. Інспектор, молодший інспектор прикордонної служби 2 категорії - рульовий - 7.
Таким чином, позивач з 23.03.2017 року по 01.08.2018 року проходила військову службу на посаді, яка надає право на щорічну додаткову відпустку передбачену п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки така відсутня в переліку додатку 4 постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702.
Суд не приймає до уваги доводи відповідача, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки.
Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Застосування вищезгаданих правових норм у наведений спосіб відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18, а тому суд, у відповідності до вимог ч.3 ст.291 КАС України, враховує такий при вирішенні вказаної справи.
При цьому суд не бере до уваги пояснення представника відповідача про те, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, передбачений ч.5 ст.122 КАС України з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
При цьому КАС України не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення) військовослужбовцю, з огляду на що у спірних правовідносинах підлягає застосуванню ч.2 ст. 233 КЗпП України.
Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Таким чином до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками.
Відтак, правовідносини, що виникли до 19.07.2022 року строком не обмежуються, а тому позивач не пропустив строк звернення до суду визначений ч.2 ст.233 КЗпП України.
За даних обставин, виплаті належить компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за період з 01.01.2014 року по 23.03.2017 року.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За правилами ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому згідно зі ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд доходить висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, з огляду на що адміністративний позов належить задовольнити частково.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір», тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до НОМЕР_2 прикордонного загону імені героїв Карпатської Січі (військової частини НОМЕР_3 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ 14321676) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону імені героїв Карпатської Січі (військової частини НОМЕР_3 ) щодо не нарахування ОСОБА_1 при звільненні компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за період з 01.01.2014 року по 23.03.2017 року.
Зобов'язати 27 прикордонний загін імені героїв Карпатської Січі (військову частину НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за період з 01.01.2014 року по 23.03.2017 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяЯ. М. Калинич