65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"01" лютого 2024 р.м. Одеса Справа № 923/1572/21
Господарський суд Одеської області у складі судді Степанової Л.В.
при секретарі судового засідання Крайнюк А.В.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Громадської спілки «Українська ліга авторських та суміжних прав» (02002, м. Київ, вул. Аболмасова, 5, група приміщень 57, офіс 7, код ЄДРПОУ 42502769) до відповідача Фізичної особи-підприємця Цукарєва Ігора Олеговича ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) про стягнення 4512,50грн
Громадська спілка «Українська ліга авторських та суміжних прав» звернулася до Господарського суду Херсонської області з позовом про стягнення з відповідача Фізичної особи-підприємця Цукарєва Ігора Олеговича 6012,50грн.
В обґрунтування позовних вимог Громадська спілка «Українська ліга авторських та суміжних прав» посилається на неналежне виконання Фізичною особою-підприємцем Цукарєвим Ігорем Олеговичем умов укладеного між сторонами договору №КБР-110/11/20-Н про забезпечення правомірного використання об'єктів авторського права та об'єктів суміжних прав в публічних закладах від 01.11.2020.
Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 06.12.2021 відкрито провадження у справі №923/1572/21, ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 внаслідок військової агресії Російської Федерації в Україні уведено воєнний стан, який діє по теперішній час.
Верховний Суд розпорядженням від 18.03.2022 №11/0/9-22 в порядку ч. 7 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус судді" змінив на Господарський суд Одеської області територіальну підсудність судових справ, які підсудні Господарському суду Херсонської області (враховуючи неможливість здійснювати правосуддя під час воєнного стану Господарський судом Херсонської області).
За Актом прийому-передачі справа №923/1572/21 була передана Господарському суду Одеської області. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.06.2023 справу розподілено судді Степановій Л.В.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.06.2023 прийнято справу №923/1572/21 до провадження, ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, призначено справу до розгляду по суті на 01.08.2023 о 11:40 та повідомлено учасників справи про дату та час судового засідання.
Однак, у зв'язку із перебуванням судді Степанової Л.В. у відпустці з 03.07.2023 по 17.08.2023 включно, судове засідання 01.08.2023 о 11:40 не відбулося.
Враховуючи повернення судді Степанової Л.В. з відпустки, ухвалою суду від 15.08.2023 призначено судове засідання у справі №923/1572/21 на 29.08.2023 о 11:30 та повідомлено учасників справи про дату та час судового засідання.
В судовому засіданні від 29.08.2023 було оголошено перерву на 14.09.2023 о 11:50, про що зазначено у протоколі судового засідання.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.08.2023 повідомлено учасників справи про дату та час судового засідання.
30.08.2023 за вх.суду№29737/23 позивач звернувся до суду з заявою про зменшення позовних вимог в якій просить стягнути з відповідача 4512,50грн.
У зв'язку із перебуванням судді Степанової Л.В. на лікарняному з 12.09.2023 по 20.09.2023 включно, судове засідання 14.09.2023 о 11:50 не відбулося.
Враховуючи повернення судді Степанової Л.В. з лікарняного, ухвалою суду від 21.09.2023 призначено підготовче засідання на 19.10.2023 о 11:40.
У зв'язку із перебуванням судді Степанової Л.В. на лікарняному з 19.10.2023, судове засідання 19.10.2023 о 11:40 не відбулося.
Враховуючи повернення судді Степанової Л.В. з лікарняного, ухвалою суду від 25.10.2023 призначено судове засідання на 16.11.2023 о 11:40.
В судовому засіданні від 16.11.2023 було оголошено перерву на 05.12.2023 о 10:30, про що зазначено у протоколі судового засідання.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.11.2023 повідомлено учасників справи про дату та час судового засідання.
05.12.2023 судове засідання не відбулось, у зв'язку з призупиненням роботи КП Діловодство спеціалізованого суду згідно з наказом керівника апарату суду від 30.11.2023 року.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.12.2023 призначено судове засідання у справі на 16.01.2024 о 11:00 та викликано учасників справи у судового засідання.
16.01.2024 судове засідання не відбулось, у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.01.2024 призначено судове засідання у справі на 30.01.2024 о 12:00 та викликано учасників справи у судового засідання.
30.01.2024 судове засідання не відбулось, у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.01.2024 призначено судове засідання у справі на 01.02.2024 о 12:30 та викликано учасників справи у судового засідання.
В судовому засіданні від 01.02.2024 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі №923/1572/21.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:
Як вказує позивач, 01.11.2020р між Громадською спілкою «Українська ліга авторських та суміжних прав» (позивач, Суміжна організація), Приватною організацією «Організація колективного управління авторськими та суміжними правами» (Авторська організація), Приватною організацією «Українська ліга авторських і суміжних прав» (ПО УЛАСП) та Фізичною особою-підприємцем Цукарєвим Ігорем Олеговичем (відповідач, Користувач) було укладено договір №КБР-110/11/20-Н про забезпечення правомірного використання об'єктів авторського права та об'єктів суміжних
прав в публічних закладах (далі договір) відповідно до умов якого відповідно до умов якого Користувач доручає ГО УЛАСП укласти від його імені та за його рахунок договори, за якими Користувач отримає одночасно дозвіл на використання (способом публічного виконання) майнових прав щодо об'єктів авторського права (творів) так і дозвіл на використання (способом публічного виконання) майнових прав щодо об'єктів суміжних прав (фонограм та зафіксованих у них виконань) (п.1.1. договору).
Позивач зазначає, що договір про правомірне використання, що є предметом цієї позовної заяви, є таким договором, що витікає з суті правовідносин, що виникають за ним між його сторонами отже, позивач очікує на виплату винагороди (роялті) за використання об'єктів суміжних прав від користувача (відповідача), що, згідно договору про правомірне використання, мають надходити на його рахунки.
Договір про надання дозволу на використання суміжних прав та виплату винагороди за використання об'єктів суміжних прав укладається строком на 1 (один) рік (із автоматичною пролонгацією) і є за своєю правовою природою ліцензійним договором. Договір про надання дозволу на використання авторського права та виплату винагороди за використання об'єктів авторського права укладається строком на 1 (один) рік (із автоматичною пролонгацією) і є за своєю правовою природою ліцензійним договором (п.п. 3.1., 3.2. договору).
Відповідно до п.3.3. договору Користувач здійснює оплату єдиним платежем як за авторські так і за суміжні права в розмірі, що зазначений у Додатку №3 до договору (з урахуванням інших положень договору) на рахунок ГО УЛАСП.
Згідно п.3.4 договору механізм розстрочки передбачений цим договором діє наступним чином. Користувач активує механізм розстрочки шляхом здійснення першого Єдиного сукупного платежу за майнові права (роялті) в повному обсязі не пізніше 15-ти днів з дати підписання цього договору. Режим розстрочки за загальним правилом за цим Договором діє без обмеження строку. В той же час, якщо Користувач не сплачував Єдиний щомісячний сукупний платіж за майнові права два календарних місяці поспіль, то механізм розстрочки припиняє дію достроково і розпочинають діяти умови річної оплати (умови річної оплати означають: оплату за рік у вигляді повної передоплати, причому її строк здійснення вважається таким, що настав; і це правило стосується кожного із дозволів: як стосовно авторських прав, так і стосовно суміжних прав). Підставою для оплати в цьому випадку є сам цей договір із додатками до нього.
Відповідно до п. 3.5. договору отриманий ПО УЛАСП від Користувача Єдиний щомісячний сукупний платіж за майнові права перераховується ПО УЛАСП на рахунок Суміжної Організації та на рахунок Авторської Організації. Пропорції щодо перерахування на Суміжну Організацію та на Авторську Організацію дотримуються ПО УЛАСП завжди в рівних частках (50% на 50%). Тобто 50% від зазначеного платежу Користувача має отримати Суміжна Організація, а інші 50% Авторська Організація».
Позивач зазначає, що зазначені вище положення свідчать про наявність у відповідача обов'язку із сплати винагороди за 1 (один) рік. Тобто, у відповідача є заборгованість перед позивачем та Авторською організацією, на рахунки яких перераховує кошти відповідача Приватна організація «Українська ліга авторських і суміжних прав», стосовно 1-го року. При цьому у договорі згадується розстрочка, дія якої обумовлена певними факторами. При визначенні питання, в якому розмірі на сьогоднішній день відповідач повинен здійснити виплату позивачу, є питання того, чи діяв на дату подання цього позову режим розстрочки платежів за договором про правомірне використання.
Як зазначає позивач, у зв'язку з веденням карантинних заходів, сторони домовились про пільговий режим оплати. У період з листопада 2020 року по квітень 2021 року розмір щомісячного сукупного платежу складав 350,00 грн. Загалом відповідачем було сплачено 700,00грн за договором. Дата сплати єдиного щомісячного сукупного платежу за майнові права, який не було сплачено, настала 27.12.2020р. З цієї дати до дати написання позовної заяви минуло більше ніж 2 (два) місяці. Відповідно, це означає, що механізм (режим) розстрочки є таким, що вже не діє відповідно до п.3.4. договору про правомірне використання, строк оплати для відповідача на поточний момент настав щодо 1 (одного) року. Оскільки, механізм (режим) розстрочки є таким, що вже не діє, відповідно до п.3.4. договору про правомірне використання, відповідач має сплатити за цей період «у вигляді повної передоплати». Отже, за перший рік дії договору, у відповідача виникла така заборгованість: 350,00грн* 3 (кількість місяців у першому році дії договору, за які не була здійснена оплата послуг) + 175,00грн* 1 (перерахування у зв'язку з веденням карантинних заходів) + 600,00грн* 6 (кількість місяців у першому році дії договору, за які не була здійснена оплата послуг) = 4825,00грн. Отже, відповідно до умов договору, укладеного між сторонами, відповідач має заборгованість у період з січня 2021 по жовтень 2021 року включно (перший рік дії договору) та за період з листопада 2021 по жовтень 2022 включно (другий рік дії договору). Таким чином, за другий рік дії договору, у відповідача виникла така заборгованість: 600,00грн*12 (кількість місяців у другому році дії договору, за які не була здійснена оплата послуг) = 7200,00грн. Відповідно, сума заборгованості відповідача перед позивачем складає: 4825,00грн (сума заборгованості за перший рік дії договору) + 7200,00грн(сума заборгованості за другий рік дії договору) = 12025,00грн (загальна заборгованість за два роки). Отже, позивачеві належить 50% від винагороди, що підлягає перерахуванню відповідачем на рахунок Приватної організації «Українська ліга авторських і суміжних прав», що дорівнює 6012,50грн та складається з наступного періоду дії договору: перший рік дії договору, що складається з дванадцяти місяців (з листопада 2020 по жовтень 2021 року включно), борг за який складається з нарахування до сплати за десять місяців, дата несплати якого настала 27.12.2020 року, що складає 4825,00грн * 50% = 2412,50грн; другий рік дії договору, що складається з дванадцяти місяців (з листопада 2021 по жовтень 2022 року включно), борг за який складається з нарахування до сплати за дванадцять місяців, дата несплати якого настала 27.10.2021 року, що складає 7200,00 * 50% = 3600,00грн.
Під час розгляду справи, позивач звернувся до суду з заявою про зменшення позовних вимог в якій просить стягнути з відповідача 4512,50грн які складають з наступного періоду дії договору: перший рік дії договору, що складається з дванадцяти місяців (з листопада 2020 по жовтень 2021 року включно), борг за який складається з нарахування до сплати за десять місяців, дата несплати якого настала 27.12.2020 року, що складає 4825,00грн * 50% = 2412,50грн; другий рік дії договору, що складається з дванадцяти місяців (з листопада 2021 по травень 2022 року включно), борг за який складається з нарахування до сплати за дванадцять місяців, дата несплати якого настала 27.10.2021 року, що складає 4200,00 * 50% = 2100,00грн.
Враховуючи викладене, позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та стягнути з відповідача 4512,50грн заборгованості.
Відповідач в засідання суду не з'явився, відзиву на позов не надав, своїм правом на захист не скористався, у зв'язку з чим справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачено, що організація колективного управління (організація колективного управління майновими правами) це - організація, що управляє на колективній основі майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав і не має на меті одержання прибутку.
Згідно з ст. 418 Цивільного кодексу України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.
Відповідно до ст. 449 Цивільного кодексу України об'єктами суміжних прав без виконання будь-яких формальностей щодо цих об'єктів та незалежно від їх призначення, змісту, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження є: а) виконання; б) фонограми; в) відеограми; г) програми (передачі) організацій мовлення.
Статтею 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права» встановлено, що договори про передачу прав на використання творів укладаються у письмовій формі. В усній формі може укладатися договір про використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо). Договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнено згоди). Авторська винагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору, або у вигляді фіксованої суми чи іншим чином. При цьому ставки авторської винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 43 Закону України «Про авторське право і суміжні права» Допускається без згоди виробників фонограм (відеограм), фонограми (відеограми) яких опубліковані для використання з комерційною метою, і виконавців, виконання яких зафіксовані у цих фонограмах (відеограмах), але з виплатою винагороди, таке пряме чи опосередковане комерційне використання фонограм і відеограм та їх примірників: а) публічне виконання фонограми або її примірника чи публічну демонстрацію відеограми або її примірника; б) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, в ефір; в) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, по проводах (через кабель). Збирання винагороди за використання фонограм (відеограм), що зазначені у частині першій цієї статті, і контроль за їх правомірним використанням здійснюються визначеними Установою уповноваженими організаціями колективного управління. Зібрані кошти розподіляються між організаціями колективного управління, які є на обліку в Установі, на основі договорів, які уповноважені організації укладають з усіма організаціями колективного управління. Одержана від уповноваженої організації винагорода розподіляється відповідною організацією колективного управління у таких пропорціях: виконавцям - 50 відсотків, виробникам фонограм (відеограм) - 50 відсотків. Розмір винагороди за використання фонограм (відеограм), що зазначені у частині першій цієї статті, порядок та умови її виплати визначаються Кабінетом Міністрів України. Особи, які використовують фонограми, відеограми чи їх примірники, повинні надавати організаціям, зазначеним у частині другій цієї статті, точні відомості щодо їх використання, необхідні для збирання і розподілу винагороди.
Статтею 45 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачено, що суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами особисто, через свого повіреного або через організацію колективного управління.
Згідно п.3.3. договору Користувач здійснює оплату за весь строк дії договору періодами, які встановлені у Додатку №3 до договору. При цьому Користувачем здійснюється оплата єдиним платежем як за авторські так і за суміжні права в розмірі, що зазначений у Додатку №3 до договору (з урахуванням інших положень договору) в строк для сплати Роялті, що зазначений у Додатку №3 до договору на рахунок ГО УЛАСП.
Як видно з матеріалів справи, на дату цієї позовної заяви відповідач не сплачував за договором про правомірне використання кошти більше ніж 2 місяці. Позивач вказує, що загалом відповідачем було сплачено 700,00грн. за договором.
Отже, відповідно до умов договору, укладеного між сторонами, відповідач має заборгованість за період з січня 2021 року по жовтень 2021 року включно (перший рік дії договору) та за період з листопада 2021 року по травень 2022 року включно (другий рік договору).
Таким чином, за перший рік дії договору, у відповідача виникла така заборгованість: 4825,00грн. та за другий рік договору 4200,00грн.
Позивачеві згідно п. 3.5. договору належить 50% від винагороди, що підлягає перерахуванню відповідачем на рахунок ГО УЛАСП, що дорівнює 4512,50грн, та складається з наступного періоду дії договору: перший рік дії договору з січня 2021 по жовтень 2021 року включно) борг за який складається 4825,00грн * 50% = 2412,50грн, другий рік договору з листопада 2021 по травень 2022 року включно) борг за який складається 4200,00грн * 50% = 2100,00грн
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно до ст. 193 Господарського кодексу України, яка цілком кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. (ст. 525 ЦК України).
Станом на день розгляду справи відповідач заборгованість не сплатив, доказів спростовуючих позовні вимоги не надав у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача 4512,50грн заборгованості обґрунтовані та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Одночасно, надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що згідно ч.4 ст.11 Господарського процесуального України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Положення означеної статті повністю узгоджуються з приписами ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Згідно ст.6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п.29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п.30, від 27 вересня 2001 року).
За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, а також оцінюючи надані документальні докази в їх сукупності, позовні вимоги Громадської спілки «Українська ліга авторських та суміжних прав» до відповідача Фізичної особи - підприємця Цукарєва Ігора Олеговича про стягнення 4512,50грн, обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Судовий збір у сумі 2270,00грн підлягає стягненню з відповідача.
Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
В підтвердження наданих послуг адвокатом надані копії наступних документів: договір №14.709-Н від 02.11.2021р. укладений між Адвокатським об'єднанням «ІНТЕЛКРАФТС» та Громадською спілкою «Українська ліга авторських та суміжних прав», наказ №14.709 від 02.11.2021р., довіреність від 01.07.2021р. видану на адвокатів Хлєбнікова С.Г., Сербуль О.Ю., свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія КВ №000083 від 11.12.2017р. адвоката Хлєбнікова С.Г., свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №3228 від 28.2008р. на адвоката Сербуль О.Ю., акт приймання-передачі наданих послуг з професійної правничої допомоги від 20.12.2021р на суму 10000,00грн.
Суд, розглянувши наданий до матеріалах справи акт приймання-передачі наданих послуг від 20.12.2021р., зазначає, що він не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у зазначеному розмірі, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно ч.ч.1, 3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.1, 2, 3, 4, 5, 6 ст.126 ГПК України).
Положення п.2 ч.1, ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України передбачають, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Між тим, як зазначила Об'єднана палата Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019р. по справі №922/445/19, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Так, у акті від 20.12.2021р зазначено наступні послуги: підготовка та складання позовної заяви, роздруківка, посвідчення копій документів, підготовка процесуальних документів.
Роздруківка, посвідчення копій документів не є різновидом правничої допомоги.
Наразі, адвокатом надано позивачу послуги лише зі складання позову, складання заяви про відшкодування правничих витрат. Дана справа є нескладною, не потребує додаткових зусиль та витрачання часу на надання правничої допомоги у ній, а отже, заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу з урахуванням категорії справи, рівня її складності, тривалості розгляду справи підлягають задоволенню частково у розмірі 1500,00грн, які можуть вважатись розумними і співмірними по даній справі.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 79, 86, 123, 126, 129, ст.ст. 232-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов Громадської спілки «Українська ліга авторських та суміжних прав» (02002, м. Київ, вул. Аболмасова, 5, група приміщень 57, офіс 7, код ЄДРПОУ 42502769) до відповідача Фізичної особи-підприємця Цукарєва Ігора Олеговича ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) про стягнення 4512,50грн - задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Цукарєва Ігора Олеговича ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь Громадської спілки «Українська ліга авторських та суміжних прав» (02002, м. Київ, вул. Аболмасова, 5, група приміщень 57, офіс 7, код ЄДРПОУ 42502769) 4512,50грн заборгованості, 2270,00грн судового збору, 1500,00грн витрат на професійну правничу допомогу.
Наказ видати згідно зі ст. 327 ГПК України.
Повне рішення складено 05 лютого 2024 р.
Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л.В. Степанова