вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"20" грудня 2023 р. м. Київ Справа № 911/1146/23
Суддя: Грабець С.Ю.
Секретар судового засідання: Передрій І.В.
Суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом приватного акціонерного товариства “Авіакомпанія “Міжнародні Авіалінії України”
до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях
про зобов'язання вчинення дій,
за участю представника:
позивача: Ярмака М.М. (довіреність №01.1.1-05/44-2022 від 28.12.2022 року);
відповідача: не з'явився,
18 квітня 2023 року до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява приватного акціонерного товариства ”Авіакомпанія “Міжнародні Авіалінії України“ (далі - позивач) до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (далі - відповідач), в якій позивач просив:
- зобов'язати відповідача зарахувати відповідну частину переплати по договору оренди №1708 від 24.06.15 для повного погашення заборгованості по договору оренди №1932 від 20.01.17;
- визнати недійсним правочин відповідача у формі листа від 19.07.22 №50-02.01-1515 щодо односторонньої відмови від договору оренди №1932 від 20.01.17;
- зобов'язати відповідача відновити становище, яке існувало до порушення - односторонньої відмови від договору оренди №1932 від 20.01.17.
В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на неправомірну відмову відповідача зарахувати переплату позивача, на підставі договору оренди №1708 нерухомого майна, що належить до державної власності від 24 червня 2015 року (далі - договір №1708), в рахунок боргу позивача, відповідно до умов договору оренди №1932 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності від 20 січня 2017 року (далі - договір №1932). Також послався на відсутність у відповідача підстав для відмови від договору №1932, який був розірваний 19 липня 2022 року, та просив зобов?язати відповідача відновити становище, яке існувало до його відмови від договору №1932.
Ухвалою суду від 21.04.2023 року позовна заява приватного акціонерного товариства “Авіакомпанія “Міжнародні Авіалінії України“ залишена без руху, на підставі п. 5 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України.
04 травня 2023 року через канцелярію Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою суду від 09.05.2023 року відкрите провадження у справі, підготовче засідання призначене на 07 червня 2023 року.
01 червня 2023 року через канцелярію Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, долучений до матеріалів справи.
У засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, просив відкласти розгляд справи.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала, проти задоволення клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи не заперечувала.
Суд, розглянувши у засіданні клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, визнав його таким, що підлягало задоволенню.
У підготовчому засіданні оголошена перерва до 05 липня 2023 року.
Представник позивача в засіданні заявлені вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала.
Ухвалою суду від 05.07.2023 року строк підготовчого провадження продовжений на тридцять днів, підготовче засідання відкладене на 09 серпня 2023 року.
05 липня 2023 року, після засідання, на електронну адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.
31 липня 2023 року через канцелярію Господарського суду Київської області представник відповідача подав заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.
09 серпня 2023 року в засіданні представник позивача просив поновити пропущений процесуальний строк для подання відповіді на відзив на позовну заяву, проти задоволення клопотання представника відповідача про поновлення пропущеного процесуального строку для подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву не заперечував.
Представник відповідача просила поновити пропущений процесуальний строк для подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву, проти задоволення клопотання представника позивача про поновлення пропущеного процесуального строку для подання відповіді на відзив на позовну заяву не заперечувала.
Суд, розглянувши у засіданні клопотання представника позивача про поновлення пропущеного процесуального строку для подання відповіді на відзив на позовну заяву, а також клопотання представника відповідача про поновлення пропущеного процесуального строку для подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву, визнав їх такими, що підлягали задоволенню, причини пропуску процесуальних строків для їх подання поважними, поновив їх та прийняв до розгляду відповідь на відзив на позовну заяву та заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.
У засіданні представник позивача заявив клопотання про оголошення перерви в підготовчому засіданні.
Представник відповідача проти задоволення вищевказаного клопотання представника позивача не заперечувала.
Суд, розглянувши у засіданні клопотання представника позивача про оголошення перерви у підготовчому засіданні, визнав його таким, що підлягало задоволенню.
У підготовчому засіданні оголошена перерва до 15 вересня 2023 року.
09 серпня 2023 року, після засідання, на електронну адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшли додаткові пояснення щодо обставин справи, долучені до матеріалів справи.
Представник позивача в підготовчому засіданні заявлені вимоги підтримав, просив суд позов задовільнити.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала.
Ухвалою суду від 15.09.2023 року закрите підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду по суті на 18 жовтня 2023 року.
У судовому засіданні 18 жовтня 2023 року оголошена перерва до 29 листопада 2023 року.
23 листопада 2023 року через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшли додаткові письмові пояснення щодо обставин справи, долучені до матеріалів справи.
У зв'язку з перебуванням судді на лікарняному, судове засідання відкладене на 20 грудня 2023 року, про що постановлена ухвала суду.
15 грудня 2023 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшли письмові пояснення щодо обставин справи, долучені до матеріалів справи.
Представник позивача в судовому засіданні заявлені вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, представник відповідача в засідання не з'явилась.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року в справі "Смірнова проти України").
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Усі ці обставини враховуються судом при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
У зв'язку із введенням воєнного стану, а також з метою дотримання принципів змагальності та рівності сторін, розгляд справи по суті закінчився 20 грудня 2023 року.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність, вірогідність кожного доказу окремо, а також взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
24 червня 2015 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області та приватним акціонерним товариством “Авіакомпанія “Міжнародні Авіалінії України“ (далі - позивач) був укладений договір оренди №1708 нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - договір №1708).
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області реорганізоване у Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (далі - відповідач), що підтверджується наказом Фонду державного майна України №786 від 05 серпня 2019 року.
Відповідно до п. 1.1. договору №1708, зокрема, відповідач передає, а позивач приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно приміщення ангару - ІАС, загальною площею 7 421,4 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 260812132208, літера А-1, яке розташоване за адресою: 08307, Київська область, Бориспіль-7, «Бориспіль» Міжнародний державний аеропорт (далі - майно), та обліковується на балансі Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі - балансоутримувач).
Згідно з п. 1.2. договору №1708, майно передається в оренду з метою забезпечення безперервної підтримки льотної придатності повітряних суден.
Пунктом 3.1. договору №1708 встановлено, що орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року №786, і становить за базовий місяць розрахунку - листопад 2014 р. - 526 027,50 грн. (п?ятсот двадцять шість тисяч двадцять сім грн. 50 коп.) без урахування ПДВ, згідно розрахунку орендної плати, який додається.
Відповідно до п. 3.3. договору №1708, зокрема, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
Згідно з п. 3.6. договору №1708, орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу щомісяця, не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж у наступному співвідношенні 70 % - до державного бюджету, 30 % - балансоутримувачу.
Відповідно до п. 3.9. договору №1708, надміру сплачена сума орендної плати, що надійшла до бюджету, підлягає в установленому порядку заліку в рахунок майбутніх платежів, а у разі неможливості такого заліку у зв'язку з припиненням орендних відносин - поверненню позивачу. Для забезпечення повернення зазначених коштів сторони керуються вимогами Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року №787, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 року за №1650/24182, та постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2011 року №106 «Деякі питання ведення обліку податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету» (зі змінами).
Пунктом 5.16. договору №1708 встановлено, що позивач зобов'язується до 15 числа місяця, що слідує за звітним, самостійно одержувати в бухгалтерії балансоутримувача акт приймання-здачі виконаних послуг та рахунок. Підписаний акт приймання-здачі виконаних послуг позивач зобов'язаний повернути в бухгалтерію балансоутримувача протягом 5-ти днів з дати його отримання або надати в цей строк вмотивовану відмову від його підписання. Якщо протягом 5-ти днів акт приймання-здачі виконаних послуг не буде повернуто балансоутримувачу та не надана в цей строк вмотивована відмова від його підписання, він вважається підписаним сторонами.
Відповідно до п. 5.3. договору №1708, позивач зобов'язується своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу, компенсувати експлуатаційні витрати та витрати на утримання майна, у тому числі податку на землю, незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Договір укладено строком на 10 (десять) років, що діє з « 24» червня 2015 року до « 23» червня 2025р. включно (п. 10.1. договору №1708).
20 січня 2017 року між позивачем та відповідачем укладений договір оренди №1932 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності (далі - договір №1932).
Відповідно до п. 1.1. договору №1932, відповідач передає, а позивач приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - частину приміщення №1 площею 170,0 кв. м в будівлі Док-ангара «Східний» (інвентарний №47504) (далі - майно), що знаходиться за адресою: Київська область, м. Бориспіль, Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», та перебуває на балансі Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», код ЄДРПОУ 20572069 (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на « 31» липня 2016 року і становить за незалежною оцінкою 976 531,00 грн (дев?ятсот сімдесят шість тисяч п?ятсот тридцять одна гривня 00 коп.) без врахування ПДВ.
Згідно з п. 1.2. договору №1932, майно передається в оренду з метою розміщення транспортного підприємства з перевезення пасажирів.
Пунктом 3.1. договору №1932 встановлено, що орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 року №786, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку липень 2016 року 12 206,64 грн. (дванадцять тисяч двісті шість гривень 64 коп.).
Відповідно до 3.6. договору №1932, орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70 % до 30 % щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
Згідно з п. 3.9. договору №1932, надміру сплачена сума орендної плати, що надійшла до бюджету, підлягає в установленому порядку заліку в рахунок майбутніх платежів, а у разі неможливості такого заліку у зв'язку з припиненням орендних відносин - поверненню позивачу. Для забезпечення повернення зазначених коштів сторони керуються вимогами Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року №787, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 року за №1650/24182 та постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2011 року №106 «Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету» (зі змінами).
Пунктом 5.3. договору №1932 встановлено, що позивач зобов'язується своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу (у платіжних дорученнях, які оформлює позивач, вказується «Призначення платежу» за зразком, наведеним у розділі 11 Договору).
Цей договір укладено строком на 1 (один) рік, що діє з « 20» січня 2017 р. до « 19» січня 2018 р. включно (п. 10.1. договору).
Відповідно до п. 10.4. договору №1932, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід'ємною частиною договору при обов'язковій наявності дозволу органу, уповноваженого управляти об'єктом оренди.
За твердженнями представника позивача, після запровадження в Україні карантину, позивач звернувся до відповідача з листом щодо настання форс-мажорних обставин та неможливості використання орендованого майна №01.3.1/10-52 від 20.03.2020 року, в якому повідомив відповідача та балансоутримувача про неможливість своєчасного виконання зобов'язань за договорами оренди майна, укладеними між позивачем та відповідачем, а саме сплати орендної плати за лютий 2020 року, зокрема, згідно з договором №1932, та просив звільнити його від відповідальності протягом дії форс-мажорних обставин за несвоєчасне внесення орендної плати за договорами, тощо.
06 жовтня 2020 року позивач також звертався до відповідача з листом щодо перерахунку орендної плати на період дії карантину №02.2-09-76, в якому просив здійснити перерахунок орендної плати, зокрема, згідно з умовами договору №1932, та зменшити її розмір на 50%, починаючи з 12 березня 2020 року до дня завершення в Україні дії карантину.
У листі щодо орендної плати за період дії карантину та запроваджених обмежень і заборон №01.3.1-10/120 від 13 жовтня 2020 року позивач вимагав здійснити перерахунок орендної плати, згідно з укладеними сторонами договорами оренди, в тому числі договором №1932, звільнивши позивача від її сплати за період з 12 березня 2020 року до завершення в Україні дії карантину.
Відповідач направив лист №50-02.02-4274 від 12.10.2020 року, в якому відмовив позивачу в перерахунку суми орендної плати за користування нерухомим державним майном, зокрема, згідно з умовами договору №1708, послався на те, що мета використання орендованого державного майна за цим договором не підпадає під критерії, визначені постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину» №611 від 15.07.2020 року.
Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду з вимогою про перерахування орендної плати, відповідно до умов договору №1708, із застосуванням 50% знижки зі сплати орендної плати. Рішенням Господарського суду Київської області в справі №911/1803/22 позов задоволений повністю.
Під час розгляду справи №911/1086/21 Господарським судом Київської області також було встановлене право позивача на застосування 50% знижки зі сплати орендної плати, згідно з умовами договору №1708.
За твердженнями представника позивача, переплата, згідно з умовами договору №1708, за період з 31 березня 2020 року до 28 лютого 2022 року, становила 1 468 007,69 грн., а заборгованість зі сплати орендної плати, відповідно до умов договору №1932, складала 75 476,73 грн.
У судовому засіданні представник позивача просив зобов'язати відповідача зарахувати 75 476,73 грн. переплати по договору №1708 для повного погашення заборгованості по договору №1932.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання тішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згода на обов?язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі «Мала проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що рівність сторін вимагає «справедливого балансу між сторонами», і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом.
Відповідно до ч. 1 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.
01 червня 2023 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти задоволення позову заперечував, вважав позовні вимоги необґрунтованими, послався на те, що відповідач не наділений повноваженнями здійснення контролю за справлянням надходжень до бюджету від орендної плати та їх перерозподілу, а договір оренди №1932 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності від 20.01.2017 року, розірваний відповідачем правомірно.
Згідно зі ст. 601 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї зі сторін.
Так, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).
Зустрічність вимог передбачає одночасну участь сторін у двох зобов'язаннях, в яких кредитор в одному зобов'язанні є боржником в іншому зобов?язанні, і навпаки. Однорідність вимог визначається їхньою правовою природою та матеріальним змістом (вираженням) і не залежить від підстав, що зумовили виникнення зобов'язань. Так, вимоги вважаються однорідними, якщо зобов'язання сторін стосовно одна одної мають бути виконані однаково, тоді як підстави виникнення зобов'язань можуть бути різними.
Звертаючись із заявою до суду, позивач послався на наявну у нього переплату грошових коштів перед відповідачем, згідно з умовами договору №1708, відповідно до яких відповідач зобов?язувався передати позивачу в оренду майно, а позивач зобов?язувався сплачувати відповідачу орендну плату за користування цим майном.
Документів, що підтверджували б наявність у відповідача обов?язку щодо сплати позивачу грошових коштів, представник позивача суду не надав.
Крім цього, відповідно до Закону України "Про Фонд державного майна України", Фонд є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику зокрема у сфері оренди державного майна.
Згідно зі ст. 5 Закону України "Про Фонд державного майна України", Фонд державного майна України здійснює контроль за надходженням до Державного бюджету України плати за оренду державного майна.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання ведення обліку податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету" №106 від 16.02.2011 року, на Регіональне відділення Фонду покладено завдання щодо здійснення контролю за справлянням надходжень до бюджету від орендної плати за користування цілісним майновим комплексом та іншим державним майном за кодам бюджетної класифікації 22080100, 22080200, 22080300. Надходження від орендної плати за державне майно відповідно до ст. 29 Бюджетного кодексу України включаються до доходів Державного бюджету України.
Так, відповідач є органом, уповноваженим здійснювати контроль за надходженням до Державного бюджету України плати за оренду державного майна.
Разом з цим, частиною 2 ст. 45 Бюджетного кодексу України встановлено, що казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Згідно з п. п. 2 п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку, зокрема, здійснює повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Крім цього, повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі) регулюється Порядком повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України №787 від 03.09.2013 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 року за №1650/24182. Тобто, повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів регламентується спеціально визначеною процедурою і здійснюється Державною казначейською службою України.
Враховуючи вищевикладене, відповідач, як орган державної влади, який зобов'язаний діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, позбавлене юридичної можливості здійснення будь-яких перерахувань грошових коштів, які надходять до державного та місцевого бюджетів у якості орендної плати за різними договорами оренди державного майна, оскільки такий обов'язок покладений на інший орган, а саме казначейство.
Так, вимога позивача про зарахування переплати, відповідно до договору №1708, в рахунок сплати боргу, згідно з умовами договору №1932, є необґрунтованою та такою, що задоволенню судом не підлягає.
Також позивач просив визнати недійсним правочин відповідача щодо односторонньої відмови від договору оренди №1932 та зобов?язати відповідача відновити становище, яке існувало до вчинення оспорюваного правочину.
Судом встановлено, що 05 квітня 2021 року позивач звернувся до відповідача з листом щодо невизнання боргу та часткової сплати орендної плати за договорами оренди державного нерухомого майна №01.-19-117, в якому повідомив про внесення орендної плати, зокрема, по договору №1708 у розмірі більшому, ніж передбачений у постанові Кабінету Міністрів України «Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину» №611 від 15.07.2020 року.
Відповідач направив позивачу повідомлення №50-02.01-1515 від 19.07.2022 року про відмову від договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 20.01.2017 №1932, з посиланням на порушення позивачем умов договору та прострочення сплати орендної плати більше, ніж на три місяці.
Позивач направив відповідачу лист щодо договорів оренди №01-19-120 від 23.08.2022 року, в якому просив провести перерахунок орендної плати, згідно з укладеними сторонами договорами оренди №1708 та №1651, та застосувати знижку на сплату орендної плати в розмірі 50%, починаючи з 12 березня 2020 року до дня введення воєнного стану в Україні, а переплату зарахувати в рахунок інших договорів оренди.
Листом №50-02.01-2524 від 25.10.2022 року відповідач повідомив позивача про внесення до Реєстру рішень та інших документів, на підставі яких припиняються орендні відносини, інформації про відмову від договорів №1708 та №1651, у зв'язку з чим, ці договори вважаються розірваними, починаючи з 26 липня 2022 року.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п?ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Згідно з ч. 3 цієї ж статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Частиною 4 цієї ж статті встановлено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Згідно з ч. 5 цієї ж статті, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (ця правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року в справі №905/1227/17).
Відповідно до ст. ст. 16, 203, 215 Цивільного кодексу України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року в справі №905/1227/17).
Згідно з ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором (ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Так, розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Право сторони на одностороннє розірвання договору може бути передбачено законом або безпосередньо у договорі, а може залежати від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).
Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання.
Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно зі ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України).
Статтею 782 Цивільного кодексу України встановлено, що наймодавець має право відмовитись від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
Як вбачається з повідомлення №50-02.01-1515 від 19.07.2022 року про відмову від договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 20.01.2017 №1932, підставою для розірвання договору №1932 була заборгованість позивача за цим договором, яка не сплачувалась ним більше, ніж три місяці підряд, та становила 100 099,12 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
Документів, що спростовували б доводи представника відповідача або підтверджували б оплату позивачем орендної плати, відповідно до умов договору №1932, представником позивача суду надано не було.
Крім цього, як уже було зазначено, відповідно до п. 3.9. договору №1708, надмірно сплачена сума орендної плати, яка надійшла до бюджету, підлягає в установленому порядку заліку в рахунок майбутніх платежів, а у разі неможливості такого заліку у зв'язку з припиненням орендних відносин - поверненню позивачу.
Так, відповідач зобов'язаний зарахувати надмірно сплачену орендну плату за договором №1708 в рахунок майбутніх платежів за цим договором або повернути її позивачу у разі неможливості такого заліку, у зв'язку з припиненням орендних відносин.
Можливість заліку надмірно сплаченої орендної плати в рахунок майбутніх платежів за іншими договорами оренди умовами договору №1708 не передбачена.
Крім цього, документів, що підтверджували б те, що позивач був позбавлений доступу до орендованого приміщення і можливості користування ним, представник позивача суду також не надав.
Матеріали справи також не містять документів, що підтверджували б наявність підстав для застосування при обчисленні орендної плати за договором №1932 положень п. 14 "Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України, відповідно до якого, з моменту встановлення карантину, введеного постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» №211 від 11.03.2020 року (із наступними змінами і доповненнями), і до його відміни (скасування) в установленому законом порядку, плата за користування нерухомим майном (його частиною) підлягає зменшенню за вимогою наймача, який здійснює підприємницьку діяльність з використанням цього майна, впродовж усього часу, коли майно не могло використовуватися в підприємницькій діяльності наймача в повному обсязі через запроваджені обмеження та (або) заборони.
Крім цього, постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину» №611 від 15.07.2020 року врегульовані деякі питання щодо звільнення орендарів від орендної плати, а також щодо нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном.
Відповідно до п. 1 цієї постанови, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2:
1) звільняються від орендної плати орендарі за переліком згідно з додатком 1;
2) нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном, розрахованої відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 року №786, здійснюється у розмірі:
50 відсотків суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 2;
25 відсотків суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 3.
Пунктом 2 цієї постанови зобов'язано орендодавців державного майна забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови починаючи з дати встановлення карантину.
Так, від орендної плати звільняються лише ті орендарі, що зазначені у додатку № 1 до цієї постанови.
До переліку орендарів, визначених додатком № 1 до постанови №611, які звільняються від орендної плати за користування нерухомим державним майном, включено орендарів, які, з-поміж іншого, орендують приміщення з метою побутового обслуговування населення.
Позивач є підприємством галузі авіаційного транспорту, яке здійснює перевезення пасажирів та багажу, про що вказано у позовній заяві.
Галузевим класифікатором "Класифікація послуг і продукції у сфері побутового обслуговування", затвердженим наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України №51 від 19.02.2002 року (далі - ГК 201-01-2001) визначений вичерпний перелік послуг і продукції у сфері побутового обслуговування.
Послуга із здійснення діяльності з авіаційних перевезень не віднесена до послуг у сфері побутового обслуговування, а тому вона відсутня у ГК 201-01-2001.
Враховуючи вищевикладене, вимога позивача про визнання недійсним правочину, а саме відмови відповідача від договору №1932 задоволенню судом не підлягає.
Також позивач просив зобов'язати відповідача відновити становище, яке існувало до відмови відповідача від договору №1932.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України, в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Ця норма передбачає існування юридичного зв'язку між основною та похідною позовними вимогами, зокрема, задоволення основної вимоги створює обґрунтовані законні підстави для задоволення похідної вимоги.
Позовна вимога щодо відновлення становища, яке існувало до односторонньої відмови відповідача від договору №1932, є похідною від вимоги про визнання недійсним оспорюваного правочину.
Оскільки судом відмовлено в задоволенні вимоги позивача про визнання недійсним правочину, вимога позивача про відновлення становища, яке існувало до вчинення цього правочину, також задоволенню судом не підлягає.
Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуальногокодексу України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 41, ст. 124 Конституції України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ч. ч. 1, 6 ст. 283 Господарського кодексу України, п. 2 ч. 1 ст. 16, ст.ст. 16, 203, ч. ч. 1, 3 ст. 215, ст. 601, 759, ч. 6 ст. 762, ст. 782 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 45 Бюджетного кодексу України, ст. ст. 2, 3, ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 11, ст. 12, ч. ч. 3, 4 ст. 13, ст. ст. 14, 15, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ст. 86, ч. 1 ст. 123, п. 2 ч. 4 ст. 129, ч. 1 ст. 173, ч. ч. 1, 2 ст. 222, ст. 223, ч. 3 ст. 232, ст. 233, ст. 236, ст. 237, ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити повністю в позові приватного акціонерного товариства “Авіакомпанія “Міжнародні Авіалінії України” до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях про зобов'язання вчинення дій.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складений 05.02.2024 року.
Суддя С. Грабець